Рішення

від 24.04.2020 по справі 340/550/20

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/550/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Черниш О.А.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

відповідач: Могильненська сільська рада (26333, Кіровоградська область, Гайворонський район, с. Могильне, вул. Святопокровська, 97, код ЄДРПОУ 23094179)

про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , через адвоката Волощука В.В., звернувся до суду з адміністративним позовом до Могильненської сільської ради про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 успадкував право на земельну частку (пай) в ССГ "Зоря" в розмірі 3,7 га в умовних кадастрових гектарах, розташовану на території Могильненської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом. З метою реалізації права на отримання у власність земельної ділянки позивач звернувся до Могильненської сільської ради із заявою, в якій просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 3,7 га в умовних кадастрових гектарах із земель колишніх КСП, що розташовані на території цієї сільської ради. Однак, отримав виписку із протоколу №41 від 26.11.2019 року сорок першої сесії Могильненської сільської ради сьомого скликання, в якій зазначено, що рішення про надання такого дозволу не прийнято, оскільки право на земельний пай за давністю втрачено, у зв`язку з чим йому рекомендовано звернутися до суду. Представник позивача стверджує, що така відмова є протиправною та суперечить вимогам Земельного кодексу України та Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", тому просить суд:

- визнати незаконною відмову Могильненської сільської ради, викладену у виписці з протоколу 41 сесії Могильненської сільської ради 7-го скликання протокол №41 від 26.11.2019 року щодо вирішення питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 3,7 за в умовних кадастрових гектарах, розташованої за адресою: Кіровоградська область, Гайворонський район, Могильненська сільська рада із земель комунальної власності;

- зобов`язати Могильненську сільську раду на найближчій сесії Могильненської сільської ради надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки.

Ухвалою судді від 21.02.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, мотивованими тим, що на території Могильненської сільської ради відсутні вільні земельні ділянки для виділення їх у власність позивачу, тож йому слід звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до пайщиків КСП задля визначення свого права (усунення перешкод) та можливості визначення меж успадкованої земельної частки в натурі на місцевості. Також представник відповідача стверджує, що вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з посиланням на частину 6 статті 118 Земельного кодексу України є безпідставними, оскільки спір виник у зв`язку з правом позивача щодо виділення земельної частки в натурі (на місцевості). З цих підстав представник відповідача просив закрити провадження у справі, оскільки її не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Позивач правом подачі відповіді на відзив не скористався.

Розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, надані докази, суд установив такі обставини та дійшов до таких висновків.

У вересні 2019 року позивач звернувся до Могильненської сільської ради із заявою про надання йому дозволу на виготовлення проекту землеустрою на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва прощею 3,5 га. Вказана заява зареєстрована Могильненською сільською радою 19.09.2019 року. (а.с. 37)

Вказана заява розглянута на засіданні сорок першої сесії Могильненської сільської ради сьомого скликання 26.11.2019 року. Відповідно до протоколу засідання сесії №41 від 26.11.2019 року рішення за заявою не прийнято. (а.с. 17)

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи вказаний спір, суд виходив з того, що згідно з частиною 1 статті 81 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами регламентований главою 19 ЗК України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 116 ЗК України ("Підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності") громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частини 3 статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Частиною 4 статті 116 ЗК України передбачено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.

Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам визначені у статті 121 ЗК України. Відповідно до частини 1 цієї статті громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Згідно з частиною 2 статті 121 ЗК України розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано статтею 118 ЗК України.

Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Згідно з частиною 1 статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Пунктом 21 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України установлено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" (набрав чинності 01.01.2019 року) землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Відповідно до пункту 1 Указу Президента України "Про порядок паювання земель, переданих в колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 08.08.1995 року №720/95 паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Пунктами 8, 16, 17 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України встановлено, що члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств та працівники державних і комунальних закладів освіти, культури та охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонери з їх числа, які на час набрання чинності цим Кодексом не приватизували земельні ділянки шляхом оформлення права на земельну частку (пай), мають право на їх приватизацію в порядку, встановленому статтями 25 та 118 цього Кодексу.

Громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачою державних актів на право власності на землю.

Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками визначає Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".

Статтею 1 цього Закону визначено, що право на земельну частку (пай) мають:

- колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку;

- громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом;

- громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай);

- громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов`язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості.

Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Згідно з частинами 1, 2 статті 2 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Відповідно до статті 3 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради.

Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

Земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою. За бажанням власника земельної частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні ділянки з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища).

У разі подання заяв про виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства відповідна сільська, селищна, міська рада приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Статтею 5 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" передбачені такі повноваження сільських, селищних, міських рад щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв): розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок; приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості); уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); уточняють місце розташування, межі і площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв); укладають із землевпорядними організаціями договори на виконання робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та виготовлення відповідної документації із землеустрою, якщо такі роботи виконуються за рахунок місцевого бюджету; сприяють в укладанні договорів на виконання землевпорядними організаціями робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), якщо такі роботи виконуються за рахунок осіб, які мають право на земельну частку (пай), або за рахунок коштів підприємств, установ та організацій, що орендують земельні частки (паї), проектів технічної допомоги тощо; надають землевпорядним організаціям уточнені списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); розглядають та погоджують проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); організовують проведення розподілу земельних ділянок між особами, які мають право на виділення їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та земель, що залишилися у колективній власності, в порядку, визначеному цим Законом; оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" документація із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) включає: проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Статтею 9 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" передбачено, що розподіл земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), проводиться відповідною сільською, селищною, міською радою за місцем розташування земельних ділянок на зборах власників земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Результат розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства оформляється відповідним протоколом, що підписується власниками земельних часток (паїв), які взяли участь у їх розподілі. До протоколу про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) додаються проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), список осіб, які взяли участь у їх розподілі.

Протокол про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою і є підставою для прийняття рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та державної реєстрації права власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Згідно з частинами 2, 4 статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості).

У разі якщо до 1 січня 2025 року власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки.

Постановою Кабінету Міністрів України №122 від 04.02.2004 року затверджено Порядок організації робіт та методика розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв). Цей Порядок визначає процедуру розподілу земельних ділянок, що підлягають паюванню, між власниками земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Пунктами 2, 3 цього Порядку передбачено, що організація робіт з розподілу земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), здійснюється відповідною сільською, селищною, міською радою за місцем розташування земельних ділянок згідно з проектом.

У разі виявлення після розробки проекту факту невключення одного чи кількох громадян, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку, спадкоємців права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, інших громадян та юридичних осіб України, які відповідно до законодавства набули право на земельну частку (пай), до списку власників земельних часток (паїв), на підставі якого був складений проект, сільська, селищна, міська рада може прийняти рішення про: внесення змін до проекту розробником документації із землеустрою з метою забезпечення громадян необхідною кількістю земельних ділянок (на підставі відповідного договору); надання зазначеним громадянам земельних ділянок із земель запасу чи резервного фонду у розмірі відповідної земельної частки (паю).

У разі неприйняття сільською, селищною, міською радою рішення щодо внесення змін до проекту або надання таких ділянок із земель запасу чи резервного фонду питання вирішується у судовому порядку.

Статтею 19 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст належать: а) організація і здійснення землеустрою; б) здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою; в) координація здійснення землеустрою та контролю за використанням і охороною земель комунальної власності; г) інформування населення про заходи, передбачені землеустроєм; ґ) вирішення інших питань у сфері землеустрою відповідно до закону.

Відповідно до частини 1 статті 20 цього Закону землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності зокрема в разі: б) встановлення та зміни меж об`єктів землеустрою, у тому числі визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України; в) надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок.

Згідно зі статтею 22 Закону України "Про землеустрій" землеустрій здійснюється на підставі: а) рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою; б) укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою; в) судових рішень.

Рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку документації із землеустрою приймається виключно у строки та лише у випадках, передбачених цим Законом та Земельним кодексом України. Зазначене рішення надається безоплатно та має необмежений строк дії.

Відповідно до статті 25 Закону України "Про землеустрій" документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації.

Видами документації із землеустрою є зокрема: ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; ж) проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); і) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України "Про землеустрій", проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом; технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

Згідно зі статтею 49-1 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) розробляються з метою формування земельних ділянок сільськогосподарських угідь, що підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв), а також земельних ділянок, що передаються з колективної у комунальну власність.

У разі необхідності в проектах землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) здійснюється перерахунок розміру в умовних кадастрових гектарах та вартості земельної частки (паю).

Проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) розробляються на підставі рішення відповідної сільської, селищної, міської ради про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв).

Статтею 50 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки.

Відповідно до статті 55 Закону України "Про землеустрій" встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

У разі якщо на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачається здійснити передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність чи користування, така технічна документація розробляється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України (у випадках, передбачених законом).

Згідно зі статтею 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: 34) вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Частинами 1, 5 статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Частинами 1, 4 статті 47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що постійні комісії ради є органами ради, що обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету.

Постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням.

Відповідно до частини 11 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України "Про доступ до публічної інформації", крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.

Аналіз цих законодавчих норм свідчить, що одержання земельних ділянок в межах норм безоплатної приватизації із земель комунальної власності та приватизація земельних ділянок членами КСП в порядку паювання земель сільськогосподарських підприємств - це різні способи набуття громадянами права приватної власності на землю.

Органи місцевого самоврядування здійснюють як повноваження щодо передачі земельних ділянок громадянам у приватну власність із земель комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації, так і щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв).

В обох випадках процедура набуття громадянами права власності на землю передбачає проведення робіт із землеустрою, які виконуються на підставі відповідної документації: проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки - у разі передачі земель комунальної власності; проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) та технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам.

Підставою для розроблення такої документації є рішення ради, яке приймається за заявою громадянина про надання йому дозволу на виготовлення відповідної документації із землеустрою. Вирішення такої заяви повинно відбуватися в порядку, визначеному Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", тобто на пленарному засіданні ради із прийняттям відповідного рішення, оскільки саме такий порядок та спосіб прийняття рішень з питань регулювання земельних відносин та надання документів дозвільного характеру передбачений законодавством.

Дозвіл органу місцевого самоврядування на розроблення такої документації не є рішенням про передачу земельної ділянки у власність, а направлений на ідентифікацію та формування земельної ділянки, яка в подальшому може стати об`єктом цивільних прав.

Судом установлено, що позивач 19.09.2019 року звернувся до Могильненської сільської ради із заявою, у якій просив надати йому дозвіл на виготовлення проекту землеустрою на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва прощею 3,5 га. У цій заяві він не зазначав, що є спадкоємцем права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, та не просив про виділення належної йому земельної ділянки як власнику земельної частки (паю) із земель колективної власності КПС чи за рахунок земель запасу чи резервного фонду комунальної власності. (а.с. 37)

Подана ОСОБА_1 заява розглядалася 26.11.2019 року на пленарному засіданні сорок першої сесії Могильненської сільської ради сьомого скликання. Згідно з наданим відповідачем протоколом №41 засідання сесії від 26.11.2019 року на голосування було постановлено питання про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 3,7 за в умовних кадастрових гектарах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої за адресою: Кіровоградська область, Гайворонський район, Могильненська сільська рада, із земель комунальної власності. Земельна ділянка в натурі не виділена, є тільки свідоцтво про спадщину на земельну ділянку площею 3,7 га в умовних кадастрових гектарах. Рішення прийнято не було, оскільки при голосуванні із 10 присутніх депутатів сільської ради проголосували "за" - 0, "проти" - 9 та 1 депутат утримався від голосування. Як зазначено у протоколі, депутати вирішили, що право на земельний пай за давністю втрачене, тому порадили заявнику звернутися до суду. (а.с. 17) Норми законодавства, якими керувалися депутати при вирішенні цього питання, у протоколі не зазначені.

Відповідач не надав суду доказів того, що ним готувався проект рішення за заявою ОСОБА_1 про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою, який виносився на голосування, але був відхилений, оскільки не набрав більшості голосів від загального складу ради. На вимогу суду відповідач не надав матеріали розгляду цього питання на засіданні постійної комісії з питань земельних відносин.

Наведене свідчить, що заява позивача про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою не розглянута відповідачем у строк та у спосіб, що встановлені Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про землеустрій", оскільки відповідачем не було прийнято рішення ні про надання дозволу, ні про відмову у наданні дозволу.

Як установив суд, ОСОБА_1 є спадкоємцем ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом позивач успадкував право на земельну частку (пай) в ССГ "Зоря" с. Могильне на території Могильненської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області розміром 3, 7 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що належало ОСОБА_2 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії КР №0053899, виданого Гайворонською районною державною адміністрацією Кіровоградської області 12.01.1999 року на підставі розпорядження голови Гайворонської районної державної адміністрації від 29.11.1996 року за №470-р та зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №576 від 24.03.1997 року. (а.с. 15)

Тож відповідно до статті 1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" позивач має право на земельну частку (пай) як спадкоємець права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом. Цей сертифікат згідно з пунктом 17 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України є дійсним до виділення йому земельної ділянки у натурі (на місцевості). Позивач має гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості), подавши до Могильненської сільської ради відповідну заяву. За правилами статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" позивач повинен оформити право власності на таку земельну ділянку до 1 січня 2025 року.

Відтак, мотиви неприйняття рішення за заявою позивача, зазначені відповідачем у протоколі №41 від 26.11.2019 року, є незаконними.

Наведені у відзиві доводи відповідача щодо відсутності вільних земельних ділянок суд відхиляє, оскільки відповідачем з цих підстав не приймалося рішення про відмову у виділенні позивачу земельної ділянки в натурі (на місцевості) чи про відмову у наданні дозволу на виготовлення відповідної землевпорядної документації. До того ж доказів відсутності на території сільської ради вільних земельних ділянок колективної власності, які підлягають розпаюванню, та вільних земель запасу чи резервного фонду у розмірі відповідної земельної частки (паю) відповідачем суду не надано.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09.04.2018 року у справі №П/9901/137/18 (800/426/17), під протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Частинами 1, 2 статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частинами 1, 2 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 4) про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Частиною 4 статі 245 КАС України, якою передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Наведене свідчить, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів захисту прав та інтересів особи, порушених суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення та фактичним обставинам справи.

