Постанова

від 29.04.2020 по справі 906/557/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2020 року

м. Київ

Справа № 906/557/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І.В. - головуючий, Кондратова І.Д., Стратієнко Л.В.,

за участю секретаря судового засідання Співака С.В.,

представники учасників справи:

позивача - Алексенко В.Ю.,

відповідача - Зозуля В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.01.2020

(головуючий суддя Філіпова Т.Л., судді Василишин А.Р., Мельник О.В.)

та рішення Господарського суду Житомирської області від 06.11.2019

(суддя Кравець С.Г.)

у справі №906/557/19

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Приватного підприємства "Торгово-Промислова Компанія "Медвейс"

про виселення та стягнення 217 899,10 грн,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Стислий виклад позовних вимог

1.1. У червні 2019 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Приватного підприємства "Торгово-Промислова Компанія "Медвейс" (далі - ПП "ТПК "Медвейс") про стягнення 207 498,09 грн неустойки, 10 401,01 грн витрат на утримання орендованого майна та виселення ПП "ТПК "Медвейс" з орендованого нерухомого майна, зокрема з частини будівлі складу №2 з рампами корисною площею 420,0 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Житомир, майдан Привокзальний, 2.

1.2. У вересні 2019 року до господарського суду Житомирської області надійшла заява про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив стягнути з відповідача 207 498,09 грн неустойки та 10 401,01 грн витрат на утримання орендованого майна.

Господарським судом Житомирської області зазначену заяву прийнято до розгляду.

1.3. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони домовилися про припинення орендних відносин з 01.07.2018. Позивач вказує про повідомлення відповідача про припинення договірних відносин шляхом направлення йому листів Виробничого підрозділу Коростенська дирекція залізничних перевезень від 18.04.2018 №ДН-4/01-4/592, від 18.07.2018 №ДН-4-01-4/1151, від 31.08.2018 №ДН-4-01-4/1419, №ДНКМ-4/266 від 06.09.2018, №ДН-4-01-4/116 від 28.01.2019 та Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" від 26.04.2018 №НЗР-5/430, а також зазначає про умови укладеної між сторонами додаткової угоди від 11.05.2018.

Посилаючись на положення ст. 785 ЦК України, ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", невиконання відповідачем обов`язку щодо повернення майна після закінчення дії договору оренди №512, позивач нарахував неустойку в розмірі подвійної орендної плати за період з 01.07.2018 по 30.03.2019 у розмірі 207 498,09 грн. Крім того, позивачем заявлено про відшкодування витрат на утримання майна за договором №ПЗ/ДН-4-146805/НЮ від 23.12.2014 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю за період з 01.07.2018 по 30.04.2019 у розмірі 10 401,01 грн.

2. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. 17.08.2006 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Житомирській області (орендодавець) та ПП "ТПК "Медвейс" (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №512 (далі - договір).

2.2. Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно - частину будівлі складу №2 з рампами корисною площею 420,0 кв.м (далі-майно), що знаходиться на балансі станції Житомир Південно-Західної залізниці.

2.3. Пунктом 2.4 договору передбачено, що у разі припинення цього договору майно повертається орендарем балансоутримувачу за участю орендодавця, або підприємству, вказаному орендодавцем. Орендар повертає майно аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю цим договором. Майно вважається повернутим з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.

2.4. Згідно з п. 2.5 договору обов`язок по складанню акта приймання-передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні. Цей договір укладено строком на 364 дні, що діє з 17.08.2006 до 15.08.2007 включно (п. 10.1 договору).

2.5. 17.08.2006 за актом приймання-передачі орендованого державного майна, орендодавець та балансоутримувач передали, а орендар прийняв в строкове платне користування майно. Майно знаходиться в задовільному стані і придатне для експлуатації.

2.6. У період з 13.03.2007 по 10.08.2015 сторонами укладено додаткові договори №№1-12 до договору оренди №512, якими продовжувалась дія договору, змінювався розмір орендної плати та інші умови договору.

2.7. Постановою Кабінету Міністрів України №200 від 25.06.2014 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" утворено Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування.

