Рішення

від 27.04.2020 по справі 756/1225/20

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

27.04.2020 Справа № 756/1225/20

Справа пр. №2/756/3171/20

ун. №756/1225/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2020 року Оболонський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Андрейчука Т.В.,

за участю секретаря судового засідання - Лісовенка О.О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства "Автобаза №2" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва в порядку цивільного судочинства з позовом до відповідача приватного акціонерного товариства "Автобаза №2" (далі - ПрАТ "Автобаза №2") про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 31 жовтня 2019 року він був звільнений з роботи у ПрАТ "Автобаза №2" за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України.

Як зазначив позивач, при звільненні роботодавець не виплатив йому заробітну плату у повному обсязі.

З цих підстав ОСОБА_1 просив суд стягнути з ПрАТ "Автобаза №2" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 22041,24 грн та 20000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, спричиненої несвоєчасною виплатою заробітної плати.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому заперечував проти позовних вимог та зазначив, що заробітна плата позивачеві за серпень, вересень та жовтень 2019 року не була виплачена своєчасно з об`єктивних причин. Також ПрАТ "Автобаза №2" стверджувало, що ОСОБА_1 не надав доказів, які б засвідчували факт заподіяння йому моральної шкоди протиправними діями відповідача.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених у позовній заяві, та просив суд їх задовольнити.

У судове засідання представник відповідача не з`явився, відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відповідач про причини неявки в судове засідання свого представника суд не повідомив.

Заслухавши вступне слово позивача, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд дійшов такого висновку.

З матеріалів справи вбачається, що з 20 червня 2007 року ОСОБА_1 працював на посаді заступника директора з безпеки руху в ПрАТ "Автобаза №2" (а. с. 8-9).

31 жовтня 2019 року ОСОБА_1 був звільнений з роботи за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України (а. с. 4).

За нормами ст. ст. 21, 22 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

У ч. 3 ст. 15 зазначеного Закону закріплено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України "Про оплату праці").

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Ст. 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Усупереч наведеним законодавчим положенням ПрАТ "Автобаза №2" при звільненні ОСОБА_1 не у повному обсязі виплатило йому заробітну плату. На момент звільнення борг з виплати заробітної плати склав 59457,10 грн. 15 листопада 2019 року відповідач виплатив позивачеві 10860,76 грн у рахунок погашення заборгованості з заробітної плати, 18 грудня 2019 року - 8301,34 грн, а 26 грудня 2019 року - решту належної до виплати суми у розмірі 40308,93 грн. Отже, повний розрахунок з ОСОБА_1 був проведений лише 26 грудня 2019 року (а. с. 5).

Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Середній заробіток для виплати працівникові компенсації за час затримку розрахунку при звільненні визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 2 Порядку середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. П. 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

При цьому згідно з п. 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку при звільненні, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка відповідно до п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 22041,24 грн (39 робочих днів з 31 жовтня 2019 року до 26 грудня 2019 року х 565,16 грн - середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 (23736,77 грн - заробітна плата за серпень-вересень 2019 року / 42 фактично відпрацьовані дні = 565,16 грн) = 22041,24 грн).

За положеннями ст. 117 КЗпП України обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Нормами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України на сторін справи покладено обов`язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Усупереч наведеним законодавчим приписам відповідачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б засвідчували відсутність вини ПрАТ "Автобаза №2" у невиплаті належних ОСОБА_1 сум при звільненні.

Також суд звертає увагу на те, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в ст. 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України (зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постановах від 23 грудня 2015 року у справі №6-837цс15, від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Отже, застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду, але виключно при існуванні таких умов: наявність чи виникнення спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплат працівникові сум за трудовим договором на день звільнення, або коли вони (ці суми) повинні бути сплачені роботодавцем та прийняття судом відповідного рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні (цих) сум (такий висновок суду відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом у постанові від 13 червня 2018 року у справі №686/5456/15-ц).

При цьому принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні полягає у пропорційності частки суми, на яку той мав право (задоволеної судом або визнаної позивачем), порівняно саме із середнім заробітком.

Відповідач ПрАТ "Автобаза №2" не заперечувало проти розміру належних до виплат ОСОБА_1 сум за трудовим договором на день звільнення, спір з цього приводу відсутній.

У своїй постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суду вправі зменшити розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 ЦПК України, урахувавши: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ураховуючи наведені обставини, зокрема розмір простроченої заборгованості ПрАТ "Автобаза №2" щодо виплати ОСОБА_1 всіх належних сум, передбачених на день звільнення, період прострочення, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат ОСОБА_1 та їх співмірність з заявленими позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд вважає, що підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, належного до стягнення на користь ОСОБА_1 , відсутні.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в рішенні.

Питання щодо справляння і сплати податків й інших обов`язкових платежів у такому випадку вирішуватиметься при виконанні рішення суду.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про необхідність стягнути з ПрАТ "Автобаза №2" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 22041,24 грн.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрат нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Отже, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Несвоєчасною виплатою заробітної плати позивачеві ОСОБА_1 були завдані моральні страждання, був порушений звичний уклад його життя, він змушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи характер та обсяг душевних страждань, яких зазнав позивач у зв`язку з протиправними діями відповідача ПрАТ "Автобаза №2", тяжкість вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках, виходячи з засад розумності та справедливості, суд приходить до висновку про необхідність визначити розмір відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 у розмірі 2000,00 грн та стягнути цю суму з відповідача ПрАТ "Автобаза №2" на користь позивача.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд присуджує з відповідача в дохід держави судовий збір у сумі 840,80 грн.

Керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства "Автобаза №2" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з приватного акціонерного товариства "Автобаза №2" (місцезнаходження: м. Київ, вул. Вербова, 8; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ - 03772200) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 22041 (двадцять дві тисячі сорок одна) гривня 24 (двадцять чотири) копійки та 2000 (дві тисячі) гривень 00 (нуль) копійок на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з приватного акціонерного товариства "Автобаза №2" (місцезнаходження: м. Київ, вул. Вербова, 8; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ - 03772200) в дохід держави судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 (вісімдесят) копійок.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.В. Андрейчук

Повний текст рішення виготовлено 27 квітня 2020 року