Рішення

від 23.04.2020 по справі 910/2592/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.04.2020Справа № 910/2592/20 Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Аксон-Ін

до Товариства з обмеженою відповідальністю ПБГ-Україна

про стягнення штрафних санкцій в розмірі 103 950 грн.

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Аксон-Ін звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ПБГ-Україна про стягнення штрафних санкцій в розмірі 103 950 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором оренди обладнання №А/2504 від 25.04.2019р., в частині здійснення розрахунків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/2592/20. При цьому, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку про можливість здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного провадження.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю ПБГ-Україна було внесено гарантійний платіж в сумі 80 000 грн., за рахунок якого, на думку відповідача, повинно бути зменшено розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій.

З огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

03.06.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Аксон-Ін (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ПБГ-Україна (орендар) було укладено договір №А/2504 оренди обладнання, за умовами п.1.1 якого орендодавець надає орендарю у тимчасове платне користування (оренду) обладнання, кількість, характеристики, ідентифікуючі ознаки і оціночна вартість якого вказуються у додатках (специфікаціях) до цього договору та актах прийому-передачі обладнання в оренду.

За умовами п.1.2 договору №А/2504 від 03.06.2019р. обладнання передається в користування орендарю в розібраному вигляді. Збірка обладнання проводиться силами та засобами орендаря. Повернення обладнання також проводиться в розібраному стані.

Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2019р., а в частині виконання зобов`язань - до моменту їх повного виконання. Договір продовжується на наступний рік автоматично, додаткову угоду про продовження терміну дії цього договору сторони не укладають (п.1.3 договору №А/2504 від 03.06.2019р.).

Згідно п.2.1 укладеного між сторонами правочину передача в оренду здійснюється на підставі акта прийому-передачі обладнання в оренду, що підписується уповноваженими представниками сторін.

Пунктами 3.1, 3.2 договору №А/2504 від 03.06.2019р. передбачено, що повернення обладнання з оренди, в тому числі, у разі розірвання договору, оформлюється актом прийому-передачі (повернення) обладнання, який підписується уповноваженими представниками сторін. Місце повернення обладнання з оренди - склад орендодавця за адресою: вул.Радомишльська, 44.

У п.4.1 договору сторонами визначено, що нарахування орендної плати починається з дня, зазначеного в акті прийому-передачі обладнання і закінчується днем оформлення акту прийому-передачі (повернення) обладнання з оренди. Дати, вказані в актах прийому-передачі (та повернень) входять до складу оплати оренди в поточних місяцях. Орендар здійснює 100% попередню оплату за користування обладнанням, переданим йому в оренду за умовами цього договору. Нарахування орендної плати починається з дня, зазначеного в акті прийому-передачі обладнання в оренду і закінчується днем оформлення акту прийому-передачі (повернення) обладнання з оренди. При цьому, сторони дійшли згоди, що перед підписанням акту прийму-передачі обладнання в оренду орендар вносить у вигляді 100% передоплати орендну плату в розмірі від ставки орендної плати за місяць, передбаченої п.4.2 цього договору, і заставний платіж в розмірі 10 000 грн. без податку на додану вартість за кожну одиницю обладнання, який не є доходом орендодавця і підлягає поверненю орендарю в повному обсязі лише після погашення всіх заборгованостей орендаря перед орендодавцем, якщо такі існують, і повернення обладнання в повній комплектації, без механічних дефектів і підписання акту прийому-здачі, а також всіх актів виконаних робіт згідно цього договору. Для цілей цього договору сторони узгодили, що заставний (гарантійний) платіж - це платіж, який здійснюється орендарем для покриття вартості дефектів обладнання, що орендується в майбутньому (які виявлені як під час оренди, та і в процесі здачі обладнання з оренди), а також дебіторської заборгованості орендаря за цим договором. Сторони також погодили, що даний гарантійний платіж відповідає положенням ст.594 Цивільного кодексу України і не може інтерпретуватись як оплата другого і наступних місяців оренди. Сторони також погодили, що за рахунок сплаченої суми гарантійного платежу орендодавець може зробити погашення суми заборгованості орендаря перед орендодавцем. Орендна плата за наступні місяці оренди (2-й і далі) сплачується орендарем шляхом щомісячного перерахування грошових коштів на п/р орендодавця не пізніше дати (числа місяця) отримання обладнання в оренду.

Відповідно до п.4.2.1 розмір орендної плати становить 7000 грн. на місяць, в тому числі, податок на додану вартість - 1166,67 грн. за одну одиницю обладнання.

Згідно п.6.2 договору №А/2504 від 03.06.2019р. у разі прострочення виконання орендарем зобов`язанні зі сплати орендної плати за наступний місяць на останнього покладається відповідальність у вигляді сплати на користь орендодавця штрафу у розмірі 50 грн. по кожній одиниці обладнання за кожен день, що обчислюється за весь період дії такого порушення зобов`язання.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №А/2504 від 03.06.2019р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов`язків з оренди обладнання.

У додатку №1 до договору №А/2504 від 03.06.2019р. сторонами затверджено специфікацію, згідно змісту якої предметом оренди є ZLP630 підйомна платформа у кількості 8 одиниць.

Як свідчать матеріали справи, 01.05.2019р. орендодавцем було передано, а орендарем прийнято у строкове платне користування люльки ZLP630 у кількості 8 одиниць, про що сторонами складено відповідні акти прийому-передачі. Відповідачем у відзиві обставини отримання від позивача обладнання в оренду було підтверджено.

З представлених суду документів полягає, що за кожен місяць оренди сторонами було складено акти наданих послуг, а саме №102 від 31.05.2019р. на суму 56 000 грн., №126 від 30.06.2019р. на суму 56 000 грн., №159 від 31.07.2019р. на суму 56 000 грн., №187 від 31.08.2019р. на суму 56 000 грн., №222 від 30.09.2019р. на суму 56 000 грн., №267 від 31.10.2019р. на суму 56 000 грн., №313 від 30.11.2019р. на суму 35 000 грн., №323 від 30.11.2019р. на суму 18 200 грн. та №330 від 10.12.2019р. на суму 11 666,67 грн.

Одночасно, зі змісту позовної заяви полягає, що обладнання було повернуто орендарем орендодавцю 26.11.2019р. у кількості 5 одиниць та 10.12.2019р. - 3 одиниці.

З доданих до позовної заяви документів, а саме акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2019р. по 17.02.2020р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Аксон-Ін та Товариством з обмеженою відповідальністю ПБГ-Україна за договором №А/2504 від 03.06.2019р. вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю ПБГ-Україна вносилась орендна плата за користування обладнанням в межах вказаного правочину, а також було сплачено відповідний гарантійний платіж. Зокрема: 13.05.2019р. перераховано 56 000 грн. в якості оплати оренди за травень 2019р. та 80 000 грн. гарантійного платежу, 27.05.2019р. сплачено 56 000 грн., 27.06.2019р. перераховано 30 000 грн., 29.08.2019р. сплачено 26 000 грн., 06.09.2019р. сплачено 56 000 грн., 17.10.2019р. сплачено 56 000 грн., 19.12.2019р. сплачено 40000 грн. Доказів зворотного матеріали справи не місять.

До того ж, згідно змісту вказаного вище акту 17.02.2020р. сторонами було досягнуто згоди щодо зарахування суми гарантійного платежу в розмірі 80 000 грн. в рахунок погашення заборгованості з орендних платежів.

З огляду на внесення відповідачем орендної плати з порушенням строків, що визначені договором №А/2504 від 03.06.2019р. позивачем було нараховано неустойку в розмірі 103 950 грн., стягнення якої і стало предметом спору у справі.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як зазначалось вище, згідно п.6.2 договору №А/2504 від 03.06.2019р. у разі прострочення виконання орендарем зобов`язанні зі сплати орендної плати за наступний місяць на останнього покладається відповідальність у вигляді сплати на користь орендодавця штрафу у розмірі 50 грн. по кожній одиниці обладнання за кожен день, що обчислюється за весь період дії такого порушення зобов`язання.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ч.ч.1-3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України позивачем при зверненні до суду з вимогами про стягнення штрафних санкцій за порушення орендарем зобов`язання з оплати орендних платежів, повинно бути доведено обставини виникнення між сторонами господарських правовідносин з оренди обладнання, наявність у відповідача обов`язку внести плату, строк виконання якого настав, та який фактично було порушено.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв`язок, господарський суд вважає що позов підлягає частковому задоволенню. При цьому, суд зазначає наступне.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України).

За приписами ч.ч.1, 5 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Як вказувалось судом вище, у п.4.1 договору №А/2504 від 03.06.2019р. сторонами визначено, що нарахування орендної плати починається з дня, зазначеного в акті прийому-передачі обладнання і закінчується днем оформлення акту прийому-передачі (повернення) обладнання з оренди. Дати, вказані в актах прийому-передачі (та повернень) входять до складу оплати оренди в поточних місяцях. Орендар здійснює 100% попередню оплату за користування обладнанням, переданим йому в оренду за умовами цього договору. Нарахування орендної плати починається з дня, зазначеного в акті прийому-передачі обладнання в оренду і закінчується днем оформлення акту прийому-передачі (повернення) обладнання з оренди. При цьому, сторони дійшли згоди, що перед підписанням акту прийму-передачі обладнання в оренду орендар вносить у вигляді 100% передоплати орендну плату в розмірі від орендної плати ставки за місяць, передбаченої п.4.2 цього договору, і заставний платіж в розмірі 10 000 грн. без податку на додану вартість за кожну одиницю обладнання, який не є доходом орендодавця і підлягає поверненню орендарю в повному обсязі лише після погашення всіх заборгованостей орендаря перед орендодавцем, якщо такі існують, і повернення обладнання в повній комплектації, без механічних дефектів і підписання акту прийому-здачі, а також всіх актів виконаних робіт згідно цього договору. Для цілей цього договору сторони узгодили, що заставний (гарантійний) платіж - це платіж, який здійснюється орендарем для покриття вартості дефектів обладнання, що орендується в майбутньому (які виявлені як під час оренди, та і в процесі здачі обладнання з оренди), а також дебіторської заборгованості орендаря за цим договором. Сторони також погодили, що даний гарантійний платіж відповідає положенням ст.594 Цивільного кодексу України і не може інтерпретуватись як оплата другого і наступних місяців оренди. Сторони також погодили, що за рахунок сплаченої суми гарантійного платежу орендодавець може зробити погашення суми заборгованості орендаря перед орендодавцем. Орендна плата за наступні місяці оренди (2-й і далі) сплачується орендарем шляхом щомісячного перерахування грошових коштів на п/р орендодавця не пізніше дати (числа місяця) отримання обладнання в оренду.

Відповідно до п.4.2.1 розмір орендної плати становить 7000 грн. на місяць, в тому числі, податок на додану вартість - 1166,67 грн. за одну одиницю обладнання.

Судом було встановлено, що 01.05.2019р. орендодавцем було передано, а орендарем прийнято у строкове платне користування люльки ZLP630 у кількості 8 одиниць, про що сторонами складено відповідні акти прийому-передачі. Відповідачем у відзиві обставини отримання від позивача обладнання в оренду було підтверджено.

З представлених суду документів полягає, що за кожен місяць оренди сторонами було складено акти наданих послуг, а саме №102 від 31.05.2019р. на суму 56 000 грн., №126 від 30.06.2019р. на суму 56 000 грн., №159 від 31.07.2019р. на суму 56 000 грн., №187 від 31.08.2019р. на суму 56 000 грн., №222 від 30.09.2019р. на суму 56 000 грн., №267 від 31.10.2019р. на суму 56 000 грн., №313 від 30.11.2019р. на суму 35 000 грн., №323 від 30.11.2019р. на суму 18 200 грн. та №330 від 10.12.2019р. на суму 11 666,67 грн.

З доданих до позовної заяви документів, а саме акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2019р. по 17.02.2020р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Аксон-Ін та Товариством з обмеженою відповідальністю ПБГ-Україна за договором №А/2504 від 03.06.2019р. вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю ПБГ-Україна вносилась орендна плата за користування обладнанням в межах вказаного правочину, а також було сплачено відповідний гарантійний платіж. Зокрема: 13.05.2019р. перераховано 56 000 грн. в якості оплати оренди за травень 2019р. та 80 000 грн. гарантійного платежу, 27.05.2019р. сплачено 56 000 грн., 27.06.2019р. перераховано 30 000 грн., 29.08.2019р.ю сплачено 26 000 грн., 06.09.2019р. сплачено 56 000 грн., 17.10.2019р. сплачено 56 000 грн., 19.12.2019р. сплачено 40000 грн. Доказів зворотного матеріали справи не місять.

До того ж, згідно змісту вказаного вище акту 17.02.2020р. сторонами було досягнуто згоди щодо зарахування суми гарантійного платежу в розмірі 80 000 грн. в рахунок погашення заборгованості з орендних платежів.

Тобто, з аналізу умов договору №А/2504 від 03.06.2019р. та представлених суду документів, вбачається, що відповідачем було внесено орендні платежі за користування обладнанням с порушенням строків, які визначено правочином.

Судом вище вказувалось, що згідно п.6.2 договору №А/2504 від 03.06.2019р. у разі прострочення виконання орендарем зобов`язанні зі сплати орендної плати за наступний місяць на останнього покладається відповідальність у вигляді сплати на користь орендодавця штрафу у розмірі 50 грн. по кожній одиниці обладнання за кожен день, що обчислюється за весь період дії такого порушення зобов`язання.

Наразі, надаючи оцінки вказаному пункту договору, судом враховано, що частиною 3 ст.6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

У ст.627 вказаного нормативно-правового акту зазначено, що до сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Конституційним Судом України у рішенні від 11.07.2014р. №7-рп/2013 по справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань наголошено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Отже, за висновками суду, визначений сторонами у договорі №А/2504 від 03.06.2019р. розмір та порядок нарахування неустойки в повному обсязі відповідає принципу свободи договору та є результатом волевиявлення обох контрагентів.

Крім того, суд зазначає, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.01.2018р. по справі №203/2612/13-ц, постанові від 19.06.2018р. по справі №5023/3905/12 та від 04.03.2019р. по справі №5015/6070/11.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України).

Доказів визнання недійсними у визначеному законом порядку договору №А/2504 від 03.06.2019р. чи окремих його пунктів матеріали справи не містять.

Отже, виходячи з наведеного вище, з огляду на те, що судом було встановлено обставини порушення відповідачем строків внесення орендних платежів за договором №А/2504 від 03.06.2019р., суд дійшов висновку щодо виникнення у орендодавця права на нарахування неустойки у відповідності до п.6.2 договору №А/2504 від 03.06.2019р.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку, суд дійшов висновку, що останній містить помилки.

Зокрема, суд зазначає, що неустойка нараховуються починаючи з наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У ст.254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Проте, при визначенні періоду прострочення, зокрема, з перерахування оплати за вересень 2019р. позивачем не було враховано, що 01.09.2019р. було вихідним днем.

До того ж, у розрахунку позивачем також не було враховано, що внесення орендного платежу за липень 2019р. здійснювалось орендарем двома платежами, а саме 27.06.2019р. в розмірі 30000 грн. та 29.08.2019р. в сумі 26 000 грн.

Після здійснення власного перерахунку в межах визначений заявником кінцевих строків нарахування, суд дійшов висновку, що обгрунтованим є нарахування неустойки на загальну суму 84 900 грн.

Одночасно, посилання відповідача у відзиві на позов на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю ПБГ-Україна було внесено гарантійний платіж в сумі 80 000 грн., за рахунок якого повинно бути зменшено розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій, суд вважає безпідставними з урахуванням наступного.

Судом вказувалось, що у п.4.1 договору №А/2504 від 03.06.2019р. сторони дійшли згоди, що перед підписанням акту прийму-передачі обладнання в оренду орендар вносить у вигляді 100% передоплати орендну плату в розмірі від орендної плати ставки за місяць, передбаченої п.4.2 цього договору, і заставний платіж в розмірі 10 000 грн. без податку на додану вартість за кожну одиницю обладнання, який не є доходом орендодавця і підлягає поверненю орендарю в повному обсязі лише після погашення всіх заборгованостей орендаря перед орендодавцем, якщо такі існують, і повернення обладнання в повній комплектації, без механічних дефектів і підписання акту прийому-здачі, а також всіх актів виконаних робіт згідно цього договору. Для цілей цього договору сторони узгодили, що заставний (гарантійний) платіж - це платіж, який здійснюється орендарем для покриття вартості дефектів обладнання, що орендується в майбутньому (які виявлені як під час оренди, та і в процесі здачі обладнання з оренди), а також дебіторської заборгованості орендаря за цим договором. Сторони також погодили, що даний гарантійний платіж відповідає положенням ст.594 Цивільного кодексу України і не може інтерпретуватись як оплата другого і наступних місяців оренди. Сторони також погодили, що за рахунок сплаченої суми гарантійного платежу орендодавець може зробити погашення суми заборгованості орендаря перед орендодавцем.

Зі змісту акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2019р. по 17.02.2020р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Аксон-Ін та Товариством з обмеженою відповідальністю ПБГ-Україна за договором №А/2504 від 03.06.2019р., який підписано контрагентами, було встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю ПБГ-Україна було сплачено відповідний гарантійний платіж, а саме 13.05.2019р. перераховано 80 000 грн. До того ж, відповідно до вказаного вище акту 17.02.2020р. сторонами було досягнуто згоди щодо зарахування суми гарантійного платежу в розмірі 80 000 грн. в рахунок погашення заборгованості з орендних платежів.

Тобто, суму гарантійного платежу вже було використано сторонами, а саме досягнуто згоди щодо погашення за рахунок останнього заборгованості з орендної плати, а отже, підстави для зменшення суми неустойки, яка є предметом спору, на суму гарантійного платежу відсутні.

За таких обставин, з огляду на все вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю Аксон-Ін до Товариства з обмеженою відповідальністю ПБГ-Україна про стягнення штрафних санкцій, а саме на суму 84 900 грн.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позовні вимоги частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ПБГ-Україна (04201, м.Київ, Оболонський район, вул.Кондратюка, будинок 5, ЄДРПОУ 36789714) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Аксон-Ін (04073, м.Київ, Оболонський район, проспект Степана Бандери, будинок 21, ЄДРПОУ 41253225) неустойку в сумі 84 900 та судовий збір в розмірі 1716,78 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Спичак О.М.