Рішення

від 27.04.2020 по справі 910/289/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.04.2020Справа № 910/289/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнеекспресбуд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Будальянс Груп"

про стягнення заборгованості в розмірі 634 641,50 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Рівнеекспресбуд звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Будальянс Груп про стягнення заборгованості в розмірі 634 641,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором про закупівлю товарів від 12.10.2017, в частині здійснення розрахунків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, поставлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 10.02.2020.

У судове засідання 10.02.2020 представники сторін не з`явились.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2020 підготовче судове засідання відкладено на 02.03.2020.

У судове засідання 02.03.2020 представник позивача з`явився, представник відповідача не з`явився.

За результатами підготовчого засідання, призначеного на 02.03.2020, судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.03.2020.

27.03.2020 представником позивача подано заяву в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України та клопотання про розгляд справи за відсутності позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2020 розгляд справи по суті призначено на 27.04.2020.

У судове засідання 27.04.2020 представник позивача не з`явився, попередньо подавши клопотання про розгляд справи за відсутності позивача на підставі ч. 3 ст. 196 ГПК України.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду були направлені судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак були повернуті відділом поштового зв`язку до суду з поміткою адресат відсутній .

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв`язку повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу ухвал Господарського суду міста Києва.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

При цьому, за приписами ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на викладене, оскільки неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 27.04.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

12 жовтня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Рівнеекспресбуд (далі - постачальник (продавець), позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Будальянс Груп (далі - покупець, відповідач) укладено Договір про закупівлю товарів (далі - Договір), в порядку та на умовах якого, постачальник зобов`язується поставляти та передавати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити наступний товар: емульсія бітумна дорожня катіонна, бітум нафтовий дорожній, мазут (далі - товар).

Номенклатура, кількість, умови постачання, ціна товару визначаються сторонами в Договорі, додатках до договору, рахунками на товар тощо (п. 1.2 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору постачальник повинен поставити покупцю товар (товари) якість яких відповідає умовами ДСТУ, що ставляться для даного виду товар або іншим умовам і підтверджуватися сертифікатом (паспортом) якості.

Ціна цього Договору є приблизною і становить 4 020 000 грн., в тому числі ПДВ - 670 000 грн., що станом на дату укладення Договору дорівнює загальній вартості товару.

Загальна вартість товару за цим Договором складається із вартості кожної партії товару, поставленої в межах строку дії цього Договору (п. 3.1 Договору).

У відповідності до п. 3.3 Договору вартість тари, упаковки, маркування за цим Договором включається у загальну вартість товару.

За умовами п. 4.1 Договору розрахунки за поставлений товар проводяться шляхом: оплати покупцем після пред`явлення постачальником, отримання від постачальника рахунку на оплату товару (далі - рахунок) та підписання сторонами Акту приймання-передачі товару і передачі документів, зазначених пунктом 4.2 Договору, на протязі не більше 10 календарних днів.

Пунктом 4.4 Договору узгоджено що сторони впродовж 5 банківських днів після закінчення календарного місяця роблять звіряння розрахунків за поставлений товар.

У відповідності до п. 5.1 Договору строк поставки товарів за Договором: постачальник здійснює поставку товару на умовах Інкотермс-2000 на підставі заявки покупця. У заявці покупця вказується: найменування товару; кількість товару; умови поставки згідно умов Інкотермс-2000. Постачальник розглядає заявку покупця протягом трьох банківських днів та акцептує її або надає покупцю обґрунтовані заперечення у письмовій формі на протязі трьох робочих днів.

Згідно з п. 5.2 Договору після передачі товару та надання документів, зазначених в п. 4.1, п. 4.2 Договору між сторонами оформлюється відповідний Акт приймання-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін та скріплюється печатками сторін.

Поставка є здійсненою виключно після передання товару та надання документів, зазначених в п. 4.1 Договору.

Датою передачі товару від постачальника покупцю, вважається дата підписання Акту приймання-передачі товару (п. 5.3 Договору).

Пунктами 6.1.1 та 6.1.2 Договору визначено, що покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари та приймати поставлені товари згідно з актом приймання-передачі товару.

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2018, а щодо фінансових зобов`язань до повного їх виконання (п. 10.1 Договору).

Як зазначає позивач, ТОВ Рівнеекспресбуд здійснило поставку ТОВ Будівлеьна компанія Будальянс Груп у відповідності до умов Договору, однак відповідач не виконав свої договірні зобов`язання в частині здійснення оплати за поставлений за договором товар у повному обсязі, в зв`язку з чим, за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 493 147,22 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Укладений між сторонами договір за своєю природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Судом встановлено, що позивачем було здійснено поставку відповідачу товару згідно видаткових накладних № 103 від 27.10.2017 на суму 331 701,72 грн., № 104 від 31.10.2017 на суму 325 167,78 грн., № 106 від 04.11.2017 на суму 315 853,44 грн., № 107 від 06.11.2017 на суму 314 741,28 грн., № 117 від 15.11.2017 на суму 57 982,50 грн., № 111 від 17.11.2017 на суму 350 469,42 грн., № 112 від 17.11.2017 на суму 265 250,16 грн., № 115 від 17.11.2017 на суму 329 755,44 грн., № 118 від 17.11.2017 на суму 344 857,56 грн., № 120 від 23.11.2017 на суму 335 576,28 грн., які підписані сторонами без заперечень та зауважень.

Також на виконання умов Договору сторонами складено та підписано без зауважень та заперечень Акти прийому-передачі від 15.11.2017, від 17.11.2017, від 17.11.2017, від 17.11.2017, від 17.11.2017, від 23.11.2017,

Відповідно до статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

За умовами п. 4.1 Договору розрахунки за поставлений товар проводяться шляхом: оплати покупцем після пред`явлення постачальником, отримання від постачальника рахунку на оплату товару (далі - рахунок) та підписання сторонами Акту приймання-передачі товару і передачі документів, зазначених пунктом 4.2 Договору, на протязі не більше 10 календарних днів.

Як зазначає позивач, відповідачем оплачено отриману продукцію частково, що відповідачем не спростовано, в зв`язку з чим за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 493 147,22 грн.

З наявного в матеріалах справи Акту звірки взаєморозрахунків за період 2018 рік вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на 31.12.2018 становить 493 147,22 грн.

Верховний Суд у постанові від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 зазначив, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

У постанові Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18 зроблено висновок, що закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків (див. частина перша статті 11 ЦК України). В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено постанові Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 911/3685/17.

Акт звіряння може бути доказом на підтвердження обставин, зокрема, наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звіряння розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Підписання акту звіряння, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів на підтвердження оплати поставленого товару у повному обсязі, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки позивачем відповідачу узгодженого товару та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 493 147,22 грн.

Також, позивачем заявлено до стягнення 30 561,62 грн. 3% річних, 76 412,38 грн. інфляційних втрат та 34 520,31 грн. штрафу.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 216, 218 ГК України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій в порядку, передбаченому законодавством та договором.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Суд зазначає, що за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф.

Згідно з ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з п. 7.3.3 Договору до правовідносин покупця і постачальника в частині визначення виду та розміру штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) за порушення покупцем) взятих на себе згідно умов даного Договору зобов`язань, застосовуються положення частини 2 статті 231 Господарського кодексу України.

Частиною 2 ст. 231 ГК України унормовано, що у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру штрафу, оскільки відповідачем допущено прострочення з оплати вартості поставленого товару та строк понад тридцять днів, з огляду на приписи ст. 6, 627, 628 ЦК України, оскільки сторонами узгоджено застосування до відносин сторін за Договором приписів ч. 2 ст. 231 ГК України, враховуючи, що сума заборгованості складає 493 147,22 грн., а розмір штрафу згідно приписів ч. 2 ст. 231 ГК України складає 7%, судом встановлено, що вимоги про стягнення штрафу в розмірі 34 520,31 грн. є обґрунтованими.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат за заявлений позивачем період, судом встановлено, що при розрахунку інфляційних втрат позивачем допущено арифметичні помилки у визначені сукупного індексу інфляції за заявлений період,, в зв`язку з чим стягненню з відповідача підлягають 3% річних в розмірі 30 561,62грн. та інфляційні втрати в розмірі 75 793,95 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність заборгованості за отриманий за Договором товар.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Будальянс Груп" (02095, м. Київ, вулиця Княжий Затон, будинок 21, квартира 135; ідентифікаційний код: 40445002) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнеекспресбуд" (33028, Рівненська обл., місто Рівне, вулиця В`ячеслава Чорновола, будинок 13; ідентифікаційний код: 36007978) заборгованість в розмірі 493 147 (чотириста дев`яносто три тисячі сто сорок сім) грн. 22 коп., штраф в розмірі 34 520 (тридцять чотири тисячі п`ятсот двадцять) грн. 31 коп., 3% річних в розмірі 30 561 (тридцять тисяч п`ятсот шістдесят одна) грн. 62 коп., інфляційні втрати в розмірі 75 793 (сімдесят п`ять тисяч сімсот дев`яносто три) грн. 95 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 9 510 (дев`ять тисяч п`ятсот десять) грн. 35 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 04.05.2020

Суддя О.А. Грєхова