Рішення

від 14.04.2020 по справі 914/2555/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.04.2020 Справа № 914/2555/19

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Віо - Захід , м.Луцьк

до відповідача: Приватного акціонерного товариства Шахта Надія , Львівська область, Сокальський район, село Сілець

про стягнення 59 088, 64 грн.

Суддя Мороз Н.В. При секретарі Банзулі М.С.

Представники:

Від позивача: Степанюк О.Л. - ю/к

Від відповідача: не з`явився

Хід розгляду спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю Віо - Захід звернулося до господарського суду Львівської області із позовною заявою до Приватного акціонерного товариства Шахта Надія про стягнення 59 088, 64 грн.

Ухвалою суду від 12.12.2019 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу термін для усунення недоліків.

Після усунення позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою суду від 26.12.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання призначено на 21.01.2020.

Представник відповідача 20.01.2020 через службу діловодства господарського суду подав відзив на позовну заяву від 16.01.2010 №09/87, згідно якого в позові просив відмовити. Крім того, клопотанням від 16.01.2020 №09/86 долучив докази про зміну типу та перейменування відповідача з публічного акціонерного товариства на приватне акціонерне товариство, а саме: копію наказу Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 23.12.2019 №535 Про зміну типу та перейменування публічного акціонерного товариства Шахта Надія , копію витягу з статуту приватного акціонерного товариства Шахта Надія в новій редакції, затвердженого наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля 23.12.2019 №535 та витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 09.01.2020. Згідно представлених документів, приватне акціонерне товариство Шахта Надія є новим найменуванням публічного акціонерного товариства Шахта Надія , тип якого змінено на підставі наказу Міністерства енергетики та захисту довкілля від 23.12.2019 №535, враховуючи норми Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів .

Ухвалою суду від 21.01.2020 постановлено розглядати справу №914/2555/19 за правилами загального позовного провадження та замінити засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням. Справу призначено до розгляду в підготовчому засіданні на 11.02.2020.

07.02.2020 на поштову адресу господарського суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив з долученими копіями видаткових накладних на поставлений відповідачу товар, копіями накладних на повернення товару та копіями банківських виписок, разом із доказами надіслання вказаних документів на адресу відповідача.

Ухвалою суду від 11.02.2020 підготовче засідання відкладено на 26.02.2020. В даному підготовчому засіданні, суд, оглянув оригінали видаткових накладних та накладних на повернення товару.

25.02.2020 позивач на адресу суду надіслав клопотання, яким долучив до матеріалів справи довідку про стан заборгованості Приватного акціонерного товариства Шахта Надія перед Товариством з обмеженою відповідальністю Віо - Захід .

Ухвалою суду від 26.02.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 24.03.2020.

13.03.2020 через службу діловодства господарського суду Приватним акціонерним товариством Шахта Надія подано заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 24.03.2020 розгляд справи відкладено на 14.04.2020.

В судове засідання 14.04.2020 представник позивача з`явився, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та у відповіді на відзив, просив суд позов задоволити.

Представник відповідача в судове засідання 14.04.2020 не з`явився, причин неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання ухвалою суду, яка направлялась сторонам рекомендованою кореспонденцією.

Правова позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між Товариством з обмеженою відповідальністю Віо - Захід та Приватним акціонерним товариством Шахта Надія , був укладений договір на закупівлю товарів від 8 лютого 2019 року № 1513-08-02-48.

