Рішення

від 04.05.2020 по справі 910/2940/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.05.2020Справа №910/2940/20 Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Ксант-2 , с. Устинівка, Малинський район, Житомирська область

до Приватного підприємства Укрофіс , м. Київ

про стягнення 148 343,60 грн, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

27.02.2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Ксант-2 (позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Приватного підприємства Укрофіс (відповідач) суми попередньої оплати в розмірі 147 400,00 грн, суми пені в розмірі 810,70 грн, суми 3% річних в розмірі 132,90 грн, яка обґрунтована невиконання відповідачем умов Договору №039-02-20 від 10.02.2019 року в частині поставки товару, оплаченого позивачем за пліжним дорученням №2107 від 11.02.2020, згідно виставленого відповідачем рахунку-фактури №045 від 10.02.2020 року.

Разом з позовною заявою 27.02.2020 року до суду позивачем була подана заява про забезпечення позову, в якій останній просив вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти Приватного підприємства Укрофіс , що обліковуються на будь-яких розрахункових рахунках останнього, виявлених державним або приватним виконавцем, в межах ціни позову в сумі 148 343,60 грн.

Ухвалою від 28.02.2020 року у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Ксант-2 про забезпечення позову було відмовлено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04080, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, будинок 10, направлялась ухвала суду.

Проте, до суду повернулось поштове відправлення, адресоване відповідачу, а саме №0103053259646, яке відповідно до повідомлень підприємства поштового зв`язку з відбитком календарного штемпелю не вручене під час доставки у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою та повернуто до суду.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв`язку повідомлення з відбитком календарного штемпелю про повернення поштового відправлення вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі №910/2940/20 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до положень ст. 165 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи та у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, відзиву на позовну заяву до суду не подав, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.02.2019 року між відповідачем (продавець) та позивачем (покупець) було укладено Договір №039-02-20 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов`язався передати у власність аміачну селітру N 34,4% виробник Україна, 22 тони (біг-беги) по ціні 6 700,00 грн (надалі - товар), а покупець зобов`язався оплатити та прийняти його. Загальна сума Договору складає 147 400,00 грн.

Пунктом 2.4. Договору сторони домовились, що продавець здійснює поставку товару частинами, згідно підписаних специфікацій, що є невід`ємною частиною Договору.

Передача товару здійснюється в місці призначення згідно підписаних видаткових накладних або акту приймання-передачі товару у випадку його складання сторонами. (п. 2.5. Договору).

Попередня оплата, в розмірі 100% вартості партії товару, має бути перерахована продавцю протягом строку вказаного в рахунку-фактурі, та специфікаціїдо даного Договору. (п. 3.3. Договору).

Відповідно до п. 4.2. Договору доставка товару до місця призначення здійснюється автотранспортом за рахунок продавця протягом 3 календарних днів з моменту оплати товару.

Згідно з положеннями п. 8.1. Договору він вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання.

Специфікацією до Договору сторонами погоджено найменування товару аміачна селітра N 34,4% виробник Україна, 22 тони по ціні 6 700,00 грн, загальна сума Договору складає 147 400,00 грн.

10.02.2020 року відповідачем було виставлено позивачу на оплату Рахунок-фактуру №045 на суму в розмірі 147 400,00 грн.

Позивачем було здійснено оплату вказаного рахунку згідно платіжного доручення №2107 від 11.02.2020 року на вказану суму з призначенням платежу: оплата за добрива згідно рахунку №039-02-20 від 10.02.2020 року.

Проте, як зазначає позивач, відповідач, згідно з умовами п. 4.2. Договору, не поставив позивачу обумовлений сторонами товар.

У зв`язку з цим, позивач звернувся до суду з позовом з вимогою про стягнення з відповідача суми попередньої оплати в розмірі 147 400,00 грн, суми пені в розмірі 810,70 грн та суми 3% річних в розмірі 132,90 грн

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Ксант-2 підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину суд визнає Договір №039-02-20 належною підставою, у розумінні норм ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Укладений сторонами Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. (ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, відповідачем 10.02.2020 року було виставлено позивачу на оплату Рахунок-фактуру №045 на суму в розмірі 147 400,00 грн. в рахунку зазначено, що він дійсний до сплати до 12.02.2020 року.

Позивачем 11.02.2020 року було здійснено оплату вказаного рахунку згідно платіжного доручення №2107 на суму в розмірі 147 400,00 грн. Зазначений платіж було проведено банком 11.02.2020 року, про що свідчить відповідна відмітка банку на вказаному платіжному дорученні.

Як зазначалось вище, відповідно до п. 3.3. Договору сторонами визначено, що попередня оплата, в розмірі 100% вартості партії товару, має бути перерахована продавцю протягом строку вказаного в рахунку-фактурі.

Враховуючи, що в рахунку-фактурі строк оплати було встановлено до 12.02.2020 року і оплата від позивача відповідачу надійшла в межах вказаного строку, а саме 11.02.2020 року, то позивачем належним чином виконано свій обов`язок з перерахування оплати вартості товару на виконання умов укладеного між сторонами Договору.

Згідно п. 4.2. Договору товар має бути поставлений відповідачем протягом 3 календарних днів з моменту оплати.

Однак, відповідач, у строк встановлений п. 4.2. Договору, товар не поставив. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Стаття 525 Цивільного кодексу України визначає, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідач, у строк встановлений п. 4.2. Договору, товар не поставив та кошти в сумі 147 400,00 грн позивачу не повернув.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. (ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки, законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Однак, всупереч умов зазначеної норми та претензії позивача, відповідач платіж на суму 147 400,00 грн позивачу не повернув.

Враховуючи, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів поставки товару у строки визначені Договором, суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення позивачу суми оплати в розмірі 147 400,00 грн.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 810,70 грн, нарахованої за період з 15.02.2020 року по 25.02.2020 року та 3% річних в розмірі 132,90 грн, нарахованих за такий же період.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

У відповідності до погодженого сторонами п. 5.6. Договору у випадку порушення строків поставки товару продавець сплачує покупцю пеню у розмірі 0,05% від суми несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення виконання.

Оскільки сторонами в Договорі передбачено нарахування пені в розмірі 0,05% від суми несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення виконання, що кореспондується з правом сторони на застосування господапрських санкцій, судом зійснено перевірку наведеного позивачем розрахунку пені за вказаний період та встановлено, що здійснений він в порядку визначеному сторонами, а тому до стягнення з відповідача підлягає сума пені в розмірі 810,70 грн.

Стосовно заявленої позивачем до стягнення суми 3% річних в розмірі 132,90 грн, то суд зазначає наступне.

Як передбачає норма ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В той же час, положеннями укладеного між сторонами Договору на відповідача покладено не грошовий обов`язок, а саме обов`язок із здійснення поставки товару, оплаченого позивачем.

Як вже зазначалось вище, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. (ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки, законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Таким чином, враховуючи викладене, грошове зобов`язання з повернення позивачу коштів у відповідача виникло саме з моменту пред`явлення до нього позову.

Отже, за період, за який позивачем здійснюється нарахування відповідачу 3% річних, а саме з 15.02.2020 року по 25.02.2020 року, за останнім не рахувалось грошового невиконаного зобов`язання, оскільки пред`явлення вимоги (в даному випадку - позову) відбулось лише 27.02.2020 року.

З огляду на викладене, вимоги про стягнення з відповідача суми 3% річних в розмірі 132,90 грн, є передчасними та задоволенню не підлягають.

Позивачем також заявлено про стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України Про адвокатуру . Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Згідно зі ст. 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що позов позивача не підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі №914/434/17).

Проте, Суд зазначає, що позивачем не надано до матеріалів справи доказів на підтвердження понесення ним витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 6 000,00 грн, а саме відповідного платіжного доручення, квитанції, тощо, а тому зазначені витрати не розподіляються

Судовий збір позивача, у розмірі 2 223,16 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, покладається на відповідача, решта судового збору, у зв`язку з частковою відмовою в задоволенні позовних вимог - на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Укрофіс" (код ЄДРПОУ 32423670, адреса: 04080, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, буд. 10) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Ксант-2 (код ЄДРПОУ 37340163, адреса: 11652, Житомирська область, Малинський район, с. Устинівка, вул. Всеволода Лазуки, буд. 24) суму коштів в розмірі 147 400,00 грн (сто сорок сім тисяч чотириста гривень 00 копійок), суму пені в розмірі 810,70 грн (вісімсот десять гривень 70 копійок) та суму судового збору в розмірі 2 223,16 грн (дві тисячі двісті двадцять три гривни 16 копійок).

3. В іншій частині позову щодо стягнення суми 3% річних в розмірі 132,90 грн відмовити.

4. Залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Ксант-2" судовий збір, сплачений до державного бюджету, в сумі 1,99 грн.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 та п. 17.5. розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С.М. Морозов