2.8. Державна реєстрація Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців здійснена 21.10.2015.

2.9. Згідно з п. 2 вказаної постанови статутний капітал товариства формується шляхом внесення до нього, серед іншого, майна Укрзалізниці, підприємств, зазначених у додатку №1, крім майна, яке закріплюється за товариством на праві господарського відання згідно із Законом України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного _транспорту загального користування", та іншого майна, яке відповідно до законодавства не може бути включене до статутного капіталу.

2.10. Відповідно до зведеного переліку майна Державного територіально-галузевого об`єднання "Південно-Західна залізниця", що затверджений Міністром інфраструктури України, назва активу - частина будівлі складу №2 з рампами площею 1052,30 кв.м, інвентарний номер 010019, за адресою: Житомирська область, м. Житомир, майдан Привокзальний, 2 внесено до статутного капіталу ПАТ "Українська залізниця" (загальна площа складу №2 відповідно до зведеного переліку майна складає 1052,30 з них: орендар ПП ТПК "Медвейс" - площа орендованої частини складу - 420,00 кв.м).

2.11. 01.02.2016 між сторонами було укладено додатковий договір, яким внесені такі зміни до договору оренди:

- орендодавцем майна за договором оренди №512 від 17.08.2006 є ПАТ "Укрзалізниця". Найменування балансоутримувача змінено на структурний підрозділ виробничий підрозділ Коростенська дирекція залізничних перевезень регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Українська залізниця";

- орендна плата за базовий місяць розрахунку - листопад 2015 року - становить 7606,58 грн без ПДВ;

- орендна плата за перший місяць оренди - грудень 2015 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс(и) інфляції за наступний місяць;

- орендна плата 100% перераховується на розрахунковий рахунок орендодавця. Одержувач коштів - Виробничий підрозділ Коростенська дирекція залізничних перевезень Регіональної філії "Південно-Західна Залізниця" ПАТ "Укрзалізниця";

- договір діє з 01 грудня 2015 року по 31 березня 2016 року включно.

Інші умови договору, не порушені даним додатковим договором, залишені без змін.

2.12. 01.02.2016 за актом приймання-передачі ПАТ "Українська залізниця" передало, а ПП "ТПК "Медвейс" прийняло в строкове платне користування відповідне нерухоме майно.

2.13. У подальшому, у період з 11.04.2016 по 30.01.2018 сторони уклали ряд додаткових договорів до договору оренди нерухомого майна від 17.08.2006 №512, якими продовжували строк дії договору та узгоджували розмір орендної плати.

2.14. 11.05.2018 між ПАТ "Укрзалізниця" та ПП "ТПК "Медвейс" укладено додатковий договір, яким пункт 10.1 договору викладено в такій редакції: "Цей договір діє з 01 квітня 2018 року по 30 червня 2018 року включно без подальшого продовження", тобто договір було продовжено на три календарні місяці.

3. Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. 06 листопада 2019 року рішенням Господарського суду Житомирської області у задоволенні позову відмовлено.

3.2. 16 січня 2020 року постановою Північно-західного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Житомирської області від 06.11.2019 залишено без змін.

3.3. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди дійшли висновку про те, що позивачем не доведено тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог щодо стягнення з відповідача 207 498,09 грн неустойки та 10 401,01 грн витрат на утримання орендованого майна.

4. Стислий виклад вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. АТ "Українська залізниця" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.01.2020, рішення Господарського суду Житомирської області від 06.11.2019 в частині відмови у стягненні коштів у сумі 217 899,10 грн та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

4.2.1. Скаржник з посиланням на норми ст.ст. 759, 763, 764 ЦК України ч. 2 ст. 291 ГК України, ч. 2 ст. 17, ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", зазначає, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.

4.2.2. Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій, застосовуючи правила про преюдицію, безпідставно поклали в основу оскаржуваних рішень правову оцінку обставин, зроблених іншим судом, тобто виклали правову оцінку обставин, зроблених у рішенні Господарського суду Житомирської області від 11.04.2019 у справі №906/995/18, проігнорувавши вимоги ч. 4 ст. 75 ГПК України.

