Постанова

від 22.04.2020 по справі 918/18/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2020 року Справа № 918/18/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р. , суддя Бучинська Г.Б.

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Рівненської області від 05.02.2020 р. у справі №918/18/20, ухвалене суддею Церковною Н.Ф. повний текст рішення складено 06.02.2020 р.

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Рівненського державного гуманітарного університету

про стягнення 4 399, 77 грн.

У січні 2020 року Акціонерне товариство "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Рівненського державного гуманітарного університету про стягнення заборгованості в сумі 4 399, 77 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору постачання природного газу №00364/16-ТЕ-(Т)-28 від 28.10.2016 року, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість в сумі 4399,77 грн, в тому числі пеня в сумі 2588,95 грн, три проценти річних в сумі 369,85 грн та інфляційні втрати в сумі 1 440, 97 грн. Рішенням господарського суду Рівненської області від 05.02.2020 р. у справі №918/18/20 позов задоволено частково. Стягнуто з Рівненського державного гуманітарного університету на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 1 294, 48 грн пені, 369, 85 грн три проценти річних, 1 440, 97 грн інфляційних втрат та 1 921,00 грн судового збору. У задоволенні позову в частині стягнення з відповідача пені в сумі 1 294, 48 грн відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду Рівненської області від 05.02.2020 р. у справі №918/18/20, прийняти апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та відкрити апеляційне провадження. Рішення господарського суду Рівненської області від 05.02.2020 р. у справі №918/18/20 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 1 294,48 грн.. Прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" щодо стягнення пені в розмірі 3 229,05 грн., у стягненні якої було відмовлено - задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права - ст.233 ГК України, ст.ст. 549-552, 599, 625 ЦК України та порушенням норм процесуального права - ст.ст.236 та 238 Господарського процесуального кодексу України, без дослідження усіх істотних обставин справи.

Зокрема, скаржник звертає увагу на те, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Крім того, при зменшенні розміру пені суд мав врахувати майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні та й інші їхні інтереси. Суд повинен був дати належну правову оцінку доказам, наданими сторонами в обґрунтування своїх позицій, щодо наявності чи відсутності збитків. Суд не мав права застосовувати до спірних правовідносин ст.233 ГК України, не з`ясувавши всіх обставин, з`ясування яких передбачене згаданою нормою.

Проте, рішення суду не містить обґрунтованого посилання на будь-які докази, які б підтверджували скрутне матеріальне становище відповідача по справі. Відповідачем не доведено реального фінансового стану, а тому положення ГПК України щодо обов`язку доказування не дотримано, адже відповідач не надав жодного доказу для того, щоб можна було зробити висновок про скрутний фінансовий стан відповідача. Суд першої інстанції лише із формулювання про скрутний матеріальний стан зробив висновок про те, що фінансове становище відповідача є саме таким. Отже, висновок суду суперечить як положенням законодавства, так і матеріалам справи.

Також, скаржник акцентує увагу на тому, що суд при вирішенні питання щодо зменшення пені повинен був об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, а не лише відповідача, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення. Проте, під час розгляду справи не було враховано інтереси позивача;

Крім вище зазначеного, апелянт звертає увагу на те, що АТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України було створене з метою сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей економіки України, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтогазового комплексу, повнішого задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах Указом №151/98 від 25.02.1998 Президента України. Відповідно до консолідованого звіту про фінансовий стан за 9 місяців 2018 торгова дебіторська заборгованість (а основним видом діяльності підприємства є продаж газу) становила 42 663 тис. грн. Торгова кредиторська заборгованість за 9 місяців 2018 року становила 4 636 тис. грн (за аналогічний період 2017 року - 8 137 тис. грн), відстрочені податкові зобов`язання складають 69 423 тис. грн. Розмір короткострокових позик складає 44 380 тис. грн, довгострокових - 8 784 тис. грн (дана інформація є публічно-доступною). Наведені дані свідчать про значний обсяг несплаченої заборгованості підприємств, нестачу коштів для здійснення поточної діяльності позивача, у тому числі - для забезпечення підприємств необхідним обсягом природного газу протягом опалювального сезону 2017/2018 років.

Таким чином, на думку скаржника, суд не надав належної уваги ступеню виконання зобов`язання боржником, не виконавши при цьому вимоги закону щодо оцінки майнового стану сторін, які беруть участь у зобов`язанні, та інших інтересів сторін, які заслуговують на увагу, що призвело до порушення ст. 233 ГК України, ст.525, 526, 551, 599, 625 ЦК України.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.03.2020 р. поновлено Акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" строк на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Рівненської області від 05.02.2020 р. у справі №918/18/20, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в порядку письмового провадження та запропоновано Рівненському державному гуманітарному університету у строк до 30.03.2020 р. надати до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу.

