Рішення

від 22.04.2020 по справі 910/693/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.04.2020Справа № 910/693/20 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренус Ревайвел"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Октопус Енерджі"

про стягнення 53523,11 грн.

Суддя Усатенко І.В.

Представники учасників сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ренус Ревайвел" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Октопус Енерджі" про стягнення 53523,11 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконано свої зобов`язання за Договором № 370/18 від 12.12.2018 з оплати послуг перевезення, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 53523,11 грн.

Ухвалою суду від 27.01.2020 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви.

05.02.2020 через канцелярію суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, на виконання вимог ухвали суду від 27.01.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2020 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано відповідачу строк на подання відзиву - протягом 15 днів з дати вручення йому ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідач, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103054109044, отримав 17.02.2020 ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 10.02.2020, проте не скористався своїм правом, забезпеченим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України , відзив у встановлений строк суду не надав. Про наслідки не подання відзиву відповідач був повідомлений ухвалою суду від 10.02.2020 про відкриття провадження у справі № 910/693/20.

Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач не скористалось наданими процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України .

Відповідно до положень ст. 165 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України , не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України .

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ :

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

12.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ренус Ревайвел" (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Октопус Енерджі" (клієнт) укладено договір №370/18 про транспортно-експедиторське обслуговування, за умовами якого замовник доручає, а експедитор бере на себе зобов`язання організувати за рахунок замовника транспортно-експедиційне обслуговування щодо перевезення вантажів у міжнародному сполученні (п. 1.1 договору).

Згідно з п. 1.2 Договору умови перевезення, вид вантажу, вид транспорту, вартість послуг експедитора, а також інші умови, пов`язані з виконанням умов цього договору, вказуються в заявках на перевезення вантажу, які є його невід`ємною частиною.

Вартість послуг експедитора, що надаються, вказується в заявці на перевезення. Всі рахунки експедитора замовник зобов`язується сплатити в десятиденний термін з дня виставлення рахунку експедитором (п. 3.2, 3.6 договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2021 (п. 4.1 Договору).

03.09.2019 відповідачем сформовано заявку на організацію перевезення вантажу №67759, за змістом якої позивачу було доручено перевезти вантаж - сонячні панелі у кількості 12 палет, вагою 6,27 т з пункту завантаження у Австрії до місця призначення у селі Нові Петрівці, Київської області (Україна) за адресою: провул. 1-го Травня, 30, склад 18. Датою завантаження визначено 03-04.09.19, індикативна дата доставки - 06-09.09.19. Вартість перевезення становить 1770 євро.

Як зазначено позивачем у позові, він виконав взяте на себе зобов`язання щодо орагнізації перевезення вантажу відповідача за вищезазначеною заявкою у повному обсязі. Товар було доставлено до пункту розвантаження (Київська область (Україна), с. Нові Петрівці, провул. 1-го Травня, 30, склад 18) вантажоодержувачу (ТОВ "Октопус Енерджі"), про що свідчить підпис та печатка вантажоодержувача на CMR№008045 (копія долучена до матеріалів справи). При прийманні товару, не було зроблено жодних зауважень до якості наданих послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідач своїм правом на спростування доводів позивача не скористався, будь-яких заперечень щодо надання йому послуг з перевезення за CMR№008045 на виконання заявки № 67759 від 03.09.2019 суду не надав. А, оскільки, відповідні обставини визнані позивачем в заяві по суті спору (позовній заяві), то вони не підлягають доказуванню.

Спір у справі виник у зв`язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошових зобов`язань з оплати наданих послуг перевезення, у зв`язку з чим позивач вказує на існування заборгованості в розмірі 48962,40 грн.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 909 Цивільного кодексу України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

В той же час, згідно зі статтею 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

За змістом ч. 1 ст. 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

У частині 4 цієї статті вказано, що допоміжним видом діяльності, пов`язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

Статтею 316 Господарського кодексу України визначено, що за договором транспортного експедирування може бути встановлений обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов`язань, пов`язаних із перевезенням.

Отже, транспортне експедирування є видом господарської діяльності, спрямованої на організацію процесу перевезення вантажів. Експедитор є таким суб`єктом господарювання, функціональне призначення якого полягає в організації та сприянні здійсненню процесу вантажів. Експедитором може бути, як суб`єкт господарювання (транспортно-експедиційна організація), так і безпосередньо перевізник. Транспортне експедирування - це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях.

Основні умови здійснення транспортно-експедиційного обслуговування зовнішньоторговельних і транзитних вантажів визначено у Законі України Про транспортно-експедиторську діяльність .

Транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності. Тому кожна послуга, що надається експедитором клієнту, по суті є транспортною послугою.

Відносини учасників транспортно-експедиторської діяльності встановлюються на основі договорів. Учасники цієї діяльності вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству.

Враховуючи наведене, за своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір є договором транспортного експедирування, який підпадає під правове регулювання норм глави 65 розділу ІІІ книги 5 Цивільного кодексу України, статті 316 Господарського кодексу України. При цьому, міжнародне перевезення, щодо якого виник спір, регулюється положеннями Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956, учасниками якої є Україна та Норвегія (далі - Конвенція).

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає договір №370/18 від 12.12.2018 про транспортно-експедиторське обслуговування як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Матеріалами справи підтверджується прийняття вантажу до перевезення на підставі заявки №67759 від 03.09.2019 та здійснення його перевезення з Австрії до пункту призначення у селі Нові Петрівці, Київської області (Україна) за адресою: провул. 1-го Травня, 30, склад 18.

Статтею 916 Цивільного кодексу України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

У пунктах 1.2, 3.2 Договору визначено, що перелік послуг, а також вартість послуг експедитора узгоджуються сторонами в заявках.