4.2.3. Скаржник не погоджується із висновками судів про наступну пролонгацію договору №512 від 17.08.2006 до 31.03.2019 та до 30.06.2019, при зафіксованих запереченнях орендодавця, вважає такий висновок необґрунтованим та передчасним. Позивач вважає, що акт приймання-передачі приміщення за договором, відповідно до якого орендар повернув, а орендодавець прийняв орендовані нерухоме майно сторонами підписано 01.07.2019.

4.2.4. З огляду на припинення між сторонами договірних орендних відносин, скаржник вважає, що відповідач своєчасно не повернув позивачеві орендоване майно та продовжував користуватися ним у період з 01.07.2018 по 01.07.2019 за відсутності будь-яких правових підстав для цього, що свідчить про можливість стягнення з відповідача неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України.

4.2.5. Також позивач вважає, що у вартості орендної плати за рухоме/нерухоме майно орендар має здійснювати економічне відшкодування (компенсацію) всіх елементів витрат, пов`язаних з послугами з надання майна в оренду, у тому числі й таких складових, як земельний податок, орендна плата за землю, податок на нерухоме майно чи транспортний податок.

Тобто заявлена до суду вимога про стягнення суми податку на нерухоме майно у розмірі 10 401,01 грн підлягає задоволенню, оскільки входить як один із складових елементів витрат, пов`язаних із послугами надання майна в оренду і відповідно до укладеного договору №ПЗ/ДН-4-146805/НЮ від 23.12.2014 повинна бути сплачена відповідачем.

4.3. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому він, заперечуючи проти доводів касаційної скарги, просить постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.01.2020, рішення Господарського суду Житомирської області від 06.11.2019 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

4.3.1. У відзиві на касаційну скаргу ПП "ТПК "Медвейс" зазначає, що з огляду на встановлення судами факту пролонгації договору оренди та факту правомірності користування орендованим майном відповідно до рішення Господарського суду Житомирської області від 11.04.2019, яке набрало законної сили (преюдиція); відсутність в матеріалах справи належних доказів отримання відповідачем чи його уповноваженою особою заперечень та/або повідомлень про припинення договору оренди; позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги), суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.1.2. Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Предметом позовних вимог є стягнення з відповідача неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України та витрат на утримання орендованого майна.

5.2.2. Верховний Суд виходить з такого.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України та ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендарю) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ст. 763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено. Аналогічні приписи містяться у ч. 2 ст. 291 ГК України.

5.2.3. Відповідно до ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця упродовж одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Аналогічна норма міститься в ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до якої у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди упродовж одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Отже, Закон визначає можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах без проведення конкурсу. При цьому для такого автоматичного продовження договору оренди державного та комунального майна передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї із сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії.

Згідно з ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

5.2.4. Господарські суди врахували вказані вимоги закону та встановили, що питання про визнання договору оренди нерухомого майна №512 від 17.08.2006 продовженим було предметом розгляду у справі №906/995/18 за позовом Приватного підприємства "Торгово-Промислова Компанія "Медвейс" до Акціонерного товариства "Українська залізниця".

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 11.04.2019 у справі №906/995/18 було відмовлено у задоволенні позову Приватного підприємства "Торгово-Промислова Компанія "Медвейс" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про продовження строку договору оренди, оскільки вимога позивача визнати продовженим строк договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №512 від 17.08.2006 на тих самих умовах строком до 31.12.2018 включно, є неефективним правовим засобом захисту права позивача.

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки є встановленими у рішенні, немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву законність судового акта, який набрав законної сили.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.

5.2.5. Враховуючи наведені положення ГПК України щодо преюдиціальності фактів, господарські суди аналізуючи зміст судового рішення у справі №906/995/18 встановили, що під час розгляду справи №906/995/18 суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем існування заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди на дату закінчення строку договору і протягом місяця після закінчення цього строку, у зв`язку з чим дійшов висновку, що договір оренди №512 від 17.08.2006 є продовженим на новий строк на тих самих умовах, відповідно до 30.09.2018 та до 31.12.2018.

Враховуючи наведені преюдиціальні обставини щодо продовження договору оренди, які встановлені в межах справи №906/995/18, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника про те, що суди поклали в основу оскаржуваних рішень правову оцінку обставин, оскільки такі твердження не відповідають дійсності.

5.2.6. Крім того, господарські суди, надавши відповідно до ст. 86 ГПК України оцінку іншим доказам у цій справі, встановили, що договір оренди №512 від 17.08.2006 був продовжений до 31.03.2019 та до 30.06.2019 відповідно, а 01.07.2019 згідно з актом приймання-передачі (повернення) з оренди нерухомого майна до договору оренди нерухомого майна від 17.08.2006 №512, відповідачем було повернуто балансоутримувачу відповідне нерухоме майно у зв`язку із закінченням терміну дії договору оренди №512.

5.2.7. Звертаючись з позовом, АТ "Укрзалізниця" зазначає, що у зв`язку з невиконанням обов`язку щодо повернення майна після припинення строку договору, позивач нарахував неустойку в розмірі подвійної орендної плати за період з 01.07.2018 по 30.03.2019 у розмірі 207 498,09 грн.

Господарськими судами надано оцінку поданим у цьому зв`язку доказам та встановлено, що позивач починаючи з липня 2018 року нараховував відповідачу як неустойку в розмірі подвійної орендної плати так і орендну плату, рахунки стосовно яких надсилав відповідачу для проведення оплати. При цьому, орендар сплачував щомісячно лише орендну плату.

Так, п. 2.6 договору (в редакції додаткового договору №3 від 14.08.2009) сторони погодили, що якщо орендар не виконує обов`язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення.

Однак, оскільки судами встановлено, що у період з 01.07.2018 по 01.07.2019 відповідач користувався об`єктом оренди на підставі договору оренди нерухомого майна від 17.08.2006 №512, Верховний Суд погоджується з висновком обох судових інстанцій про безпідставність нарахування позивачем відповідачу неустойки відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, оскільки за цей період відповідач сплачував позивачу орендну плату.

5.2.8. Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 10 401,01 грн витрат на утримання орендованого майна.

Суди встановили, що на виконання умов п. 5.8 договору оренди нерухомого майна №512 від 17.08.2006 сторонами було укладено договір №ПЗ/ДН-4-146805/НЮ від 23.12.2014 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю.

Додатковою угодою №11 від 24.04.2018 до договору №ПЗ/ДН-4-146805/НЮ від 23.12.2014 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю погоджено викласти п. 7.1 розділу 7 договору №ПЗ/ДН-4-146805/НЮ від 23.12.2014 в такій редакції: договір набирає чинності з моменту підписання. Умови даного договору застосовуються до відносин, які склалися з 01.10.2014 року та діють до 30.06.2018 - моменту закінчення договору оренди від 17.08.2006 №512.

Скаржник в касаційній скарзі стверджує, що відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу витрати балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна за період з 01.07.2018 по 30.04.2019 у розмірі 10 401,01 грн на підставі рахунків-фактур та розрахунків витрат по утриманню орендованого приміщення на станції Житомир для відшкодування орендарем.

5.2.9. Суди з`ясували, що відповідно до наявних в матеріалах справи рахунків-фактур щодо сплати витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, позивачем до витрат на утримання орендованого майна включались: загальновиробничі витрати, вивіз сміття, відшкодування податку на землю, відшкодування витрат податку на нерухоме майно.

В свою чергу, відповідач сплачував витрати, які зазначені у рахунках, за винятком відшкодування податку на нерухоме майно.

Згідно з ч. 1 ст. 796 ЦК України одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму. У договорі найму сторони можуть визначити розмір земельної ділянки, яка передається наймачеві. Якщо розмір земельної ділянки у договорі не визначений, наймачеві надається право користування усією земельною ділянкою, якою володів наймодавець.

За приписами ст. 266.1 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з ст. 266.7.5 Податкового кодексу України платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об`єкта/об`єктів оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.

Податкове зобов`язання за звітний рік з податку сплачується юридичними особами - авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації (ст. 266.10.1 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 3 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (в редакції, чинній на момент укладання договору оренди,) до плати за оренду індивідуально визначеного майна не включаються витрати на утримання орендованого майна та плата за послуги, які відповідно до укладених угод зобов`язуються надавати орендарю державне підприємство, організація, господарське товариство, на балансі яких перебуває це майно.

5.2.10. Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що договірні відносини регулюються Цивільним кодексом України і не стосуються питань, що належать до компетенції Податкового кодексу України. Компенсація орендарем розміру податку, який сплачує орендодавець як платник податку, не означає делегування орендарю повноважень платника податку.

Стаття 762 ЦК України встановлює, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Стаття 797 ЦК України встановлює, що плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою.

Пунктом 2.1.2 договору №ПЗ/ДН-4-146805/НЮ від 23.12.2014 передбачено, що балансоутримувач будівлі зобов`язаний забезпечити інформування орендаря про зміну витрат на утримання орендованого майна та тарифів на послуги.

Відповідно до п. 2.2.4 договору №ПЗ/ДН-4-146805/НЮ від 23.12.2014 розмір плати переглядається щоквартально в разі зміни цін, тарифів та фактичних балансоутримувача шляхом укладання додаткової угоди.

Отже, умовами договору сторони погодили, що орендар сплачує саме компенсацію витрат на утримання орендованого майна та тарифів на послуги на підставі укладеної між сторонами додаткової угоди, тоді як в додаткових угодах відсутні положення щодо відшкодування (компенсації) АТ "Укрзалізниці" податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.

Сплата балансоутримувачем податків, зокрема, податку на нерухоме майно, не є експлуатаційними витратами балансоутримувача на утримання орендованого майна, не є платою за надання комунальних послуг орендарю або компенсацією за користування земельною ділянкою під об`єктом оренди, а є для власника нерухомого майна обов`язковим платежем, сплата якого передбачена податковим законодавством.

Відшкодування орендарем витрат орендаря по сплаті податку на нерухоме майно має бути врегульовано відповідним договором (чи міститися в договорі оренди, іншому договорі) укладеним між орендарем та орендодавцем щодо відшкодування таких витрат. Також, має бути доведеним і сам факт сплати такого податку орендодавцем.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відсутність відповідної умови договору оренди (чи відсутність в іншому договорі, укладеному сторонами для врегулювання цих відносин, відповідної умови про таке відшкодування), в якому був би визначений розмір, порядок та строки відшкодування, виключає настання у орендаря обов`язку з відшкодування витрат балансоутримувача щодо сплати податку на нерухоме майно.

Оскільки, в укладеному між сторонами договорі відсутні умови щодо відшкодування відповідачем витрат балансоутримувачу на сплату податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, відсутня норма закону, яка передбачає безумовне зобов`язання орендаря здійснювати таке відшкодування, у відповідача у спірний період не виникло зобов`язання щодо компенсації позивачу витрат на сплату податку на нерухоме майно.

5.2.11. Доводи, викладені в касаційній скарзі колегією суддів відхиляються, оскільки є такими, що не спростовують висновку суду першої та апеляційної інстанції та зводяться до переоцінки доказів, а суд касаційної інстанції в силу ч. 2 ст. 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, оцінивши застосування норм матеріального та процесуального права у оскаржуваних судових рішеннях, керуючись позицією Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно того, що обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника, дійшов висновку про необґрунтованість аргументів позивача.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Верховний Суд вважає висновок господарських судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог обґрунтованим. При цьому, доводи скаржника у касаційній скарзі фактично зводяться до переоцінки обставин справи, що не є компетенцією Верховного Суду, враховуючи вимоги ст. 300 ГПК України.

6.2. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" без задоволення, а судових рішень, що оскаржуються, - без змін.

7. Судові витрати

7.1. Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.01.2020 та рішення Господарського суду Житомирської області від 06.11.2019 у справі №906/557/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. Ткач

Судді І. Кондратова

Л. Стратієнко