27 березня 2020 року від Рівненського державного гуманітарного університету до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач звертає увагу апеляційного суду на те, що враховуючи майновий стан обох сторін, відсутність у відповідача основного боргу, беручи до уваги засади справедливості, добросовісності, розумності як складові елементи загального конституційного принципу верховенства права, закріплені у п. 6 ст. 3. ч. 3 ст. 509 та ч.ч. 1. 2 ст.627 ЦК України, зважаючи на правову природу пені та її основне призначення, суд першої інстанції, вірно зробив висновок про те, що заявлена до стягнення пеня підлягає зменшенню на 50%.

Відповідно до ч.10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За приписами ч.13 ст.8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи ( абзац 2 частина 10 статті 270 ГПК України).

Від учасників справи клопотань про розгляд апеляційної скарги у цій справі в судовому засіданні з повідомленням учасників справи не надходило.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Рівненської області 05.02.2020 р. у справі №918/18/20 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши надану юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, Північно - західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

1.Зміст рішення суду першої інстанції.

Судом першої інстанції частково задоволено позовні вимоги. Зокрема, господарський суд Рівненської області дійшов висновку, що підлягають задоволенню в повному розмірі інфляційні втрати та 3% річних. Стосовно стягнення пені суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідач, який є бюджетною установою та фінансування якої відбувається за кошти Державного бюджету України, виконав зобов`язання зі сплати основного боргу на дату подання позову до суду та період прострочення виконання зобов`язання є незначним, а також те, що дії відповідача щодо несвоєчасного виконання взятих на себе зобов`язань за договором не мали негативних наслідків у вигляді збитків, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, суд зменшив розмір пені на 50% від заявленої суми 2 588, 95 грн.

2.Обставини справи, встановлені апеляційним судом.

28 жовтня 2016 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (споживач) укладено договір постачання природного газу №00364/16-ТЕ(Т)-28 (далі-договір), за умовами якого постачальник зобов`язався передати у власність споживача у 2016 році природний газ власного видобутку (природний газ, видобутий на території України та/або імпортований природний газ (за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на митну територію України, а споживач зобов`язався прийняти та оплатити природний газ на умовах цього договору (п. п. 1.1.-1.3. договору).

За умовами п.п. 3.4., 3.5., 3.6. договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання природного газу Споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу. Споживач зобов`язується подати не пізніше 7 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, постачальнику підписані та скріплені печатками Споживача два примірники акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу згідно з цим договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість. Постачальник не пізніше десятого числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, повертає Споживачу один примірник оригіналу акту приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою. У разі не підписання постачальником акта приймання-передачі природного газу постачальник письмово повідомляє споживача про причини такого не підписання акта.

Оплата за газ здійснюється Споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1. договору).

Положеннями п. 8.2. договору передбачено, що у разі прострочення Споживачем оплати згідно п. 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Згідно з п. 10.3. договору, строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить 5 (п`ять) років.

За п.12 договору цей договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.10.2016 року і діє в частині реалізації газу до 31.12.2016 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

На виконання умов договору позивач у грудні 2016 року передав відповідачу природний газ на загальну суму 115 310, 70 грн. Факт поставки природного газу відповідачеві стверджується актом приймання-передачі природного газу від 31.12.2016 року.

Дослідивши сальдо по підприємству відповідача за період з 01.10.2016 року по 31.08.2019 року, виписки по рахунку, встановлено, що відповідач оплату за переданий газ здійснював несвоєчасно, тобто не у строк визначений договором, чим порушив вимоги п.6.1. договору.

У зв`язку з чим, позивач нарахував відповідачеві пеню в сумі 2 588, 95 грн, три проценти річних в сумі 369, 85 грн та інфляційні втрати в сумі 1 440, 97 грн.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 05.02.2020 р. у справі №918/18/20 позов задоволено частково. Стягнуто з Рівненського державного гуманітарного університету на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 1 294, 48 грн пені, 369, 85 грн три проценти річних, 1 440, 97 грн інфляційних втрат та 1 921,00 грн судового збору. У задоволенні позову в частині стягнення з відповідача пені в сумі 1 294, 48 грн відмовлено.

Перевіривши дотримання місцевим судом вимог чинного законодавства при ухваленні оскаржуваного рішення, апеляційний суд вважає, що скарга позивача безпідставна та не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

3.Правові норми, застосовані апеляційним судом до спірних правовідносин.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Частиною 1 ст. 12 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" встановлено, що постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов`язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачені договором.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За п. 2 ч. 2 ст. 19 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" відповідач зобов`язаний забезпечувати своєчасну оплату в повному обсязі послуг з постачання природного газу згідно з умовами договорів.

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.525 ЦК України, ч.6 ст.193 ГК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст.628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).

У силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України (ч. 2 ст. 343 ГК України).

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.

За ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Таким чином, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За приписами ст. 3, ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, відповідно, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Підстави та розмір зменшення стягуваної пені повинні бути мотивовані та обґрунтовані в рішенні суду.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення пені, і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

4. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, врахувавши доводи і обґрунтування апеляційної скарги, Північно-західний апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

При вирішенні питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 369,85 грн та інфляційних втрат у сумі 1 440,97 грн, місцевий господарський суд, посилаючись на ст. 625 ЦК України, дійшов правомірного висновку про обґрунтованість заявлених вимог позивача та задоволення їх у повному обсязі.

Разом з тим, враховуючи те, що відповідач, який є бюджетною установою та фінансування якої відбувається за кошти Державного бюджету України, виконав зобов`язання зі сплати основного боргу на дату подання позову до суду та період прострочення виконання зобов`язання є незначним, а також те, що дії відповідача щодо несвоєчасного виконання взятих на себе зобов`язань за договором не мали негативних наслідків у вигляді збитків, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, суд першої інстанції дійшов до висновку зменшити розмір пені на 50% від заявленої суми 2 588, 95 грн.

Відповідно до ст. 269 ГПК України, переглядаючи в апеляційному порядку судові рішення, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Враховуючи вищевикладене, а також доводи та вимоги апеляційної скарги, Північно-західний апеляційний господарський суд в даному випадку переглядає рішення господарського суду Рівненської області від 05.02.2020 у справі №918/18/20 лише в частині стягнення пені, а саме у правомірності її зменшення від заявленої позивачем суми на 50 %.

З позовної заяви вбачається, що АТ «НАК «Нафтогаз України» просило стягнути з відповідача 2 588,95 грн - пені.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Проаналізувавши матеріали справи, судова колегія зазначає, що позивачем правомірно нараховано до стягнення з відповідача неустойку за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором купівлі-продажу природного газу №00364/16-ТЕ(Т)-28 від 28.10.2016 у сумі 2 588,95 грн.

Суд, оцінивши обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та розмір, до якого вона підлягає зменшенню.

Тому користуючись правом, наданим вищезазначеними положеннями чинного законодавства, судова колегія, враховуючи майновий стан обох сторін, зокрема статус відповідача (бюджетна установа фінансування якої відбувається за кошти Державного бюджету України) вважає правомірним висновок суду першої інстанції про можливість зменшення розміру пені на 50%, оскільки зобов`язання за Договором постачання природного газу № 00364/16-ТЕ(Т)-28 від 28.10.2016 виконано відповідачем у повному обсязі, що не заперечується позивачем.

Крім того, колегія суддів враховує, що у зв`язку з порушенням відповідачем строків розрахунку за поставлений позивачем газ, місцевим господарським судом стягнуто з відповідача на користь АТ НАК Нафтогаз України 369,85 грн - 3% річних, 1 440,97 грн - інфляційних втрат, що також компенсує можливі негативні наслідки для кредитора.

Визначення розміру, на який зменшується нараховані штрафні санкції, є суб`єктивним правом суду, і в даному випадку ним було дотримано принцип розумного балансу між інтересами сторін, враховані обставини справи та матеріальний стан як відповідача так і позивача у даній справі.

Отже, аргументи АТ НАК Нафтогаз України про те, що всупереч ст.233 ГК України, місцевим господарським судом не було враховано інтереси позивача та те, що доводи відповідача не містять винятковості обставин, з якими закон пов`язує можливість зменшення заявленого до стягнення розміру пені, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає безпідставними, при цьому докази на підтвердження понесених АТ НАК Нафтогаз України збитків чи додаткових витрат через прострочення оплати контрагентам в матеріалах справи відсутні.

5.Висновки за результатами апеляційного розгляду.

Таким чином, у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.

Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, прийшла до висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.

Керуючись ст.ст.269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Рівненської області від 05.02.2020 р. у справі №918/18/20 - залишити без задоволення, рішення господарського суду Рівненської області - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не може бути оскаржена в касаційному порядку згідно п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.

Справу №918/18/20 повернути господарському суду Рівненської області.

Повний текст постанови складений "22" квітня 2020 р.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.