Суд вважає, що протокол засідання сорок першої сесії Могильненської сільської ради сьомого скликання №41 від 26.11.2019 року, який позивач оскаржує до суду, не є рішенням про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, не є індивідуальним актом у розумінні п.19 ч.1 ст. 4 КАС України, який може бути предметом спору в суді, тож суд не вбачає підстав для визнання його протиправним.

Натомість у ході розгляду справи суд дійшов до висновку, що у спірних правовідносинах відповідач як представницький орган місцевого самоврядування , допустив протиправну бездіяльність, оскільки за заявою позивача про надання дозволу на виконання відповідних робіт із землеустрою у встановлений строк та спосіб не вчинив владні управлінські дії та не прийняв рішення, передбачене нормами Земельного кодексу України, Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про землеустрій", про надання такого дозволу або про відмову у його наданні.

Внаслідок цього відповідач порушив право позивача на отримання обґрунтованого рішення за його заявою у спосіб, встановлений законом. Тому порушене право позивача має бути відновлено шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути подану заяву та прийняти відповідне рішення.

Суд вважає за доцільне на підставі частини 6 статті 245 КАС України визначити відповідачу розумний строк виконання рішення суду в зобов`язальній частині - не пізніше 30 днів з дня набрання ним законної сили.

Вирішуючи позовну вимогу про зобов`язання відповідача а найближчій сесії надати позивачу дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 3,7 за в умовних кадастрових гектарах, розташованої за адресою: Кіровоградська область, Гайворонський район, Могильненська сільська рада із земель комунальної власності, суд зазначає, що за нормами спеціального Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" виділення земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) здійснюється органами місцевого самоврядування не за проектами землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) та за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Такий висновок відповідає правовій позиції, наведеній у постановах Верховного Суду від 12.09.2019 року у справі №815/1415/16, від 26.02.2020 року у справі №360/1498/19.

Тож суд не вбачає підстав для зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл, про який він просить, та відмовляє у задоволенні позову в цій частині.

Стосовно наведених у відзиві відповідача доводів про те, що даний спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства, то суд зазначає, що цей публічно-правовий спір виник у зв`язку з бездіяльністю суб`єкта владних повноважень - Могильненської сільської ради - щодо неприйняття рішення за заявою позивача про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикційної належності спору, предметом якого є оскарження рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання або відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

У постановах від 21.03.2018 року (справа №536/233/16-ц), від 24.04.2018 року (справа №401/2400/16-ц), від 30.05.2018 року (справа №826/5737/16), від 19.06.2018 року (справа №922/864/17), від 03.10.2018 року (справа №820/4149/17), від 13.11.2019 року (справа №823/1984/16) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що спір, який виник між цими сторонами, повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства, оскільки орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у відповідних правовідносинах реалізовував свої контрольні функції у сфері управлінської діяльності, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. Водночас отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов`язані з неправомірністю його прийняття.

Адміністративні суди розглядають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Питання, пов`язаного з визнанням права власності чи права користування земельною ділянкою та оспорюванням такого права інших осіб, у позивача у межах спору не виникало.

У постанові від 17.10.2018 року (справа №380/624/16-ц) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак, отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не являється правовстановлюючим актом. Відтак - правовідносини, пов`язані з прийняттям та реалізацією такого рішення не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов`язань осіб. Тому спір як щодо рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, так і оскарження дій суб`єкта владних повноважень щодо надання чи відмови у наданні такого дозволу є публічно-правовим.

Таким чином, у цій справі спір, який виникає з цивільних правовідносин, - відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення відповідача, який у межах спірних відносин діє як суб`єкт владних повноважень, що свідчить про те, що ця справа відноситься до юрисдикції адміністративного суду. Підстав для закриття провадження у цій справі суд не встановив.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходив з того, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У позовній заяві представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, які складаються із витрат позивача на професійну правничу допомогу та на оплату судового збору, орієнтовний розмір яких склав 8252,80 грн.

При зверненні до суду з цим позовом позивач сплатив судовий збір у сумі 840,80 грн. (а.с. 3) Зважаючи на часткове задоволення позову, на користь позивача слід стягнути витрати на сплату судового збору пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, у сумі 420,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

До позовної заяви не додано документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги. З огляду на непідтвердження здійснення позивачем відповідних витрат на професійну правничу допомогу, суд не вбачає підстав для відшкодування цих витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Могильненської сільської ради (26333, Кіровоградська область, Гайворонський район, с. Могильне, вул. Святопокровська, 97, код ЄДРПОУ 23094179) задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Могильненської сільської ради щодо неприйняття рішення за заявою ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, у встановленому законом порядку.

Зобов`язати Могильненську сільську раду не пізніше 30 днів з дня набрання цим рішенням суду законної сили повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.09.2019 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та прийняти відповідне рішення.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору в сумі 420,40 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Могильненської сільської ради.

Копію рішення суду надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду О.А. Черниш