Постанова

від 24.04.2020 по справі 140/951/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 140/951/19

провадження № 61- 19761св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Липовецького Немирівського районного суду Вінницької області в складі судді Алєксєєнка В. М. та постанову Вінницькогоапеляційного суду від 08 жовтня2019 року в складі колегії суддів: Сала Т. Б, Ковальчука О. В., Марчук В. С.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 201 9 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що позивачу на праві приватної власності належить житловий будинок разом із господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - житловий будинок) , на підставі договору купівлі-продажу від 05травня 1993 року.

У належному позивачу житловому будинку зареєстрована його донька ОСОБА_2 , яка вже два роки як вибула з нього та проживає у власному будинку по АДРЕСА_2 . Відповідач добровільно знятись із реєстраційного обліку в спірному будинку не бажає.

З метою досудового врегулювання спору позивачзвернувся до виконавчого комітету Немирівської міської ради із заявою про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , однак, позивачу було відмовлено, так як він не надав необхідних документів на підтвердження того, що він є законним представником ОСОБА_2 .

Оскільки відповідачка не має ніяких прав до частини житлового будинку , яка належить позивача , ні як власниця, ні як квартиронаймач, а тому добровільно обравши інше місце постійного проживання вона втратила право користування належним йому житловим будинком.

У зв`язку з реєстрацією відповідачки в спірному житловому будинку , позивач має ряд незручностей та додаткових фінансових витрат по утриманню житлового будинку, так як не має можливості оформити субсидію на оплату комунальних послуг, що змушує його нести додаткові витрати , а також не має можливості вільно розпоряджатися належною йому частиною житлового будинку.

Посилаючись на вищезазначене, позивач просив суд визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право на користування належним позивачу на праві приватної власності спірним житловим будинком з 2017 року.

Ухвалою Немирівського районного суду Вінницької області від 10 червня 2019 року залучено до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 02 липня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати понесенні останньою за надання правової допомоги в розмірі 3 108,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірний будинок є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а також те, що спірний будинок після придбання був розвалений, а на його місці був побудований інший житловий будинок із цією самою поштовою адресою, який ні на кого не зареєстрований, а тому позивач не є єдиним власником житлового будинку, а тому не має права ставити питання про факт втрати права користування житловим будинком іншою особою. Належних доказів, що саме він власник майна не надав.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 02 липня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та є невмотивованими . У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту знесення вказаного житлового будинку та побудови нового будинку, а суд першої інстанції фактично зробив цей висновок лише на підставі заперечень відповідача та третьої особи проти позову, викладених у відзиві на позовному заяву та письмових поясненнях.Довідку комунального підприємства Немирівське БТІ №773 від 17 вересня 2019 року, яка надана позивачем, спростовує висновок суду про знесення житлового будинку та побудову на його місці нового.Також суд застосував норми статей 71, 72 Житлового Кодексу Української РСР, які не підлягають до застосування, так як регламентують правовідносини між наймачем та наймодавцем з приводу користування житловими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду. Апеляційним судом не прийнято до уваги довідку комунального підприємства Немирівське БТІ № 736 від 27 серпня 2019 доданої відповідачкою до відзиву на апеляційну скаргу, оскільки вона не була предметом розгляду в суді першої інстанції, а відповідачем не надано доказів неможливості її подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї.

Ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що спірний житловий будинок є спільним майном подружжя, а ОСОБА_3 є співвласником вказаного будинку, тому позивач не може одноособово ставити питання про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати понесенні останньою за надання правової допомоги, та відмовляючи у цій частині апеляційний суд виходив з того, що надана адвокатом квитанцію, не є належним доказом сплати ОСОБА_2 грошових коштів у зазначеному в ній розмірі, оскільки витрати ОСОБА_2 на послуги адвоката не підтверджені належними фінансовими документами.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

01 листопада 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Липовецького Немирівського районного суду Вінницької області повністю та постанову Вінницькогоапеляційного судувід 08 жовтня2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким задовільнити позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не правильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Так заявник зазначає, що висновок апеляційного суду про те, що для визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, що знаходиться у спільній сумісній власності, необхідна згодо всіх співвласників цього житлового будинку є помилковими та такими, що не відповідає нормам чинного законодавства, зокрема статті 6 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні , відповідно до якої серед переліку документів, які повинна подати особа при її реєстрації, або при знятті з реєстрації у житловому приміщенні, згода співвласників не потрібна. Крім того, третя особа ОСОБА_3 не надавала письмової згоди на реєстрацію місця проживання відповідачки, так як вона не є власником спірного житлового будинку.

Доводи інших учасників справи

03 грудня 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення в оскаржуваних чатинах залишити без змін.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Немирівського районного суду Вінницької області.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ТРЕТЬОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Липовецького Немирівського районного суду Вінницької області та постанову Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Фактичні обставини справи

25 січня 1981 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб (а.с.19).

05 травня 1993 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу спірогобудинку (а.с.10).

Згідно копії реєстраційного посвідчення Тульчинського бюро технічної інвентаризації житловий будинок зареєстрований за позивачемна праві особистої власності на підставі вищевказаного договору купівлі-продажу за реєстровим № 246 (а.с.9).

ОСОБА_2 зареєстрована в спірному будинку з 28серпня 2016 року (а.с.23).

Судами встановлено, що ОСОБА_2 два роки у спірному будинку не проживає.

Судами встановлено, що спірний будинок є спільною сумісною власністю позивача та третьої особи.

Відповідно до письмових пояснень щодо позову, поданих третьою особою ОСОБА_3 , остання заперечувала щодо визнання її дочки ОСОБА_2 такою, що втратила право користування будинком та виселення її з даного будинку.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Статтею 22 Кодексу про шлюб та сім'ю (в редакції, чинній на момент набуття позивачем житлового будинку у власність) встановлено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Аналогічні норми містяться в Сімейному Кодексі України в статті 60, відповідно до якої, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до статті 63 Сімейного Кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно частин першої та другої статті 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Як встановлено судами, та вбачається з матеріалів справи спірний будинок було придбано сторонами за час перебування у зареєстрованому шлюбі, а тому належить позивачу на праві спільної сумісної власності подружжя в рівних частках, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Також, як встановлено судами, та вбачається з матеріалів справи, третя особа заперечує проти позовних вимог про визнання відповідачки такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Виходячи з зазначеного, висновки суду апеляційної інтанції про те, що позивачне може одноособово ставити питання про визнання віповідачки такою, що втратила право користування жилим приміщенням є правильними та обгрунтованими .А тому відсутні підстави для задоволення позову, оскільки вимоги позивача порушують право власності іншого співвласника, який заперечує проти задоволення позову та визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Доводи касаційної скарги, що про те, що відповідно до статті 6 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні , відповідно до якої серед переліку документів, які повинна подати особа при її реєстрації, або при знятті з реєстрації у житловому приміщенні, згода співвласників не потрібна не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки є безпідставними та не спростовують висновків апеляційного суду. Також позивачем не надано доказів того що даний будинок є особистою його власністю.

Частиною першої статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до частини другої статті 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині 2 статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, що знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи викладене, відсутні підстави для визнання відповідачки такою, що втратила право користування жилим приміщенням, оскільки відповідачка у спірному приміщенні зареєстрована у встановленому законом порядку, є членом сім`ї позивачата третьої особи, отже, у законний спосіб набула право користування житловим приміщенням.

Також, як встановлено судами, відповідач з поважних причин не проживає у спірному житловому приміщенні, а саме через конфлікти батьків, а також у зв`язку з аварійним станом будинку.

Позивачем не надано доказів того, що відповідачка перешкоджає йому користуватись, володіти та розпоряджатись своєю власністю, а також те, що відповідачка не проживає у спірному житлову приміщенні без поважних причин, та втратила інтерес до спірного житла.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам апеляційної скарги, які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованого та правильного висновку суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Липовецького Немирівського районного суду Вінницької області та постанову Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року в оскаржуваній частині - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Немирівського районного суду Вінницької області та постанову Вінницького апеляційного судувід 08 жовтня2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

С.Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко