Рішення

від 28.04.2020 по справі 400/4362/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2020 р. № 400/4362/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельника О.М., розглянув в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:Приватного підприємства Марвус , вул. Московська, 67, м. Миколаїв, 54017

до відповідача:Головного управління ДПС у Миколаївській області, вул. Лягіна,6, м. Миколаїв, 54001

треті особи:Товариство з обмеженою відповідальністю Морініс , вул. Михайлівська, 25, Одеса, Одеська область, 65005 Державна податкова служба України, Львівська площа, 8, м. Київ, 04053

про:скасування рішення від 20.11.2019 р. № 1333924/42854477,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство Марвус (далі - позивач, ПП Марвус ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі - відповідач, ГУ ДПС) в якому просило суд скасувати рішення комісії Головного управління ДПС у Миколаївській області, яка приймає рішення про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН або відмову в такій реєстрації від 20.11.2019 року № 1333924/42854477. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю Морініс , Державна податкова служба України.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказав, що ним подано ГУ ДПС всі наявні у нього документи та вчинено всі залежні від нього дії, необхідні для реєстрації податкової накладної по взаємовідносинам із ТОВ Морініс , але рішенням ГУ ДПС відмовлено в реєстрації накладної у ЄРПН. Зазначене рішення позивач вважає необґрунтованим, оскільки в ньому не зазначено конкретного виду критерію оцінки ступеню ризику та переліку документів для підтвердження відображених у податковій накладній показників.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому в задоволенні вимог позивача просив відмовити. Заперечуючи проти позову, відповідач вказав, що підставою для відмови в реєстрації податкової накладної стало ненадання позивачем розрахункових документів, банківських виписок з особового рахунку.

Відповідно до ч. 9 ст.205 КАС України, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідивши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, матеріали, що містяться у справі, суд встановив таке.

ПП Марвус зареєстровано як юридична особа 01.03.2019 року та перебуває на обліку в органах ДПС України як платник податків з дати реєстрації. Основним видом економічної діяльності ПП Марвус є Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням (код КВЕД 46.73).

Для здійснення господарської діяльності позивач використовує офісне та складське приміщення, розташоване за адресою: м. Миколаїв, вул. Московська, 67, орендоване у ТОВ Діларс на підставі договору суборенди від 01.03.2019 року № 0103.

30.07.2019 року між позивачем та ТОВ Морініс укладено договір купівлі-продажу № 307, відповідно до умов якого продавець (ПП Марвус ) зобов`язується передати у власність покупцю (ТОВ Морініс ), а покупець - прийняти у власність та оплатити товар згідно видаткових накладних, які є невід`ємною частиною цього договору.

Оплата за товар, відповідно до п. 3.1 договору, сплачується покупцем в строк не більше ніж 120 днів з моменту поставки продукції та реєстрації відповідної податкової накладної.

У серпні 2019 року, на виконання умов вищезазначеного договору, позивачем було поставлено на адресу ТОВ Морініс товарно-матеріальні цінності на суму 65100,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 536 від 01.08.2019 року та товарно-транспортною накладною № Р536 від 01.08.2019 року.

Реалізований ТОВ Моріоніс товар був придбаний позивачем раніше у ПП Стріт-ОПТ на підставі договору постачання товару № 18/4 від 18.04.2019 року. Факт отримання товару підтверджений видатковою накладною № 226 від 20.04.2019 року, товарно-транспортною накладною Р226 від 20.04.2019 року, довіреністю № 28 від 20.04.2019 року. Оплата товару проведена відповідно до розрахунку на оплату № 226 від 20.04.2019 року.

01.08.2019 року позивачем за результатами поставки товару складено податкову накладну № 5 та направлено її на реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі та раніше за текстом - ЄРПН).

Відповідно до квитанції від 20.08.2019 року вказана податкова накладна прийнята, aлe її реєстрацію зупинена. Як зазначено у квитанції: податкова накладна відповідає вимогам пп. 1.6 п. 1 Критеріїв ризиковості платника податку, але позивачу запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної.

Позивач направив пояснення від 14.11.2019 року № 05-08 щодо підтвердження реальності здійснення господарської операції із наданням відповідних доказів. Вказані пояснення відповідачем прийнято до розгляду 15.11.2019 року, що підтверджується квитанцією № 2.

Рішенням від 20.11.2019 року № 1333924/42854477 про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних позивачу відмовлено у реєстрації податкової накладної від 01.08.2019 року № 5 у ЄРПН.

Підстава для відмови, ненадання платником податку копій розрахункових документів, банківських виписок з особових рахунків.

Приймаючи рішення у справі, суд виходить з такого.

Згідно положень п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України (далі - ПК України) датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку у банківські установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 201.1. ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Відповідно до п. 2 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 року № 1246 (далі - Порядок № 1246), податкова накладна - електронний документ, який складається платником податку на додану вартість (далі платник податку) відповідно до вимог Податкового кодексу України (далі Кодекс) в електронній формі у затвердженому в установленому порядку форматі (стандарті) та надсилається для реєстрації.

Згідно з п. 12 Порядку № 1246, після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДПС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки, у тому числі, наявності підстав для зупинення реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування.

01.01.2018 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році , яким викладено в новій редакції п. 201.16 ст. 201 ПК України: Реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України .

На виконання вказаної норми Кабінетом Міністрів України 21.02.2018 року прийнята постанова № 117 Про затвердження порядків з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Порядок № 117).

Згідно п. 5 Порядку № 117, податкова накладна/розрахунок коригування, які підлягають моніторингу, перевіряються на відповідність критеріям ризиковості платника податку, критеріям ризиковості здійснення операцій та показникам позитивної податкової історії платника податку.

У разі коли за результатами моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну / розрахунок коригування, відповідає критеріям ризиковості платника податку, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється (п. 6 Порядку № 117).

У відповідності до п. 10 Порядку № 117 ДФС оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті погоджені критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку.

За приписами п. 18 - 20 Порядку № 117 письмові пояснення та копії документів, подані платником податку до контролюючого органу відповідно до пункту 15 цього Порядку, розглядаються комісіями контролюючих органів. Комісії контролюючих органів складаються з комісій регіонального рівня (комісії головних управлінь ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників ДФС) та комісії центрального рівня (ДФС). Зазначені комісії приймають рішення про: реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі; відмову у реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі.

У відповідності до п. 21 Порядку № 117 підставами для прийняття комісіями контролюючих органів рішення про відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування є: ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено; ненадання платником податку копій документів відповідно до підпункту 4 пункту 13 цього Порядку; надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства.

Зі змісту квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної вбачається, що накладна відповідає вимогам пп. 1.6 п. 1 Критеріїв ризиковості платника податку. При цьому, позивачу запропоновано надати пояснення та додаткові докази. Який саме абзац пп. 1.6 п.1 Критеріїв став підставою для зупинення реєстрації податкових накладних позивача, відповідач не обґрунтовував.

При цьому, Критерії ризиковості платника податку, визначені у листі ДФС № 959/99-99-07-18 від 21.03.2018 року, не погоджені і не затверджені у встановленому законодавством порядку. Слід зауважити, що пп. 1.6. пункту 1 Критеріїв не визначає самостійні критерії ризиковості платника податків, а лише дає підстави комісіям головних управлінь ДФС обласного рівня винести відповідного платника податків на розгляд комісії, і лише за результатами проведення засідання Комісії - прийняти рішення про його віднесення до переліку ризикових суб`єктів господарювання.

Більше того, пп. 1.6. пункту 1 Критеріїв містить сім різних ознак ризиковості, а зі змісту квитанцій про зупинення реєстрації податкової накладної неможливо встановити, під яку(і) саме ознаку(и) ризикованості підпадав позивач.

Окремо слід наголосити на тому, що у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної в обов`язковому порядку зазначається не лише сам критерій(ї) ризиковості платника податку та/або критерій(ї) ризиковості здійснення операцій, а й вказується розрахований показник за кожним критерієм, якому відповідає платник податку, що не відповідає положенням п. 13 Порядку № 117.

У квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної дані про розрахунковий показник критерія (їв) ризиковості платника податку відсутні.

Також у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної не зазначено конкретного переліку документів, необхідних для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію такої податкової накладної.

На виконання вимог квитанції про зупинення податкової декларації позивачем надані пояснення та первинні документи на підтвердження реальності господарських операцій.

З самого рішення від 20.11.2019 року № 1333924/42854477 вбачається, що воно прийнято з підстав не надання платником податку копій розрахункових документів, банківських виписок з особових рахунків.

Але, суд звертає увагу, що зазначена підстава є лише цитатою з п. 21 Порядку № 117, та є досі абстрактною та формальною.

У самому рішенні відсутні будь-яка конкретизація, яких документів не вистачило для прийняття комісією ДПС рішення про реєстрацію податкової накладної. Не надано такої конкретизації претензій до первинних документів і в запереченнях відповідача.

Наданими відповідачам та суду документами підтверджується реальність господарської операції між позивачем та ТОВ Морініс , за результатами якої складено податкову накладну від 01.08.2019 року №5.

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював свою позицію щодо принципу правової визначеності (наприклад, справа Гешмен і Герруп проти Сполученого Королівства ), відповідно до якого особа, здійснюючи правомірну поведінку, повинна мати можливість передбачати правові наслідки такої правової поведінки, чітко визначені законом.

Прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю. Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови прийняття обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень.

Про дотримання контролюючим органом вимог обґрунтованості під час прийняття відповідного акта індивідуальної дії свідчитиме належна мотивація його висновку, зокрема зі встановленням обставин, що мають значення для реєстрації податкової накладної, а також за умови посилання на докази, якими такі обставини обґрунтовані, із зазначенням причин їх прийняття чи відхилення.

І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, за яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм належну правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність прийнятого рішення.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що воно не містить конкретної інформації щодо причин та підстав для прийняття відповідачем 1 такого рішення, а лише містить загальну фразу про те, що надані платником податку копії документів не є достатніми для прийняття Комісією рішення про реєстрацію податкової накладної. Між тим, у самому рішенні не зазначено, яких саме документів не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 20.08.2019 року по справі № 2540/3009/18.

Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, суд вважає оскаржуване рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки його зміст не дає чіткого розуміння обставин, за яких було прийняте негативне для платника податку рішення.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.

У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачам за подання даного позову сплачено судовий збір у сумі 1921,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням. Отже, судовий збір у сумі 1921,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Крім того, ПП Марвус у позовних вимогах просить суд відшкодувати понесені підприємством витрати на правову допомогу, що становить 11000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат позивачем надано копію договору-доручення про надання правової допомоги від 12.11.2019 року № ПН-8, протоколи узгодження договірної ціни від 12.11.2019 року № 1, від 12.11.2019 року № 2, ордер на надання правничої (правової) допомоги, рахунок-фактуру № ПН-8/5 від 02.12.2019 року, платіжне доручення № 27 від 03.12.2019 року на суму 11000,00 грн.

Згідно ч. 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст. 134 КАС України).

У відповідності до ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З огляду на вищезазначені норми, суд дійшов висновку, що розмір таких витрат визначається на підставі доказів, підтверджуючих понесені стороною витрати та доказів, що підтверджують відповідність цих витрат фактично виконаній адвокатом роботі.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), п. 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), п. 88 рішення у справі Меріт проти України (Заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у п. 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року по справі № 826/841/17.

Досліджуючи надані представником позивача документи, судом встановлено, що договором-дорученням про надання правової допомоги від 12.11.2019 року № ПН-8 передбачено надання правової допомоги щодо підготовлення, підписання та передачі до адміністративного суду позовної заяви про скасування рішень Комісії ДПС України про відмову в реєстрації податкових накладних в ЄРПН, та реєстрації податкових накладних Клієнта.

Між тим, як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, а також з Діловодству суду, в провадженні Миколаївського окружного адміністративного суду перебуває багато аналогічних справ. Суть спору в цих справах є ідентичною (відмова у реєстрації податкової накладної), а позовні заяви відрізняються лише реквізитами рішень Комісії контролюючого органу, у зв`язку з чим правова позиція між всіма справами дублюється. Тобто, в діях представника позивача вбачається системність.

В даному випадку, предмет спору у цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.

Таким чином, заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг) та ціною позову.

В наданих документах відсутній акт виконаних робіт із зазначенням обсягу фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількістю витраченого часу, що ставить під сумнів, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Більш того, досліджуючи надані представником позивача документи, судом встановлено, що позивач просить скасувати рішення про відмову у реєстрації податкової накладної на загальну суму 65100,00 грн., та заявляє про понесені витрати на правову допомогу у розмірі 11000,00 грн.

Аналіз наведених вище норм дає підстави вважати, що розмір витрат на професійну правничу допомогу повинен бути пропорційним до предмету спору та співмірним до тих витрат, які поніс позивач, в зв`язку з прийняттям відповідачем протиправного рішення.

В цьому випадку сума ймовірних витрат позивача, пов`язаних з прийняттям відповідачем рішення про відмову в реєстрації податкової накладної на суму 6600,00 грн., не може бути співмірною та пропорційною сумі витрат на правову допомогу 11000,00 грн.

Таким чином, заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірними зі складністю справи та не пропорційними до предмету позову.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для компенсації заявлених витрат позивача на правову допомогу.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 139, 241 - 246, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного підприємства Марвус (вул. Московська, 67, м. Миколаїв, 54017, ідентифікаційний код 42854477) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 43144729) задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Головного управління ДПС у Миколаївській області, яка приймає рішення про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН або відмову в такій реєстрації від 20.11.2019 року № 1333924/42854477 про відмову в реєстрації податкової накладної від 01.08.2019 року № 5.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 43144729) на користь Приватного підприємства Марвус (вул. Московська, 67, м. Миколаїв, 54017, ідентифікаційний код 42854477) судові витрати у розмірі 1921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.М. Мельник