Ухвала

від 30.04.2020 по справі 910/10980/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

30 квітня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/10980/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,

обов`язки секретаря судового засідання за дорученням головуючого судді покладено на помічника судді Александренко К.І.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю Аврора Терм - Бєгунова О.О., адвокат (ордер від 30.04.2020),

відповідача - Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України - Тацишина О.П. в порядку самопредставництва (наказ від 16.01.2020 № 3, наказ від 25.09.2019 № 73-к)

розглянувши матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю Аврора Терм

на рішення господарського суду міста Києва від 23.10.2019 (суддя Марченко О.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2020 (колегія суддів: Буравльов С.І. (головуючий), Пашкіна С.А., Андрієнко В.В.)

зі справи № 910/10980/19

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Аврора Терм (далі - ТОВ Автора Терм )

до Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення)

про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ Аврора Терм звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Відділення про визнання протиправною та скасування вимоги Відділення від 08.07.2019 № 60-02/3784 Про надання інформації .

Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, тим, що оскаржувана вимога, яка направлена Відділенням на адресу ТОВ Аврора Терм з метою отримання інформації, жодним чином не відноситься до сфери захисту від недобросовісної конкуренції, а має характер втручання в господарську діяльність суб`єкта господарювання, чим порушує право названого Товариства на нормальне функціонування та здійснення господарської діяльності.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.10.2019 зі справи № 910/10980/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2020, відмовлено у задоволенні позову, з посиланням на те, що вимога Відділення прийнята у межах повноважень, встановлених Законом України Про Антимонопольний комітет України ; Відділенням не порушено норм чинного законодавства України; реалізація повноважень Антимонопольного комітету України може здійснюватися як під час розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, так і під час проведення контрольної перевірки суб`єктів господарювання на предмет дотримання ними вимог законодавства у сфері захисту економічної конкуренції за відсутності відповідних заяв і порушених справ; надіслання Відділенням вимоги не порушує прав та охоронюваних законом інтересів ТОВ Аврора Терм та не може розцінюватися як втручання у господарську діяльність позивача.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду і постановою суду апеляційної інстанції, 24.02.2020 ТОВ Аврора Терм звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило зазначені судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Розгляд цієї скарги здійснюється з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції від 08.02.2020 (далі - у редакції, чинній з 08.02.2020).

Касаційну скаргу, з посиланням на приписи частини другої статті 287 ГПК України мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 08.09.2015 зі справи № 2а-4414/12/2670. Крім того, судові рішення попередніх інстанцій оскаржуються також з підстав, передбачених пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 18.03.2020 відкрито касаційне провадження у справі без зазначення дати проведення судового засідання (у зв`язку з карантинними та обмежувальними заходами).

Ухвалою Верховного Суду від 09.04.2020 розгляд касаційної скарги призначено на 30.04.2020 о 12:30.

У відзиві на касаційну скаргу Відділення просило залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись, зокрема, на правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 310 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу ; або

2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або

3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або

4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/10980/19 на підставі пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) з огляду на таке.

Так, згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

У постанові судової палати в адміністративних справах Верховного Суду від 08.09.2015 зі справи № 2а-4414/12/2670 (на яку посилається скаржник у касаційній скарзі в обґрунтування того, що судом апеляційної інстанції у справі № 910/10980/19 застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у справі № 2а-4414/12/2670), з посиланням на приписи статей 7, 17 Закону України Про Антимонопольний комітет України , зазначається про те, що право органів АМК вимагати інформацію у суб`єктів господарювання самостійного характеру не має, а передбачене законом у контексті виконання такими органами певних повноважень: розгляду справ чи заяв про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведення перевірки, дослідження ринків, реалізації конкурентної політики, в інших випадках, передбачених законодавством. Таким чином, при вирішенні спорів щодо правомірності вимог про надання інформації слід враховувати, що випадки, в яких органи АМК мають право вимагати від суб`єктів господарювання інформацію, повинні визначатися законами України. Відтак доведення законності таких вимог напряму залежить від доведення факту здійснення органами АМК того чи іншого повноваження, з яким закон пов`язує їх право вимагати інформацію. Вимога органу АМК обґрунтована проведенням дослідження щодо дотримання вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час здійснення державних закупівель. Оскільки суди не визнали доведеними обставини, з якими закон пов`язує наявність підстав для реалізації органом АМК повноважень на витребування інформації (дослідження на предмет дотримання вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час здійснення державних закупівель не є дослідженням ринків за своїм функціональним призначенням та спрямованістю), висновок щодо протиправності та скасування вимоги органу АМК є правильним.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про Антимонопольний комітет України (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) АМК є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

У відповідності до статті 3 наведеного Закону основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики, зокрема, в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до статті 7 Закону України Про Антимонопольний комітет України у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції АМК має повноваження, в тому числі: при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом, тощо.

Згідно з пунктами 5 та 12 частини першої статті 17 Закону України Про Антимонопольний комітет України голова територіального відділення Антимонопольного комітету України має такі повноваження: при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом; проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб`єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).

Згідно зі статтею 22 вказаного Закону розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов`язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом. Невиконання розпоряджень, рішень та вимог органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимог уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення тягне за собою передбачену законом відповідальність.

У відповідності до частини першої статті 22 1 Закону України Про Антимонопольний комітет України суб`єкти господарювання, об`єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, інші юридичні особи, їх структурні підрозділи, філії, представництва, їх посадові особи та працівники, фізичні особи зобов`язані на вимогу органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом та банківську таємницю, необхідну для виконання Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції та про державну допомогу суб`єктам господарювання.

Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

У зверненні з касаційною скаргою скаржником залишено поза увагою сталу та послідовну практику Верховного Суду у застосуванні норм права, а саме, статей 3, 7, 17, 22, 22 1 Закону України Про Антимонопольний комітет України , сформовану після прийняття Верховним Судом України постанови від 08.09.2015 у справі № 2а-4414/12/2670, яка полягає у тому, що: враховуючи положення наведених норм чинного законодавства орган АМК у межах наданих йому повноважень мав право витребувати у суб`єкта підприємницької діяльності відповідну інформацію (необхідну, в тому числі, для проведення дослідження на предмет наявності або відсутності ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції в діях юридичної особи під час проведення, зокрема, процедури закупівлі), а такий суб`єкт господарювання, у свою чергу, зобов`язаний надати таку інформацію у встановлений строк. Так, саме орган Антимонопольного комітету України визначає форму, спосіб та строк надання інформації, необхідної для виконання завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції. Законодавство про захист економічної конкуренції не наділяє суб`єкта господарювання правом на власний розсуд вирішувати питання щодо форми, способу та доцільності витребування органом Антимонопольного комітету України інформації, необхідної для виконання завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції. Відсутність законодавчих обмежень щодо підстав витребування органом АМК необхідної йому інформації підтверджується правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в його постанові від 14.08.2012 зі справи № 08/03/26/64/2011 та інших (наведена стала правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду: від 06.03.2018 зі справи № 922/1483/17, від 27.03.2018 зі справи № 922/2274/17, від 17.04.2018 зі справи № 922/2273/17, від 19.06.2018 зі справи № 917/1410/17, від 20.09.2018 зі справи № 915/17/18, від 13.11.2018 зі справи № 922/82/18, від 12.02.2019 зі справи № 915/352/18, від 23.04.2019 зі справи № 915/827/18, від 11.06.2019 зі справи № 908/1140/18, від 01.08.2019 зі справи № 910/15697/18, від 07.08.2019 зі справи № 910/13460/18 від 24.10.2019 зі справи № 904/781/19, від 19.12.2019 зі справи № 910/12403/18, від 23.01.2020 зі справи № 910/13204/18).

Таким чином, Верховний Суд як суд касаційної інстанції у своїх постановах відступив від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 08.09.2015 зі справи № 2а-4414/12/2670, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції, з урахуванням вимог частини шостої статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів переглянув судове рішення у справі № 910/10980/19 відповідно до такого висновку Верховного Суду.

Що ж стосується посилання скаржника на те, що підставою для скасування судового рішення у справі № 910/10980/19 та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України), то Верховний Суд зазначає, що умовою для застосування пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Проте, у цій справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України є необґрунтованими.

Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) Sunday Times v. United Kingdom Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін передбачено законом передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін передбачено законом передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови законний та згідно з процедурою, встановленою законом зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі Steel and others v. The United Kingdom ).

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі Пелевін проти України ).

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах Ейрі проти Ірландії , п.24, Series A № 32, та Гарсія Манібардо проти Іспанії , заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі Гарсія Манібардо проти Іспанії від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі Monnel and Morris v. the United Kingdom , серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі Helmers v. Sweden , серія A, № 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення розгляду заради розгляду . При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

За наведених обставин, згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ Аврора Терм на рішення господарського суду міста Києва від 23.10.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2020 у справі № 910/10980/19.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю Аврора Терм на рішення господарського суду міста Києва від 23.10.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2020 у справі № 910/10980/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова