Рішення

від 14.04.2020 по справі 914/2447/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.04.2020 справа № 914/2447/19

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Горецької З.В. за участю секретаря судового засідання Хороз І.Б., розглянув у судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "А. І. Бізнес Груп", м. Львів

до відповідача: Приватного підприємства "Зелений гай", с. Розвадів, Миколаївський район, Львівська область

про: стягнення заборгованості в сумі 183 841,84 грн. (згідно заяви про уточнення позовних вимог - 174 553,59 грн.)

Представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

Представникам сторін, що з`явились в судове засідання, роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст. 46 ГПК України. Заяв про відвід судді не надходило. У відповідності до ст. 222 ГПК України здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою програмно-апаратного комплексу "Акорд".

ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "А. І. Бізнес Груп" подало на розгляд Господарського суду Львівської області позов до Приватного підприємства "Зелений гай" про стягнення заборгованості в сумі 183 841,84 грн.

Ухвалою від 16.12.2019 р. відкрито провадження у справі № 914/2447/19 за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 14.01.2020. У підготовчому засіданні 14.01.2020 розгляд справи відкладався на 11.02.2020.

Позивач в судове засідання не з`явився, подав заяву про проведення судового засідання без участі сторонни позивача, у зв`язку з проведенням карантинних заходів, позовні вимоги підтримав, просить суд задоволити позов, згідно уточнення

Відповідач в судові засідання не з`являвся, про причини неявки суд не повідомив, відзиву на позов не подав, незважаючи на те, що був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується повернутими на адресу суду поштовим повідомленням про вручення, долученим до матеріалів справи, як доказ, що ухвали скеровувалися на юридичну адресу відповідача.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Враховуючи, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, в судовому засіданні 14.04.2020 року проголошено вступну та резолютивну частину рішення у справі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН.

Аргументи позивача.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що між позивачем та відповідачем укладено договір поставки товару. На виконання умов договору, позивачем поставлено товар на загальну суму 174 864,00 грн. Відповідачем не виконано повністю своїх зобов`язань щодо оплати товару і станом на момент звернення до суду з позовом виникла заборгованість в розмірі 114 864,00 грн., яку позивач просить суд стягнути з відповідача. Крім того, як зазначено у позовній заяві, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 57 432,00 грн., подвійну ставку НБУ в розмірі 10 551,75 грн. та 3% річних в розмірі 994,09 грн., нараховані за невиконання зобов`язань щодо оплати товару.

Також позивачем подано уточнення до позовних вимог, згідно яких просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 114 864,00 грн., 3% річних - 994,09 грн., пеню - 57 432,00 грн., інфляційні втрати - 1 263,50 грн. Всього - 174 553,59 грн. Крім того, просить стягнути на користь позивача з відповідача судові витрати та 20 000,00 грн. правової допомоги.

У позовній заяві позивач посилається на умови договору, а саме: згідно п. 5.1. Договору покупець зобов`язаний здійснити оплату ціни (вартості) кожної окремої партії товару до поставки наступної партії товару, але не пізніше ніж за три банківських днів з моменту поставки, якщо інше не передбачено у додатках (додаткових) угодах до цього Договору. Невиконання цього обов`язку покупцем надає продавцеві право відмовитися від виконання своїх обов`язків за цим Договором повністю або частково.

Відповідно до п. 6.1. Договору за невиконання або неналежне виконання Сторонами прийнятих на себе зобов`язань по цьому договору, винна сторона несе відповідальність в порядку, передбаченому чинним цивільним законодавством та положеннями цього Договору.

Пунктом п. 6.2. Договору встановлено, що кожна зі сторін, яка неналежним чином виконує свої зобов`язання (зокрема, несвоєчасно розраховується за поставлений (переданий у власність) Товар або несвоєчасно поставляє замовлену партію товару) за цим договором, повинна сплатити на користь іншої сторони пеню в розмірі 0,5% (нуль цілих п`яти десятих) відсотка від несвоєчасно перерахованої (простроченої) суми (вартості несвоєчасно поставленоїпартії товару) за кожен день прострочення виконання (тобто за кожен день неперерахування цієї суми/ прострочення поставки), а у випадку прострочення виконання зобов`язання протягом більш як 30 (тридцяти) днів, винна сторона зобов`язана додатково (крім пені) сплатити на користь протилежної сторони штраф у розмірі 10% (десяти відсотків) від вартості неоплаченого (непоставленого) Товару.

Як зазначає позивач, незважаючи на надання гарантії шодо оплати вартості поставленого товару, оплата за товар відповідачем повністю здійснена не була.

Разом з тим, позивач заявляє, що оскільки відповідач відмовився добровільно оплатити суму заборгованості, то для оформлення звернення до суду та з метою досудового врегулювання спору позивач вимушений звернутись за наданням правової допомоги до спеціаліста даної галузі. Так, було укладено договір-доручення про надання правової допомоги та на рахунок адвоката, Яцишина І.В. вже за виконану роботу по даній справі було 24.10.2019 року перераховано 5 500,00 грн. та відповідно до домовленості між сторонами у разі успішного вирішення спору до ПП ЗЕЛЕНИЙ ГАЙ , гонорар Адвоката становить 20 000,00 грн., тому позивач вважає, що такі витрати повинні бути покладені на відповідача.

Аргументи відповідача .

Відповідач заперечень та відзиву на позов не подав.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ .

09.07.2019 р. між ПП ЗЕЛЕНИЙ ГАЙ (по тексту Договору - покупець, надалі - відповідач) та ТОВ А.І. Бізнес Груп (по тексту Договору - продавець, надалі - позивач) було укладено Договір купівлі-продажу № 09/07/2019-1 (надалі - Договір), відповідно до якого продавець зобов`язується передати нафтопродукти, масла (мастила) та автохімію (надалі - товар) у власність покупця, а Покупець зобов`язується прийняти товар та повністю оплатити його вартість на умовах і протягом строку дії цього договору.

Відповідно до Видаткових накладних № 1279 від 17.07.2019 року, № 1242 від 15.07.2019 року продавець передав, а покупець прийняв дизельне паливо (2710194300) в кількості 8 000 літрів, на суму 174 864,00 грн.

Покупець отриманий товар оплатив частково.

Відповідно до Акту звіряння та даних бухгалтерського обліку залишок загальної суми заборгованості за отриманий товар станом на сьогоднішній день складає 114 864,00 грн.

Позивачем подано уточнення до позовних вимог, згідно яких просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 114 864,00 грн., 3% річних - 994,09 грн., пеню - 57 432,00 грн., інфляційні втрати - 1 263,50 грн. Всього - 174 553,59 грн. Крім того, просить стягнути на користь позивача з відповідача судові витрати та 20 000,00 грн. правової допомоги.

ОЦІНКА СУДУ.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, в тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Згідно ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як підтверджується матеріалами справи, між позивачем та відповідачем укладено договір поставки товару, у зв`язку з чим позивач та відповідач набули взаємних прав і обов`язків.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на суму 174 864,00 грн.

Факт поставки підтверджується наведеними вище видатковими накладними, що долучені до справи.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач частково виконав свої зобов`язання щодо оплати товару, і, неоплачено залишилася сума боргу в розмірі 114 864,00 грн.

При цьому суд зазначає, що підписання покупцем видаткових накладних, які є первинним обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", і які відповідають вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і пункту 2.3. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами ч.1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Відповідач взятих на себе договірних зобов`язань із оплати за договором товару належним чином не виконав повністю, внаслідок чого утворилась заборгованість з оплати поставленого за договором товару в розмірі 114 864,00 грн. Доказів оплати товару станом на час розгляду справи по суті сторонами суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно ст. 610 ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або невиконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 693 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передапня продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначении відповідно до статті 530 цьогоКодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання відповідачем не подано.

Отже, відповідач своїх зобов`язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором.

Ч. 1 ст. 229 Господарського Кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції.

Стаття 216 Господарського Кодексу України передбачає наступне, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених Господарським кодексом, іншими законами та договором.

Окрім того, згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.

Як вбачається із уточнення до позовної заяви, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних - 994,09 грн., пеню - 57 432,00 грн., інфляційні втрати - 1 263,50 грн.

Борговий період позивач зазначає: початок 23.07.2019 року до 30.10.2019 року, посилаючись на п. 5.1 Договору, в якому зазначено, що покупець зобов`язаний здійснити оплату ціни (вартості) кожної окремої партії товару до поставки наступної партії товару, але не пізніше ніж за три банківських днів з моменту поставки, якщо інше не передбачено у додатках (додаткових) угодах до цього Договору. З долучених копій платіжних доручень вбачається, що відповідачем сплачено 30 000,00 грн. 17.07.2019 року, як оплата за паливо згідно рахунку №119 від 09.97.19., та 30 000,00 грн. 24.07.2019 року, як оплата за паливо згідно рахунку від 09.97.19. З цього випливає, що відповідачем частково оплачено за поставлений товар в розмірі 60 000,00 грн., згідно видаткової накладної № 1242 від 15.07.2019 року на суму 86 862,00 грн., і повністю неоплаченою залишилася видаткова накладна №1279 від 17.07.2019 року на суму 88 032,00 грн.

Оглянувши матеріали справи, судом встановлено, що позивачем не додано копію договору поставки з повним текстом. В справі міститься копія договору на 1 аркуші, в якому перша сторінка закінчується п.4.1, а наступна починається розділом 9. Тобто, пунктів договору, на які посилається позивач, обгрунтовуючи визначення боргового періоду щодо стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, а саме те, що протягом трьох днів повинна була проведена оплата, а також обгрунтовуючи розмір пені, в матеріалах справи відсутні.

Суд звертає увагу позивача, що ухвалою господарського суду від 02.12.2019 року було позовну заяву залишено без руху, зокрема, з підстав, що позивачем наведено необгрунтований розрахунок. Одним із критеріїв обгрунтованості є посилання на норми закони або умови договору з наданням суду належних та допустимих доказів.

Зважаючи на викладене, суд не може самостійно встановити початок періоду прострочення оплати заборгованості відповідачем, відтак стягнення 3% річних, пені та інфляційних є безпідставним та необгрунтованим, тому позовні вимоги в цій частині не підлягають до задоволення.

Хоч 3 % річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями, стягнення яких повинно регулюватися умовами договору, проте у суда відсутня об`єкта можливість перевірити правильність їх нарахування, у зв`язку з неможливістю визначити початок періоду, з якого слід проводити розрахунок.

Статтею 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Як доказ сплати судового збору позивач подав квитанцію від 30.10.2019 р. про сплату судового збору в розмірі 2757,64 грн.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, сплачений позивачем судовий збір за подання до суду позову, розмір якого становить 2757,64 грн. слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог - 114 864,00 грн., стягнути з відповідача на користь позивача 1 722,96 грн. судового збору.

Крім того у позовній заяві позивач зазначає, що він має право на стягнення з відповідача 20 000,00 грн., які представник отримає від ТзОВ А.І.Бізнес груп в разі успішного завершення справи.

Згідно приписів ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний розподілити судові витрати за насідками розгляду господарського спору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до п. 6.5. постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 21.02.2013 № 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п`ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

На підтвердження надання послуг, представником позивача надано розрахунок суми розміру правової допомоги на суму 5500,00 грн., платіжне доручення №2901 від 24.10.2019 на сму 5 500,00 грн., довіреність від 20.10.2019 року та ордер серії ЛВ № 163349 від 18.11.2019р.

Оглянувши подані докази, суд встановив наступне.

В оригіналі ордеру зазначено, що підставою його видачі є договір про надання правової допомоги № - від 20.10.2019 року, хоч самого договору позивачем суду не подано, в матеріалах справи такий відсутній.

Досліджуючи платіжне доручення №2901 від 24.10.2019 р., суд звертає увагу на те, що позивачем сплачено 5500,00 грн. Фізичній особі підприємцю Яцишину І.В., а в призначенні платежу вказано: оплата вартості правової допомоги згідно договору від 15.01.2018 року, згідно рахунку № 12 від 24.10.2019 року.

З наведено вбачається, що між сторонами було укладено різні договора про надання правової допомоги в різний період, тому суд не має можливості дослідити чи ордер та платіжне доручення стосуються даної справи.

Суд акцентує увагу на те, що ні ордер, ні платіжне доручення №2901 від 12.11.2019 р. не містить жодного посилання на господарську справу, в межах якої заявлені витрати на відшкодування правової допомоги. Так як позивачем не надано суду будь-якого договору про надання правової допомоги, у суда відсутня можливість встановити прив`язаність певних доказів до даної справи на підтвердження витрат на правову допомогу.

Також суд не бере до уваги розрахунок розміру правової допомоги, оскільки він складений односторонньо адвокатом, та не погоджений ТзОВ А.І.Біснес груп ., а довіреність на представництво від 20.10.2019 року втратила свою дію - 31.12.2019 року. Будь-яких інших доказів на представництво інтересів позивача адвокатом Яцишином І.В. не подано.

Відтак, враховуючи відсутність усіх необхідних доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, а також наявність розбіжностей у наданих документах суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про стягнення з відповідача на корить позивача витрати на професійну правничу допомогу ні в розмірі 5500,00 грн., ні в розмірі 20 000,00 грн.

До такого висновку суд також приходить з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, наданій у постанові від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц , у якій судом наголошено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а відтак відсутність доказів, які відповідають вимогам щодо їхньої належності, допустимості та достовірності, на підставі яких можна встановити дійсність витрат та пов`язаність їх з розглядом конкретної справи, унеможливлює прийняття рішення про відшкодування таких витрат.

Виходячи із вищенаведеного, керуючись ст. ст. 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236-241, 327 господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "А. І. Бізнес Груп" подало на розгляд Господарського суду Львівської області позов до Приватного підприємства "Зелений гай" про стягнення заборгованості в сумі 174 553,59 грн. - задоволити частково .

2. Стягнути з Приватного підприємства "Зелений гай" (81634, Львівська обл., Миколаївський район, с. Розвадів, вул. Сагайдачного, 72, код ЄДРПОУ 30418517) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "А. І. Бізнес Груп" (79049, м. Львів, вул. Драгана,15, код ЄДРПОУ 37444103) - борг розмірі 114 864,00 грн., та судовий збір в розмірі 1 722,96 грн.

3 . В задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3 % річних в сумі - 994,09 грн., пені у розмірі - 57 432,00 грн., інфляційних збитків у розмірі - 1 263,50 грн. - відмовити.

4. В покладенні на відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 20 000,00 грн. - відмовити.

5 . Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили в порядку ст. 327 ГПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 27.04.2020 р.

Суддя Горецька З. В.