Постанова

від 28.04.2020 по справі 815/1902/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 квітня 2020 року

Київ

справа №815/1902/14

адміністративне провадження №К/9901/27292/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20.08.2014 (суддя Єфіменко К.С.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2015 (головуючий суддя Димерлій О.О., судді: Романішин В.Л., Єщенко О.В.) у справі №815/1902/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс" до Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Альянс (далі - ТОВ Альянс , позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (далі - ДПІ, відповідач), у якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.03.2014 №0001561760, №0000422204, №0000432204 та №0000442204.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20.08.2014, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2015, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ДПІ звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20.08.2014 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2015, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.11.2016 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДПІ на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20.08.2014 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2015 у справі №815/1902/14.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 № 2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи № 815/1902/14 за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" цього кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду від 27.04.2020 справу призначено до розгляду у судовому засіданні без повідомлення (виклику) сторін на 28.04.2020.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає, що контролюючим органом встановлено відсутність реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами; позивачем не підтверджено правомірність включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту за оспорюваними господарськими операціями шляхом надання належним чином оформлених первинних документів. Відповідач посилається на відсутність у контрагентів необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності. Вказує, що в ході проведення перевірки зібрано інформацію та встановлено факти, з яких вбачається відсутність фактичного здійснення взаємовідносин між позивачем та його контрагентами, що свідчить про відсутність реального вчинення господарських операцій з отримання товарно-матеріальних цінностей від спірного постачальника та їх подальше використання в господарській діяльності. Відповідач стверджує, що обставини кримінального провадження вказують на фіктивність створення та діяльності юридичних осіб - контрагентів позивача.

Позивач не скористався своїм правом на заперечення та не надав відзиву на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ДПІ проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ Альянс з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2012.

За результатами перевірки податковим органом складено акт від 28.02.2014 №1346/15-53-22-4/21023005, яким встановлено порушенням позивачем положень пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139, пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, Податкового кодексу України, що призвело до завищення валових витрат позивача, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на суму 399844,00грн., заниження податкового зобов`язання з податку на додану вартість (ПДВ) на загальну суму 101563,0грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем 13.03.2014 прийняті податкові повідомлення-рішення:

№0000422204 про нарахування податкового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на суму 399844,00грн., штрафним санкціям на суму 19495,00грн.;

№0000432204 про нарахування податкового зобов`язання з ПДВ на суму 101563,00грн. та штрафних санкцій в розмірі 50782,00грн.;

№0001561760 про нарахування штрафних санкцій в розмірі 510,00грн.;

№0000442204 про коригування суми від`ємного значення з ПДВ за вересень 2012 року на суму 17536,00грн.

Згідно акту перевірки, податковий орган дійшов висновку про непідтвердження реальності господарських операцій позивача по задекларованим відносинам ТОВ Укрхолод , ТОВ Укр Буд Сервіс та ТОВ Віртекс-Інвест , з огляду на те, що хоча сума ПДВ за податкові періоди й була формально сплачена та підтверджена наявними документами, але фактичних доказів поставки товарів (послуг) позивачу його контрагентами надано не було, при цьому матеріали зустрічних перевірок з контрагентами позивача та матеріали кримінальних проваджень вказують на безтоварність господарських операцій.

Позивач не погоджується з прийнятими податковими повідомленнями-рішенням оскільки вважає, що операції по поставці позивачу послуг з боку контрагента підтверджені первинними бухгалтерськими документами, мали фактичний характер, а тому позивач правомірно сформував суми податкового кредиту у вказаних податкових періодах на підставі факту проведення оплати вартості товарів та послуг, в тому числі ПДВ та отримання від постачальників податкових накладних на відповідні суми.

Вважаючи рішення контролюючого органу безпідставними, товариство звернулося з позовом до суду про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій посилались на те, що позивач належними та допустимими доказами довів реальність господарських операцій з контрагентами. На думку судів, первинні документи в повній мірі відображають зміст, обсяги та вартісні показники господарських операцій позивача. Натомість, відповідач не довів суду обґрунтованості висновку про непідтвердження реальності господарських операцій з контрагентами позивача, як це зазначено в акті перевірки.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а)постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б)постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г)вивезення товарів за межі митної території України; е)постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Водночас, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді формування податкового кредиту є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції.

Суд касаційної інстанції не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову, вважає їх передчасними. Надаючи оцінку обставинам у справі, Верховний Суд виходить з неповного з`ясування судами попередніх інстанції усіх обставин справи, з огляду на наступне.

Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, 02.11.2011 між ТОВ Укрхолод , як постачальником, та ТОВ Альянс , як покупцем, укладено договір поставки товарів №7/11, за умовами якого Постачальник зобов`язується систематично поставляти, а Покупець - приймати та оплачувати товар, асортимент, найменування, кількість, ціна та інші характеристики якого вказуються в заявці Покупця, а також в документах, які оформляються на поставку продукції.

Судами вказано, що на виконання умов договору ТОВ Укрхолод поставило позивачу товар (гірчиця Російська , хрін Вінницький ), що підтверджено наявними в матеріалах справи прибутковою накладною №6842 від 30.11.2011, податковою накладною №883 від 30.11.2011, відомостями по рахунку.

01.12.2011 між ТОВ Укр Буд Сервіс , як постачальником, та ТОВ Альянс , як покупцем, укладено договір поставки товарів, за умовами якого Постачальник зобов`язується систематично поставляти, а Покупець - приймати та оплачувати товар, асортимент, найменування, кількість, ціна та інші характеристики якого вказуються в заявці Покупця, а також в документах, які оформляються на поставку продукції.

На виконання умов вказаного договору ТОВ Укр Буд Сервіс поставило позивачу товар (сметана, кефір, молоко), що підтверджено наявними в матеріалах справи видатковою накладною №120101 від 01.12.2011 та податковою накладною №7 від 01.12.2011.

01.11.2010 між ТОВ Альянс , як постачальником, та ТОВ Віртекс-Інвест , як покупцем, укладено договори поставки товарів №125 та №289, за умовами яких Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця товар, згідно попереднього замовлення і накладної в строки, визначені вказаним Договором, а Покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його вартість.

Фактичне виконання вказаних договорів підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими та податковими накладними на поставку продуктів харчування.

Вказані договори підписані директорами підприємств, які мали повноваження на укладення угод, їх підписи завірені відповідними печатками підприємств.

Суди дійшли висновку, що фактичне надання послуг, їх отримання та проведення оплати їх вартості позивачем, у тому числі ПДВ надавало позивачу право сформувати валові витрати та податковий кредит відповідних податкових періодів на підставі положень пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139, підпунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПК України.

У свою чергу, податковим органом на спростування реальності господарських операцій, здійснених між позивачем та його контрагентами вказано обставини, зокрема, щодо відсутності ТОВ Укрхолод та ТОВ Укр Буд Сервіс за податковими адресами, а також відсутність у них необхідних умов для здійснення задекларованих позивачем господарських операцій; ненадання документів, що підтверджують транспортування придбаних товарів, що не дає можливості встановити, яким транспортним засобом здійснювалось транспортування товару, адреси місць навантаження та розвантаження товарів, не представлено документів, які б підтверджували походження товару, зокрема сертифікатів на відповідність товару державним стандартам України, відсутні документи, що підтверджують прийняття товару.

Також, відповідач посилається: на обставини кримінального провадження у кримінальній справі за фактом фіктивного підприємництва шляхом створення (придбання) невстановленими особами ТОВ Укрхолод , на інформацію відповідних органів, якими встановлено, що засновник і директор підприємства в`їжджали на територію України тільки на момент державної реєстрації юридичної особи, після чого не перетинали кордон України.

Крім того, відповідач вказував, директором, засновником та головним бухгалтером ТОВ Укр Буд Сервіс значиться громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 . При цьому, у попереднього директора та попередніх засновників ТОВ Укр Буд Сервіс відібрано пояснення, де вказані особи зазначили, що ТОВ Укр Буд Сервіс продали 03.11.2011 ОСОБА_1 через його довірену особу. До моменту продажу ніякої діяльності не здійснювали. Зазначені обставини підтверджуються матеріалами кримінального провадження за фактом фіктивного підприємництва шляхом створення (придбання) невстановленими особами ТОВ Укр Буд Сервіс . Перевірочними заходами виявлено, що ОСОБА_1 на території України не значиться та місце його знаходження не встановлено. Відповідач звертав увагу, що підприємство звітувало у електронній формі на підставі договору електронної звітності, укладеного попереднім директором, договір з ОСОБА_1 не укладався, у зв`язку з відсутністю товариства за податковою адресою податковим органом 22.02.2012 анульовано свідоцтво платника ПДВ, після перереєстрації підприємства (від 03.11.2011) декларацію з податку на прибуток товариство не подавало.

Слід зазначити, що касаційний суд вважає вірними покликання судів на те, що податковим законодавством не визначено товарно-транспортну накладну як обов`язковий безумовний доказ реальності здійснених господарських операцій. Натомість, оцінка таких операцій повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу здійснених операцій, з урахуванням особливостей їх суті та змісту.

Разом з тим, вимоги частин четвертої та п`ятої статті 11 КАС України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях), які кореспондують правилам частини четвертої статті 9 КАС України (чинного з 15.12.2017), зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Керуючись вищенаведеними правилами оподаткування при оцінці податкових наслідків операцій позивача з названими контрагентами суди послалися на подані платником первинні документи, які складені за наслідками розглядуваних операції, а саме - податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення. Крім того, зазначили, що не є підставою для збільшення грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

При оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

При цьому, суд повинен надати належну правову оцінку доводам позивача та відповідача, якими вони мотивують свою правову позицію у справі, оцінити представлені учасниками провадження докази у сукупності та взаємозв`язку за правилами статті 90 КАС України та надати належне обґрунтування щодо причин відхилення певних доказів, надання переваги тим чи іншим доводам або доказам. Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки доводам податкового органу, якими він мотивує правомірність оспорюваних нарахувань за цими операціями.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у даній справі дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті; взаємозв`язок між отриманими товарами (послугами) та використанням їх у господарській діяльності. Суди попередніх інстанцій не перевірили, чи були обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру) господарські операції позивача з контрагентами.

Для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій платника податку судам слід з`ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; визначити об`єктивний зміст вчинених операцій у порівнянні із задекларованим; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, у зв`язку з тим, що його контрагент має дефекти правового статусу, оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції. Зокрема, суди не з`ясували, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв`язки між позивачем та його задекларованими постачальниками, хто персонально брав у цьому участь, не допитано осіб, задіяних в такому процесі, як свідків з метою з`ясування характеру та змісту здійснених операцій, а також достовірності їхніх пояснень, наданих у рамках розслідування кримінальної справи.

Суд касаційної інстанції наголошує, що платник, який претендує на підтвердження обґрунтованості заявленої ним податкової вигоди первинними документами, повинен пересвідчитися у правильності оформлення таких документів та у достовірності наведених у цих документах відомостей. В інакшому випадку такий платник несе ризик у сфері податкових правовідносин, оскільки втрачає можливість підтвердити податковий кредит в силу відсутності належним чином оформлених первинних документів. Надання належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Судами попередніх інстанцій в порушення принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи залишено поза увагою, обставини, що входять до предмета доказування в даній справі та мають істотне значення для вирішення питання щодо права позивача на формування даних податкового обліку за розглядуваними операціями з придбання товарів. Таким чином, судами не досліджено комплекс доказів, необхідний для доведення реальності та правомірності укладення й виконання угод, з якими пов`язане нарахування податкового зобов`язання, обставини справи встановлено неповно, вимоги процесуального законодавства щодо безпосереднього, всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів виконано не було, що і потягло за собою прийняття рішення, яке не відповідає вимогам щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частин першої-другої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно частини третьої статті 77 КАС України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Разом з тим, частиною четвертою статті 9 КАС України передбачено, що суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За таких обставин, відсутні підстави вважати, що судами з`ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи.

Суд касаційної інстанції зазначає, що під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, повно та об`єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Правилами статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України унормовано, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20.08.2014 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2015 скасувати.

Передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна ,

Судді Верховного Суду