Рішення

від 29.04.2020 по справі 560/1276/20

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 560/1276/20

РІШЕННЯ

іменем України

29 квітня 2020 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Лабань Г.В. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування наказів,

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулись до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області в якому просять:

1. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-234-СГ від 11 січня 2020 року про відмову ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, та зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області надати мені, ОСОБА_1 , дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства за рахунок земельної ділянки площею 3,3907 га з кадастровим номером 6825880400:03:003:0079, яка розташована за межами населених пунктів Антоновецької сільської ради Ярмолинецького району Хмельницької області.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-205-СГ від 11 січня 2020 року про відмову ОСОБА_2 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, та зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області надати мені, ОСОБА_2 , дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства за рахунок земельної ділянки площею 8,4259 га з кадастровим номером 6825880400:03:001:0068, яка розташована за межами населених пунктів Антоновецької сільської ради Ярмолинецького району Хмельницької області.

3. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-209-СГ від 11 січня 2020 року про відмову ОСОБА_3 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, та зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області надати мені, ОСОБА_3 , дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства за рахунок земельної ділянки площею 8,4259 га з кадастровим номером 6825880400:03:001:0068, яка розташована за межами населених пунктів Антоновецької сільської ради Ярмолинецького району Хмельницької області.

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначають, що вони звернулися до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області із заявами про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок в розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства за рахунок земельної ділянки площею 8,4259 га з кадастровим номером 6825880400:03:001:0068 та земельної ділянки площею 3,3907 га з кадастровим номером 6825880400:03:003:0079, розташованих за межами населених пунктів Антоновецької сільської ради Яромолинецького району Хмельницької області, які перебувають в оренді ФГ Фіра , членами якого є.

Однак, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 наказами Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій № 22-234-СГ, 22-205-СГ, 22-209-СГ від 11 січня 2020 року, відмовило у задоволенні такої заяви, оскільки земельна ділянка, зображена на доданих графічних матеріалах, перебуває у користуванні іншої особи та відсутні відомості про припинення права користування даною земельною ділянкою. Вважаючи такі накази про відмову протиправними та такими, що суперечить чинному законодавству, позивачі просять суд задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача правом на подання відзиву не скористався.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 02.03.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Дослідивши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів, судом встановлені відповідні обставини.

ОСОБА_1 . ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , звернулися до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області із заявами про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок в розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства за рахунок земельної ділянки площею 8,4259 га з кадастровим номером 6825880400:03:001:0068 та земельної ділянки площею 3,3907 га з кадастровим номером 6825880400:03:003:0079, розташованих за межами населених пунктів Антоновецької сільської ради Яромолинецького району Хмельницької області, які перебувають в оренді ФГ Фіра , членами якого вони є.

Судом встановлено, що відповідно до договору оренди землі від 25.06.2015 та витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, землю на яку претендують позивачі надано у постійне користування площею 8,4259 га та 3,3907 га, яка знаходиться за межами населених пунктів Антоновецької сільської ради, Ярмолинецького району, Хмельницької області, земельна ділянка надана для ведення фермерського господарства.

На заяви позивачів, Головним управлінням Держгеокадастру у Хмельницькій області, видано накази № 22-234-СГ, 22-205-СГ, 22-209-СГ від 11 січня 2020 року, якими відмовлено ОСОБА_1 . ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території за межами населених пунктів Антоновецької сільської ради Яромолинецького району Хмельницької області, із цільовим призначенням - для ведення особистого фермерського господарства з таких підстав: відповідно до наявної у Головному управлінні інформації, земельна ділянка, зображена на доданих графічних матеріалах, перебуває у користуванні іншої особи та відсутні відомості про припинення права користування даною земельною ділянкою (статті 116, 126 Земельного кодексу України, стаття 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

Не погоджуючись з такою відмовою, що відображена у вказаному наказі, вважаючи його протиправним позивачі звернулись до суду з даним позовом за захистом порушеного на їх думку, права.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.

Предметом даного спору, є встановлення правомірності дій головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області при винесенні наказів, якими відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої нза межами населених пунктів Антоновецької сільської ради, Ярмолинецького району, Хмельницької області, із цільовим призначенням - для ведення особистого фермерського господарства.

Згідно з статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Пунктом "в" частини 3 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.

У відповідності до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, у частині 7 статті 118 Земельного кодексу України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою:

а) надати дозвіл;

б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

Таким чином, частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначено перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, який є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного суду викладеною у постанові від 27.02.2018 року справа №545/808/17 та постанові від 20.01.2018 року по справі №802/928/17-а.

При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2018 року по справі №806/5106/15.

Досліджуючи спірні правові відносини судом встановлено, що між ОСОБА_4 та Головним управлінням Держгеокадастру у Хмельницькій області заключено договір оренди земельної ділянки від 25.06.2015, яким надана у оренду земельна ділянка, яка розташована за межами населених пунктів Антоновецької сільської ради, Ярмолинецького району, Хмельницької області.

