Рішення

від 24.04.2020 по справі 915/178/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2020 року Справа № 915/178/20

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Авто Сервіс» , вул. Голосіївська, 9, оф. 24, м. Київ, 03039 (код ЄДРПОУ 39832825)

адреса для листування: а/с 12, м. Київ, 03048

до відповідача Державного підприємства «Миколаївський бронетанковий завод» , вул. 1 Слобідська, 120, м. Миколаїв, 54055 (код ЄДРПОУ 07856371)

про стягнення коштів в сумі 429 162, 46 грн.

без повідомлення (виклику) учасників

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Миколаївської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро Авто Сервіс» з позовною заявою про стягнення з відповідача Державного підприємства Миколаївський бронетанковий завод грошових коштів у розмірі: 341 202, 00 грн. - суми основного боргу та 87 960, 46 грн. - суми неустойки.

І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 24.02.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.

Заперечень щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами від сторін до суду не надходило.

ІІ. ЗАЯВИ ТА КЛОПОТАННЯ У СПРАВІ.

Заяви та клопотання відсутні.

ІІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.

1. Правова позиція позивача.

Позивач зазначає, що предметом спору є вимога про стягнення грошової заборгованості. Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов договору поставки № 387 від 12.12.2018 року, а саме: зобов`язань щодо оплати за поставлений товар, внаслідок чого утворилась заборгованість у спірній сумі та позивачем нараховано відповідачу 3 % річних, інфляційні втрати та пеню. Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 193, 198 ГК України, ст. 509, 525, 526, 530, 611, 612 ЦК України та умовами договору.

2. Правова позиція (заперечення) відповідача.

18.03.2020 року до господарського суду Миколаївської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 3461/20). Докази направлення 17.03.2020 року копії відзиву на адресу позивача долучено до відзиву. Відзив долучено судом до матеріалів справи та прийнято судом до розгляду.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає наступне:

- заявлена до стягнення сума основного боргу у розмірі 341 202, 00 грн. відповідає заборгованості, яка рахується на підприємстві перед позивачем;

- розрахунок пені, здійснений позивачем, не відповідає вимогам ч. 6 ст. 232 ГПК України, оскільки датою поставки товару є 18.12.2018 року, датою прострочення оплати є 11.01.2019 року. Проте, враховуючи умови п. 7.2 договору, нарахування пені повинно здійснюватися з 11.03.2019 року по 11.07.2019 року;

- відповідач заявляє про застосування позовної давності стосовно вимоги про стягнення пені;

- розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних не відповідає нормам діючого законодавства та є помилковим;

- відповідач, посилаючись на приписи ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, просить суд зменшити розмір штрафних санкцій на 95 % від визначеної до стягнення судом суми.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

12.12.2018 року між ДП «Миколаївський бронетанковий завод» (покупець) та ТзОВ Агро Авто Сервіс (постачальник) було укладено договір поставки № 387 від 12.12.2018 року (арк. 8-11).

Відповідно до п. 9.3 Договору даний договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2019 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення зобов`язань (у тому числі гарантійних) за даним договором.

Договір підписано сторонами та скріплено печатками сторін.

Умовами договору сторони передбачили наступне.

Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, передбачених даним договором, поставити покупцю товар (запасні частини) (далі - товар), асортимент, комплектність, кількість та вартість якого зазначається в Специфікаціях, що є додатками до цього договору, а покупець зобов`язаний прийняти та оплатити поставлений товар в порядку та строки, передбачені даним договором.

Відповідно до п. 3.1 Договору поставка товару здійснюється видами транспорту, визначеними за згодою сторін.

Постачальник зобов`язується поставити товар на умовах поставки DDP - склад покупця, м. Миколаїв, вул. 1-ша Слобідська, 120, відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів INCOTERMS у редакції 2010 року, якщо інші умови не визначені в специфікації.

Відповідно до п. 3.2 Договору товар поставляється в наступні строки: 5 (п`ять) календарних днів з моменту підписання цього договору, якщо інший строк не визначений сторонами у Специфікації.

Відповідно до п. 3.3 Договору при передачі товару покупцю, постачальник зобов`язаний надати оригінали наступних документів: рахунок-фактуру; видаткову накладну; товарно-транспортну накладну; сертифікат та/або паспорт якості на товар або інший документ, що підтверджує якість товару; податкову накладну в електронному вигляді зареєстровану в ЄДРПН, а також інші документи, визначені сторонами на партію товару.

Відповідно до п. 3.4 Договору у разі ненадання/надання не в повному обсязі покупцю вищевказаних супровідних документів або надання неналежно оформлених супровідних документів, товар вважається непоставленим.

