Постанова

від 11.05.2007 по справі 5/650-28/98а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

5/650-28/98А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

ПОСТАНОВА

11.05.07                                                                                           Справа№ 5/650-28/98А

14 год 40 хв.                                                                                                    

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Віардо”, м. Львів

до відповідача: Державної податкової інспекції у Шевченківському районі  м. Львова, м. Львів  

про визнання нечинним податкового повідомлення –рішення ДПІ у Шевченківському районі  м. Львова № 0000822320/3/4825 від 28.02.2007 року

    Суддя   Морозюк А.Я.

Секретар судового засідання

Онишко І.Р.

м.Львів, вул.Личаківська,128,

     Зал судового засідання № 302.

Представники сторін

Від позивача: Асташкін А.В. –представник

Від відповідача:  Мельничук В.А. –головний державний податковий інспектор.  

Позов заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю „Віардо” до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі  м. Львова про визнання нечинним податкового повідомлення –рішення ДПІ у Шевченківському районі  м. Львова №0000822320/3/4825 від 28.02.2007 року.  

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав з підстав, наведених у по зовній заяві та додаткових поясненнях по справі, позивач просить визнати нечинним податкове повідомлення –рішення ДПІ у Шевченківському районі  м. Львова №0000822320/3/4825 від 28.02.2007 року, яким ТзОВ „Віардо” визначено податкове зобов”язання  за платежем  податок на прибуток в сумі 64691,27 грн, свої вимоги позивач обґрунтовує наступним.

Кошти, отримані згідно договорів доручення, у податковому обліку обліковуються за правилами п.7.9 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, а саме, згідно п.п 7.9.1 п.7.9 ст. 7 Закону не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку, зокрема, у зв'язку із залученням платником податку коштів або майна у довірче управління. Отже, кошти, отримані на підставі договорів доручення, які в судовому порядку не визнані як недійсні, до валових доходів не включаються.

Крім того, як зазначає позивач, відповідач  робить висновок  та приймає  спірне податкове повідомлення-рішення на тій підставі, що позивачем  нібито включено до валового доходу  при експорті  товару  фактурну,  а не митну  вартість (яка ототожнюється  податковим органом  з звичайною ціною). Різниця  між фактурною  і митною  вартістю  склала  149941,96 грн. Проте такий висновок спростовується наступним.

Відповідно до п.п 1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, звичайна ціна - ціна продажу товарів (робіт, послуг) визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотнє, вважається, що така ціна  відповідає рівню  справедливих  ринкових цін.

Відповідно до ст.11 Закону України “Про ціни і ціноутворення”від 03.01.1990 року № 507-ХІІ, при здійсненні експортних та імпортних операцій безпосередньо або через представника в розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні (зовнішньоторгівельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку.

Протягом періоду, що перевірявся, експорт товарів в Російську Федерацію здійснювався  за цінами не нижче за звичайні. Ціни на товар, що експортувався, відповідали цінам і умовам  світового ринку, що склалися  у відповідному  періоді, згідно довідки Львівської торгово-промислової палати №19-08-7/3/539. Ціни формувались у відповідності до  бухгалтерських  стандартів  та міжнародних  правил інтерпретації  торгових термінів  ІКОТЕРМС 2000 року. Операції по експорту товарів були направлені на отримання доходу, а ціна на товар, що експортувався, не підлягала державному регулюванню.

Також позивач зазначає, що податковим органом при проведенні перевірки  визначення митної вартості товарів  було застосовано  „Порядок  визначення митної вартості товарів  предметів у разі  переміщення  їх через митний кордон”, затверджений Постановою КМУ  від 05.10.1998 №1598, однак ця постанова втратила чинність згідно Постанови КМУ від  28.08.2003 року №1375(період що підлягав перевірці: з 01.04.2005 року  по 31.03.2006 року). Тому про визначення митної вартості товарів  слід керуватись Митним Кодексом України, відповідно до статті 274 якого - митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору купівлі-продажу або міни, визначається на основі ціни, яку було фактично сплачено або яка підлягає сплаті за ці товари на момент перетинання митного кордону України. До митної вартості товарів, що вивозяться (експортуються), також включаються фактичні витрати, якщо вони не були раніше до неї включені: а) на навантаження, вивантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту перетинання митного кордону України; б) комісійні та брокерські винагороди; в) ліцензійні та інші платежі за використання об'єктів права інтелектуальної власності, які покупець повинен прямо чи побічно здійснити як умову продажу (експорту) товарів, які оцінюються.

