Постанова

від 29.04.2020 по справі 583/1408/19

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2020 року

м.Суми

Справа №583/1408/19

Номер провадження 22-ц/816/1039/20

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Кононенко О. Ю. (суддя-доповідач),

суддів - Собини О. І. , Ткачук С. С.

з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - Приватне акціонерне товариство РАЙЗ-МАКСИМКО , ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Котляревського Сергія Олександровича

на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 18 лютого 2020 року, в складі судді Ільченка В.М., ухвалене у м. Охтирка, повний текст якого складено 21 лютого 2020 року,

в с т а н о в и в:

01 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання недійним договору оренди землі та скасування рішення державного реєстратора. Свої вимоги мотивувала тим, що на запит від 28 серпня 2018 року про наявність існуючих договорів, укладених щодо належних їй на праві приватної власності земельних ділянок площею 2,9141 га у межах згідно з планом на території Бакирівської сільської ради Охтирського району Сумської області, з них 2,3666 га - рілля, кадастровий номер 5920380400:01:001:0205 та 0,5474 га - сіножаті, кадастровий номер 5920380400:01:001:0206, отримала від відповідача копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з якого вбачається, що 27 жовтня 2017 року державним реєстратором Фальченком Ю.Л. був зареєстрований договір оренди землі № 346/17, виданий 27 жовтня 2017 року строком на 10 років, на земельну ділянку площею 2,3666 га, кадастровий номер 5920380400:01:001:0205, який був укладений між ПрАТ РАЙЗ-МАКСИМКО та нею.

Однак, згоди на укладення цього договору вона не надавала, переговорів про його укладення не вела, особисто цей договір не підписувала та не укладала, будь-якого представника для його укладення не уповноважувала, а тому просила визнати недійсним договір оренди землі № 346/17, укладений 27 жовтня 2017 року між ПрАТ РАЙЗ-МАКСИМКО та ОСОБА_1 , на земельну ділянку площею 2,3666 га, кадастровий номер 5920380400:01:001:0205, та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 37856297 від 31 жовтня 2017 року, прийняте державним реєстратором Фальченком Ю.Л. про реєстрацію цього договору оренди землі.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 18 лютого 2020 року, з виправленням арифметичної помилки ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 21 лютого 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки № 346/17 від 27 жовтня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ПрАТ РАЙЗ-МАКСИМКО , щодо передачі в оренду земельної ділянки площею 2,3666 га кадастровий номер 5920380400:01:001:0205 строком на 10 років.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 37856297 від 31 жовтня 2017 року, прийняте державним реєстратором КП Реєстраційно-інвентаризаційної служби В`язівської сільської ради Сумської області Фальченком Ю.Л., про право оренди ПрАТ РАЙЗ-МАКСИМКО на земельну ділянку площею 2,3666 га, строком на 10 років з правом пролонгації, згідно договору оренди землі № 346/17 від 27 жовтня 2017 року, орендодавець - ОСОБА_1 (номер запису про інше речове право: 23101857).

Стягнуто з ПрАТ РАЙЗ-МАКСИМКО на користь ОСОБА_1 6201,90 грн в рахунок відшкодування судових витрат.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6201,90 грн в рахунок відшкодування судових витрат.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Котляревський С.О., посилаючись на неповне встановлення обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, просить рішення скасувати, стягнути з ОСОБА_1 судові витрати та витрати на правничу допомогу.

Вважає, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки позов пред`явлено до ОСОБА_2 , як державного реєстратора КП Реєстраційно-інвентаризаційної служби В`язівської сільської ради Сумської області, тобто посадової особи органу місцевого самоврядування, що належить до компетенції адміністративного суду. Доводить, що ОСОБА_2 як фізична особа, є неналежним відповідачем у справі, оскільки він вчиняв оскаржувані реєстраційні дії при виконанні посадових обов`язків під час перебування у трудових обов`язках з КП Реєстраційно-інвентаризаційна служба В`язівської сільської ради Сумської області, яке і має бути відповідачем у справі.

Зазначає, що державна реєстрація прав на земельну ділянку була проведена державним реєстратором за заявою, поданою разом з відповідними документами до КП Реєстраційно-інвентаризаційної служби В`язівської сільської ради Сумської області, ПрАТ РАЙЗ-МАКСИМКО , яке несе відповідальність за достовірність даних, що містяться у документах, і на час її проведення були відсутні передбачені ст. 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень підстави для відмови в державній реєстрації прав.