Згідно з пунктом 3.1 Договору усі платежі та розрахунки за даним договором здійснюються у національній валюті України - гривні. Вартість послуг та штрафні санкцій, вказані в договорі або заявках до нього в євро-еквіваленті підлягають перерахунку в національну валюту на день виставлення рахунку за наступною формулою: сума, що підлягає оплаті, вказана в євро* курс гривні до євро, відповідно до даних НБУ на дату виставлення рахунку.

В заявці зазначено вартість послуг у розмірі 1770,00 євро, що згідно офіційного курсу НБУ станом на дату виставлення рахунку № РР-0909/008 від 09.09.2019 становить 48962,40 грн. Згідно офіційного курсу НБУ станом на 09.09.2019 вартість 100 євро становила 2766,2371 грн.

До матеріалів справи долучено акт №РР-0909/008 від 09.09.2019 на підтвердження надання послуг з міжнародного перевезення вантажу з Австрії до прикордонного переходу України (Чоп); перевезення вантажу по Україні від п/п Чоп до села Нові Петрівці, Київської області (Україна); експедирування вантажів маршрут: Австрія - село Нові Петрівці, Київської області (Україна), загальною вартістю 48962,40 грн. Акт підписаний та скріплений печаткою експедитора.

До матеріалів справи долучено докази направлення акту та рахунку відповідачу, зокрема копія накладної кур`єрської доставки Поні експрес № 27-2188-8576, згідно якої відповідач отримав документи 26.09.2019.

Згідно з п. 3.3 договору замовник перераховує грошові кошти відповідно до рахунків експедитора, виставлених на підставі заявок замовника та актів виконаних робіт, шляхом перерахування на розрахунковий рахунок експедитора. Акт виконаних робіт вважається прийнятим та не підлягає оскарженню, якщо він не був опротестований протягом 5 календарних днів з моменту його отримання.

Матеріали справи не містять доказів підписання відповідачем акту здачі-приймання виконаних робіт №РР-0909/008 від 09.09.2019 або направлення останнім мотивованої відмови від підписання такого акту, у зв`язку з чим господарський суд погоджується з доводами позивача про те, що послуги на суму 48962,40 грн. вважаються прийнятими відповідачем в порядку пункту 3.3 Договору.

До матеріалів справи долучено претензію позивача до відповідача № 1122/01 від 22.11.2019, в якій просив оплатити вартість наданих послуг на суму 48962,40 грн. Претензія була отримана відповідачем 25.11.2019 (докази в матеріалах справи).

Відповідач відповіді на претензію не надав, суму боргу не сплатив.

Відповідач не надав жодних доказів у спростування обставин, якими позивач обгруновує позовні вимоги.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та пункту 3.6 Договору, відповідач повинен був оплатити надані позивачем послуги в строк, що складає 10 днів від дня виставлення рахунку на оплату. Відтак, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем грошових зобов`язань, щодо яких заявлено позов, настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Разом з цим, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем, який 17.02.2019 отримав ухвалу суду про відкриття провадження у справі, не було подано відзиву на позовну заяву та не спростовано наданих позивачем доказів, зокрема, не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів погашення заборгованості.

Враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги, що відповідачем не спростовано факту порушення взятих на себе грошових зобов`язань, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за надані послуги в розмірі 48962,40 грн. підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення 4146,38 грн. пені та 414,33 грн. 3% річних за прострочення оплати наданих послуг у період з 06.10.2019 по 16.01.2020.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За змістом пункту 5.2.4 Договору у разі прострочення платежів, вказаних у п. 3.6, 5.2.2, 5.2.3 цього договору, замовник виплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день такої прострочки.

Судом встановлено, що відповідачем у встановлений строк свого обов`язку з оплати наданих послуг не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховано пеню.

При перевірці розрахунку позивача, судом встановлено, що позивач невірно визначив період нарахування пені, оскільки, останній (десятий) день, наданий відповідачу для оплати припав на 06.10.2019 (неділя).

Відповідно до ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Отже відповідач мав сплати вартість наданих послуг не пізніше 07.10.2019 і є таким, що прострочив з 08.10.2019.

Суд здійснив перерахунок пені за період з 08.10.2019 по 16.01.2020, згідно якого сума пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 4057,85 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини прострочення виконання відповідачем зобов`язань з оплати наданих послуг, вимоги про стягнення 3% річних, нарахованих на підставі ст.625 Цивільного кодексу України, ґрунтуються на нормах закону.

Як уже зазначалось судом вище, періодом нарахування санкцій, а також і 3% річних є 08.10.2019-16.01.2020. Згідно перерахунку суду за вказаний період, сума 3% річних становить 404,21 грн і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України. Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідач не скористався своїм правом, передбаченим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, відзив на позовну заяву не надав. Жодних доказів в спростування наведених позивачем обставин, відповідачем не було подано також.

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, судовий збір покладається на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Октопус Енерджі" (01054, м. Київ, вулиця Ярославів Вал, будинок 29-В, офіс 5; ідентифікаційний код 40378476) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренус Ревайвел" (08702, Київська обл., місто Обухів, вул. Промислова, буд. 18; ідентифікаційний код 24893416) заборгованість за надані послуги в розмірі 48962 (сорок вісім тисяч дев`ятсот шістдесят дві) грн. 40 коп., пеню в сумі 4057 (чотири тисячі п`ятдесят сім) грн. 85 коп., 3% річних в сумі 404 (чотириста чотири) грн. 21 коп. та судовий збір у розмірі 2098 (дві тисячі дев`яносто вісім) грн. 13 коп.

3. В частині позовних вимог про стягнення пені у розмірі 88,53 грн та 3% річних у розмірі 10,12 грн - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя І.В.Усатенко