Тобто, як зазначає позивач в митну вартість  включено ПДВ сплачене постачальником в складі ціни на товар, що експортується, частина  вартості  транспортних перевезень (до кордону України), хоча умови поставки DDU передбачають  доставку  товару  на місце  призначення.

Отже митна вартість не може визначатись  як звичайна ціна  в зв”язку із тим, що в неї всупереч п.4.1 ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість” включаються ПДВ.

Вантажна митна декларація служить підставою для здійснення митного контролю митними органами, а не для контролю валового доходу податковими органами.  

Позивач зазначає, що неправильним є висновки  відповідача про те,  оскільки митні органи визначають митну вартість на підставі  даних  про ідентичні  товари  та цінову базу ДМСУ, то саме  митну  вартість слід вважати звичайною ціною нижче  якої товари  не можуть бути реалізовані.

Окрім цього, відповідно до п.п 1.20.10 п.1.20 ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Відповідно до п.п 4.3.5.  п.4.3 ст. 4 Закону України „Про  порядок  погашення  зобов'язань   платників   податків  перед  бюджетами  та державними цільовими фондами” від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ - рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

Таким чином , законом визначено, що тільки суд  може  прийняти  рішення  про сплату  податкових зобов”язань,  визначених  за звичайними цінами.

Відповідно до п.п 4.3.3.  п.4.3 ст. 4 Закону від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ, методика визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків.

Проте, як зазначає позивач, на сьогоднішній день такої методики не існує, а тому будь-які зобов”язання із застосуванням непрямих методів не можуть бути нараховані.

Також позивач зазначає, що відповідно до п.п 7.3.1 п. 7.3. ст. 7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”  - доходи, отримані (нараховані) платником податку в іноземній валюті у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, перераховуються в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату отримання (нарахування). Це означає, що:

- якщо перша подія  - відвантаження (нарахування доходу), то на  цю дату в валових доходах відображається  контрактна  (фактурна) вартість товару в іноземній валюті, перерахована в гривні по курсу НБУ, що дія саме на цю дату;

- якщо перша подія  - отримання передньої оплати (отримання доходу), то на  цю дату  (дату зарахування коштів покупця  на розрахункових рахунок  продавця в іноземній валюті) в складі  валового доходу  відображається  контрактна вартість  в іноземній валюті, перерахована в гривні по курсу НБУ, що діяв саме на цю дату.

Таким чином , як зазначає позивач норма Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” ніяк  не пов”язує  величину  валового доходу  з митною  вартістю з ВМД. При цьому митна вартість   є підставою  для нарахування  лише  митних  податків  та зборів.

Крім того податковим органом в акті перевірки  (в порівняльній таблиці), розбіжність визначається  між митною  вартістю  і фактурною  вартістю, хоча на валові  доходи  віднесено  вартість  відвантаженого  товару  по курсу першої події(отримано передоплату), яка значно вище  фактурної вартості по ВМД. Відхилення фактурної вартості по ВМД  від  вартості віднесеної на валові доходи  виникла  за рахунок курсової різниці.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, наведених у поданому суду відзиві на позовну заяву, просить відмовити у задоволенні позовних вимог, свої заперечення відповідач обгрунтовує наступним.  

Відповідно до п.п 1.32. ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР  - господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

           Відповідно до п.п 4.1 ст.4 зазначеного Закону  - валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

            Відповідач зазначає, що з аналізу вищезазначеної норми  виходить , що валовим доходом  виступає  фактичний, отриманий  від  продажу  товарів дохід, тобто дохід  визначається  за  цінами продажу. Статею 7 Закону України “Про ціни та ціноутворення”передбачено застосування вільних цін і тарифів на всі види продукції, товарів, послуг.

          Актом перевірки встановлено, що позивачем відвантажено товар(м'ясо) на експорт в Росію по фактурній вартості на загальну суму 880472 грн, одночасно у ВМД митна вартість зазначеного товару вказана в сумі 1030414 грн. Таким чином, різниця між митною і фактурною вартістю складає 149942 грн.

