Рішення

від 21.04.2020 по справі 120/829/20-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

22 квітня 2020 р. Справа № 120/829/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян Марини Бондівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_2 до Пиковецької сільської ради Козятинського району Вінницької області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_2 до Пиковецької сільської ради Козятинського району Вінницької області, в якій позивач просить:

- визнати відмову органу реєстрації Пиковецької сільської ради Козятинського району Вінницької області у реєстрації місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 - протиправною;

- зобов`язати орган реєстрації Пиковецької сільської ради Козятинського району Вінницької області зареєструвати місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 19.02.2020 року вона звернулась з заявою до органу реєстрації Пиковецької сільської ради Козятинського району Вінницької області з приводу реєстрації місця проживання свого малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , на яку отримала відмову в реєстрації на підставі Постанови Кабінету Міністрів від 02.03.2016 № 207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру».

Вважаючи протиправним рішення про відмову у реєстрації місця проживання малолітніх дітей, позивач звернулася до суду з даним позовом.

07.04.2020 року на адресу Вінницького окружного адміністративного суду надійшла заява Пиковецької сільської ради Козятинського району Вінницької області в якій представник відповідача просила розгляд справи здійснювати у її відсутність, при цьому зазначила, що відповідач позовні вимоги визнає та не заперечує проти задоволення позову.

22.04.2020 року позивач надала заяву, в якій просила суд розглядати справу без її участі у порядку письмового провадження.

На підставі частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Перевіривши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов такого.

Відповідно свідоцтва про народження № 48 Форми А від ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 народився у республіці Туреччина 02.03.2019 року. Батьком являється ОСОБА_4 , матірю - ОСОБА_5 .

Відповідно довідки № 52/2020 від 13.02.2020 року ОСОБА_6 зареєстровано громадянином України, відповідно рішення УДМС України у Вінницькій області від 16.01.2020 року.

Позивач зареєстрована в житловому будинку за АДРЕСА_1 .

19.02.2020 року позивач звернулась до органу реєстрації Пиковецької сільської ради Козятинського району Вінницької області із заявою про реєстрацію місця проживання свого малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

16.03.2020 року органом реєстрації Пиковецької сільської ради Козятинського району Вінницької області, з посиланням на пункт 11 постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року № 207, ОСОБА_1 відмовлено у реєстрації місця проживання її малолітнього сина ОСОБА_2 а адресою: АДРЕСА_1 .

Не погодившись з такою відмовою відповідача, позивач звернулася до суду.

Перевіривши законність дій та рішень відповідача суд вважає зазначити наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території.

Згідно частиною 1 статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає;

реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Відповідно до положень статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг): письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження; квитанцію про сплату адміністративного збору; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

Згідно з частиною 4 статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Відповідно до частини 1 статті 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Згідно з пунктом 11 Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постанови Кабінету Міністрів України № 207 від 02.03.2016 року, орган реєстрації відмовляє в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала необхідних документів або інформації; у поданих документах містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними; звернулася особа, яка не досягла 14 років. Рішення про відмову в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику.

Відповідно до пункту 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постанови Кабінету Міністрів України № 207 від 02.03.2016 року, для реєстрації місця проживання особа або її представник подає:

1) заяву за формами, наведеними відповідно у додатках 6, 7 або 8;

2) документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16 років, подається свідоцтво про народження. Реєстрація місця проживання дітей, які є іноземцями чи особами без громадянства, здійснюється за умови внесення даних про дітей до посвідки на постійне або тимчасове проживання їх батьків та копії свідоцтва про народження. Документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами;

3) квитанцію про сплату адміністративного збору (у разі реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з попереднього місця проживання адміністративний збір стягується лише за одну послугу);

4) документи, що підтверджують: право на проживання в житлі, - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім`ї (зазначені документи або згода не вимагаються при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків/одного з батьків або законного представника/представників); право на перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи, - довідка про прийняття на обслуговування в спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи за формою згідно з додатком 9, копія посвідчення про взяття на облік бездомної особи, форма якого затверджується Мінсоцполітики (для осіб, які перебувають на обліку у цих установах або закладах); проходження служби у військовій частині, адреса якої зазначається під час реєстрації, - довідка про проходження служби у військовій частині, видана командиром військової частини за формою згідно з додатком 10 (для військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби);

5) військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку);

6) заяву про зняття з реєстрації місця проживання особи за формою згідно з додатком 11 (у разі здійснення реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з реєстрації попереднього місця проживання).

У разі подання заяви представником особи, крім зазначених документів, додатково подаються:

документ, що посвідчує особу представника;

документ, що підтверджує повноваження особи як представника, крім випадків, коли заява подається законними представниками малолітньої дитини - батьками (усиновлювачами).

Реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.

У разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання особи інші документи.

Отже, реєстрація місця проживання особи за заявою її законного представника здійснюється виключно за наявності згоди інших законних представників, якими, зокрема, щодо малолітньої дитини є її батьки (батько та мати), при цьому у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами, реєстрація місця проживання малалітньої дитини разом з одним із батьків здійснюється за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

Таким чином, відмовляючи у реєстрації місця проживання малолітнього ОСОБА_2 , відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, оскільки позивачем ані під час звернення до органу реєстрації Пиковецької сільської ради Козятинського району Вінницької області, ані під час судового розгляду не надано доказів згоди батька малолітньої дитини на реєстрацію місця проживання.

За таких обставин, з урахуванням відсутності згоди батька малолітньої дитини на реєстрацію місця проживання малолітнього ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , оскаржувана відмова органу реєстрації Пиковецької сільської ради Козятинського району Вінницької області, є обґрунтованою та законною. Тому позовну вимогу про визнання відмови відповідача у реєстрації місця проживання малолітнього ОСОБА_2 - протиправною, суд вважає необґрунтованою та такою, що не належить до задоволення.

Однак, відповідно до частини 7 статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, що ратифікована постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Стаття 27 Конвенції про права дитини визначає, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері є Закон України «Про охорону дитинства».

Згідно положень статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Відповідно до статті 2 протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.

Суд зазначає, що відсутність в даному випадку реєстрації місця проживання малолітньої дитини за місцем фактичного проживання суперечить інтересам дитини та обмежує реалізацію її прав, гарантованих Конституцією та законами України, зокрема права на вільний вибір місця проживання, права на освіту, охорону здоров`я та соціальний захист.

Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно з частиною 1, 2 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень статті 9 Конституції України, статті 17, частини 5 статті 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії», Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Таким чином, з огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд дійшов висновку, що відповідач по справі, відмовляючи у здійсненні реєстрації місця проживання малолітнього ОСОБА_2 за місцем фактичного проживання її матері - ОСОБА_1 , хоча й діяв на підставі чинного законодавства України, в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачений пунктами 11, 18 Правил № 207, однак, без урахування усіх обставин справи, які є об`єктивними, та інтересів малолітньої дитини, як це визначено вимогами Конвенції про права дітей та Закону України «Про охорону дитинства».

За таких обставин, з урахуванням зазначеного, оскільки малолітня дитина ОСОБА_3 , проживає разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 , не зареєстрований ні з одним із своїх батьків, тому суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача зареєструвати місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання та реєстрації його матері ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому, визначаючись щодо заяви Пиковецької сільської ради Козятинського району Вінницької області про визнання позову, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Приписами частини 4 статті 47 КАС України визначено, що відповідач має право визнати позов повністю або частково, подати відзив на позовну заяву.

Згідно з положеннями частини 1 статті 189 КАС України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

У разі визнання позову відповідачем повністю або частково суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову повністю або у відповідній частині вимог (частина 4 статті 189 КАС України).

Частиною 5 статті 189 КАС України, яка кореспондується із частиною 6 статті 47 цього Кодексу, визначено, що суд не приймає визнання позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси.

Як встановлено вище, визнання позову відповідачем суперечить закону у частині визнання протиправною відмови сільлької ради у реєстрації малолітньої дитини за адресою АДРЕСА_1 , тому керуючись частиною 6 статті 47 КАС України суд не приймає таке визнання позову Пиковецької сільської ради Козятинського району Вінницької області.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (стаття 72 КАС України).

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно статті 139 КАС України судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Зобов`язати орган реєстрації Пиковецької сільської ради Козятинського району Вінницької області зареєструвати місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання та реєстрації його матері ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статті 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Пиковецька сільська рада Козятинського району Вінницької області (вул. Ломоносова, 4, с. Пиковець, Козятинський район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04328370)

Копію рішення у повному обсязі сторони можуть одержати: 27.04.2020 року.

Суддя Мультян Марина Бондівна