Вказує, що ОСОБА_2 не був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи за зареєстрованим місцем проживання по АДРЕСА_1 , де проживав до 16 серпня 2019 року, чим був позбавлений права подати відзив на позовну заяву та брати участь у судовому засіданні, що є порушенням його конституційного права на судовий захист, передбаченого статтею 55 Конституції України.

Зазначає, що суд при розгляді справи вийшов за межі позовних вимог в частині вирішення питання про стягнення 6201,90 грн судових витрат, про що у позові вимога не заявлялася і будь-які докази їх понесення не надавалися.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Кутовий Я.А. просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги представника ОСОБА_2 , залишити без змін рішення суду першої інстанції, як законне та обґрунтоване. Вважає, що твердження відповідача про порушення позивачем правил підсудності є припущенням, а його посилання на неналежне повідомлення судом про час і місце розгляду справи, а також на те, що він є неналежним відповідачем у справі і що законних підстав для відмови у державній реєстрації права оренди земельної ділянки не було, не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, заперечення проти скарги представника позивача - адвоката Кутового Я.А., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 відповідно до Державного акта про право власності на землю серії ІІ-СМ № 012781 від 29 січня 2004 року, виданого на підставі розпорядження Голови Охтирської Райдержадміністрації № 361 від 29 серпня 2002 року, належить на праві приватної власності земельна ділянка загальною площею 2,9141 га, з яких 2,366 га - рілля, розташована на території Бакирівської сільської ради Охтирського району Сумської області, та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т. 1 а.с. 13-14, 79-80).

За умовами договору оренди землі № 102 від 23 вересня 2009 року, ОСОБА_1 передала ЗАТ Райз-Максимко в оренду належну їй земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 2,9141 га, у тому числі рілля - 2,3666 га, сіножаті - 0,5474 га, строком на 5 років, з правом пролонгації. При цьому орендар повинен не пізніше ніж за шість місяців до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. У це же день сторонами було складено та підписано акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) акт приймання-передачі земельної ділянки (об`єкта оренди) кадастровий номер 5920380400:01:001:0205 (т. 1, а.с. 76-77, 78).

В подальшому, на підставі договору оренди землі № 346/7 (дата не вказана), ОСОБА_1 передала ПрАТ РАЙЗ-МАКСИМКО в оренду належну їй земельну ділянку площею 2,366 га, кадастровий номер 5920380400:01:001:0205, строком на 10 років, з правом пролонгації. Сторонами було складено та підписано акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та акт приймання-передачі земельної ділянки (об`єкта оренди), дата підписання актів не зазначена (т. 1, а.с. 8, 9).

В розділі Реквізити сторін - орендодавець зазначено прізвище, адреса, паспортні дані саме ОСОБА_1 , у розділі підписи сторін - зазначено прізвище ОСОБА_1 .

Із витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 31 жовтня 2017 року № 102086372 вбачається, що на підставі рішення про державну реєстрації прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 37856297 від 31 жовтня 2017 року державного реєстратора КП Реєстраційно-інвентаризаційної служби В`язівської сільської ради Сумської області Фальченка Ю.Л., 27 жовтня 2017 року до державного реєстру внесено запис за № 23101857 про право оренди земельної ділянки відповідно до договору оренди землі № 346/17, виданого 27 жовтня 2017 року, сторони договору: орендар - ПрАТ РАЙЗ-МАКСИМКО , орендодавець - ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 10)

Відповідно до платіжних відомостей на виплату грошей, ОСОБА_1 отримувала від ПрАТ РАЙЗ-МАКСИМКО орендну плату готівкою (т. 1, а.с. 82-88)

У заяві від 28 серпня 2018 року ОСОБА_1 просила директора Хухрянської філії ПрАТ РАЙЗ-МАКСИМКО видати їй орендну плату за земельну ділянку кадастровий номер 5920380400:01:001:0205 у грошовій формі за 2018 рік (т. 1, а.с. 18).

Згідно з висновком експерта Сумського відділення Харківського НДІСЕ ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 1272/1273 від 15 жовтня 2019 року, підпис від імені ОСОБА_1 у договорі оренди землі № 346/17 від 27.10.2017, в графі Підписи сторін , в рядку Орендодавець

---

(підпис) ОСОБА_1 (рукописний запис) в матеріалах реєстраційної справи, а. 8, звор., виконаний за допомогою пасти для кулькових ручок рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ОСОБА_1 , а іншою особою (т. 1, а.с. 162-170).