У свою чергу, відповідно до відомостей зазначених у витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Мішин А ОСОБА_5 того ж року зареєстровано ФЕРМЕРСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО "Фіра" (ФГ "Фіра"), ЄДРПОУ 40043736, дата державної реєстрації: 01.10.2015, Код КВЕД 01.13 Вирощування овочів і баштатних культур, корнеплодів і бульбуплодів, 01.24 Вирощування зерняткових і кісточкових фруктів, 01.45 розведення кіз, засновник та голова СФГ: ОСОБА_4 , адреса засновника: АДРЕСА_1 .

Відповідно до статті 116 чинного Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації (частина 1статті 125 ЗК України).

З комплексного аналізу норм вищезазначених статей суд дійшов висновку, що після одержання головою фермерського господарства документа, що посвідчує право власності або право користування землею, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Так, ОСОБА_4 , в порядку згідно з чинним на момент створення фермерського господарства законодавством, отримав документ, що посвідчує передачу йому земельної ділянки у постійне користування для ведення фермерського господарства. Тому, після створення фермерського господарства, надана йому як голові земельна ділянка перейшла до фермерського господарства, як до юридичної особи.

У правовідносинах користування спірною земельною ділянкою на час реєстрації відбулася фактична заміна власника земельної ділянки і обов`язки землекористувача земельної ділянки перейшли до фермерського господарства "Фіра" з дня його державної реєстрації, а тому користування останнім цією земельною ділянкою є законним.

Так, згідно із ч.5 ст.2 Закону України Про селянське (фермерське) господарство , в редакції Закону №2009-XII (далі - Закон №2009-XII), на ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

Діяльність селянського (фермерського) господарства припиняється у разі: 1) рішення членів селянського (фермерського) господарства про припинення його діяльності; 2) припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою у випадках, передбачених статтями 27 і 28 Земельного кодексу України (561-12); 3) визнання селянського (фермерського) господарства неплатоспроможним (банкрутом); 4)якщо не залишається жодного члена селянського (фермерського) господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства (ст. 29 Закону № 2009-XII).

Аналіз викладених норм права вказує на те, що державні акти на право постійного користування землею видавались для організації діяльності фермерського господарства саме на фізичну особу (голову фермерського господарства).

Як вже зазначав суд, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, фермерське господарство Фіра є діючим, не ліквідовано та не перебуває в процесі ліквідації.

Фермерське господарство Фіра фактично здійснює користування земельною ділянкою за кадастровим номером 6825880400:03:001:0068, площею 8,4259 га, яка розташована за межами населених пунктів Антоновецької сільської ради, Ярмолинецького району, Хмельницької області, ця земельна ділянка є об`єктом права постійного користування згідно з Державним актом, виданим на ім`я його голови ОСОБА_4 , з часу його створення. Фермерське господарство набуло право на користування цією земельною ділянкою, це право підтверджено належними та допустимими доказами, позивачем не спростовані.

Державні акти про право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. Право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

Згідно з пунктами а , д частини 3 статті 152 Земельного кодексу України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання прав, застосуванням інших, передбачених законом, способів.

Приписи ч. 1 ст. 31 Земельного кодексу України визначають склад земель фермерського господарства. Частина 2 вказаної статті гарантує громадянам (членам фермерського господарства) право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

За змістом ч. 1 ст. 32 Земельного кодексу України, громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. При цьому, частина 2 даної статті містить у своєму змісті застереження, за яким дія частини першої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

З огляду на вказані законодавчі приписи у системному їх зв`язку, суд приходить до висновку, що чинний Земельний кодекс України містить вичерпний перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою. Зокрема, відповідно до ст. 141 цього Закону, підстави припинення права користування земельною ділянкою, були вказані вище.

При цьому, суд зауважує, законодавчі приписи Земельного кодексу України та Закону України Про фермерське господарство гарантують першочергове право членам фермерських господарств набути безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Доказів отримання членами фермерського господарства Фіра безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, суду не надано.

Отже, з огляду на вищевказані положення чинного законодавства, у взаємозв`язку із встановленими фактичними обставинами справи, суд приходить до висновку, що позивачам відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою на законних підставах.

Вимога позивачів про зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, є похідною від вимоги щодо визнання протиправними рішень відповідача, відповідно у її задоволенні слід також відмовити.

Також, суд вважає за необхідне звернути увагу, що позивачі звертались до відповідача із заявами за отриманням дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, натомість, у судовому порядку позивачі намагаються спонукати відповідача до прийняття рішення про виділення земельної ділянки, яке за правилами, визначеними статтею 118 Земельного кодексу України, є іншою процедурною стадією, яка настає вже після виготовлення відповідного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, затвердження такого проекту відповідним органом. Тобто, позовні вимоги позивачів є передчасними та такими, що не відповідають об`єкту порушеного права, за захистом якого звернулись позивачі.

Поряд з тим, суд звертає увагу позивачів на те, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункту 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правого захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Суд зазначає, що при зверненні до суду позивачам необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити їх становище та захистити порушене право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини та статті 8 КАС України, застосування правила про пріоритет норми з найбільш сприятливим для особи тлумаченням може бути здійснене також шляхом використання практики Європейського суду з прав людини.

У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати у відповідності до статті 139 КАС України розподілу та присудженню не підлягають.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 ) Відповідач:Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (вул. Інститутська, 4/1,Хмельницький,Хмельницька область,29000 , код ЄДРПОУ - 39767479)

Головуючий суддя Г.В. Лабань