           Відповідач зазначає, що Львівською митницею  при визначенні митної вартості  товарів  по даних ВМД були враховані  закупівельні ціни  на внутрішньому ринку. Тобто в основному митна вартість базується  на основі  інформації, що зазначена у податкових накладних, якщо  фактурна  вартість по контракту  була нижчою. Також Львівська митниця у  відповіді на запит податкового органу  зазначає, що   рівень  митної вартості  на момент поставки  відповідав нормам та рівню цін, що містилися  в податкових   джерелах інформації, якими  користується  митний орган, а також  ціновій базі  ДМСУ.

            Таким чином  при експортуванні  товарів за ВМД митним органом  визначено  реальну вартість даних товарів.

Відповідач зазначає, що оскільки  митні органи  визначають митну вартість на підставі  даних  про ідентичні  товари та цінову базу ДМСУ, то саме  митну вартість слід вважати  звичайною ціною  нижче  якої  товари не можуть бути реалізовані.

Тому  позивач був зобов”язаний включити до  валового доходу  суму  1030414 грн (митна варість товарів  за ВМД №000179 від 19.04.2005 року ; №000485 від 22.04.2005 року ; №000486 від 22.04.2005 року ; №003935 від 17.06.2005 року.).

Щодо коштів, які отримував позивач згідно договорів доручення з ТзОВ „Компанія Галпродукт” та ТзОВ „Богатир”, то  згідно даних  бухгалтерського обліку встановлено, що позивач жодного разу  по цих договорах доручення з вищезазначеними повіреними не придбавав на надані йому кошти  ТМЦ. А відповідно до виписок  про рух коштів на  розрахункових рахунках  ВАТ КБ  „Надра та ЗГРУ „Приватбанк” встановлено  використання коштів, що отримані  по договорах доручення,  на власні потреби  для  ведення  господарської діяльності підприємства, що за змістом суперечить ст. 1000 ЦК України, де вказано, що повірений (ТзОВ  „Віардо”) зобов”язаний  вчиняти  дії відповідно  до змісту  даного йому доручення. А тому  позивачем умови договору не виконувались.

Тому з вищенаведеного відповідач зазначає, що кошти отримані позивачем від  ТзОВ „Компанія Галпродукт” та ТзОВ „Богатир”, по договорах доручення є ніщо інше як   фінансова допомога.

Відповідно до п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, до доходів з інших джерел включаються суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником у звітному періоді, що залишилися неповернутими на кінець такого звітного періоду.

          В судовому засіданні було досліджено письмові докази, які наявні в матеріалах справи (Акт перевірки, податкові повідомлення-рішення, листи, Рішення,  повідомлення про вручення поштових відправлень,  скарги, картки рахунку,  претензії,  розрахунки,  податкові накладні,  рахунок,  вантажно-митні декларації, товарно-транспортні накладні,  рахунки –фактури,  накладні та інші наявні в матеріалах справи письмові докази).

          Відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 року № 2747-IV, справу розглянуто в порядку, встановленому цим Кодексом.

            В судовому засіданні 11.05.2007 року відповідно до ч.3 ст.160 КАС України проголошено вступну і  резолютивну частину постанови, повний текст постанови складено 17.05.2007 року.

          Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

          ДПІ у Шевченківському районі м. Львова проведено виїзну планову перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ТзОВ „ Віардо ” за період з 01.04.2005 року по 31.03.2006 року. За результатами перевірки складено Акт від 02.08.2006 року № 168/23-031/30275880, в якому встановлено порушення ст. 1 п. 1.22.2, п.1.32, ст.4 п.4.1 п.п. 4.1.6, п.5.9 ст.5, п.п 7.4.1. ст. 7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР, в результаті чого занижено  податок на прибуток  за 2005-2006 роки на суму 190048,0 грн., а саме: за 2005 рік занижено податку на прибуток  в сумі   143735,5 грн.,  в І кв. 2006 року  46312,5 грн.  

          На підставі зазначеного Акту перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Львова прийнято податкове повідомлення-рішення №0000822320/0/19005 від 10.08.2006 року, яким ТзОВ „Віардо” визначено податкове зобов”язання  за платежем  податок на прибуток в сумі 248630,15 грн (в т.ч. 190048 грн –основного платежу та  58582,15 грн  –штрафних (фінансових) санкцій).

         За результатами адміністративного оскарження зазначеного податкового повідомлення-рішення до ДПІ у Шевченківському районі м.Львова та ДПІ у м.Львові, воно було залишено без змін, а скарги платника без задоволення.   

           За результатами подальшого адміністративного оскарження, Рішенням ДПА у Львівській області від 19.02.2007 року №3140/10/25-005/192 про результати розгляду скарги, податкове повідомлення-рішення №0000822320/0/19005 від 10.08.2006 було скасовано в частині 146173,97 грн. основного платежу з податку на прибуток  та  37764,91 грн. штрафної(фінансової) санкції.

          На підставі Акту перевірки та Рішення ДПА у Львівській області від 19.02.2007 року №3140/10/25-005/192, ДПІ у Шевченківському районі  м. Львова винесла податкове повідомлення –рішення №0000822320/3/4825 від 28.02.2007 року, яким ТзОВ „Віардо” визначено податкове зобов”язання  за платежем  податок на прибуток в сумі 64691,27 грн (в т.ч. 43874,03 грн –основного платежу та  20817,24 грн  –штрафних (фінансових) санкцій).

          Дане податкове повідомлення –рішення №0000822320/3/4825 від 28.02.2007 року оскаржується позивачем у даній справі.

          При прийнятті постанови суд виходів з наступного.

          Як встановлено судом і вбачається із матеріалів справи (зокрема, Акту перевірки(п.3.1.1, п.3.1.4 Акту), заперечення позивача до Акту перевірки, Рішення ДПА у Львівській області від 19.02.2007 року №3140/10/25-005/192), податковий орган дійшов до висновку про заниження ТзОВ “Віардо”скоригованого валового доходу за перевірений період в сумі 760192 грн (податок на прибуток з цієї суми-190048 грн). Сума 760192 грн складається із трьох частин по наступних епізодах:

                    1)149942 грн –сума заниження валового доходу від реалізації продукції на експорт(податок на прибуток із цієї суми –37 485,50 грн);

                       2)25554,10 грн  –сума заниження валового доходу на суму процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги отриманої від ТзОВ “Галпродукт”та ТзОВ “Богатир”, що залишилася неповерненою на  кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки НБУ, розрахованої  за кожний день використання такої фінансової допомоги (податок на прибуток із цієї суми –6388,53 грн);

                        3)548695,88 грн –сума заниження валового доходу на суму поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку, або осіб, що мають пільги з цього податку, в порядку абз. 3 п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”(податок на прибуток з цієї суми –146173,97 грн).

                    Як вбачається із змісту Рішення ДПА у Львівській області від 19.02.2007 року №3140/10/25-005/192, суму 146173,97 грн податку на прибуток(по епізоду 3) було скасовано, оскільки було встановлено, що ТзОВ “Галпродукт”та ТзОВ “Богатир”протягом перевіреного періоду перебували на загальній системі оподаткування.

                      Таким чином, сума основного платежу по податку на прибуток 43874 грн 03 коп, яка визначена у спірному податковому повідомленні-рішенні ДПІ у Шевченківському районі  м. Львова №0000822320/3/4825 від 28.02.2007 року, складається із сум податку на прибуток по епізодах 1) та 2) - 37 485,50 грн та 6388,53 грн.

                    1) Стосовно заниження валового доходу від реалізації продукції на експорт в сумі 149942 грн (податок на прибуток із цієї суми –37 485,50 грн), суд відзначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, ТзОВ “Віардо”в 2005 році здійснювало господарську діяльність, пов'язану з експортом м'яса на територію Росії. Так, згідно ВМД №000179 від 19.04.2005 року, №000485 від 22.04.2005 року, №000486 від 22.04.2005 року, №003935 від 17.06.2005 року було поставлено товар одержувачу ТзОВ “Бізнес Торі”(Росія). Фактурна вартість зазначеного товару склала 880472 грн, а митна вартість товару склала 1030414 грн.

Різниця між митною і фактурною вартістю склала 149942 грн, і податковий орган вважає, що на дану суму позивачем занижено валовий дохід, оскільки звичайною ціною, яка повинна бути врахована при формуванні валових доходів позивача по вищеописаних операціях, є митна вартість товару, визначена митним органом.

Проте з такими висновками податкового органу суд не погоджується, виходячи із наступного.