Задовольняючи позов про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, суд першої інстанції, виходив з того, що при укладенні спірного договору не були дотримані вимоги ст. 203 ЦК України щодо вільного волевиявлення власника земельної ділянки на вчинення правочину, оскільки згідно з висновком проведеної у справі судової почеркознавчої експертизи № 1272/1273 від 15 жовтня 2019 року підпис від імені ОСОБА_1 у договорі оренди землі № 346/17 від 27 жовтня 2017 року виконано не ОСОБА_1 . Суд дійшов висновку і про наявність підстав для скасування рішення про державну реєстрацію прав на земельну ділянку у порядку ч. 2 ст. 37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , крім того зазначив, що оскаржувана реєстраційна дія була проведена 31 жовтня 2017 року щодо земельної ділянки, право оренди на яку вже зареєстровано відповідно до договору № 102 від 23 вересня 2009 року зі строком дії до 12 листопада 2017 року.

При цьому, суд зазначив про недоведеність відповідачами неспівмірності понесених стороною позивача судових витрат на оплату послуг адвоката та проведення експертизи і стягнув з відповідачів в дольовому порядку заявлений позивачем розмір судових витрат, підтверджений належними доказами.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки № 346/17 від 27 жовтня 2017 року.

Проте, погодитись з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до другого відповідача - ОСОБА_2 не можна, так як суд дійшов його з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною третьою ст. 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України Про оренду землі договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

За статтею 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частиною четвертою ст. 124 ЗК України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно з частиною другою ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 цього Кодексу.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 1272/1273 від 15 жовтня 2019 року підпис від імені ОСОБА_1 у договорі оренди землі № 346/17 від 27.10.2017 в графі Підписи сторін , в рядку орендодавець виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Виходячи з викладеного, місцевий суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, надавши належну оцінку доказам в їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вільного волевиявлення у ОСОБА_1 на укладання оспорюваного договору оренди землі, що відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.

В той же час, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. п. 1, 6 ч. 1 ст. 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (№ 1952-ІV) державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката, тобто державного акту на землю.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 10 Закону № 1952-ІV, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

Тобто, до повноважень реєстратора не входить встановлювати автентичність підписів сторін договору, натомість відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом (ч. 2 ст. 22 Закону № 1952-ІV).

Отже, при прийнятті рішення державним реєстратором про державну реєстрацію іншого речового права, останній діяв в межах повноважень та у спосіб, визначений Законом № 1952-ІV.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про необхідність розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За визначенням пунктів 1 та 2 ч. 1 ст. 4 КАС адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 18 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначений порядок державної реєстрації прав, відповідно до якого державна реєстрація розпочинається із прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрації заяви в базі даних заяв. При цьому, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 2 цього Закону заявником є, зокрема, власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.

Спір у цій справі не може вважатися спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач - державний реєстратор Фальченко Ю.Л., приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію іншого речового права (права оренди земельної ділянки), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте рішення про державну реєстрацію іншого речового права стосується ОСОБА_1 та ПрАТ РАЙЗ-МАКСИМКО .

Визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію певних речових прав, запису про їх реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третіми особами є способом захисту права позивача на спірне нерухоме майно від його порушення іншими особами, за якими зареєстроване відповідне право щодо того ж нерухомого майна.

Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь у такому спорі реєстратора як співвідповідача (якщо позивач уважає його винним у порушенні своїх прав) не змінює приватноправового характеру спору.

Оскарження рішень та дій щодо внесення записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо нерухомого майна з особою, яка не заперечує законності дій та рішень державного реєстратора з реєстрації за нею певного права на це ж майно, що свідчить про приватноправовий характер цього спору.

До такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 826/3051/18.

Стосовно посилання апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 490/5986/17-ц для обґрунтування доводів щодо підсудності даного спору суду адміністративної юрисдикції, то колегія суддів зазначає, що вказана постанова прийнята у справі за інших фактичних обставин. Зокрема, у справі № 490/5986/17-ц Верховний Суд дійшов висновку про необхідність розгляду цього спору за правилами адміністративного судочинства, оскільки предметом оскарження були дії державного реєстратора з приводу розгляду заяви особи у контексті ст. 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (відмова в державній реєстрації прав), і цей спір не стосувався речових прав чи обмежень на нерухоме майно та не зачіпав майнового особистого права чи інтересу конкретного учасника правовідносин.

Натомість, колегія суддів зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 зроблено висновок, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін.

З огляду на викладене та враховуючи обов`язковість правових висновків Верховного Суду, належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Тобто, оскільки у справі, що переглядається, належним відповідачем є ПрАТ РАЙЗ-МАКСИМКО , то у задоволенні позову до відповідача ОСОБА_2 слід відмовити, а рішення суду в цій частині скасувати.

У зв`язку з цим зміні підлягає рішення суду в частині розподілу судових витрат.

Як вбачається, позивач за подання позову сплатила 1536,80 грн судового збору (т. 1, а.с. 1), оплатила в повному обсязі вартість судової почеркознавчої експертизи в розмірі 4867 грн (т. 1, а.с. 199) та, відповідно до укладеного договору, оплатила послуги адвоката Кутового Я.А. в розмірі 10000 грн та 6000 грн (т. 1, а.с. 19-21, 23, 197).

Згідно з ч. ч. 2, 8 ст. 141 ЦПК України, у разі задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до роз`яснень п. 48 постанови Пленуму ВССУ № 10 від 17 жовтня 2014 року Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах , витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно з п. 3.3 договору про надання правової допомоги № 15/03/19 від 15 березня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Кутовим Я.А., розмір гонорару, належного до сплати адвокату, відображається у виставленому клієнту рахунку та в Акті наданих послуг (т. 1, а.с. 20).

На підтвердження наданих адвокатом послуг позивачем надано лише акт наданих юридичних послуг (виконання зобов`язань) № 03/12/19 від 03 грудня 2019 року на суму 6000 грн (т. 1, а.с. 197).

Всупереч вимогам ст. ст. 12, 81 ЦПК України, ст. 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність та умовам договору про надання правової допомоги, доказів надання адвокатом послуг позивачу на суму 10000 грн не надано, а тому ця сума відшкодуванню не підлягає.

Інші судові витрати, які ОСОБА_1 понесла у зв`язку із зверненням до суду за захистом своїх прав та розгляду справи, доведені належними та допустимими доказами, клопотання відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу до суду не надходило, тому вказані судові витрати підлягають стягненню з належного відповідача ПрАТ РАЙЗ-МАКСИМКО в повному обсязі в розмірі 12403,80 грн.

Відносно відшкодування судових витрат, які поніс ОСОБА_2 у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що позов містить дві вимоги, які задоволені судом. Доводи апеляційної скарги зводяться до оскарження рішення суду лише в частині задоволення позову до ОСОБА_2 , тобто щодо однієї позовної вимоги.

Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, то з позивача ОСОБА_1 необхідно стягнути на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1152,60 грн (768,4 грн * 150%).

Вимога апеляційної скарги про відшкодування витрат, пов`язаних з оплатою послуг адвоката Котляревського С.О. підлягає частковому задоволенню.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц дійшла до правового висновку, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Представником відповідача надано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер адвоката Котляревського С.О. на надання правової допомоги ОСОБА_2 , акт виконаних робіт на суму 6700 грн та квитанцію до прибуткового касового ордера № 26 від 09 квітня 2020 року на суму 6700 грн.

Тобто, матеріали справи містять належні докази на підтвердження дійсно понесених ОСОБА_2 витрат на правову допомогу, тому з позивача на користь відповідача необхідно стягнути 1950 грн на відшкодування цих витрат (6700 грн : 2 - 1400 грн).

Виклики відповідача ОСОБА_2 проводилися судом першої інстанції відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України, а тому доводи в апеляційній скарзі про порушення його прав є безпідставними і колегією суддів до уваги не приймаються.

З урахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції не може вважатися законним та обґрунтованим в частині задоволення позовних вимог до державного реєстратора Фальченка Ю.Л., а тому підлягає в цій частині скасуванню на підставі п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову до ОСОБА_2 , а в частині розподілу судових витрат рішення суду підлягає зміні.

Враховуючи те, що справа є незначної складності, вона є малозначною (п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України) і тому відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 367-369, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Котляревського Сергія Олександровича задовольнити частково.

Скасувати рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 18 лютого 2020 року в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_2 та ухвалити нове.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 .

Змінити рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 18 лютого 2020 року в частині розподілу судових витрат.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства РАЙЗ-МАКСИМКО на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 12403 (дванадцять тисяч чотириста три) гривні 80 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію судових витрат в розмірі 3102 (три тисячі сто дві) гривні 60 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - О.Ю. Кононенко

Судді: О.І. Собина

С.С. Ткачук