Постанова

від 23.01.2007 по справі 28/419-а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

28/419-А

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

23.01.2007р.м.Київ№ 28/419-А

за позовомКиївського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів

дотовариства з обмеженою відповідальністю "Антанта", м. Київ

про стягнення 1 604, 00 грн.

          Суддя  Копитова О.С.

Секретар судового засідання Ільмухіна Т.Ф.

За участю представників сторін:

від позивача:      не з'явився   від відповідача:  не  з'явився

         Розгляд справи здійснюється за правилами Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до п. 6 Розділу УІІ Прикінцеві та перехідні положення цього Кодексу.

         На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 23.01.07 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

                                          ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Антанта", м. Київ 1 604,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом. Керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 20 вказаного Закону підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких  працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (Об'єднанні), у відповідній установі, організації.

Позивач зазначає, що у 2005 році відповідач у відповідності до наведених положень законодавства мав працевлаштувати одного інваліда, чого зроблено не було. Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, поданого відповідачем до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів, розмір середньої річної заробітної плати на товаристві з обмеженою відповідальністю "Антанта"  становить  3 608,00 грн. і тому відповідно сума штрафу повинна складати 1 804,00 грн., однак враховуючи, що підприємство 17.07.06 року  частково сплатило суму заборгованості в розмірі 200,00 грн., позивач просить стягнути лише 1 604,00 грн.

З урахуванням наведеного позивач стверджує, що вказана сума підлягала сплаті відповідачем на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до 15 квітня 2006 року. Оскільки відповідачем у визначений законом термін цього зроблено не було позивач просить стягнути вказану суму у примусовому порядку.

Відповідач вимог, викладених в ухвалах суду по справі № 28/419-А не виконав, в судове засідання представники відповідача не з'явилися, пояснень по суті позову не надали. Ухвали суду та повістки про виклик направлялись відповідачу за всіма наявними в матеріалах справи адресами, зокрема зазначеною позивачем в позовній заяві та в довідці Головного управління статистики в м. Києві.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши  пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

          Товариство з обмеженою відповідальністю „Антанта” (надалі ТОВ „Антанта”) зареєстроване Оболонською районною у м. Києві державною адміністрацією 04.09.03 року, ідентифікаційний код №  32593713.

Частиною восьмою статті 69 Господарського кодексу України для підприємств з правом найму робочої сили встановлено соціальне зобов'язання забезпечувати визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту.           Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

    Відповідно до статті 19 Закону  для   підприємств   (об'єднань),   установ   і організацій  незалежно  від  форми  власності   і   господарювання встановлюється    норматив    робочих   місць   для   забезпечення працевлаштування  інвалідів  у  розмірі  чотирьох  відсотків   від середньооблікової   чисельності   штатних  працівників  облікового складу  за  рік,  а  якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного  робочого  місця.   

        Частиною 2 статті 19 Закону передбачено, що норматив  робочих  місць  для  забезпечення  працевлаштування інвалідів  визначається виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються    нормативи   робочих   місць   для   забезпечення працевлаштування інвалідів, які відрізняються від зазначених у цій статті,   застосовуються  положення  цього  Закону.  

       Статтею 20 Закону встановлено обов'язок підприємств (об'єднань), установ і організацій крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, незалежно від форми власності і господарювання, де   кількість   працюючих   інвалідів   менша,   ніж  установлено нормативом,  передбаченим  частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів  штрафні  санкції,  сума  яких  визначається  у  розмірі середньої  річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні),  в  установі,  організації  за кожне робоче місце, не зайняте   інвалідом.   Для   підприємств  (об'єднань),  установ  і організацій  незалежно  від  форми власності та господарювання, на яких  працює  від  8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче

місце,  не  зайняте  інвалідом,  визначається  в  розмірі половини середньої  річної  заробітної  плати  на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації.

          Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону  за  рахунок  прибутку, який  залишається  в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

          У разі  відсутності  коштів  штрафні  санкції   можуть   бути застосовані  шляхом  звернення  стягнення  на  майно  підприємства (об'єднання),  установи і  організації  в  порядку,  передбаченому законом.

Порядок і терміни  сплати  підприємствами  (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями  штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 № 1767 (із змінами та доповненнями, далі –Порядок) суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, відкриті в установах Національного банку за балансовим рахунком N 3510 або в установах комерційних банків за балансовим рахунком N 2510. Штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

Згідно зі звітом про зайнятість інвалідів за 2005 рік, наданим відповідачем  до Київського міського відділення Фонду України соціального захисту інвалідів ТОВ "Антанта" (копія –в матеріалах справи), середньооблікова чисельність працівників облікового складу підприємства у 2005 році становила 12 осіб. Водночас у вказаному звіті зовсім відсутні відомості про працюючих інвалідів, а зазначено лише чисельність інвалідів, які повинні працювати за нормативом –1 особа. При цьому у рядку 06 звіту підприємством самостійно визначено суму штрафних санкцій за нестворені робочі місяця для інвалідів в сумі 1 804,00 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що у 2005 році  ТОВ "Антанта" у відповідності до наведених положень законодавства мало створити одне робоче місце і працевлаштувати одного інваліда, чого зроблено не було.

Чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно 4-х відсоткового нормативу в товаристві, -  1 особа.

Таким чином ТОВ "Антанта" не виконало норматив по створенню робочих місць по працевлаштуванню інвалідів.

При цьому господарський суд вважає, що здійснення відповідних заходів щодо працевлаштування інвалідів не покладається лише тільки на підприємства. Аналіз діючого законодавства дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 цього Закону.

Зокрема частиною першою статті 18 Закону (в редакції статті, що діяла у 2005 році) передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів (далі – органи працевлаштування інвалідів).

Відповідно до Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 року № 314 “Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів”; далі –Положення № 314) державна служба зайнятості, зокрема: веде облік інвалідів, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні; веде облік робочих місць підприємств, на які можуть бути працевлаштовані інваліди; сприяє працевлаштуванню інвалідів, які звернулися з таким проханням, з урахуванням рекомендацій МСЕК (пункт 12), а відділення Фонду соціального захисту інвалідів розглядають пропозиції підприємств щодо створення додаткових (понад установлений норматив) робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів та здійснюють контроль за створенням підприємствами робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів (пункт 13).

Разом з тим, пунктом 14 Положення № 314 встановлені відповідні обов'язки і для підприємств, зокрема, підприємства зобов'язані у межах доведеного нормативу створювати за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; визначати види виробництв, цехи та дільниці, де доцільно використовувати працю інвалідів; інформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів;  створювати для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечувати соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;  запроваджувати у разі потреби посади інструкторів-перекладачів для роботи з глухими працівниками;  розробляти і затверджувати інструкцію про робоче місце інваліда.

Пункт п'ятий вказаного Положення передбачає обов'язок підприємства розробляти заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включати їх до колективного договору, інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Аналіз наведеного вище законодавства дає підстави для висновку про те, що на підприємство хоч і не покладається обов'язок працевлаштовувати інвалідів, але покладається обов'язок створювати та належним чином атестувати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.

Отже, виходячи з вищенаведеного, одним із основних обов'язків підприємства щодо виконання нормативу робочих місць встановленого статтею 19 закону є належне інформування державної служби зайнятості та місцевих органів соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Таким чином, суд вважає, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів супроводжується його обов'язком щодо:

вжиття заходів суб'єктом господарювання щодо створення робочих місць

для інвалідів;

визначення суб'єктом господарювання видів цехів, виробництв, дільниць

тощо, на яких може використовуватися праця інвалідів;

розроблення суб'єктом господарювання інструкцій про робоче місце

інваліда;

повідомлення (інформування) відповідних органів з питань праці та соціальної політики (державної служби зайнятості, до компетенції якої відноситься працевлаштування), органів місцевого самоврядування та громадських організацій інвалідів.

Відповідач не надав належних доказів того, що ним вживалися зазначені заходи зі створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про це відповідних органів, що дало б цим органом можливість вжити заходів з працевлаштування інваліда.

Крім того, як вбачається із листа Оболонського районного центру зайнятості від 12.05.06 року № 949, відповідачем надавалися звіти до центру зайнятості без зазначення вакансій для інвалідів.

Форма № 3-ПН Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках, затверджена наказом Держкомстатистики 06.07.1998 № 244, заповнюється згідно з Інструкцією, зареєстрованою в Міністерстві юстиції 17.07.1998 за № 464/2904.

Відповідно до цього наказу зазначена форма поширюється на всі підприємства, установи та організації, що розташовані на території України, незалежно від форми власності та господарювання.

Форма № 3-ПН подається підприємствами, установами та організаціями 28 числа щомісячно на адресу державної служби зайнятості. У разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих місць, що виникли у міжзвітний період у зв'язку із звільненням працівників, дані про ці робочі місця подаються додатково, в міру їх виникнення. Даною формою також визначена графа для заповнення щодо вакантних місць для інвалідів.

На судовий запит з приводу того чи направлялись центром зайнятості інваліди для працевлаштування на підприємство позивача Оболонський районний центр зайнятості повідомив, що протягом 2005 року інваліди для працевлаштування не направлялись, оскільки вакансії для працевлаштування не надавались.

Суд враховує, що відповідно до ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Однак на думку суду, органи, визначені в ст. 18 Закону, здійснюють працевлаштування інвалідів лише після виконання підприємством заходів по створенню робочих місць для інвалідів та після надання конкретним підприємством інформації про створення таких робочих місць (з урахуванням їх специфіки) та про можливість направлення осіб з пониженою працездатністю до них на роботу.

Таким чином незалежно від форми власності та господарювання на всі підприємства розповсюджується однаковий норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів. Якщо підприємство не спроможне створити робочі місця для інвалідів та ввести їх в дію шляхом працевлаштуванням інвалідів, вони сплачують штрафну санкцію до Державного бюджету України. Штрафна санкція за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів носить альтернативний характер, а тому підприємство (об'єднання), установа, організація або дотримується нормативу, або сплачує певну суму до Державного бюджету України.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

В даному випадку матеріали справи не містять належних доказів того, що відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів для виконання  нормативу робочих місць встановленого статтею 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” .

Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, поданого відповідачем до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів, розмір середньої річної заробітної плати у товаристві з обмеженою відповідальністю „Антанта” становить 3 806,00 грн.

Відтак, наданий позивачем розрахунок розміру штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць із розрахунку середньої заробітної плати за рік обґрунтовано складає 1 804,00 грн. ( 1 804Х1= 1 804,00 грн.), однак враховуючи той факт, що підприємство 17.07.06 року  частково сплатило суму заборгованості в розмірі 200,00 грн. господарський суд вважає правомірними вимоги позивача про стягнення 1 604,00 грн.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено в ході судового розгляду зазначена сума залишається не сплаченою станом на день розгляду спору.

Відповідно до п. 11 Порядку контроль за своєчасним і повним надходженням штрафних санкцій від підприємств, які не забезпечують нормативу робочих місць, здійснюють відділення Фонду відповідно до законодавства. У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку.

Враховуючи всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Відповідно до ч. 2 ст.  94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Згідно з ч. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.

         Приймаючи до уваги викладені обставини та керуючись ст.ст. 23, 71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Антанта” (м. Київ, пр-т Оболонський, 14-Г,  код ЄДРПОУ 32593713, р/р 260063012837 в АБ „Національні інвестиції” , МФО 300498 або будь-якого іншого рахунку знайденого Державним виконавцем) на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів ( р/р 31212230600001 в УДК у м. Києві, МФО 820019,  код ЄДРПОУ УДК м. Києва 24262621, код призначення платежу 50070000;01) штрафні санкції за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів за 2005 рік у сумі  1 604,00 грн. (одна тисяча шістсот чотири грн. 00 копійок)

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.  ст.  185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги.

         Суддя                                                                             О. С. Копитова

          Дата складання та підписання постанови в повному обсязі –02.04.07р.