Рішення

від 28.04.2020 по справі 150/114/20

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

"28" квітня 2020 р. Справа №150/114/20

Провадження по справі №2/150/76/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2020 року с. Мазурівка

Чернівецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Суперсона С.П.,

за участі секретаря Короленко Ю.В.

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Гонтівської сільської ради Чернівецького району Вінницької області про визнання права власності на спадкове майно,-

ВСТАНОВИВ:

До суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Гонтівської сільської ради Чернівецького району Вінницької області про визнання права власності на спадкове майно. Позов обгунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 . Спадкоємцем майна за заповітом є позивач ОСОБА_1 . Втім, звернувшись до нотаріуса з приводу прийняття спадщини, останнім було повідомлено, що видача свідоцтва про право на спадщину можлива лише після надання оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно (державного акту на право власності на земельну ділянку). За таких обставин, ОСОБА_1 позбавлений можливості оформити свої спадкові права в позасудовому порядку.

Позивач ОСОБА_1 подав до суду заяву, в якій просив суд розглянути справу у його відсутність, зазначивши, що позовні вимоги підтримує та просить суд їх задоволити.

Відповідач в особі сільського голови Гонтівської сільської ради Чернівецького району Вінницької області Бей М.Ф. також подав до суду заяву, в якій просив розглянути справу у його відсутність, зазначивши, що позовні вимоги визнає в повному обсязі.

Відповідно до ч.3 ст.200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 4 ст.206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Зважаючи на те, що відповідачем було подано через канцелярію суду заяву про визнання позовних вимог, суд вважає, що перешкод для здійснення розгляду справи та ухвалення судового рішення у підготовчому судовому засіданні, відповідно до вимог ч.3 ст.200 ЦПК України, - немає.

Суд, дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази дійшов висновку про наступне.

Вінницьким міським відділом ДРАЦС складено актовий запис № 3439 від 11.12.2017 про смерть ОСОБА_2 .

За життя померлому належала земельна ділянка площею 2,9367 га, кадастровий номер 0524982700:05:001:0096, що розташована на території Гонтівської сільської ради Чернівецького району Вінницької області (за межами населеного пункту), право власності на яку посвідчувалося державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 , виданим на підставі розпорядження Чернівецької РДА від 10.01.2005 № 3. Однак, вказаний державний акт за життя спадкодавця було втрачено.

Спадкоємцем майна померлої за заповітом, посвідченим секретарем виконкому Гонтівської сільської ради Чернівецького району Вінницької області 20.03.2001 та зареєстрованого в реєстрі за № 6 є позивач ОСОБА_1 .

Звернувшись до нотаріуса з приводу оформлення спадкових прав, останнім було повідомлено позивача, що відповідно до положень ст. 68 Закону України Про нотаріат , нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, та склад спадкового майна. У зв`язку із чим, при зверненні до нотаріуса позивач має надати оригінали правовстановлюючих документів на майно, що входить до кола спадкової маси. За їх відсутності, нотаріус відмовляє у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Статтею 1297 ЦК встановлено обов`язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. Проте нормами цієї статті, так само як й іншими нормами цивільного права, не визначено правових наслідків недотримання такого обов`язку у виді втрати права на спадщину.

Статтею 1217 ЦК України встановлено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст.1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини та не припинились внаслідок його смерті.

Частиною 1 статті 1225 ЦК України встановлено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах із збереженням її цільового призначення та належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Частиною 5 статті 1268 ЦК України встановлено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Частиною 1 статті 1297 ЦК України встановлено обов`язок спадкоємця, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, звернутися за свідоцтвом про право на спадщину.

Відповідно до роз`яснення Пленуму Верховного Суду України в п.23 постанови №7 від 30 травня 2008 року Про судову практику у справах про спадкування у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно з ст.ст. 41, 55 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються законом. Кожен має право будь - якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Стаття 26 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ратифікованої Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 2148-VIII від 19.10.73 року ; статті 7, 17 Загальної декларації прав людини прийнятої і проголошеної резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року визначають, що всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Кожна людина має право володіти майном як особисто так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.

При цьому, в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 1 червня 2006 року).

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, в судовому засіданні досліджено кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 Постанови ПВС України від 12.06.2009 року №2 "Про практику застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції").

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

При вирішенні даного цивільно - правового спору суд також враховує, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004.

Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, оскільки позивач, як спадкоємець майна, що є предметом спору в даній цивільній справі за заповітом має право на спадкове майно в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 та враховуючи те, що іншим чином ОСОБА_1 не має можливості оформити право власності на спадкове майно, задоволення позову не порушуватиме права та інтереси третіх осіб у тому числі держави, суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України , суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Гонтівської сільської ради Чернівецького району Вінницької області про визнання права власності на спадкове майно, - задоволити .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 право власності на земельну ділянку площею 2,9367 га, кадастровий номер 0524982700:05:001:0096, що розташована на території Гонтівської сільської ради Чернівецького району Вінницької області в порядку спадкування за законом, право власності на яку належало ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішення може бути оскаржено на протязі тридцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий суддя С.П. СУПЕРСОН