На виконання вказаного договору, позивачем було поставлено відповідачу товар, що підтверджується видатковими накладними:

- № В0-0005727 від 14 лютого 2019 року на суму 5446,30 грн;

- № В0-0006653 від 21 лютого 2019 року на суму 9245,17 грн;

- № В0- 0011284 від 28 березня 2019 року на суму 4397,94 грн;

- № В0-0012213 від 4 квітня 2019 року на суму 3852,14 грн;

- № В0-0013176 від 11 квітня 2019 року на суму 2918,43 грн.;

- № В0-0014210 від 18 квітня 2019 року на суму 5838,45 грн;

- № В0-0015337 від 25 квітня 2019 року на суму 5798,70 грн;

- № В0-0019771 від 30 травня 2019 року на суму 3307,39 грн;

- № В0-0016700 від 9 травня 2019 року на суму 763,40 грн;

- № В0-0020836 від 6 червня 2019 року на суму 2812,31 грн;

- № В0-0021925 від 13 червня 2019 року на суму 3876,73 грн;

- № В0-0023016 від 20 червня 2019 року на суму 3217,17 грн.;

- № В0-0024107 від 27 червня 2019 року на суму 2230,40 грн.

Відповідач здійснив повернення частини товару за видатковими накладними: від 14.02.2019 №В0-0005727 на суму 99,90 грн; від 21.02.2019 №В0-0006653 на суму 320,64 грн, від 28.03.2019 №В0-0011284 на суму 78,34 грн; від 18.04.2019 №В0-0014210 на суму 326,79; від 25.04.2019 №В0-0015337 на суму 70,92 грн.

Ствердив, що заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 52793,43 грн відповідачем не погашена, а відповідно до акту звіряння за період з січня 2019 року по серпень 2019 року відповідач визнав заборгованість у розмірі 52 793, 43 грн, оскільки такий підписаний та скріплений печатками сторін.

Позивачем за порушення виконання зобов`язань з оплати товару нараховано відповідачу штраф, передбачений п.10.4 договору у розмірі 5% від суми несплаченого в строк постановленого товару, який становить - 2639,67 грн, а також 1447,13 грн - 3% річних та 2208,41 грн - інфляційних втрат.

Крім того, позивач зазначив, що у видаткових накладних на поставку товару помилково зазначено договір від 02.01.2015 №1 замість від 08.02.2019 № 1513-08-02-48.

Правова позиція відповідача.

Відповідач позовні вимоги вважає безпідставними та необгрунтованими виходячи з наступного.

З долучених позивачем видаткових накладних вбачається, що вони були видані на підставі договору №1 від 02.01.2015, тоді як предметом позову є стягнення заборгованості в розмірі 52793,43 грн, на підставі договору від 08.02.2019 №1513-08-02-48 на закупівлю товарів.

Відповідач не погоджується із позицією позивача, що у видаткових накладних, на підставі яких було поставлено товар відповідачу, було помилково зроблено посилання на договір від 02.01.2015, оскільки порядок виправлення помилок у первинних документах регулюється положенням Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88.

Поряд з цим, відповідач зазначив, що долучені до відповіді на відзив позивачем видаткові накладні не відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність , а саме оформлені без зазначення прізвища та посади особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення зі сторони відповідача.

На думку відповідача, у видаткових накладних не зазначено номер та дату довіреності на підставі якої уповноважена особа отримала товар та не долучено копії відповідних довіреностей, а відтак неможливо ідентифікувати підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції зі сторони відповідача.

Вважає, що оскільки видаткові накладні належать до документів, які фіксують проведення операцій з матеріальними цінностями, то підпис уповноваженої особи повинен бути скріплений печаткою, а не штампом, що має місце на спірних видаткових накладних. Крім того, відповідач зазначив, що долучений позивачем акт звіряння за період з січня 2019 року по серпень 2019 року не доводить факту поставки позивачем і отримання відповідачем товару та не може бути належним та допустимим доказом у справі, оскільки підписаний зі сторони відповідача не уповноваженою на те особою, посада якої не зазначена і позивачем не надано доказів в підтвердження повноважень зазначеної особи.

Оскільки факт заборгованості в розмірі 52 793,43 грн позивачем не доведено, відтак відсутні підстави для нарахування 5% штрафу у розмірі 2639, 67 грн, 1447,13 грн - 3% річних та 2208,41 грн - інфляційних втрат.

Обставини справи.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, оцінивши докази у їх сукупності, створивши у відповідності до ст. 13 ГПК України сторонам, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю Віо - Захід та Приватним акціонерним товариством Шахта Надія , був укладений договір на закупівлю товарів від 8 лютого 2019 року № 1513-08-02-48.

Сума договору становить 199747,86 грн, в тому числі ПДВ (п.3.1 договору).

Відповідно до п. 5.2 договору, покупець здійснює оплату поставленого товару протягом 14 календарних днів, але не пізніше 30 днів з дня отримання товару. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками видаткової накладної.

Згідно п.6.4 та 6.5 договору, поставка узгодженої партії товару здійснюється протягом 5 днів з моменту отримання постачальником заявки покупця на поставку партії товару. Заявка (вимога) покупця надається у довільній формі (по телефону, поштою або передається під особистий підпис представника постачальника) та додається до пакета товаросупровідних документів на партію поставленого товару. Уповноважений представник покупця, при прийнятті товару зобов`язаний звірити відповідність кількості і асортименту товару, вказаному в заявці, рахунку-фактурі і накладній, розписатися за отримання товару. Якщо під час приймання товару буде встановлено, що поставлений товар не відповідає нормам, правилам і стандартам покупець має право в односторонньому порядку відмовитись від приймання такого товару та повернути його постачальнику без будь-яких фінансових наслідків для себе (п.6.6 договору).

У підпункті 9.1.2 договору, сторони погодили, що покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату за фактично поставлений товар по кожній партії поставки.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2019 року включно, а по відношенню поставки товару і платежів - до повного виконання покупцем своїх зобов`язань по оплаті отриманого товару та поставок згідно заявок до вказаного терміну (п.13.1 договору).

Позивачем здійснено поставку товару на підставі видаткових накладних:

- № В0-0005727 від 14 лютого 2019 року на суму 5446,30 грн;

- № В0-0006653 від 21 лютого 2019 року на суму 9245,17 грн;

- № В0- 0011284 від 28 березня 2019 року на суму 4397,94 грн;

- № В0-0012213 від 4 квітня 2019 року на суму 3852,14 грн;

- № В0-0013176 від 11 квітня 2019 року на суму 2918,43 грн.;

- № В0-0014210 від 18 квітня 2019 року на суму 5838,45 грн;

- № В0-0015337 від 25 квітня 2019 року на суму 5798,70 грн;

- № В0-0019771 від 30 травня 2019 року на суму 3307,39 грн;

- № В0-0016700 від 9 травня 2019 року на суму 763,40 грн;

- № В0-0020836 від 6 червня 2019 року на суму 2812,31 грн;

- № В0-0021925 від 13 червня 2019 року на суму 3876,73 грн;

- № В0-0023016 від 20 червня 2019 року на суму 3217,17 грн;

- № В0-0024107 від 27 червня 2019 року на суму 2230,40 грн.

Як підтверджено поданими позивачем документами, відповідачем повернуто частину товару, а саме згідно накладних: від 9 травня 2019 року на суму 90,12 грн (по видатковій накладній № В0-0011284 від 28 березня 2019 року); від 9 травня 2019 року на суму 392,24 грн (по видатковій накладній № В0-0014210 від 18 квітня 2019 року); від 9 травня 2019 року на суму 85, 10 грн (по видатковій накладній № В0-0015337 від 25 квітня 2019 року); від 4 квітня 2019 року на суму 114,98 грн (по видатковій накладній № В0-0006653 від 21 лютого 2019 року); від 28 березня 2019 року сума повернення товару не вказана (по видатковій накладній № В0-0011284 від 28 березня 2019 року).

