Рішення

від 22.04.2020 по справі 640/7043/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2020 року м. Київ № 640/7043/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЧИСТАЯ ПЛАНЕТА СЕРВИС

до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ЧИСТАЯ ПЛАНЕТА СЕРВИС (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04 квітня 2019 року №1312615147.

В обгартування позовних вимог позивач вказує, що висновки відповідача, викладені в акті від 27 лютого 2019 року №47/26-15-14-07-02-10/40107548 Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю ЧИСТАЯ ПЛАНЕТА СЕРВИС з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Житлобудмонтаж за березень, квітень, липень 2016 року, з Товариством з обмеженою відповідністю Ламена Плюс за травень, червень 2016 року та з Товариством з обмеженою відповідальністю Праймкорп за листопад 2016 року показників декларацій з податку на додану вартість та за 2016 рік - показників фінансової світності з їх відображенням у декларації з податку на прибуток , ґрунтуються виключно на припущеннях посадових осіб, які проводили перевірку, та не відповідають нормам діючого законодавства, а фінансово-господарські операції позивача з названими контрагентами є дійсними та підтверджені належними первинними бухгалтерськими документами.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 червня 2019 року частково задоволено клопотання представника відповідача та призначено судове засідання для розгляду клопотання останнього щодо виклику та допиту свідків.

В судовому засіданні 25 червня 2019 року без виходу до нарадчої кімнати відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про виклик та допит свідків.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача вказує, що операції позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю Житлобудмонтаж , Товариством з обмеженою відповідністю Ламена Плюс , Товариством з обмеженою відповідальністю Праймкорп неможливо підтвердити стосовно реального часу їх здійснення, наявності трудових ресурсів та основних засобів. Крім того, представник відповідача вказує, що засновники контрагентів позивача заперечують свою участь у здійсненні фінансово-господарській діяльність названих товариств. З огляду на викладене, відповідач вказує на безтоварність операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю Житлобудмонтаж , Товариством з обмеженою відповідністю Ламена Плюс та Товариством з обмеженою відповідальністю Праймкорп .

У відповіді на відзив позивач вказує на відсутність вироків у кримінальних провадженнях в рамках яких було допитано в процесуальному статусі свідків засновників Товариства з обмеженою відповідальністю Житлобудмонтаж , Товариства з обмеженою відповідністю Ламена Плюс та Товариства з обмеженою відповідальністю Праймкорп .

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, на підставі наказу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 08 лютого 2019 року №1525 проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю ЧИСТАЯ ПЛАНЕТА СЕРВИС з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Житлобудмонтаж за березень, квітень, липень 2016 року, з Товариством з обмеженою відповідністю Ламена Плюс за травень, червень 2016 року та з Товариством з обмеженою відповідальністю Праймкорп за листопад 2016 року показників декларацій з податку на додану вартість та за 2016 рік - показників фінансової світності з їх відображенням у декларації з податку на прибуток, за результатом якої складено акт від 27 лютого 2019 року №47/26-15-14-07-02-10/40107548 (далі - акт перевірки).

Так, перевіркою встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю ЧИСТАЯ ПЛАНЕТА СЕРВИС пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 83 495 грн.

Вказані висновки перевірки ґрунтуються на тому, що відповідно до протоколу допиту свідка від 07 червня 2016 року, проведеного ОУ Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, директор, головний бухгалтер та засновник Товариства з обмеженою відповідальністю Житлобудмонтаж громадянка ОСОБА_3 повідомила, що ніякого відношення до здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства не має, первинні документи не підписувала та нікого не уповноважувала, де знаходиться підприємство та чим займається не знає.

Також, відповідно до протоколу допиту свідка від 21 липня 2016 року, проведеного ОУ Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, співзасновник Товариства з обмеженою відповідальністю Ламена Плюс громадянин ОСОБА_1 повідомив, що ніякого відношення до здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства не має, первинні документи не підписував та нікого не уповноважував, на посаду директора не призначав та нікого не уповноважував, де знаходиться підприємство та чим займається не знає.

Також, відповідно до протоколу допиту свідка від 07 вересня 2017 року директор, головний бухгалтер та засновник Товариства з обмеженою відповідальністю Праймкорп громадянин ОСОБА_2 повідомив, що ніякого відношення до здійснення фінансово-господарської діяльності названого товариства не має, первинні документи не підписував та нікого не уповноважував, де знаходиться підприємство та чим займається не знає.

