Постанова

від 28.04.2020 по справі 646/7804/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2020 року

м. Харків

справа № 646/7804/18-ц

провадження № 22ц/818/2016/20

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),

суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія НОВА

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 05 грудня 2019 року в складі судді Єжова В.А.

в с т а н о в и в:

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія НОВА про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні.

Позовна заява мотивована тим, що він з 23 січня 2012 року по 10 липня 2017 року перебував у трудових відносинах з відповідачем, що підтверджується записами в його трудовій книжці.

Вказав, що заздалегідь надіслав цінним листом на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія НОВА заяву про звільнення за власним бажанням з 10 липня 2017 року.

Однак, відповідачем не дотримано термін проведення повного та остаточного розрахунку з працівником при звільненні, а саме йому не сплачено як в день звільнення, так і після цього заробітну плату в сумі 2576,00 грн за червень 2017 року та частково за липень 2017 року, хоча 10 липня 2017 року він перебував на роботі повний робочий день.

Зазначив, що затримка виплати заробітної плати при звільненні підтверджується електронним повідомленням директора товариства, що надійшло на його електрону скриньку 12 липня 2017 року.

Через деякий час на його адресу надійшов лист відповідача від 02 серпня 2017 року з проханням повідомити реквізити банківської картки, оскільки він нібито відмовляється від спілкування з відповідачем.

Вказав, що реквізити його банківської картки відомі відповідачеві, оскільки роботодавцем здійснювались перекази коштів через банківську систему на картку, зокрема, лікарняні у 2017 році.

Зазначив, що 08 серпня 2017 року він направив відповідачу лист, в якому додатково повідомив реквізити банківської картки, проте, кошти на неї перераховані не були.

Вказав, що у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства України, він змушений був звернутися з відповідними заявами до Головного управління Держпраці у Харківській області та Державної служби України з питань праці. За результатами перевірки відповідача Головним управлінням Держпраці у Харківській області встановлено та підтверджено факти порушення відповідачем трудового законодавства, а також заборгованість відповідача з виплати заробітної плати, яка станом на серпень 2017 року становила 17 823,23 грн, з яких: 2576,00 грн - заробітна плата за червень 2017 року, 8748,47 грн - заробітна плата за липень 2017 року (в тому числі, компенсація за дні невикористаної відпустки), 2634,76 грн - компенсація за несвоєчасно виплачену заробітну плату, 3864,00 грн - середня заробітна плата за час затримки розрахунку після звільнення.

Зазначив, що 13 серпня 2018 року Червонозаводським районним судом м. Харкова видано судовий наказ про стягнення з відповідача нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку, на виконання якого 14 серпня 2018 року на його банківську картку перерахована сума коштів у розмірі 17 952,03 грн, з яких 2576,00 грн - заробітна плата за червень 2017 року, 8748,47 грн - заробітна плата за липень 2017 року (в тому числі, компенсація за дні невикористаної відпустки), 2634,76 грн - компенсація за несвоєчасно виплачену заробітну плату, 3992,72 грн - середня заробітна плата за час затримки розрахунку після звільнення.

Вказав, що в подальшому зазначений судовий наказ скасований за заявою відповідача.

Зазначив, що відповідач здійснив виплату йому заробітної плати після його звільнення лише 14 серпня 2018 року, тобто з порушенням вимог закону, у зв`язку з чим повинен сплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні в наступному розмірі: 10 727,23 грн - з 10 серпня 2017 року по 31 грудня 2017 року; 27 414,76 грн - з 01 січня 2018 року по 14 серпня 2018 року, а всього 38 141,99 грн; покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 05 грудня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги; вирішити питання щодо судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Вважав, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, та як доводи апеляційної скарги виклав позовні вимоги. Зокрема, вказав, що відповідачем порушено його право на своєчасне отримання заробітної плати.

Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції від учасників справи не надходило.

Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, рішення суду - скасувати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що трудові права ОСОБА_1 при його звільненні не порушено.

Проте, з таким висновком суду погодитись неможливо, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 23 січня 2012 року по 10 липня 2017 року ОСОБА_1 працював у Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія НОВА : з 23 січня 2012 року - на посаді юрисконсульта за сумісництвом; з 01 лютого 2012 року - на посаді юрисконсульта за безстроковим трудовим договором; з 04 червня 2012 року - на посаді юрисконсульта у зв`язку з його переведенням.

10 липня 2017 року на підставі наказу №01-07/07-к від 07 липня 2017 року ОСОБА_1 звільнено з займаної посади за власним бажанням згідно зі статтею 38 КЗпП України (а. с. 5, 51).