Позивачем надсилались відповідачу претензії від 16.07.2019 №47/16 та від 15.11.2019 №51/16 про сплату боргу за поставлений товар, проте такі залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю Віо - Захід та Приватним акціонерним товариством Шахта Надія , було підписано та скріплено печатками акт звіряння взаємних розрахунків за період з січня 2019 року по серпень 2019 року. Згідно акту звіряння, заборгованість відповідача перед позивачем становить 52 793,43 грн.

З метою захисту свого права на отримання плати за поставлений товар, позивач звернувся з цим позовом до суду та просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 52 793,43 грн і нараховані на суму боргу штраф 5% у розмірі 2639,67 грн, 3% річних у розмірі 1447,13 грн та інфляційні втрати у розмірі 2208,41 грн.

Оцінка суду.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено (далі - ЦК України), що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 1 та 2 ст. 639 ЦК України ).

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 2 ст. 205 ЦК України, правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Стаття 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України), передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Для надання документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські відносини, що виникли за конкретним правочином, укладеним між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на договір від 08.02.2019 №1513-08-02-48.

Позивачем здійснено поставку товару, що підтверджується копіями видаткових накладних:

- № В0-0005727 від 14 лютого 2019 року на суму 5446,30 грн;

- № В0-0006653 від 21 лютого 2019 року на суму 9245,17 грн;

- № В0- 0011284 від 28 березня 2019 року на суму 4397,94 грн;

- № В0-0012213 від 4 квітня 2019 року на суму 3852,14 грн;

- № В0-0013176 від 11 квітня 2019 року на суму 2918,43 грн.;

- № В0-0014210 від 18 квітня 2019 року на суму 5838,45 грн;

- № В0-0015337 від 25 квітня 2019 року на суму 5798,70 грн;

- № В0-0019771 від 30 травня 2019 року на суму 3307,39 грн;

- № В0-0016700 від 9 травня 2019 року на суму 763,40 грн;

- № В0-0020836 від 6 червня 2019 року на суму 2812,31 грн;

- № В0-0021925 від 13 червня 2019 року на суму 3876,73 грн;

- № В0-0023016 від 20 червня 2019 року на суму 3217,17 грн;

- № В0-0024107 від 27 червня 2019 року на суму 2230,40 грн.

Судом враховано, що у вказаних вище видаткових накладних наявне посилання на договір №1 від 02.01.2015. Однак, вказаний договір суду надано не було. З приводу вказаного посилання позивачем були надані пояснення, що вказані посилання є помилковими.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), учасники справи зобов`язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно із ч. 1 ст. 43 ГПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Таким чином, враховуючи неповідомлення суду обставин існування (чинності) договору № 1 від 02.01.2013, суд приходить до висновку, що поставка товару за спірними видатковими накладними здійснювалась внаслідок укладення договору у спрощений спосіб.

При цьому, ст. 638 ЦК України та ч. 2 ст. 180 ГК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Обставина, яка пов`язана із поставкою товару, свідчить про укладення між сторонами договору у спрощений спосіб, який за своєю правовою природою є договором поставки, а тому, права і обов`язки сторін визначаються, у тому числі, нормами § 3 глави 54 ЦК України та § 1 глави 30 ГК України .

В силу ст. 655 ЦК України , істотними умовами договору поставки є предмет (товар) та ціна, які узгоджені сторонами спору у видаткових накладних.

Отже, з урахуванням вищенаведених обставин та норм права, суд зазначає, що між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб, що відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки правочин між сторонами може бути укладений в будь-який спосіб і сторони вільні у виборі форми правочину.

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно доводів відповідача про відсутність належних доказів здійснення поставки товару, оскільки видаткові накладні належним чином не оформлені (не зазначено посади та прізвища), тому неможливо встановити особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції зі сторони відповідача та підписала їх, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» , первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Частиною 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, суд зазначає, що не істотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Відповідно до ст. 58 1 ГК України, суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.

Водночас, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові № 918/780/18 від 23.07.2019, печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин. У цій справі суд дійшов висновку, що зважаючи на те, що відповідач не довів фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само і не надав доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, відсутні підстави вважати, що печатка товариства використовувалась проти волі особи.

