Рішення

від 13.04.2020 по справі 910/1388/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.04.2020Справа № 910/1388/20

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді - Князькова В. В., розглянувши у письмовому провадженні справу

за позовом Приватного підприємства Сакура М4 , м. Київ

до відповідача: Державного підприємства Українська студія телевізійних фільмів Укртелефільм , м. Київ

про стягнення 84 436,26 грн,

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство Сакура М4 звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства Українська студія телевізійних фільмів Укртелефільм про стягнення 84 436,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором надання послуг з охорони № 02-18 від 01.02.2018 в частині здійснення оплати наданих послуг на суму 59 000,00 грн, що стало підставою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2020 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

У відзиві на позовну заяву № 49 від 18.02.2020 відповідач визнає позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 59 000,00 грн. Разом з тим, відповідач вказує на те, що 08.11.2019 постановою Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) накладено арешт на рахунок Державного підприємства Українська студія телевізійних фільмів Укртелефільм , у зв`язку із чим відповідач не мав можливості забезпечити своєчасний розрахунок з позивачем за надані послуги за договором № 02-18 від 01.02.2018, а тому відсутні підстави для застосування штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов`язань, передбачених умовами договору. Враховуючи, зазначені обставини відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Оскільки до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.

01.02.2018 між Приватним підприємством Сакура М4 (виконавець) та Державним підприємством Українська студія телевізійних фільмів Укртелефільм (замовник) укладено договір № 02-18 про надання послуг з охорони (далі - договір), згідно з пунктом 1.2 якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе обов`язки по охороні об`єкту адміністративна будівля за адресою: 02160, м. Київ, вул. Туманяна, 15, в порядку передбаченим цим договором.

Згідно п. 2.1 договору вартість послуг за два цілодобових пости охорони складає 28 000,00 грн за місяць.

Відповідно до п. 2.4 договору оплата за послуги охорони виконавцю за цим договором робиться згідно акту надання послуг на протязі 5-ти днів з моменту його підписання.

У пункті 4.1 договору сторони визначили обов`язки замовника, зокрема: своєчасно вносити плату на поточний рахунок виконавця за послуги охорони відповідно до умов цього договору.

Умовами п. 6.3 договору сторони погодили, що за прострочення терміну розрахунків з виконавцем, передбачених цим договором, замовник за кожен день прострочення платежу сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочки.

Відповідно до пункту 9.1 договору останній набирає чинності з 01 лютого 2018 року і діє до 30 вересня 2018.

Пролонгація договору можлива у випадку підписання сторонами відповідної угоди (п. 9.2 договору).

Додатковою угодою №1 від 01.05.2018 до договору сторонами погоджено внесення змін до п. 2.1 договору, а саме: Вартість послуги за два цілодобових пости з охорони з 8-00 до 8-00 та два денних пости охорони з 9-00 до 18-00 субота, неділя вихідні, складає 62 000,00 (шістдесят дві тисячі гривень) за місяць.

Згідно актів надання послуг № 62 від 28.02.2018, № 70 від 31.03.2018, № 122 від 30.04.2018, №143 від 31.05.2018, № 194 від 30.06.2018, № 228 від 31.07.2018, № 263 від 31.08.2018, № 296 від 30.09.2018 позивачем в період з лютого по вересень 2018 року були надані відповідачу послуги на загальну суму 277 859,00 грн.

Як вказує позивач, відповідачем не в повному обсязі було оплачено вартість прийнятих послуг, заборгованість за надані послуги у період з лютого по вересень 2018 року складає 59 000,00 грн, з зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення основного боргу, пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Гарантійним листом вих. № 74 від 12.03.2019 відповідач визнав перед відповідачем заборгованість у розмірі 62 000,00 та гарантував сплату заборгованості у строк до 01.08.2019.

Сторонами також підписано акт звірки взаєморозрахунків за договором № 02-18 від 01.02.2018, відповідно до якого заборгованість відповідача за період з 01.01.2018 по 20.01.2020 складає 59 000,00 грн.

Спір у справі виник у зв`язку із неналежним, як вказує позивач у позовній заяві, виконанням відповідачем грошових зобов`язань з оплати наданих послуг.

Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтується позовна заява, господарський суд зазначає таке.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип презумпції правомірності правочину, суд приймає договір № 02-18 про надання послуг від 01.02.2018 як належну підставу, у розумінні норм статті 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір є договором надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм статей 901-907 Цивільного кодексу України.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Матеріали справи (підписаними сторонами актами надання послуг № 62 від 28.02.2018, № 70 від 31.03.2018, № 122 від 30.04.2018, №143 від 31.05.2018, № 194 від 30.06.2018, № 228 від 31.07.2018, № 263 від 31.08.2018, № 296 від 30.09.2018) свідчать, що позивачем були надані, а відповідачем - прийняті послуги на загальну суму 277 859,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У пункті 2.4 договору сторони передбачили, що оплата за послуги охорони виконавцю за цим договором робиться згідно акту надання послуг на протязі 5-ти днів з моменту його підписання.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та пункту 2.4 договору, відповідач зобов`язаний був оплатити послуги:

- за актом № 62 від 28.02.2018 на суму 28 000,00 грн у строк до 05.03.2018;

- за актом № 70 від 31.03.2018 на суму 28 000,00 грн у строк до 05.04.2018;

- за актом № 122 від 30.04.2018 на суму 47 859,00 грн у строк до 05.05.2018;

- за актом №143 від 31.05.2018 на суму 62 000,00 грн у строк до 05.06.2018;

- за актом № 194 від 30.06.2018 на суму 28 000,00 грн у строк до 05.07.2018;

- за актом № 228 від 31.07.2018 на суму 28 000,00 грн у строк до 05.08.2018;

- за актом № 263 від 31.08.2018 на суму 28 000,00 грн у строк до 05.09.2018;

- за актом № 296 від 30.09.2018 на суму 28 000,00 грн у строк до 05.10.2018.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Як вказує позивач в позовній заяві, яку подано до суду 20.02.2020, у відповідача утворилась заборгованість за актами надання послуг № 62 від 28.02.2018, № 70 від 31.03.2018, № 122 від 30.04.2018, №143 від 31.05.2018, № 194 від 30.06.2018, № 228 від 31.07.2018, № 263 від 31.08.2018, № 296 від 30.09.2018 на загальну суму 59 000,00 грн.