З довідки про стан нарахувань та виплат вбачається, що сума невиплаченої заробітної плати ОСОБА_1 за червень 2017 року склала 2576,00 грн, за липень 2017 року - 8748,47 грн (а. с. 63-64).

Остаточний розрахунок з ОСОБА_1 проведено 13 серпня 2018 року.

До цього часу, починаючи з 10 липня 2017 року по день остаточного розрахунку між сторонами здійснювалось листування. Так, матеріали справи свідчать про те, що 10 липня 2017 року та 11 липня 2017 року Товариством з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія НОВА складено листи № 01-10/07 та №01-11/07 на ім`я ОСОБА_1 , якими повідомлено його про необхідність з`явитися за адресою підприємства для отримання остаточного розрахунку, які на адресу ОСОБА_1 не направлялись та ним не отримувались (а. с. 52, 53).

10 липня 2017 року та 11 липня 2017 року комісія Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія НОВА здійснила виїзд до ОСОБА_1 за місцем його реєстрації для виплати належних йому сум при звільненні, однак, як вбачається з актів проведення виїзду двері ніхто не відчинив. У зв`язку з чим прийнято рішення про повторне письмове повідомлення ОСОБА_1 щодо необхідності отримання належних сум розрахунку при звільненні із пропозицією зазначити альтернативні способи отримання відповідних сум (а. с. 55, 56).

12 липня 2017 року на електронну пошту ОСОБА_1 надійшов лист від генерального директора Групи компаній НОВА ОСОБА_2 ., яким його повідомлено, що ОСОБА_1 необхідно передати справи, зробити запис у трудовій книжці самостійно та отримати розрахункові кошти у бухгалтерії (а. с. 8).

27 липня 2017 року до Головного управління Держпраці надійшло звернення ОСОБА_1 щодо невиплати йому при звільненні заробітної плати.

Як вбачається з листа Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія НОВА № 0802-01 від 02 серпня 2017 року ОСОБА_1 повідомлено, що його звільнено з посади юрисконсульта 10 липня 2017 року згідно його заяви, та у зв`язку з відмовою в отриманні повного та остаточного розрахунку особисто, як в день звільнення, так і протягом усього періоду до 02 серпня 2017 року, та небажанням спілкуватися з керівництвом підприємства, запитано банківські реквізити для проведення повного та остаточного розрахунку (а. с. 9, 57).

07 серпня 2017 року Головним управлінням Держпраці у Харківській області видано директору Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія НОВА припис № 20-01-4315/1420-1457, яким, зокрема, приписано дотримуватися вимог частини 1 статті 116 КЗпП України та частини 1 статті 47 КЗПП України щодо виплати при звільненні працівників всіх сум, які належать їм від підприємства, установи, організації, що проводиться в день звільнення (а. с. 60-61).

Із листа ОСОБА_1 від 08 серпня 2017 року вбачається, що він повідомив товариству банківські реквізити для здійснення з ним розрахунку, який згідно опису цінного листа направив на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія НОВА (а. с. 10-11, 12).

Як вбачається з листа Головного управління Держпраці у Харківській області №В-718/02.03/12.-14/8642 від 11 серпня 2017 року ОСОБА_1 повідомлено про заходи, вжиті за його зверненням щодо порушень з боку адміністрації товариства (а. с. 89-92).

Із відповіді Головного управління Держпраці у Харківській області №В-696/В-786/02.03/12.-14/8968 від 18 серпня 2017 року на звернення ОСОБА_1 вбачається, що при перевірці встановлено низку порушень нарахувань заробітної плати, зокрема, невиплату йому всіх сум, що належали від підприємства при звільненні, в тому числі, коштів за невикористані відпустки в день звільнення; ОСОБА_1 роз`яснено його право отримати кошти у розмірі 17 823,23 грн на підприємстві. У листі вказано, що у табелі робочого часу за липень 2017 року зазначено, що ОСОБА_1 10 липня 2017 року знаходився на робочому місці та відпрацював 8 годин (а. с. 16-17).

18 серпня 2017 року Товариством з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія НОВА направлено на адресу ОСОБА_1 лист № 01-180817, яким повідомлено про необхідність якнайскорішої явки за фактичною адресою підприємства для оформлення належним чином розірвання трудових відносин та повторно повідомлено про належні йому виплати при звільненні, запитано банківські реквізити для проведення повного та остаточного розрахунку (а. с. 58).

На підтвердження того, що відповідачеві відомі його банківські реквізити, ОСОБА_1 надано копію платіжного доручення №350 від 30 січня 2016 року про перерахування йому лікарняних за листопад 2016 року, платником за яким є Соцстрах ТПК НОВА ТОВ (а. с. 14), копію виписки по картковому рахунку за травень 2017 року, з якої вбачається, що йому перераховано лікарняні за березень 2017 року (а. с. 15).

Із листа товариства №01-190817 від 19 серпня 2017 вбачається, що Головне управління Держпраці у Харківській області повідомлено про заходи на виконання припису, та зазначено про неможливість здійснити остаточний розрахунок належних до сплати ОСОБА_1 коштів при звільненні через його неявку, відмову особисто отримати розрахунок, відсутність даних про його банківські рахунки або про уповноважену на отримання особу. Вказано, що підприємством вживались всі заходи щодо проведення повного розрахунку при звільненні працівника, зокрема, надіслання повідомлень, неодноразові виїзди комісії за місцем реєстрації, а також вжиті заходи щодо відкриття депозитного рахунку для перерахування коштів, належних до виплати ОСОБА_1 у розмірі 17 823,23 грн (а. с. 62).

21 серпня 2017 року Товариством з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія НОВА відкрито вкладний рахунок № НОМЕР_1 у Публічному акціонерному товаристві Альфа-Банк , на який того ж дня переведено грошові кошти в сумі 17 823,23 грн для зберігання повного та остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , що підтверджується копією платіжного доручення № 303 від 21 серпня 2017 року, та 22 серпня 2017 року переведено грошові кошти в сумі 122,80 грн для зберігання середньої зарплати за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , що підтверджується копією платіжного доручення № 304 (а.с.65-68).

Із листа товариства №01-220817 від 22 серпня 2017 року вбачається, що воно повідомило ОСОБА_1 про необхідність отримання ним всіх виплат при звільненні та про відкриття депозитного рахунку для зберігання належних йому при звільненні сум, висловлено прохання повідомити банківські реквізити для перерахування сум остаточного розрахунку (а. с. 69).

Із листа товариства №01-10/08 від 10 серпня 2018 року вбачається, що товариство повідомило Головне управління Держпраці у Харківській області про нарахування ОСОБА_1 компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та неможливість перерахування йому коштів у зв`язку з відсутністю платіжних реквізитів з проханням надати інформацію щодо платіжних реквізитів ОСОБА_1 (а. с. 71).

Із копії акту інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю, №ХК1294/291/АВ від 13 серпня 2018 року Головного управління Держпраці у Харківській області щодо Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія НОВА вбачається, що з дати звільнення по час проведення перевірки ОСОБА_1 не були повністю виплачені суми, що належали йому до виплати при звільненні з підприємства. Директором товариства надано пояснення, що кошти ОСОБА_1 не сплачені через його неявку, відмову особисто отримати остаточний розрахунок, відсутність даних про його банківські реквізити або уповноважену на отримання особу. Директор товариства зазначив, що підприємством вживалися всі можливі заходи для забезпечення виконання вимог КЗпП України щодо проведення повного розрахунку при звільненні працівника з переліком таких заходів. Підприємством відкрито депозитний рахунок для зберігання та остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1

13 серпня 2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія НОВА перераховані на банківський рахунок ОСОБА_1 кошти у сумі 17 952,03 грн.

Факт перерахування остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 в сумі 17 952,03 грн також підтверджується копіями квитанції №0.0.1106705042.1 від 13 серпня 2018 року та виписки по картковому рахунку за період з 15 липня 2018 року по 14 серпня 2018 року (а. с. 18, 73).

Із листа Головного управління Держпраці у Харківській області №В-792/02.03/12.-14/9657 від 14 серпня 2018 року вбачається, що адміністрацією Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія НОВА перераховано ОСОБА_1 за вказаними ним реквізитами належні при звільненні суми грошових коштів у сумі 17 952,03 грн (а. с.19-20).

Судовим наказом Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13 серпня 2018 року у справі №646/4780/18 стягнуто з Торгово-промислової компанії НОВА на користь ОСОБА_1 суму нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за кожний місяць затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі 48 704,71 грн; вирішено питання щодо судових витрат (а. с. 77).

За заявою боржника ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 06 вересня 2018 року зазначений судовий наказ скасовано (а. с. 81).

Статтею 43 Конституції України встановлено, що право кожного громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з частиною першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтями 116 та 117 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У пункті 2.2 рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу вказано, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин. Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку.

Таким чином, Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Тягар доказування відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 січня 2020 року у справі № 682/3060/16-ц, провадження № 61-23170сво18.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Зазначені висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18.

Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 звільнено з роботи 10 липня 2017 року. У цей день він згідно табелю обліку робочого часу був на роботі.

Однак, при звільненні, а саме 10 липня 2017 року, ОСОБА_1 не виплачені належні йому від роботодавця суми. Остаточний розрахунок з позивачем щодо виплати заробітної плати товариством проведено лише 13 серпня 2018 року.

Позивач звернувся до суду 05 листопада 2018 року, тобто у межах трьохмісячного строку, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України.

Установивши, що працівникові не виплачені належні йому від підприємства суми в день звільнення, судова колегія вбачає підстави для стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь період затримки розрахунку згідно вимог статті 117 КЗпП України.

Висновок суду першої інстанції про недоведеність вини відповідача в несвоєчасній виплаті ОСОБА_1 сум як звільненому працівнику, судова колегія вважає необґрунтованим, оскільки тягар доказування відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається саме на роботодавця.

Товариством з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія НОВА не доведено відсутності своєї вини у не проведенні розрахунку із працівником, не спростовано наявності підстав для застосування санкції, передбаченої статті 117 КЗпП України, оскільки відповідачу як роботодавцю були відомі реквізити рахунку ОСОБА_1 ще з 2016 року, які він також додатково повідомляв листом від 08 серпня 2017 року. Також товариство не було позбавлено можливості переказу коштів на його ім`я за допомогою засобів поштового зв`язку. Листування, яке здійснювало товариство щодо проведення розрахунку, починаючи з дня звільнення, за наявності присутності позивача на робочому місті в день звільнення свідчить про зволікання товариством своїми обов`язками та не спростовує його вини. Проведення розрахунків при звільненні працівника є прямим обов`язком роботодавця. Статтею 117 КЗпП України не передбачено необхідність отримання працівником відмови у виплаті належних йому сум.

Виходячи з викладеного, судова колегія дійшла висновку, що роботодавець не провів належного розрахунку з працівником, ґрунтуючись на обставинах, доводах і міркуваннях, які не можуть слугувати законними підставами для таких дій, що тягне за собою стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні.

При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні судова колегія виходить з наступного.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 № 100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема, абзацу третього пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати).

Задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення (пункт 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці ).

З довідки про стан нарахувань та виплат вбачається, що у травні-червні 2017 року заробітна плата ОСОБА_1 складала 3200,00 грн (а. с. 63-64).

Отже, за два останні місяці роботи перед звільненням середньоденний заробіток позивача складає: (3200,00 грн + 3200,00 грн)/ 40 робочих днів = 6400,00 / 40 = 160,00 грн.

Оскільки ОСОБА_1 звільнено з роботи 10 липня 2017 року, та він відпрацював цей день, а остаточний розрахунок з ним проведено 13 серпня 2018 року, кількість днів затримки розрахунку при звільненні з 11 липня 2017 року по 13 серпня 2018 року складає 274 робочих дні (121 день у 2017 році та 153 дні у 2018 році).

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 11 липня 2017 року по 13 серпня 2018 року становить: 160,00 грн х 274 робочих дні = 43 840,00 грн.

Оскільки 13 серпня 2018 року ОСОБА_1 перераховано, в тому числі, й середню заробітну плату за час затримки розрахунку після звільнення у розмірі 3992,80 грн, то з вирахуванням зазначеної суми середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає: 43 840,00 грн - 3992,80 грн = 39 847,20 грн.

Водночас, згідно принципу диспозитивності цивільного судочинства суд позбавлений можливості вийти за межі позовних вимог, тому з урахуванням вимог, викладених у прохальній частині позовної заяви, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 38 141,99 грн.

Підстав для зменшення такої суми, виходячи з критеріїв, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18, судова колегія з урахування обставин даної справи не вбачає.

Суд першої інстанції зазначеного вище не врахував, не надав належної оцінки поданим доказам, не з`ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог і того, яка саме правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.

Виходячи з викладеного, судова колегія вважає за необхідне оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов та апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, та судовий збір ним не сплачувався, з відповідача підлягає стягненню судовий збір за їх подання у розмірі 1762,00 грн (704,80 + 1057,20) на користь держави.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст.374, ст.376, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 05 грудня 2019 року - скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія НОВА про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія НОВА на користь ОСОБА_1 38 141,99 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія НОВА в дохід держави 1762,00 грн судового збору за подачу позову та апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді О.М. Хорошевський

В.Б. Яцина

Повний текст постанови складено 28 квітня 2020 року.