Відповідно до п. 4.1 Договору поставка товару здійснюється за цінами, які визначені у специфікаціях і включають всі податки, збори й інші обов`язкові платежі, а також вартість тари, пакування, маркування й інші видатки постачальника, пов`язані з поставкою товару.

Відповідно до п. 4.2 Договору ціна договору становить сумарну вартість поставленого товару згідно специфікацій протягом періоду дії даного договору.

Відповідно до п. 5.1 Договору оплата покупцем товару здійснюється за відповідним рахунком постачальника в національній валюті України, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений у даному договорі (якщо постачальник не повідомить покупцеві реквізитів іншого рахунка).

Відповідно до п. 5.2 Договору оплата за цим договором, якщо інше не визначено в Специфікації , здійснюється в розмірі 100% від суми Специфікації протягом 45 календарних днів від дати прийняття покупцем товару на підставі отриманого рахунку.

Відповідно до п. 5.3 Договору датою оплати товару вважається дата списання коштів з поточного рахунку покупця.

До договору між сторонами складено, підписано та скріплено печатками сторін Специфікацію № 1 на загальну суму 341 202, 00 грн. (Додаток № 1 до договору, який є невід`ємною частиною вищевказаного договору) (п. 5 специфікації) (арк. 12).

Відповідно до п. 1 Специфікації № 1 порядок та умови оплати товару: оплата здійснюється по факту поставки в розмірі 100 % від суми специфікації з відстрочкою платежу до 15-ти робочих днів.

Судом встановлено, що на виконання умов договору з урахуванням специфікації позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 341 202, 00 грн., що підтверджується видатковою накладною від 18.12.2018 року № 1 на суму 341 202, 00 грн. з ПДВ та товарно-транспортною накладною № 1 від 18.12.2018 року (арк. 13, 15).

Видаткова накладна та товарно-транспортна накладна підписані та скріплені печатками сторін.

Підставою поставки товару у видатковій накладній зазначено договір № 387 від 12.12.2018 року та специфікація № 1.

18.12.2018 року позивачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру № 16 від 18.12.2018 року для проведення оплати (арк. 14).

03.06.2019 року позивачем на адресу відповідача направлено лист № 22 від 22.01.2019 року та претензію-вимогу № 28 від 03.06.2019 року, в яких позивач зазначив, що оплату не отримав та просив відповідача перерахувати суму основного боргу (арк. 16, 17). Факт направлення листа № 22 від 22.01.2019 року та претензії № 28 від 03.06.2019 року підтверджується копією опису вкладення та поштовою накладною (арк. 18).

Доказів надання відповідачем відповіді на вищевказаний лист та претензію суду не подано.

Невиконання відповідачем зобов`язання з оплати за поставлений товар і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

ІV. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.

На підставі ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі договору виникло господарське зобов`язання, яке в силу ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

1. Щодо вимоги про стягнення основного боргу.

Як вказано вище, позивачем 18.12.2018 року поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 341 202, 00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи, підписаними та скріпленими печатками сторін видатковою накладною та товарно-транспортною накладною.

Умовами п. 1 Специфікації № 1 до договору сторони погодили, що оплата товару здійснюється по факту поставки в розмірі 100 % від суми специфікації з відстрочкою платежу до 15-ти робочих днів.

Отже, оплата товару відповідно до положень ст. 253 ЦК України повинна була бути здійснена відповідачем в період з 19.12.2018 року по 11.01.2019 року (включно) (з урахуванням святкових та вихідних днів). З 12.01.2019 року відповідач є таким, що прострочив оплату товару.

Станом на день розгляду справи суду не подано доказів оплати заборгованості в розмірі 341 202, 00 грн., строк оплати якої настав в силу умов п. 1 специфікації, яка є невід`ємною частиною договору (граничний строк для оплати 11.01.2019 року включно), як і не спростовано факту наявності вказаної заборгованості.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено, що заявлена до стягнення сума основного боргу у розмірі 341 202, 00 грн. відповідає заборгованості, яка рахується на підприємстві перед позивачем.

Враховуючи вищевикладене, відповідачем порушено вимоги ст. 11, 509, 525, 526, 692 ЦК України та умов договору в частині оплати за поставлений товар.

Враховуючи вищевикладене, позовна вимога в частині стягнення заборгованості за отриманий товар в сумі 341 202, 00 грн. є обґрунтованою, підставною та підлягає задоволенню.

2. Щодо вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене ст. 625 ЦК України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду України від 23.01.2012 року по справі № 37/64).

Позивачем нараховано відповідачу 11 549, 53 грн. - 3 % річних від суми заборгованості за період з 14.01.2019 року по 29.02.2020 року (арк. 3).

Перевіривши розрахунок розміру 3 % річних за допомогою Бази "Законодавство", судом встановлено, що позивачем арифметично правильно здійснено розрахунок 3 % річних відповідно до вимог законодавства. Детальний розрахунок 3 % річних, здійснений судом, наявний в матеріалах справи (арк. 44). Розрахунок розміру 3 % річних здійснено судом за допомогою Бази "Законодавство".

Суд дійшов висновку про обґрунтованість та підставність вимоги про стягнення 3 % річних у сумі 11 549, 53 грн. В цій частині позов підлягає задоволенню.

Позивачем також нараховано відповідачу 13 818, 68 грн. - індексу інфляції за прострочення виконання грошового зобов`язання. Інфляція нарахована за період з січня 2019 по грудень 2019 включно (арк. 3).

Перевіривши нарахування індексу інфляції за період з січня 2019 року по грудень 2019 року (період визначений позивачем), судом встановлено, що позивачем правильно застосовано індекси інфляції, проте, при визначені сукупного індексу інфляції позивачем застосовано заокруглення, детальний розрахунок зазначено в тексті позовної заяви (арк. 3).

Судом здійснено перерахунок розміру інфляційних втрат. Таким чином, інфляційні втрати становлять 13 831, 39 грн. Детальний розрахунок інфляційних втрат, здійснений судом, наявний в матеріалах справи (арк. 45). Розрахунок розміру інфляційних втрат здійснено судом за допомогою Бази "Законодавство", виходячи з суми простроченого платежу.

Проте, суд, не виходячи за межі позовних вимог, дійшов висновку про обґрунтованість та підставність вимоги про стягнення інфляційних втрат у сумі 13 818, 68 грн. В цій частині позов підлягає задоволенню.

3. Щодо вимоги про стягнення пені.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором , припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано .

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Відповідно до п. 7.1 Договору за невиконання або неналежне виконання умов даного договору сторони несуть відповідальність відповідно до умов цього договору та згідно чинного законодавства України.

Відповідно до п. 7.2 Договору у випадку порушення більш ніж на 60 календарних днів строку оплати товару, покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від суми заборгованості.

Позивачем нараховано відповідачу 62 592, 25 грн. - пені за період з 14.01.2019 року по 29.02.2020 року (412 днів) (арк. 2).

Перевіривши розрахунок розміру пені за допомогою Бази "Законодавство", судом встановлено, що при розрахунку пені позивачем неправильно визначено період нарахування, а також нарахування пені здійснено без урахування положень ч. 6 ст. 232 ГК України, тобто пеню нараховано поза межами шестимісячного строку.

Як встановлено судом вище, зобов`язання з оплати коштів за товар мало бути виконано відповідачем в період з 19.12.2018 року по 11.01.2019 року включно. Отже, граничним строком оплати за товар (день, коли зобов`язання мало бути виконано) є 11.01.2019 року. Відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання, з 12.01.2019 року.

Отже, в силу приписів ч. 6 ст. 232 ГПК України нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців, тобто 12.07.2019 року (ч. 3 ст. 254 ЦК України), оскільки іншого умовами договору не передбачено.

Умовами п. 7.2 договору сторони погодили відстрочку нарахування пені. Отже, позивач має право на нарахування пені, починаючи з 13.03.2019 року (враховуючи передбачене п. 7.2 договору відтермінування в 60 днів).

Судом здійснено перерахунок розміру пені та встановлено, що пеня за період з 13.03.2019 року по 12.07.2019 року становить 20 163, 64 грн. Детальний розрахунок пені, здійснений судом, наявний в матеріалах справи (арк. 44). Розрахунок розміру пені здійснено судом за допомогою Бази "Законодавство".

Отже, вимога про стягнення пені в розмірі 20 163, 64 грн. є обґрунтованою та підставною. В решті пені в розмірі 42 428, 61 грн. слід відмовити, у зв`язку з безпідставністю.

4. Щодо застосування строку позовної давності до позовних вимог про стягнення пені.

У відзиві на позовну заяву (вх. № 3461/20 від 18.03.2020 року) відповідач заявляє про застосування позовної давності стосовно вимоги про стягнення пені (арк. 39-40). Відповідач зазначає, що для звернення до суду з вимогою про стягнення пені встановлюється позовна давність в один рік. Позивач звернувся до суду 18.02.2020 року, тобто з пропуском встановлено законом строку.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч. 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.13 року з останніми змінами за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи .

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Вказане також викладено в абз. 3 п. 11 Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 18.12.09 року "Про судове рішення у цивільній справі".

Відповідно до п. 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів № 10 від 29.05.2013 року у зобов`язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов`язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов`язання мало бути виконане.

Відповідно до п. 4.3 вищевказаної Постанови № 10 якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов`язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову , якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

Позивачем нараховано пеню за прострочення виконання грошових зобов`язань за період з 14.01.2019 року по 29.02.2020 року.

Як встановлено вище, судом здійснено перерахунок розміру пені за період з 13.03.2019 року по 12.07.2019 року.

Позивач звернувся до суду із позовом 17.02.2020 року (дата поштового штемпеля про направлення позовної заяви) (арк. 5).

Враховуючи викладене, в суду відсутні правові підстави для вирішення питання про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені за період з 14.01.2019 року по 12.03.2019 року, оскільки в цій частині позову судом відмовлено, у зв`язку з відсутністю порушеного права позивача, а в частині стягнення пені за період з 13.03.2019 року по 12.07.2019 року - строк позовної давності не пропущено.

5. Щодо заяви відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.

Судом враховано, що у відзиві на позовну заву (вх. № 3461/20 від 18.03.2020 року) відповідач просить суд зменшити розмір штрафних санкцій на 95 % від визначеної до стягнення судом суми.

Заява мотивована тим, що:

- ДП Миколаївський бронетанковий завод є підприємством військово-оборонного комплексу і забезпечує броньованою колісною технікою військові частини і з`єднання Збройних Сил України. Підприємство виконує державне оборонне замовлення;

- фінансування контрактів відбувається за кошти державного бюджету за принципом цільового призначення;

- ДП Миколаївський бронетанковий завод внесене до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави;

- фінансовий стан підприємства є незадовільним. Так, станом на 10.02.2020 року кредиторська заборгованість становить 190 741, 00 тис. грн., що підтверджується балансом (Звіт про фінансовий на 10.02.2020 року).

Заява обґрунтована приписами ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України та п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.11 року.

У відзиві на позовну заяву відповідачем в якості додатків зазначено копію балансу (звіту про фінансовий стан) на 10.02.2020 та копію бухгалтерської довідки від 12.02.2020 № 267, проте фактично вказані документи не подано господарському суду, у зв`язку з чим відділом документального забезпечення господарського суду Миколаївської області складено акт про відсутність документів від 18.03.2020.

Станом на дату розгляду справи 24.04.2020 року (ч. 1 ст. 248 ГПК України) від позивача заяв/клопотань проти зменшення розміру штрафних санкцій на адресу суду не надходило.

Розглянувши подане клопотання, дослідивши та оцінивши подані у справу докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення .

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.05.2018 року у справі № 917/1068/17 та у постанові від 15.05.2018 року справі 905/2009/17.

Відповідно до п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.11 року з останніми змінами вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені, оскільки відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, з наявністю яких закон пов`язує можливість зменшення штрафних санкцій. В свою чергу самі лише обставини щодо належності відповідача до державного сектору економіки не свідчать про наявність правових підстав для зменшення неустойки.

Отже, стягненню підлягає пеня в розмірі 20 163, 64 грн. В цій частині позов підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір в розмірі 5 801, 01 грн. слід відшкодувати позивачу з відповідача.

Судовий збір в розмірі 636, 43 грн. слід покласти на позивача.

Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з відповідача Державного підприємства «Миколаївський бронетанковий завод» , вул. 1-ша Слобідська, 120, м. Миколаїв, 54055 (код ЄДРПОУ 07856371) на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Авто Сервіс» , вул. Голосіївська, 9, оф. 24, м. Київ, 03039 (код ЄДРПОУ 39832825):

- 341 202, 00 грн. (триста сорок одна тисяча двісті дві грн. 00 коп.) - суми основного боргу;

- 11 549, 53 грн. (одинадцять тисяч п`ятсот сорок дев`ять грн. 53 коп.) - 3 % річних;

- 13 818, 68 грн. (тринадцять тисяч вісімсот вісімнадцять грн. 68 коп.) - втрат від інфляції;

- 20 163, 64 грн. (двадцять тисяч сто шістдесят три грн. 64 коп.) - пені;

- 5 801, 01 грн. (п`ять тисяч вісімсот одна грн. 01 коп.) - витрат по сплаті судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням пункту 4 Розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України та підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено 29.04.2020 року.

Суддя Е.М. Олейняш