Актом звіряння № б/н від 20.01.2020, який підписано обома сторонами, підтверджується, що заборгованість відповідача за договором № 02-18 від 01.02.2018 за період з 01.01.2018 по 20.01.2020 складає 59 000,00 грн.

Окрім того, у відзиві на позовну заяву відповідач визнав позовні вимоги на суму 59 000,00 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Разом з цим, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів погашення заборгованості в розмірі 59 000,00 грн та не спростовано факту її існування, у зв`язку з чим позов в цій частині вимог підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення пені.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.4 Договору передбачено, що у разі невиконання пункту 4.5 договору підрядник сплачує субпідряднику штрафні санкції - пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалася пеня за кожний день прострочення.

Судом встановлено, що відповідачем у встановлений строк свого обов`язку з оплати робіт не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховано пеню.

За перерахунком суду, сума пені за прострочення оплати робіт за актами наданих послуг у період лютого 2018 по вересень 2018, за період з першого дня прострочення (06.06.2018) в межах періоду заявленого позивачем (06.12.2018) та з урахуванням здійснених відповідачем оплат складає 14 545,89 грн, тобто є більшою, ніж нараховано в позовній заяві.

Частиною 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Відтак, враховуючи межі позовних вимог, вимоги про стягнення пені в сумі 13 323,83 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимог про стягнення відсотків річних та інфляційних втрат.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини прострочення виконання відповідачем зобов`язань з оплати наданих послуг, вимоги про стягнення 3% річних, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, ґрунтуються на нормах закону.

При перевірці наданого позивачем розрахунку суми 3 % річних судом встановлено, що сума 3 % річних, нарахована за прострочення відповідачем наданих позивачем послуг за договором у період з лютого 2018 по вересень 2018, нарахована з першого дня прострочення по 29.01.2020, становить 3 241,13 грн.

Отже, позовні вимоги про стягнення 3 % річних в сумі 3 241,13 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.

Здійснюючи перевірку наданого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, судом враховано, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений , помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

За перерахунком суду, сума інфляційних втрат, нарахована за період з липня 2018 року по грудень 2019 року за прострочення відповідачем оплати вартості наданих позивачем послуг становить 5 092,00 грн, а тому відповідні позовні вимог підлягають частковому задоволенню.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Приватного підприємства Сакура М4 та стягнення з Державного підприємства Українська студія телевізійних фільмів Укртелефільм заборгованості в сумі 59 000,00 грн, пені в сумі 13 323,83 грн, 3 % річних в сумі 3 241,13 грн та інфляційних втрат в сумі 5 092,00 грн.

Інша частина позовних вимог (про інфляційних втрат в сумі 3 779,30 грн) не підлягає задоволенню з викладених вище підстав.

Доводи відповідача, щодо відсутності правових підстав для застосування штрафних санкцій, судом не взято до уваги з огляду на те, що статтями 233 Господарського кодексу України та 551 Цивільного кодексу України передбачено право суду зменшити розмір штрафних санкцій. Разом з тим, відповідач просить суд не зменшити розмір пені, а просить суд відмовити у задоволенні даної вимоги.

При цьому, суд звертається до правової позиції "Щодо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій" (постанова Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17) та наголошує, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Разом з тим, відповідачем не доведено існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій на підставі наведених норм.

Щодо відмови у стягненні інфляційних втрат та 3% річних, суд виходить із того, що за змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу і відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а отже не є штрафними санкціями.

Розподіл судових витрат .

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2 007,92 грн. Інша частина сплаченого судового збору в сумі 94,08 грн покладається на позивача.

Керуючись ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного підприємства Сакура М4 до Державного підприємства Українська студія телевізійних фільмів Укртелефільм про стягнення 84 436,26 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства Українська студія телевізійних фільмів Укртелефільм (02002, м. Київ, вул. О. Туманяна, буд. 15; ідентифікаційний код 02841347) на користь Приватного підприємства Сакура М4 (03164, м. Київ, вул. Олевська, буд. 5, кв. 264; ідентифікаційний код 34999735) заборгованість в розмірі 59 000 (п`ятдесят дев`ять тисяч) грн 00 коп., пеню в розмірі 13 323 (тринадцять тисяч триста двадцять три) грн 83 коп., 3 % річних в розмірі 3 241 (три тисячі двісті сорок одна) грн 13 коп., інфляційні втрати в розмірі 5 092 (п`ять тисяч дев`яносто дві) грн 00 коп. та судовий збір в сумі 2 007 (дві тисячі сім) грн 92 коп.

3. У задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 3 779,30 грн - відмовити.

4. Залишити за позивачем судовий збір, сплачений при подачі позовної заяви, в сумі 94,08 грн.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 13.04.2020.

Суддя В. В. Князьков