Суд дослідив спірні видаткові накладні № В0-0005727 від 14 лютого 2019 року на суму 5446,30 грн; № В0-0006653 від 21 лютого 2019 року на суму 9245,17 грн; № В0-0013176 від 11 квітня 2019 року на суму 2918,43 грн; № В0-0012213 від 4 квітня 2019 року на суму 3852,14 грн; № В0-0015337 від 25 квітня 2019 року на суму 5798,70 грн; № В0-0019771 від 30 травня 2019 року на суму 3307,39 грн; № В0-0021925 від 13 червня 2019 року на суму 3876,73 грн; № В0-0020836 від 6 червня 2019 року на суму 2812,31 грн; № В0-0024107 від 27 червня 2019 року на суму 2230,40 грн; № В0-0023016 від 20 червня 2019 року на суму 3217,17 грн та встановив, що вони оформлені відповідно до положень чинного законодавства, містять відомості, достатні для встановлення змісту господарської операції та достовірної ідентифікації відповідача як особи, яка отримала товар за вказаними накладними, а також містять відтиск штампу відповідача (доказів їх втрати, викрадення чи вибуття з його володіння матеріали справи не містять), тому приймаються судом у якості належних та допустимих доказів отримання відповідачем товару, визначеного цими накладними та на суму, що в них зазначена (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №910/6216/17, від 05.12.2018 у справі №915/878/16 та від 29.01.2020 у справі № 916/922/19).

У постанові від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчити про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі відповідача у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Крім того, відповідачем повернуто частину товару на суму 682, 44 грн, згідно накладних:

- від 9 травня 2019 року на суму 90,12 грн (по видатковій накладній № В0-0011284 від 28 березня 2019 року);

- від 9 травня 2019 року на суму 392,24 грн (по видатковій накладній № В0-0014210 від 18 квітня 2019 року);

- від 9 травня 2019 року на суму 85, 10 грн (по видатковій накладній № В0-0015337 від 25 квітня 2019 року);

- від 4 квітня 2019 року на суму 114,98 грн (по видатковій накладній № В0-0006653 від 21 лютого 2019 року);

Поряд з цим, надана позивачем накладна на повернення товару від 29.03.2019 (по видатковій накладній № В0-0006653 від 21 лютого 2019 року) у графі Підсумок не міститься загальної суми вартості поверненого товару, а відтак не може братися судом до уваги при розрахунку основного боргу.

Позивач на підтвердження позовних вимог надав також видаткові накладні № В0- 0011284 від 28 березня 2019 року на суму 4397,94 грн; № В0-0014210 від 18 квітня 2019 року на суму 5838,45 грн; № В0-0016700 від 9 травня 2019 року на суму 763,40 грн. Однак, при огляді оригіналів видаткових накладних, суд встановив, що такі не відповідають вищенаведеним вимогам чинного законодавства, оскільки не містять відомостей про прізвище, ім»я, по-батькові, посаду відповідальної особи відповідача на отримання товару, а підпис невідомої особи в графі отримав(ла) не завірений печаткою відповідача. Довіреність на отримання товару саме за цими видатковими накладними, суду не надано.

З наведеного вбачається, що видаткові накладні № В0- 0011284 від 28 березня 2019 року на суму 4397,94 грн; № В0-0014210 від 18 квітня 2019 року на суму 5838,45 грн; № В0-0016700 від 9 травня 2019 року на суму 763,40 грн не підтверджують факт здійснення господарської операції загальною вартістю 10999,79 грн, оскільки не містять усіх необхідних реквізитів, які могли б з достовірністю підтвердити здійснення поставки відповідного товару.

Позивачем на адресу відповідача 16.07.2019 за №47/16 та 15.11.2019 за №51/16, було направлено претензії з вимогою про оплату заборгованості. Однак, останні відповідачем залишені без відповіді та задоволення.

Відповідно до акту звіряння за період з січня 2019 року по серпень 2019 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 52793,43 грн, яка відповідачем не погашена.

Згідно із ч. 1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 ЦК України, передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Слід відзначити, що положення ч. 2 ст.530 ЦК України, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов`язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права та визначає, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.222 ГК України , учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

В силу ст.ст. 525 , 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В той же час, відповідачем поставлений позивачем товар оплачено не було, доказів зворотнього матеріали справи не містять.

Згідно із ст. 610 ЦК України , порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 ЦК України , боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ст. 599 ЦК України , зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до ч.1 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відтак, підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено існування у відповідача перед позивачем заборгованості за поставлений товар у розмірі 42022,30 грн основного боргу (з урахуванням вартості поверненого товару на суму 682,44 грн) і в цій частині вимога щодо стягнення основного боргу підлягає до задоволення.

У відповідності до ст. 611 ЦК України , у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до положень ст. 549 ЦК України , неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

За приписами ст. 547 та п. 1 ч. 2 ст. 551 ЦК України , правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

За змістом наведених вище положень законодавства розмір штрафу за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін.

Враховуючи, що поставка товару відбулася у спрощений спосіб, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення штрафу 5% у розмірі 2639,67 грн, оскільки такий передбачений договором на закупівлю товарів від 8 лютого 2019 року № 1513-08-02-48.

Окрім цього, позивач нарахував відповідачеві 2208,41 грн - інфляційних втрат (за період з 01.01.2019 по 31.10.2019) та 1147,13 грн - 3% річних (за період з 01.01.2019 по сьогоднішній день ), які просить суд стягнути з відповідача.

Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 253 ЦК України, передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Перевіривши період нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що з урахуванням положень ст. ст. 692, 625 ЦК України, у відповідача виникло право на нарахування інфляційних втрат та 3% річних з 15.02.2019.

Здійснивши перерахунок нарахованих позивачем 3% річних за період з 15.02.2019 по 02.12.2019 - дата підписання позовної заяви та інфляційних втрат за період з 15.02.2019 по 31.10.2019 (в межах заявлених позивачем періоду), суд встановив, що сума 3% річних становить 1005,08 грн, інфляційних втрат - 1313,96 грн, які підлягають до стягнення.

Відповідно до статей 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України, передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст. 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З аналізу матеріалів справи та наявних доказів у сукупності вбачається, що право позивача, за захистом якого мало місце звернення до суду, є порушеним відповідачем.

Таким чином, загальна сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань підтверджена матеріалами справи, не спростована відповідачем та підлягає до задоволення частково, а саме до стягнення з відповідача на користь позивача належить: 42022,30 грн - основного боргу, 1005,08 грн - 3% річних та 1313,96 грн - інфляційних втрат.

Судові витрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи зазначене, відшкодування витрат позивача на оплату судового збору покладається на відповідача у розмірі 1441,56 грн.

Керуючись ст. ст. 13 , 73 , 74 , 76-79 , 86 , 129 , 233 , 236-238 , 240 , 241 Господарського процесуального кодексу України , суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Шахта Надія (80086, Львівська область, Сокальський район, с.Сілець, код ЄДРПОУ 00178175) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Віо-Захід (43005, Волинська область, м.Луцьк, вул. Генерала Шухевича, буд. 6, кв. 29, код ЄДРПОУ 33845341) 42022,30 грн - основного боргу, 1005,08 грн - 3% річних, 1313,96 грн - інфляційних втрат та 1441,56 грн - судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення складено 24.04.2020

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в порядку передбаченому ст. 257 ГПК України .

Відповідно до п. 4 розділу Х Прикінцевих Положень ГПК України, які набрали чинності 02.04.2020 на підставі Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку із поширенням хвороби (COVID-19) , під час дії карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя Мороз Н.В.