Рішення

від 30.04.2020 по справі 340/736/20

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/736/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі судді Хилько Л.І., розглянув у порядку спрощеного (письмового) провадження адміністративну справу

за позовом:

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , національний паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Світловодським МРВ УМВС України в Кіровоградській області 29.10.2004 року; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ; адреса: с. Павлівка, Світловодський район, Кіровоградська область, 27500)

до відповідача:

Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 39767636; адреса: вул. Академіка Корольова, 26, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25006)

про визнання протиправним та скасування рішення, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (далі - відповідач), в якому, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог (а.с.84-85), просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення (у формі наказу) Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 12.02.2020 року №11-2153/14-20-СГ, яким ОСОБА_1 , відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 1,9231 га, яка розташована на території Павлівської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області, кадастровий номер 3525286900:02:000:5279;

- стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області моральну шкоду у розмірі 1 мінімальної заробітної плати.

В обґрунтування вказаних вимог позивачем зазначено, що вона звернулась до відповідача із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачі у власність площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства на території Павлівської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області, до такої заяви долучено необхідний пакет документів. Натомість, ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області відмовило у затвердженні такого проекту землеустрою, тому позивач, вважає, що її право порушено та вказує на понесенні моральних страждань, просить також стягнути моральну шкоду з відповідача, наполягає на наявності підстав для задоволення адміністративного позову.

Ухвалою суду від 13.03.2020 року було відкрито спрощене провадження без виклику сторін (а.с.68).

Вказана ухвала сторонам була направлена відповідно до вимоги Кодексу адміністративного судочинства України засобами поштового зв`язку, та отримана учасниками справи (а.с.69-70).

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому наголошено на правомірності дій Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області при винесенні спірного наказу №11-2153/14-20-СГ від 12.02.2020 року та вказує, що ними дотримано норми чинного земельного законодавства при відмові ОСОБА_1 у задоволенні її заяви, а тому наполягає на відмові в задоволенні позовних вимог (а.с.72-75).

Позивачем на виконання процесуальних приписів Кодексу адміністративного судочинства України подано відповідь на відзив (а.с.81-83).

Згідно до ст. ст. 262, 263 КАС України, дану справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження.

Дослідивши наявні в справі матеріали, при вирішенні даного спору, суд враховує наступні фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , національний паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Світловодським МРВ УМВС України в Кіровоградській області 29.10.2004 року; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ; отримала дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для подальшої безоплатної передачі у власність для ведення особистого селянського господарства на території Павлівської сільської ради, площею 2,0000 га, що відображено у відповідному розпорядженні голови Світловодської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 23.11.2012 року №854-р (а.с.15-18).

Наслідком отримання такого дозволу позивачкою, стало замовлення розроблення у ФОП ОСОБА_2 , відповідного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність шляхом безоплатної передачі для ведення особистого селянського господарства; за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що перебувають в запасі на території Павлівської сільської ради (контур 201) Світловодського району Кіровоградської області; категорія земель - землі сільськогосподарського призначення (а.с.18-20).

В матеріалах справи, міститься висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 05.09.2013 року №115, яким відділ Держкомзему у Світловодському районі погоджує проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність шляхом безкоштовної передачі для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,9231 га громадянці України ОСОБА_1 за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що перебувають в запасі на території Павлівської сільської ради (контур №201) Світловодського району Кіровоградської області розроблений згідно розпорядження голови Світловодської РДА від 23.11.2012 року №854-р (а.с.23).

В свою чергу, 18.12.2019 року ОСОБА_1 звернулась через центр надання адміністративних послуг у Світловодському районі до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для подальшої безоплатної передачі у власність для ведення особистого селянського господарства на території Павлівської сільської ради, площею 2,0000 га (а.с.26).

Як вбачається із опису поштового відправлення вищевказаної заяви позивачем адресованого на ім`я Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області із переліку об`єктів доданих позивачем до такої заяви, а саме: заява - 1 примірник, документація із землеустрою - 1 примірник, позитивний висновок державної експертизи землевпорядної документації - відсутній, примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) документа уповноваженої особи, що засвідчує його повноваження відсутній (а.с.27).

11.01.2020 року Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області видало наказ №11-483/14-20-СГ, яким відмовлено у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки ОСОБА_1 , з підстав невідповідності проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів: перелік обмежень у використанні земельної ділянки оформити у відповідності до додатку 6 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року №1051; висновок про погодження проекту землеустрою не містить реєстраційні атрибути; розпорядження голови Світловодської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 23.11.2012 року №854-р Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам втратило чинність; необхідно додати свідоцтво про перевірку законодавчо врегульованого засобу вимірювальної техніки згідно п. 3.1 Вимог технічного і технологічного забезпечення виконавців топографо-геодезичних і картографічних робіт, затверджених наказом Міністерства аграрної політики та продовольства засобів вимірювальної техніки відповідно до Закону України Про метрологію та метрологічну діяльність , статті 17 Закону України Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність ; долучити відомості щодо легітимності отримання даних державної геодезичної мережі (стаття 20 Закону України Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність ); долучити відомості стосовно повірки засобі вимірювальної техніки (стаття 17 Закону України Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність ); долучити вихідні дані прив`язки до державної геодезичної мережі та їх походження (Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000, 1:500) (а.с.30).

В свою чергу, 31.01.2020 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,9231 га для ведення особистого селянського господарства на території Павлівської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області (а.с.31).

До такої заяви долучено: проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, витяг з державного земельного кадастру, наказ ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області від 11.01.2020 року №11-483/14-20-СГ; опис виправлених зауважень до документації із землеустрою (а.с.32).

На таку заяву, 12.02.2020 року Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області видало наказ №11-2153/14-20-СГ, яким відповідно до статей 15-1, 118, 122 Земельного кодексу України, Положення про Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 12.11.2019 року №285, відмовлено ОСОБА_1 , у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Павлівської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області розмір земельної ділянки 1,9231 га, кадастровий номер 3525286900:02:000:5279, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та надання цієї земельної ділянки у власність з таких підстав: проект землеустрою не відповідає вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а саме: копії розпоряджень голови Світловодської районної державної адміністрації Кіровоградської області не завірені належним чином (відповідно до вимог Національного стандарту Вимоги до оформлення документів ДСТУ 4163-2003) (а.с.34).

Не погоджуючись з такою відмовою, що відображена у вказаному наказі, позивач звернулась до суду з даним позовом, за захистом порушеного на її думку, права.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Предметом даного спору, є встановлення правомірності дій в.о. начальника головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області Коробова Ю. при винесенні наказу від 12 лютого 2020 року №11-2153/14-20-СГ, яким ОСОБА_1 , відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 1,9231 га, яка розташована на території Павлівської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області, кадастровий номер 3525286900:02:000:5279.

Підставою відмови ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є не відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а саме: копії розпоряджень голови Світловодської районної державної адміністрації Кіровоградської області не завірені належним чином (відповідно до вимог Національного стандарту Вимоги до оформлення документів ДСТУ 4163-2003).

Процесуальні питання оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень регламентовані Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

За змістом положень статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (ч.1 ст. 5 КАС України).

Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. Порушення вимог Закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням.

Тобто, виходячи з аналізу вищезазначеної правової норми, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цією дією.

Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідати їй (ст. 8). На ці обставини неодноразово вказував Конституційний Суд України у своїх рішеннях, зокрема, рішенні №7-рп/2003 від 10.04.2003 року, рішенні №9-рп/2004 від 07.04.2004 року, рішенні №1-рп/2007, рішенні №19-рп/2008 від 02.10.2008 року.

При прийнятті рішення по цій справі суд керується принципами адміністративного судочинства, зокрема, принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого суд не обмежується тільки документами та заявами про докази, які внесені сторонами, а також здійснює дослідження обставин у справі за власною ініціативою, у т. ч. з метою реалізації завдань адміністративного судочинства.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Суд зазначає, що правовий статус головного управління Держгеокадастру в області визначено відповідним Положенням, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016р. №333 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за № 1391/29521).

Згідно з пунктом 2 Положення, Держгеокадастр у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, Указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Відповідно до пункту 3 Положення передбачено, що основними завданнями Держгеокадастру, зокрема, є реалізація державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно з підпункту 13 пункту 4 Положення Головне управління Держгеокадастру в області розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Водночас, Законом України від 10.07.2018 р. № 2498-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні", який набрав чинності з 01.01.2019р., доповнено розділ Х Земельного кодексу України пунктом 21, яким установлено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані . Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.09.2012р. № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" (далі - Закон №5245-VI) визначено, що з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки:

- на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;

- які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Відповідно до пункту 4 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №5245-VI у державній власності залишаються:

а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки:

- на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності;

-які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;

- які належать до земель оборони;

б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

в) землі зон відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу.

Згідно з пунктом 6 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №5245-VI у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються:

- у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами;

- за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками.

Відповідно до пункту 7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №5245-VI з дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

З вищевикладених норм чинного законодавства судом встановлено, що спеціальним нормативно-правовим актом, що визначає процедуру та порядок передачі у власність, користування та приватизації земельних ділянок державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій є Земельний кодекс України, який, зокрема, визначає коло суб`єктів, до повноважень яких віднесено вирішення питань щодо безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадян внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.

Такими суб`єктами до 01.01.2019 р. були визначені органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Починаючи з 01.01.2019 р. вирішення таких питань Законом України від 10.07.2018р. №2498-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування.

При цьому, суд звертає увагу позивача, що в межах наявних повноважень Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження №60-р від 31.01.2018 року, яким передбачено передачу земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів у власність об`єднаних територіальних громад. Наслідком такої передачі стане набуття відповідними органами місцевого самоврядування прав на самостійне розпорядження набутими земельними ділянками.

Розпорядженням №60-р визначений механізм передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення в комунальну власність, кожним з пунктів 1-3 розпорядження передбачає певні обставини, за наявності яких застосовується дія такого пункту. Зокрема, пунктом 1 цього розпорядження передбачено формування земельних ділянок, що підлягають передачі в комунальну власність, шляхом проведення інвентаризації. Пунктом 2 положення передбачено, що земельні ділянки, які підлягають передачі в комунальну власність та права на які виставлені на земельні торги, будуть передані в комунальну власність після оголошення результатів земельних торгів та укладення договорів оренди.

Пунктом 3 розпорядження №60-р передбачено, що до передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну, суб`єктами розпорядження земельними ділянками державної власності здійснюється передача права користування чи права власності на зазначені земельні ділянки за умови погодження з об`єднаними територіальними громадами (шляхом прийняття відповідною радою рішення згідно із статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Згідно з статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1, 7 ст. 5 Закону України Про особисте селянське господарство від 15.05.2003 р. №742-IV для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 3 статті 22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, зокрема, для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до статті 78 Земельного кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

У відповідності до п. "б" ч.1 ст. 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

При цьому, з огляду на зміст п. п. "в" ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

На підставі п. "б" ч. 1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, у частині 7 статті 118 Земельного кодексу України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою:

а) надати дозвіл;

б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

Таким чином, частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначено перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, який є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного суду викладеною у постанові від 27.02.2018 року справа №545/808/17 та постанові від 20.01.2018 року по справі №802/928/17-а.

При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2018 року по справі №806/5106/15.

Отже, зі змісту наведених норм вбачається, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у користування та власність громадян.

Частина 2 статті 198 Земельного кодексу України встановлює, що кадастрова зйомка включає в себе, серед іншого, погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами (пункт "б" частини 2 вказаної статті).

При цьому, з вищенаведених норм Земельного кодексу України вбачається, що підставами для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути не погодження проекту землеустрою в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Правові підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 жовтня 2018 року у справі №820/4852/17.

Отже, однією з передумов для прийняття органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність є наявність погодженого визначеними статтею 186-1 Земельного Кодексу України органами проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки у власність. При цьому орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування до повноважень якого належать питання передачі земельних ділянок державної або комунальної власності у власність на стадії затвердження проекту землеустрою не наділений дискреційними повноваженнями, оскільки єдиною підставою для відмови затвердити такий проект є відсутність погоджень органів, визначених статтею 186-1 Земельного Кодексу України.

Матеріали справи містять висновок управління Держземагенства у Світловодському районі Кіровоградської області від 05.09.2013 року №115 про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність шляхом безкоштовної передачі для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,9231 громадянці ОСОБА_1 за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що перебувають в запасі на території Павлівської сільської ради (контур №201) Світловодського району Кіровоградської області розроблений згідно розпорядження голови Світловодської РДА від 23.11.2012 року №854-р., термін дії висновку - на термін чинності проекту землеустрою (а.с.23).

Водночас, надані до суду копії проекту землеустрою 2013 року виготовлені ФОП ОСОБА_2 щодо відведення земельної ділянки у власність шляхом безкоштовної передачі громадянці ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що перебувають в запасі на території Павлівської сільської ради (контур №201) Світловодського району Кіровоградської області, не містить термін чинності на який такий виготовлено (а.с.20-22).

Отже, у взаємозв`язку із викладеним, суд вважає, що спірний наказ про відмову не тягне для позивача настання будь-яких негативних наслідків, оскільки прийнятий органом виконавчої влади, до повноважень якого не віднесено вирішення спірного питання. Суд вважає, що вирішення заяви позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Павлівської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області розмір земельної ділянки 1,9231 га, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, до 01.01.2019 р. було віднесено до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області.

Такого висновку суд дійшов з огляду на положення частин третьої та четвертої статті 122 Земельного кодексу України, якими визначено повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, його територіальних органів у питаннях передачі земельних ділянок громадянам у приватну власність, а також на положення пунктів 3, 4, 6 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №5245-VI.

У свою чергу, стаття 186-3 Земельного кодексу України є бланкетною до положень статті 122 Земельного кодексу України, якими розмежовано компетенції сільських, селищних, міських рад та центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, його територіальних органів, яким є Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, щодо розпорядження земельними ділянками державної власності, які знаходяться за межами населеного пункту, в залежності від призначення такої земельної ділянки.

Судом встановлено, що земельна ділянка, на виділення якої претендує позивач, знаходиться за межами населеного пункту та відповідно до пунктів 4, 6 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI до 01.01.2019 р. відносилася до земель сільськогосподарського призначення державної власності. Починаючи з 01.01.2019р. відповідно до пункту 21 розділ Х Земельного кодексу України така земельна ділянка віднесена до земель комунальної власності відповідної територіальної громади.

Крім того, слід зазначити, що, виходячи з висновків Конституційного Суду України, наведених у рішенні від 03.10.1997 по справі № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України), до даних правовідносин підлягає застосуванню саме стаття 122 Земельного кодексу України в редакції Закону України від 06.09.2012 № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", який прийнятий пізніше Закону України від 05.06.2003 № 899-VI "Про виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власника земельних часток (паїв)".

Аналогічну праву позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №818/661/17 (реєстраційний № рішення в ЄДРСР 72505819) та від 20.03.2018 у справі №818/665/17 (реєстраційний № рішення в ЄДРСР 72867041).

Отже, з огляду на вищевказані положення чинного законодавства, у взаємозв`язку із встановленими фактичними обставинами справи, суд приходить до висновку, що позивачу відмовлено у затвердженні проекту землеустрою на законних підставах.

Таким чином, оскільки прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою за заявою позивача не віднесено до повноважень відповідача, суд дійшов висновку, що з боку Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області відсутні протиправні дії, про які вказує позивач. Відповідно, така вимога позивача є безпідставною.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб під час здійснення повноважень.

Відповідно до частини 5 статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Правило генерального делікту стосовно моральної шкоди закріплено у статті 1167 Цивільного кодексу України, зміст якого наведено вище.

Водночас, такий критерій є загальним і нормами законодавства, які регулюють відшкодування моральної шкоди, встановлено певні умови та підстави її відшкодування крім самого факту порушення прав особи.

Так, відповідно до положень ч. ч. 2-5 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Враховуючи зміст наведеної норми законодавства, суд зазначає, що саме по собі порушення прав особи ще не свідчить про заподіяння їй моральної шкоди, оскільки така шкода повинна мати певний прояв у вигляді, зокрема, фізичних та/або душевних страждань, приниженні честі і гідності тощо, і наявність таких обставин повинна довести особа, яка вважає, що їй заподіяно моральну шкоду.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Стверджуючи про те, що йому завдано моральну шкоду, позивач не обґрунтувала, в чому саме полягає ця шкода, не доведено факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв`язку з протиправними діями відповідача, не визначено, якими доказами це підтверджується.

Зважаючи на наведене вище, оцінивши і проаналізувавши надані позивачем пояснення та докази, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем того, що оскаржуваними діями (бездіяльністю) відповідача йому заподіяно моральну шкоду, а саме позивач не надав належних пояснень та будь-яких доказів того, в чому полягає моральна шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заподіянням йому шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.

Відтак, з огляду на вказане, вимога позивача про відшкодування моральної шкоди відповідачем, є безпідставною та відповідно задоволенню не підлягає.

Поряд з тим, суд звертає увагу позивача на те, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункту 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Суд зазначає, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Положеннями частини 1 статті 5 КАС України, позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішеннях № 6-рп/1997 від 25.11.1997, № 9-рп/1997 від 25.12.1997 щодо офіційного тлумачення частини 2 статті 55, статей 64, 124 Конституції України, статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України, встановлено, що кожен має право звернутись до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Отже, право на звернення до адміністративного суду з позовом не є тотожним праву на судовий захист, яке закріплено у статті 5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного позову ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист, адже для того, щоб він був наданий, необхідно встановити, що право особи, яка звернулась з позовом, були дійсно порушені в публічно-правових відносинах.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати у відповідності до статті 139 КАС України розподілу та присудженню не підлягають.

Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 260-263, 295 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 12 лютого 2020 року №11-2153/14-20-СГ, про відмову ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 1,9231 га, яка розташована на території Павлівської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області, кадастровий номер 3525286900:02:000:5279 та стягнення з Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області моральну шкоду у розмірі 1 мінімальної заробітної плати- відмовити повністю.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст. ст. 255, 295 КАС України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії.

Згідно до пп.15.5 п. 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Л.І. Хилько