Постанова

від 29.04.2020 по справі 360/5245/19

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2020 року справа №360/5245/19

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Ястребової Л.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державного підприємства Первомайськвугілля на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 року у справі № 360/5245/19 (головуючий суддя І інстанції Смішлива Т.В.), складене у повному обсязі 17 січня 2020 року у м. Сєвєродонецьк Луганської області за позовом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області до Державного підприємства Первомайськвугілля про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області звернулось до суду з адміністративним позовом до Державного підприємства Первомайськвугілля про стягнення з відповідача в особі Відокремленого підрозділу Спеціалізоване управління на користь управління заборгованості в сумі 79 806,65 грн. (а.с. 4-6).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 року адміністративний позов задоволено. Стягнуто з Державного підприємства "Первомайськвугілля" на користь Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області заборгованість у сумі 79 806,65 грн. (а.с. 120-128).

Не погодившись з вищевказаним судовим рішенням, Державне підприємство Первомайськвугілля звернулось до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального процесуального права, просило суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідно до частини першої статті 626 Цивільного Кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір від 31 січня 2014 року №8/14 укладено між відділенням Фонду в м. Первомайську та ВП Спеціалізоване управління .

Вважає, що договір є діючим до моменту повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань, його не розірвано, відтак, позов є передчасним.

Відповідно до частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою.

Відповідно до частини першої статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань на момент розгляду справи відділення Фонду в м. Первомайськ не припинено.

Оскільки позивачем не зазначено про підстави зміни кредитора за договором, кредиторські вимоги відносно відсотків за користування розстрочкою пред`явленні не належним кредитором та у зв`язку з цим не підлягають задоволенню (а.с. 49-53).

Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з огляду на наступне.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Державне підприємство "Первомайськвугілля", код ЄДРПОУ 32320594, є юридичною особою, належить до сфери управління Міністерства енергетики та захисту довкілля України, зареєстроване Попаснянською районною державною адміністрацією Луганської області 31 березня 2003 року за № 1 388 120 0000 000004 (а.с. 25-26).

31 січня 2014 року між Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Первомайську Луганської області та Державним підприємством "Первомайськвугілля" укладено договір № 8/14 про розстрочення заборгованості державних підприємств вугільної галузі із сплати страхових внесків та штрафних санкцій (пені) до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (а.с. 7-9).

Згідно з п. 1.1 Договору Відділення надає Підприємству розстрочку на суму заборгованості із сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що утворилася до 01 січня 2011 року та не погашена на день набрання чинності Законом, під відсотки, розраховані за період, що починається з дня укладення Договору та закінчується днем погашення розстроченої суми, виходячи з облікової ставки Національного банку України, діючої на час сплати чергового місячного платежу, та зі стати штрафних санкцій (пені), нарахованих на суму цієї заборгованості, які не погашені на день набрання чинності Законом, строком на шістдесят календарних місяців з 01 лютого 2014 року по 01 лютого 2019 року, а Підприємство погашає заборгованість не пізніше 28 числа кожного місяця рівними частинами, починаючи з 01 лютого 2014 року по 01 лютого 2019 року.

Відповідно пункту 1.2 Договору заборгованість Підприємства перед Фондом на дату підписання Договору складала 103 281,60 грн., з яких: - 79 418,07 грн. - заборгованість зі сплати страхових внесків; - 23863,53 грн. - штрафні санкції (пеня).

Пунктом 1.3 Договору визначено графік, за яким Підприємство погашає заборгованість: із заборгованості зі сплати страхових внесків погашається протягом періоду з лютого 2014 року до січня 2019 року рівними частинами в сумі 8 134,92 грн.; - заборгованість зі сплати штрафних санкцій (пені) погашається протягом періоду з лютого 2014 року до грудня 2018 року рівними частинами в сумі 1323,63 грн., а в січні 2019 року в сумі 1323,90 грн.

При цьому, пунктом 1.3 Договору встановлено, що Підприємство нараховує відсотки на кожен черговий місячний платіж, але не сплачує їх, за винятком випадків, коли цей Договір підлягає розірванню. Відділення списує нараховані відсотки під час остаточного погашення Підприємством розстроченої суми заборгованості: із заборгованості зі сплати штрафних санкцій (пені) протягом періоду з лютого 2014 року до грудня 2018 року рівними частинами в сумі 397,73 грн., а в січні 2019 року в сумі 397,46 грн.

Згідно витягу з Єдиної інформаційно-аналітичної системи відповідачем за період з 01 січня 2014 року по 01 січня 2015 року сплачено 8 606,80 грн. із загальної розстроченої суми 103281,60 грн. Зазначені кошти сплачені в лютому - червні 2014 року в розмірі 1 721,36 грн. за місяць, з яких 1323,63 грн. недоїмка, 397,73 грн. - пеня (а.с. 10).

Згідно переліку ідентифікаційних платежів страхувальника за період з 01 січня 2015 року по 06 грудня 2019 року відповідачем сплачено недоїмку в сумі 500,00 грн. 03 лютого 2016 року (а.с. 11).

Позивач на адресу ВП Спеціалізоване управління направив лист № 2077/03 від 12 грудня 2018 року про надання інформації та копії платіжних документів про сплату заборгованості зі сплати страхових коштів за період з 01 вересня 2013 року по 01 січня 2016 року (а.с.38).

Листом № 172 від 13 грудня 2018 року ВП Спеціалізоване управління повідомило позивача про неможливість надання запитувану інформацію, оскільки копії платіжних документів по 30 червня 2014 року знаходяться на тимчасово окупованій території, а за період з 01 липня 2014 року по 01 січня 2016 року перерахувань коштів на погашення заборгованості не проводилось (а.с. 39).

06 березня 2019 року Попаснянське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області направило лист № 377/03-13 про необхідність сплати заборгованості розстроченої суми та відсотків (а.с. 37), однак докази вручення вказано листа в матеріалах справи відсутні.

З розрахунку відсотків по договору розстрочення заборгованості № 8/14 від 31 січня 2014 року вбачається, що у ДП "Первомайськвугілля" за період з 24 лютого 2014 року по 01 лютого 2019 сума відсотків складає 79 806,65 грн., яка апелянтом не спротовується (а.с. 12).

Спірним питанням даної справи є правомірність заявлених вимог про стягнення заборгованості.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивач у добровільному порядку нараховану пеню за порушення строку сплати страхових внесків за період з 01 лютого 2014 року по 01 лютого 2019 ороку в сумі 79806,65 грн. не сплатив, відтак позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними і такими, що підлягають повному задоволенню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Щодо твердження відповідача/апелянта про неналежного відповідача/кредитора у справі, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

За приписами статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

З огляду на зміст наведеної норми процесуальне правонаступництво передбачено не лише у зв`язку зі смертю (оголошенням померлою) фізичної особи та реорганізацією суб`єкта господарювання, а й в інших передбачених законом випадках, у тому числі в разі заміни кредитора або боржника в зобов`язанні. Процесуальне правонаступництво в розумінні статті 52 КАС України допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення.

Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 13 березня 2019 року (справа № 524/4478/17), від 20 лютого 2019 року (справа № 826/16659/15).

Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 2а-23895/09/1270.

У такому разі також відбувається вибуття суб`єкта владних повноважень із публічних правовідносин.

Особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов`язків, що відбувається із суб`єктами владних повноважень, сама собою повинна бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права.

При цьому можна виділити дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво.

Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.

Процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво - це унормована можливість заміни адміністративним судом (на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій (крім випадків перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами) сторони чи третьої особи іншим суб`єктом, коли права та обов`язки суб`єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб`єкта владних повноважень, а також можливість суб`єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити в судовий процес як сторона чи третя особа.

При визначенні процесуального адміністративного (публічного) правонаступництва суд повинен виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, і враховувати таке: якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то суд повинен залучити до участі у справі їхніх правонаступників.

У разі ж відсутності правонаступників суд повинен залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить ухвалення рішення про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. У разі зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач суд залучає іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.

Отже, підставою для переходу адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень до іншого (набуття адміністративної компетенції) є події, що відбулися із суб`єктом владних повноважень.

У межах вирішення питання, яке є предметом розгляду в цій справі, для встановлення факту публічного правонаступництва визначальним є встановлення або припинення первісного суб`єкта з яким підприємством укладено договір - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Первомайську, або перехід повністю чи частково його функцій (адміністративної компетенції) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області. Інакше відсутність підстав публічного правонаступництва доводить неможливість його здійснення.

Пунктом 4 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі - Закон № 1105) передбачено утворення робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України шляхом приєднання, в тому числі, управлінь та відділень виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Відповідно до п. 5 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1105 робочі органи Фонду соціального страхування України є правонаступниками управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відділень у районах і містах обласного значення.

Частиною 3 статті 8 Закону № 1105 визначено, що робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, які є юридичними особами, мають відділення в районах і містах обласного значення. Відділення управлінь виконавчої дирекції Фонду є відокремленими підрозділами робочих органів виконавчої дирекції Фонду, без статусу юридичної особи.

Виходячи з положень частини 3 статті 8 Закону № 1105 Управління є робочим органом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України.

В свою чергу Попаснянське відділення (орган який нарахував спірні до стягнення відсотки за договором) є відокремленим підрозділом Управління, без статусу юридичної особи.

Згідно з п. 4 постанови Правління Фонду соціального страхування України від 24 травня 2017 року № 34 (далі - Постанова № 34) з 01 серпня 2017 року забезпечується виконання Фондом соціального страхування України функцій та завдань, визначених Законом № 1105, у зв`язку з чим, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, його виконавча дирекція, управління виконавчої дирекції цього Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відділення у районах і містах обласного значення припиняють свою діяльність.

Отже, на підставі положень Постанови № 34 відбулось публічне правонаступництво Управлінням прав та обов`язків Відділення у правовідносинах, що виникли на підставі Договору.

Відтак, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області є належним позивачем та стягувачем в рамках даної справи, як юридична особа яка перебрала на себе функції сторони по договору та органу, який розрахував відсотки до стягнення на умовах публічного правонаступництва.

З урахуванням викладеного, суд критично оцінює посилання представника відповідача на статтю 513 Цивільного кодексу України, з огляду на висновки викладені вище.

Щодо правомірності заявлених вимог по стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 79 806,65 грн., суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

З 01 січня 2011 року набрав чинності Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", яким запроваджено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, та визначені правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до абзацу 1 пункту 7 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI) встановлено, що заборгованість із сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, нарахованого до 1 січня 2004 року, не погашена станом на 1 січня 2011 року, з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, із сплати фінансових санкцій та пені, що виникла до 1 січня 2011 року, підлягає розстроченню не більш як на 60 календарних місяців починаючи з 1 січня 2011 року.

Абзацом 4 пункту 7 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464-VI) суми внесків, нарахованих на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, строк сплати яких не настав на 1 січня 2011 року, та суми нарахованого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування до 1 січня 2004 року, строк сплати яких не настав на 1 січня 2011 року, не сплачені станом на 1 січня 2011 року, підлягають сплаті в порядку, що діяв до 1 січня 2011 року.

Абзацом 5 пункту 7 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464-VI) встановлено, що стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.

Абзацом 6 пункту 7 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464-VI передбачено, що на період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

З аналізу вищенаведених норм слідує, що Фонд соціального страхування від нещасних випадків та виробництві та професійних захворювань України і після 1 січня 2011 року має право здійснювати контроль за правильністю нарахування та сплати страхових внесків, нарахованих за період до 1 січня 2011 року, і у випадку виявлення порушень - право застосувати штрафні санкції, визначені законом, чинним на момент вчинення таких порушень.

17 жовтня 2013 року набрав чинності Закон України "Про погашення заборгованості державних підприємств вугільної галузі із сплати страхових внесків та штрафних санкцій (пені) до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України" від 18 червня 2013 року № 332-VII (далі - Закон № 332-VII) який поширюється на вугледобувні, шахтовугледобувні підприємства, шахти, відокремлені підрозділи зазначених підприємств (шахт), що мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами та належать до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України або є господарськими товариствами, щодо яких Міністерство енергетики та вугільної промисловості України здійснює повноваження з управління корпоративними правами держави, які є страхувальниками відповідно до Закон № 1105-ХІV та до 1 січня 2011 року перебували на обліку Фонду як платники страхових внесків та перебувають на обліку.

Частиною першою статті 2 Закон № 332-VІІ передбачено, що погашення заборгованості державних підприємств вугільної галузі із сплати страхових внесків та штрафних санкцій (пені) до Фонду, у тому числі встановленої судовими рішеннями, здійснюється шляхом розстрочення. Розстроченню підлягає сума заборгованості державного підприємства вугільної галузі із сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, що утворилася до 1 січня 2011 року, та із сплати штрафних санкцій (пені), нарахованих на суму цієї заборгованості, які не погашені на день набрання чинності цим Законом.

Відповідно до п. 3 Порядку укладання договору про розстрочення заборгованості державних підприємств вугільної галузі із сплати страхових внесків та штрафних санкцій (пені) до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, затвердженого правлінням Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та затвердженого в Міністерстві юстиції України 11 січня 2014 року за № 21/24798 (далі - Порядок) розстрочення заборгованості здійснюється за заявою державного підприємства вугільної галузі на строк не більш як 60 календарних місяців з дати укладання з відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України договору про розстрочення заборгованості державних підприємств вугільної галузі із сплати страхових внесків та штрафних санкцій (пені) до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Згідно з частиною першої статті 4 Закону № 332-VII договір про розстрочення заборгованості підлягає розірванню у разі, якщо державне підприємство вугільної галузі не виконує умов договору про розстрочення заборгованості. А також відповідно до п. 2.2 договору про розстрочення заборгованості, Договір вважається розірваним з дати отримання Підприємством повідомлення про його розірвання або починаючи з 10-го календарного дня від дати відправлення Підприємству за місцезнаходженням, вказаним у Договорі, поштового листа з оголошеною цінністю та описом вкладення повідомлення з повідомленням про розірвання Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, що відповідно до п. 2.5. договору № 8/14 від 31 січня 2014 року підприємство взяло на себе зобов`язання забезпечувати своєчасну сплату розстроченої суми заборгованості згідно з умовами договору та у випадку розірвання договору протягом 3-х банківських днів з дня розірвання договору сплатити невнесену суму розстроченої заборгованості, а також відсотки, нараховані відповідно до частини четвертої статті 2 Закону, на таку розстрочену суму заборгованості.

Тобто, нарахування боржнику відсотків за несплату страхових внесків за договором про розстрочення заборгованості, передбачена статтею 2 Закону України "Про погашення заборгованості державних підприємств вугільної галузі із сплати страхових внесків та штрафних санкцій (пені) до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України" від 18 червня 2013 року № 332 (далі - Закон № 332) та самим договором.

Так, частиною четвертою статті 2 Закону № 332 передбачено, що розстрочення заборгованості надається під відсотки, розраховані за період, що починається з дня укладення договору про розстрочення суми заборгованості та закінчується днем погашення розстроченої суми, виходячи з облікової ставки Національного банку України, що діє на час сплати чергового місячного платежу. Зазначені відсотки нараховуються державним підприємством вугільної галузі, але не сплачуються, крім випадків, коли договір про розстрочення суми заборгованості підлягає розірванню. Відсотки, нараховані згідно з цією частиною, списуються під час остаточного погашення державним підприємством вугільної галузі розстроченої суми заборгованості.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 332-VII розірвання договору про розстрочення заборгованості тягне за собою обов`язок державного підприємства вугільної галузі сплатити непогашену суму розстроченої заборгованості та відсотки, нараховані, але не сплачені на погашену суму заборгованості відповідно до частини четвертої статті 2 цього Закону.

З аналізу змісту договору № 8/14 про розстрочення заборгованості, слідує, що він діяв з 31 січня 2014 року по 01 лютого 2019 року, відтак, він є розірваним на момент подання позову, а відсотки, нараховані, але не сплачені на погашену суму заборгованості є такими, що підлягають сплаті.

Твердження апелянта, що договір є діючим до моменту виконання всіх зобов`язань є необґрунтованими, з огляду на зміст самого договору.

Окрім того, умовами договору не передбачено сплату відсотків саме за умовами дострокового його розірвання, а лише за умови коли договір про розстрочення суми заборгованості тільки підлягає розірванню з підстав несплати суми заборгованості яка була розстрочена.

При цьому, на час розгляду та вирішення адміністративної справи ДП "Первомайськвугілля" за оскарженням договору № 8/4 від 31 січня 2014 року, який є підставою для стягнення з відповідача заборгованості, до суду не зверталось, докази цього суду не надано, договір недійсним не визнавався та не скасовувався, дія його не була пролонгована, а отже розстрочення виконання припинилось часом дії договору.

Відтак, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач сплатив у добровільному порядку нараховану пеню за порушення строку сплати розстрочених страхових внесків за період з 01 лютого 2014 року по 01 лютого 2019 року в сумі 79 806,65 грн., відтак, позовні вимоги щодо стягнення цієї заборгованості судом першої інстанції правомірно задоволені.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо сплати судового збору, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2020 року відкрито провадження у справі та відстрочено Державному підприємству Первомайськвугілля сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 року у справі № 360/5245/19.

Враховуючи те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення Луганського окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 року у справі № 360/5245/19 не підлягає скасуванню, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність стягнення з підприємства судовий збір за подання апеляційної скарги на виконання приписів Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства Первомайськвугілля - залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 року у справі № 360/5245/19 - залишити без змін.

Стягнути з Державного підприємства "Первомайськвугілля" (код ЄДРПОУ 32320594, місцезнаходження: 93292, Луганська область, Попаснянський район, м. Гірське, вул. Куйбишева, буд. 21) на користь держави (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/2230106; код отримувача (за ЄДРПОУ) 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у розмірі 2 881 грн. (дві тисячі вісімсот вісімдесят одна гривня) 50 копійок.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, та продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України щодо запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19).

Повне судове рішення складено 29 квітня 2020 року.

Судді Т.Г.Арабей

І.В. Геращенко

Л.В. Ястребова