Крім того, в акті перевірки зазначено про відсутність основних засобів, персоналу у Товариства з обмеженою відповідальністю Житлобудмонтаж , Товариства з обмеженою відповідністю Ламена Плюс та Товариства з обмеженою відповідальністю Праймкорп для здійснення фінансово-господарської діяльності.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 04 квітня 2019 року №1312615147, яким позивачу збільшено суму за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів на загальну суму 104 369,00 грн (за основним платежем 83 495,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 20 874,00 грн).

Незгода позивача із вказаним податковим повідомленням-рішенням зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно підпункту 200.1 і 200.2 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

У свою чергу, відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпункту а пункту 198.1, пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі по тексту - Закон України від 16 липня 1999 року №996-ХIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз вказаної норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХIV, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частини 1 та 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції. При цьому, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з наведеними вище нормами Податкового кодексу України.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентами на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування витрат та податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Так, судом встановлено, що між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Альтор ( Житлобудмонтаж ) укладено договір від 27 лютого 2016 року №2702 про організацію виконання клінінгових, ремонтних та будівельних послуг.

Позивачем надано суду копії: специфікацій від 01 березня 2016 року №1, від 01 квітня 2016 року №2, від 01 липня 2016 року №2; актів виконаних робіт від 31 березня 2016 року, від 30 квітня 2016 року, від 31 липня 2016 року; податкових накладних від 31 березня 2016 року №83, від 30 квітня 2016 року №180, від 31 липня 2016 року №432; платіжних доручень від 09 серпня 2016 року №95, від 25 травня 2016 року №66, від 06 травня 2016 року №56, від 13 квітня 2016 року №41, від 08 квітня 2016 року №40.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Ламена Плюс укладено договір субпідряду від 30 квітня 2016 року №3004, предметом якого є організація виконання клінінгових, ремонтних та будівельних послуг.

Позивачем надано суду копії: специфікацій від 01 травня 2016 року №1, від 13 червня 2016 року №2; актів виконаних робіт від 31 травня 2016 року, від 30 червня 2016 року; податкових накладних від 31 травня 2016 року №11, від 30 червня 2016 року №46; платіжних доручень від 01 червня 2016 №67,від 01 липня 2016 року №83, від 05 липня 2016 року ;88, від 08 липня 2016 року №93, від 02 червня 2016 року №68.

Також, позивачем (замовник) укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю Праймкорп договір субпідряду, предметом якого є організація виконання клінінгових, ремонтних та будівельних послуг.

Позивачем надано суду копії: специфікації від 01 листопада 2016 року №1, акту виконаних робіт від 28 листопада 2016 року, податкової накладної від 28 листопада 2016 року №109, платіжного доручення від 07 грудня 2016 року №183.

Щодо посилань відповідача на протоколи допитів свідків, суд зазначає, що за змістом статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідно до вимог частин 2, 3 статті 283 Кримінального процесуального кодексу України прокурор зобов`язаний у найкоротший строк після повідомлення особі про підозру здійснити одну з таких дій: 1) закрити кримінальне провадження; 2) звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 3) звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Відомості про закінчення досудового розслідування вносяться прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Згідно з частиною 1 статті 22 Кримінального процесуального кодексу України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Таким чином, саме по собі внесення кримінальних проваджень до Єдиного реєстру досудового розслідувань не може бути підставою для висновків про фіктивність тих чи інших господарських операцій.

При цьому, доказів наявності вироку суду відносно будь-кого - позивача та контрагентів за ознаками злочинів, передбачених статтями 205, 212 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво), відповідачем не надано, а договори, укладені позивачем з його контрагентами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Також, Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві посилається на те, що у вказаних вище контрагентів позивача відсутні трудові ресурси та основні засоби, необхідні для здійснення господарської діяльності.

У відповідності до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

В той же час, відсутність у контрагента позивача задекларованих матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

При цьому, сам по собі факт недекларування контрагентом позивача у поданій податковій звітності результатів таких окремих господарських операцій та/або наявних трудових ресурсів, на думку суду, не впливає на право позивача (покупця) сформувати податковий кредит, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов`язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту

Наведене правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 30 січня 2018 року №К/9901/612/18 і №К/9901/630/18.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги щодо визнання податкового повідомлення-рішення від 04 квітня 2019 року №1312615147 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю ЧИСТАЯ ПЛАНЕТА СЕРВИС задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 04 квітня 2019 року №1312615147.

3.Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЧИСТАЯ ПЛАНЕТА СЕРВИС (04213, місто Київ, вулиця Прирічна, будинок 13, код ЄДРПОУ 40107548) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) гривна 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко