Рішення

від 16.04.2020 по справі 548/476/20

ХОРОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 548/476/20

Провадження № 2/548/306/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.04.2020 року м. Хорол

Хорольський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді- Коновод О.В.

за участю секретаря судового засідання Вовк М.І.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Хорол у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Новоаврамівської сільської ради Хорольського району Полтавської області про визнання права власності в порядку спадкування,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до виконавчого комітету Новоаврамівської сільської ради Хорольського району Полтавської області про визнання права власності в порядку спадкування, мотивуючи його тим, що вона ОСОБА_1 , звернулася до Хорольської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після її матері, ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце відкриття спадщини - с.Попівка Хорольського району Полтавської області, внаслідок чого була відкрита спадкова справа №204/2011.

За життя, ОСОБА_2 , було складено заповіт від 22.02.2000 року, згідно до якого вона заповідала все своє майно (в т.ч. жилий будинок з усіма господарськими будівлями) після своєї смерті дочці, ОСОБА_1 .

Після її смерті відкрилася спадщина, яка складається із житлового будинку з господарськими будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , приватизованої земельної ділянки та майнового паю.

В судове засідання позивач не з"явилася, але в заяві прохала суд провести розгляд справи за її відсутності.

В судове засідання представник відповідача виконавчого комітету Новоаврамівської сільської ради Хорольського району Полтавської області не з"явився, але подали заяву про розгляд справи за відсутності представника міської ради.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, від яких надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності, що відповідає положенням ч. 3ст. 211 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється,що відповідає положенням ч. 2ст. 247 ЦПК України.

Врахувавши позицію позивача, дослідивши матеріали справи, врахувавши думку відповідача, викладену у письмовій заяві, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За вимогами ч. 3 ст. 12 Цивільно-процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Цивільно-процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Цивільно-процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Цивільно-процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Державним нотаріусом Хорольської державної нотаріальної контори було відкрито спадкову справу №204/2011 в рамках якої Позивачу було видано Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку розміром 2,20 гектарів, що розташована на території Новоаврамівської сільської ради Хорольського району Полтавської області, та Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на майновий пай .

У видачі свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом на житловий будинок з господарськими будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , Хорольською державною нотаріальною конторою було відмовлено (лист від 06.03.2020 р. №199/02-14), мотивуючи це тим, що право власності на даний будинок спадкодавець за життя не оформила та не зареєструвала відповідно до вимог законодавства, тому оформленого належним чином документа, який би посвідчував право власності спадкодавця на вищевказаний житловий будинок немає. Відповідно ст. 182 та абз. 3 ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації, право власності на це майно виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до вимог ст. 68 Закону України Про нотаріат , видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, провадиться нотаріусом після подання документів, що підтверджують право власності спадкодавця на це майно. Право власності на житловий будинок може бути підтверджено зокрема одним з таких документів: нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, свідоцтво про право власності на об`єкти нерухомого майна, свідоцтво про право на спадщину, рішенням суду та ін. .

Відповідно до Довідок №221,220 від 20.02.2020 року виданих виконавчим комітетом Новоаврамівської сільської ради Хорольського району Полтавської області про те, що земельна ділянка, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 0,41 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства, та житловий будинок з господарськими будівлями, згідно з записами в погосподарській книзі №6 за 2016-2023 р., особовий рахунок № НОМЕР_1 , який знаходиться в АДРЕСА_2 належать померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , на праві приватної власності.

28.02.2020 р. отримано довідку від Комунального підприємства Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації про те, що житловий будинок за даною адресою, в КП Лубенське МБТІ не зареєстрований.

03.03.2020 р. отримано довідку виданого відділом у Хорольському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про те, що земельна ділянка, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , не приватизована, державний акт на право власності на землю не виготовлявся, кадастровий номер не присвоєно.

ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем першої черги за законом та за заповітом. На час відкриття спадщини проживала разом зі спадкодавцем та прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2 , 1924 рок народження, дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до технічного паспорту на будинок садибного типу загальна площа становить 30,4 кв.м.

Відповідно до свідоцтва про народження прізвище Позивача - ОСОБА_3 .

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно ст. ст. 1216, 1222 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Відповідно до ст. 1225. ЦК України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Згідно листа №24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року Вищого спеціалізованого суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування , де зазначається, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України від 1 липня 2004 року Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Органи, які уповноважені здійснювати видачу правовстановлюючих документів на нерухоме майно, визначаються відповідно до положень Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, доданого до Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, що затверджена Міністерством комунального господарства Українського РСР 31 січня 1966 року.

У період чинності зазначеної Інструкції державна реєстрація нерухомого майна не проводилась в сільській місцевості. Право власності на нерухоме майно, що знаходиться в сільській місцевості, може бути підтверджено довідкою виконавчого комітету відповідної місцевої ради.

Відповідно до ст. 316 ЦК України право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осібю право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Аналогічні роз`яснення викладені у п. 3.3 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування , зокрема, якщо документи, що засвідчують право власності на нерухоме майно, існували, проте були втрачені власником та не можуть бути відновлені в передбаченому законом порядку, застосуванню підлягає ст. 392 ЦК України, відповідно до якої позов про визнання права власності може бути пред`явлений, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно п. 3.1 вказаного листа право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності встановлена судом.

Статтею 17 Загальної декларації прав людини, передбачено - ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Поняття власності чи майна за ст. 1 Першого протоколу Конвенції тлумачиться дуже широко, охоплює цілу низку інтересів економічного характеру. За рішеннями Європейського суду з прав людини майном в розумінні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне і обґрунтоване очікування набуття майна або майнового права.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спобіг, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інетерсу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Відтак, зазначена норма визначає об`єкт захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні чи невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для повновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

При цьому слід виходити з положень ст. 11 ЦК України про підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов`язків. Відповідно до них цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки.

Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 року №1-10/2004 визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти - це прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.

Таким чином, під способами захисту суб`єктивних цивільних прав/інтересів розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться повновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та охоронюваних законом інтересів.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України.

У вказаній нормі визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК України випливає, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом ніж той, який встановлений договором або законом.

Законодавчі обмеження матеріально- правових способів захисту цивільно права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст.ст. 8-9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13.

За даних обставин суд приходить до висновку, що права позивача є доведеним, а тому позовні вимоги підлягають до задоволення.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.15,16,328,392 ЦК України, ст.ст.1-18,76-81,141,209-241,259,263-265,268,354,355 ЦПК України, суд-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до виконавчого комітету Новоаврамівської сільської ради Хорольського району Полтавської області про визнання права власності в порядку спадкування,-задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) право власності в порядку спадкування за заповітом на житловий будинок з господарськими будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що залишився після смерті її матері ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 16.04.2020 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , Паспорт серія НОМЕР_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , мешканка : АДРЕСА_3 .

Відповідач: Виконавчий комітет Новоаврамівська сільська рада Хорольського району Полтавської області, адреса знаходження : 37842, Полтавська обл., Хорольський р-н., с. Новоаврамівка, вул. Центральна, б.1.

Суддя: О.В. Коновод