Відповідно до ст.16 Закону України “Про єдиний митний тариф”від 5 лютого 1992 року № 2097-XII, при визначенні  митної  вартості до неї включаються ціна товару,  зазначена  в  рахунку-фактурі,  а також  такі  фактичні  витрати,  якщо   їх    не    включено    до рахунка - фактури: на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину  митного  кордону України; комісійні та брокерські.

Відповідно до ст.274 Митного Кодексу України від 11.07.2002 року № 92-ІV, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору купівлі-продажу або міни, визначається на основі ціни, яку було фактично сплачено або яка підлягає сплаті за ці товари на момент перетинання митного кордону України. До митної вартості товарів, що вивозяться (експортуються), також включаються фактичні витрати, якщо вони не були раніше до неї включені: а) на навантаження, вивантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту перетинання митного кордону України; б) комісійні та брокерські винагороди; в) ліцензійні та інші платежі за використання об'єктів права інтелектуальної власності, які покупець повинен прямо чи побічно здійснити як умову продажу (експорту) товарів, які оцінюються.

Таким чином, з наведеного вбачається, що митна вартість товару не може співпадати з фактурною вартістю товару.

Відповідно до п.п 1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР(із змінами та доповненнями, чинними станом на час здійснення експортних операцій), звичайною ціною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотнє, вважається, що така ціна  відповідає рівню  справедливих  ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна  - це ціна , за якою товари (роботи, послуги) передаються  іншому  власнику  за умови, що  продавець  бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець  бажає їх отримати  за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони  є взаємно незалежними юридично  та фактично, володіють  достатньою  інформацією  про такі  товари  (роботи, послуги), а також  ціни, які склались  на ринку  ідентичних  (а за відсутності  - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 11 Закону України „Про ціни та ціноутворення” 3 грудня 1990 року507-XII - при здійсненні експортних та імпортних операцій безпосередньо або через зовнішньоторговельного посередника в розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку.

Як вбачається із наявної у матеріалах справи Довідки Львівської торгово-промислової палати №19-08-7/3/539 від 17.08.2006 року, експортні ціни на м'ясо ВРХ(морожене півтуші, 1 категорії, умови поставки DAF) станом на квітень-червень 2005 року складали 2270-2650 доларів США за тонну. Як вбачається із вартості м'яса, зазначеної в експортних рахунках-фактурах, дана вартість(в перерахунку на російські рублі) відповідає рамкам вартості, наведених в вищезазначеній Довідці Львівської торгово-промислової палати №19-08-7/3/539 від 17.08.2006 року.

Таким чином, експорт товарів в Російську Федерацію по вищезазначених поставках здійснювався  за цінами не нижче за звичайні.

Відповідно до Положення про вантажну митну декларацію затвердженого Постановою КМУ від 9 червня 1997 р. N 574   - вантажна митна декларація (далі - ВМД) - письмова заява встановленої форми, що подається митному органу і містить відомості про товари та транспортні засоби, які переміщуються через митний кордон України, митний режим, у який вони заявляються, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування податків, зборів та інших платежів.

Неправильним є висновки  відповідача про те,  оскільки митні органи визначають митну вартість на підставі  даних  про ідентичні  товари  та цінову базу ДМСУ, то саме  митну  вартість слід вважати звичайною ціною, нижче  якої товари  не можуть бути реалізовані.

          Відповідно до ст.4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, валовий дохід - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

          З аналізу вищезазначеної норми  випливає, що валовим доходом  виступає  фактичний отриманий  від  продажу  товарів дохід, тобто дохід  визначається  за  цінами продажу.

Таким чином, норма Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” ніяк  не пов”язує  величину  валового доходу  з митною  вартістю з ВМД. При цьому митна вартість є підставою  для нарахування  лише  митних  податків  та зборів.

З огляду на все вищенаведене, у податкового органу не було підстав збільшувати позивачу валовий дохід від реалізацію на експорт товару на суму 149942 грн, що складає різницю між фактурною вартістю та митною вартістю, визначеною у ВМД.

                    Тому визначення податковим органом позивачу суми основного платежу з податку на прибуток в частині суми  37 485,50 грн(25% від 149942 грн) здійснено у спірному  податковому повідомленні-рішенні ДПІ у Шевченківському районі  м. Львова №0000822320/3/4825 від 28.02.2007 року безпідставно.

                    Щодо суми штрафних(фінансових) санкцій, нарахованих на суму основного платежу 37 485,50 грн, судом встановлено, що вона складає 18 742,75 грн - 50 % (сума податкового зобов'язання  37 485,50 грн була донарахована за ІІ квартал 2005 року; первинне податкове повідомлення-рішення №0000822320/0/19005 від 10.08.2006 року було винесено і направлено позивачу у ІІІ кварталі 2006 року; тому з врахуванням того, що по податку на прибуток застосовується квартальний звітний період, відповідно до норми п.п.17.1.3. п.17.1 ст.17 Закону України „Про  порядок  погашення  зобов'язань   платників   податків  перед  бюджетами  та державними цільовими фондами” від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ кількість податкових періодів починаючи з податкового періоду недоплати та закінчуючи податковим періодом направлення платнику податкового повідомлення-рішення складає 6 періодів (штраф 10% за кожен період, але не більше 50% такої суми)).

                    Таким чином, штрафні(фінансові) санкції в частині суми 18 742,75 грн (які застосовані на суму безпідставно донарахованого платежу 37 485,50 грн), визначені спірним податковим повідомленням-рішенням ДПІ у Шевченківському районі  м. Львова №0000822320/3/4825 від 28.02.2007 року безпідставно.

                    2) Стосовно заниження валового доходу на суму процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги отриманої від ТзОВ “Галпродукт”та ТзОВ “Богатир”, що залишилася неповерненою на  кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки НБУ, розрахованої  за кожний день використання такої фінансової допомоги, в сумі 25554,10 грн (податок на прибуток із цієї суми –6388,53 грн), суд відзначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи,  в період з 01.04.2005 року  по 31.03.2006 року  ТзОВ „Віардо”  отримувало  кошти по договорах  доручення, а саме: договір доручення на придбання товару № 04/08-1ком від 04.08.2003 року, укладений між ТзОВ „Віардо” (повірений) та ТзОВ „Компанія Галпродукт”  (доручитель), договір доручення на придбання товару № 16/05-1 ВРХ від 16.05.2003 року, укладений між ТзОВ „Віардо” (повірений) та ТзОВ „Богатир”  (доручитель).   

За умовами договорів повірений(позивач) отримував грошові кошти на рахунки. Відповідно до даних  бухгалтерського обліку  дані  операції  відображались на рахунку  37.71 „Розрахунки з іншими дебіторами”. За даними  бухгалтерського обліку , наданого до перевірки , встановлено , що ТзОВ  „Віардо”  по вищевказаних  договорах  доручення за перевірений період жодного  разу  не придбало  товарно-матеріальних цінностей. Відповідно  до виписок про рух  коштів на розрахункових рахунках  ВА ТКБ „Надра” та ЗГРУ КБ „Приватбанк” встановлено використання  коштів, що отримані  по договорах  доручення, на власні  потреби для  ведення  господарської діяльності підприємства, що за змістом суперечить ст.1000 ЦК України, де вказано, що повірений (в даному випадку ТзОВ  „Віардо”) зобов”язаний  вчиняти  дії відповідно  до змісту  даного йому доручення. А тому  позивачем умови договору не виконувались.

З Акту перевірки(стор.8) вбачається, що отримання ТзОВ „Віардо” коштів від поручителів і їх повернення поручителям відбувалося не в межах одного податкового періоду.

 Відповідно до  п.п.1.22.2 п.1.22 ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР, поворотна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами.

Відповідно до п.п 1.22.1. п.1.22 ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР, до безповоротної фінансової допомоги відноситься сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожен день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Згідно із п.11.1 ст.11 зазначеного Закону, для цілей цього Закону використовуються такі податкові періоди: календарні квартал, півріччя, три квартали, рік.    

Відповідно до п.п 4.1 ст.4 зазначеного Закону, валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами, валовий доход включає загальні доходи від реалізації товарів (робіт, послуг).

Відповідно до абз.2 п.п. 4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР, валовий дохід включає, зокрема, суму безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді.

З наведеного вбачається, що якщо поворотна  фінансова допомога  не була повернута  на кінець  звітного періоду, то  в такому   випадку  наявні  правові підстави  нарахування  умовних відсотків за час   фактичного використання такої  допомоги на суму такої  допомоги, які підлягають включенню  до складу  валового доходу  підприємства –одержувача  такої допомоги,  як безповоротна фінансова допомога.

                    Враховуючи вищенаведене, податковим органом правомірно нараховано позивачу  суму валового доходу 25554,10 грн як суму процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, отриманої від ТзОВ “Галпродукт”та ТзОВ “Богатир”, що залишилася неповерненою на  кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки НБУ, розрахованої  за кожний день використання такої фінансової допомоги

                    Безпідставним є посилання позивача на норму  п.п 7.9.1 п.7.9 ст. 7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР(відповідно до якої не  включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку з залученням платником податку коштів або майна в довірче управління), оскільки, з врахуванням Рішення ДПА у Львівській області від 19.02.2007 року №3140/10/25-005/192, сума донарахованого валового доходу 25554,10 грн нарахована не в сумі коштів, залучених позивачем по договорах з ТзОВ “Галпродукт”та ТзОВ “Богатир”, а в сумі умовно нарахованих відсотків на залучені по цих договорах кошти,  які залишалися неповерненими на кінець звітного періоду.

                    Безпідставним є посилання позивача на те, що нарахування валового доходу по договорах доручення не може бути здійснене, оскільки ці договори не визнані недійсними в судовому порядку. При цьому суд виходить з того, що визначення поворотної фінансової допомоги, яке міститься в п.п.1.22.2 п.1.22 ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР, не пов'язує поворотну фінансову допомогу з видом договору, а повязує її із наявністю в договорі таких ознак як передача платнику податку у користування на визначений строк коштів без передбачення нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами.

                    Тому визначення податковим органом позивачу суми основного платежу з податку на прибуток в частині суми  6388,53 грн (25% від 25554,10 грн) здійснено у спірному  податковому повідомленні-рішенні ДПІ у Шевченківському районі  м. Львова №0000822320/3/4825 від 28.02.2007 року правомірно. Як наслідок, правомірно застосовані і штрафні(фінансові) санкції на цю суму в порядку п.п.17.1.3. п.17.1 ст.17 Закону України „Про  порядок  погашення  зобов'язань   платників   податків  перед  бюджетами  та державними цільовими фондами” від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ, в сумі 2074,49 грн.

Згідно із ст. 162 КАС України, суд вправі постановою визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремі його положення, дії чи бездіяльність і скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення. Суд також може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод чи інтересів суб'єкта у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

            З огляду на вищенаведене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог. Суд визнає  нечинним податкове повідомлення –рішення ДПІ у Шевченківському районі  м. Львова № 0000822320/3/4825 від 28.02.2007 року в частині визначення ТзОВ „Віардо” податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі  37485 грн 50 коп –основного платежу та 18742 грн 75 коп –штрафних (фінансових) санкцій, усього в сумі 56228 грн 25 коп. В задоволенні іншої частини позову суд відмовляє.

          Судові витрати в сумі 3 грн 40 коп судового збору розподіляються наступним чином. Враховуючи немайновий характер заявленої позовної вимоги та її часткове задоволення судом, суд в порядку ч.3 ст.94 КАС України присуджує позивачу з державного бюджету судовий збір в сумі 2 грн 96 коп (відповідно до тієї частини вимог, по якій задоволено позовні вимоги). Інша частина судового збору в сумі 0 грн 44 коп покладається на позивача.  Решта суми судового збору, зайво сплаченого платіжним дорученням № 11380 від 28.02.2007 року, може бути повернута в порядку ч.2 ст.89 КАС України за клопотанням особи, яка його сплатила.

На підставі вищенаведеного, керуючись п.2-1, п.3, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень та ст.ст. 69-71,86,87,89, 94, 98, 158, 160, 162, 163, 167  Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 року № 2747-IV (із змінами та доповненнями), суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов задоволити частково.

2.          Визнати нечинним податкове повідомлення –рішення ДПІ у Шевченківському районі  м. Львова № 0000822320/3/4825 від 28.02.2007 року в частині визначення ТзОВ „Віардо” податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі  37485 грн 50 коп –основного платежу та 18742 грн 75 коп –штрафних (фінансових) санкцій, усього в сумі 56228 грн 25 коп.

3.          В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити

4.          Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Віардо”(79019, м.Львів, вул. Заводська, 13/4, ідентифікаційний код 30275880) 2 грн. 96 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, передбаченому ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя