Рішення

від 24.02.2020 по справі 760/12740/17

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 760/12740/17

Провадження № 2-о/760/69/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2020 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Кушнір С.І.

за участю секретаря Гаєвської С.В., Каліш С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Солом`янська районна в м. Києві державна адміністрація про встановлення факту відсутності місця реєстрації після 1992 року по 02.02.1995 року, -

В С Т А Н О В И В:

18.07.2017 р. заявник ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку окремого провадження з заявою, в якій, з урахуванням поданої 05.01.2018 р. на виконання вимог ухвали суду від 19.07.2017 р. про залишення заяви без руху, заяви про встановлення факту відсутності місця реєстрації після 1992 року по 02.02.1995 року (в новій редакції), просить:

встановити юридичний факт відсутності в заявника реєстрації місця проживання після 1992 року по 02.02.1995 року.

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з заявою про встановлення факту відсутності місця реєстрації після 1992 року по 02.02.1995 року, заявник ОСОБА_1 посилається на наступне.

Так, ОСОБА_1 є військовослужбовцем Збройних Сил України. Заява про встановлення факту відсутності в заявника місця реєстрації після 1992 р. по 02.02.1995 р. зумовлена отриманням житла для постійного проживання, пов`язаного з виконанням військового обов`язку та під час проходження військової служби, шляхом його приватизації.

Так, як вказує заявник, йому та його сину, ОСОБА_2 свого часу було надано службове житло за адресою: АДРЕСА_1 . Згодом це службове житло на підставі розпорядження Соломянської районної в м. Києві державної адміністрації було виключено з числа службового.

Отже, заявник разом з сином використовують на умовах найму квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

В свою чергу, як зазначає заявник, питання приватизації квартири регулюється Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затверджений наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 р. № 396 «Про затвердження Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.01.2010 р. за № 109/17404.

Так, згідно п. 18 Положення, затвердженого Мінжитлокомунгоспу № 396, громадянином до органу приватизації поміж іншого подається документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду.

А у відповідності до п. 20 Положення, документом, що підтверджує невикористання громадянином житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідка з попередніх місць проживання (після 1992 р.) щодо невикористання права на приватизацію державного житлового фонду.

Заявник посилається на те, що з 21.10.2010 р. по теперішній час він проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою форми №3 від 18.02.2017 р. З 03.02.1995 р. по 20.10.2010 р. проживав і був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою форми №3 від 30.01.2006 р. Будинок за адресою: АДРЕСА_2 , не перебуває в комунальні власності м. Києва. Цей будинок перебуває у власності Міністерства оборони України в особі військової частини Української військово-медичної академії, де проходив військову службу заявник.

До 03.02.1995 р., як вказує заявник, він взагалі не був зареєстрований.

Так, до Української військово-медичної академії заявник проходив військову службу в м. Севастополь та в м. Феодосія АР Крим. Під час проходження військової служби в АР Крим реєстрації місця проживання заявник не мав. Під час проходження військової служби в м. Севастополь, він проживав на військовому кораблі, а під час проходження військової служби в м. Феодосія у військовому госпіталі. За час проходження військової служби в м. Севастополь та в м. Феодосія АР Крим, житлом не забезпечувався.

Заявник посилається на ту обставину, що достовірним способом підтвердження відсутності реєстрації місця проживання заявника під час проходження військової служби в м. Севастополь та м. Феодосія АР Крим в період після 1992 р. по 02.05.1995 р. є довідки відповідних районних в м. Севастополі та м. Феодосія державних адміністрацій. Проте, звернутись до цих державних органів заявник немає можливості, оскільки м. Севастополь та м. Феодосія є окупованою територією України.

В зв`язку з чим, заявник звернувся до суду із зазначеною заявою про встановлення факту відсутності місця реєстрації після 1992 року по 02.02.1995 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 18.07.2017 р. зазначену цивільну справу передано в провадження судді Солом`янського районного суду м. Києва Кушнір С.І.

Ухвалою суду від 11.01.2018 р., відкрито провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Солом`янська районна в м. Києві державна адміністрація про встановлення факту відсутності місця реєстрації після 1992 року по 02.02.1995 року, та призначено справу до судового розгляду.

Заявник ОСОБА_1 в судовому засіданні подану заяву про встановлення факту відсутності місця реєстрації після 1992 року по 02.02.1995 року, підтримав в повному обсязі, просив задовольнити, посилаючись на підстави та обставини, викладені у заяві, та надані докази. Вказав суду на те, що даний юридичний факт відсутності місця реєстрації необхідний йому для реалізації гарантованого ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» неоспорюваного права на отримання житла для постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом його приватизації.

Заінтересована особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи заінтересовану особу було повідомлено належним чином. 01.08.2019 р. до суду від ОСОБА_2 надійшли письмові пояснення, відповідно до яких останній повністю підтримує подану заяву ОСОБА_1 про встановлення факту відсутності місця реєстрації після 1992 року по 02.02.1995 року та просить задовольнити.

Представник заінтересованої особи Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи заінтересовану особу було повідомлено належним чином. 22.05.2019 р. до суду від представника заінтересованої особи надійшли письмові пояснення, відповідно до яких представник вказує на те, що розгляд та вирішення даного питання не входить до компетенції заінтересованої особи, а тому Солом`янська районна в м. Києві державна адміністрація просить розглядати справу без участі їх представника та винести рішення відповідно до норм чинного законодавства. Додаткових пояснень від заінтересованої особи до суду не надійшло.

Заслухавши заявника, розглянувши подані докази, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується заява та які мають юридичне значення для вирішення справи по суті, суд приходить до наступного висновку.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно п. 5 ч. 2ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до п. 1Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Перевіряючи обставини справи та аналізуючи наявні у справі письмові докази, судом встановлено, що заявник, ОСОБА_1 , є військовослужбовцем Збройних сил України, що підтверджується даними контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу.

Вбачається, що 19.10.2010 р. ОСОБА_1 , який працює військовослужбовцем в Українській військовій медичній академії, Солом`янською районною в м. Києві державною адміністрацією на підставі розпорядження від 05.11.2009 р. № 1261, було видано ордер № 00866на право зайняття службового житлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у складі сім`ї, яка складається з двох осіб.

Вказана квартира розпорядженням Солом`янської районної в м. києві державної адміністрації від 22.05.2009 р. № 593 включена до складу службових житлових приміщень.

Відповідно до розпорядження Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації від 09.12.2016 р. № 931, квартиру АДРЕСА_3 , - виключено із складу службових житлових приміщень квартирно-експлуатаційного управління.

Звертаючись до суду з заявою про встановлення факту відсутності місця реєстрації після 1992 року по 02.02.1995 року, заявник ОСОБА_1 посилається на те, що даний юридичний факт відсутності місця реєстрації необхідний йому для реалізації гарантованого ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» неоспорюваного права на отримання житла для постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом його приватизації.

Згідно ізст. 41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. За змістомст. 9 ЖК Українигромадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Правові основи приватизації житла, що знаходиться в державній власності, визначені уЗаконі України «Про приватизацію державного житлового фонду». Відповідно до статті 1 Закону, приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Згідно ч. 1ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

Відповідно дост. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства).

Відповідно до п.п. 17, 18 Положення Про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, який затверджений наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 року №396, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29.1.2010 року №109/17404, громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації та подає такі документи:оформлену заявуна приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі;копію документа,що посвідчуєособу;технічний паспорт на квартиру (будинок), жиле приміщення у гуртожитку;довідку про склад сім`ї та займані приміщення;копію ордера про надання жилої площі(копіюдоговору найму жилої площі у гуртожитку;документ, що підтверджує невикористання нимжитлових чеків для приватизації державного житлового фонду;копія документа,що підтверджуєправо напільгові умови приватизації;заява - згода тимчасово відсутніх членів сім`ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилих приміщень у гуртожитку, кімнат у комунальній квартирі.

У відповідності до п. 20 цього Положення, документом, що підтверджує невикористання громадянином житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідка з попередніх місць проживання (після 1992 року) щодо невикористання права на приватизацію державного житлового фонду.

Згідно ч. 10ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених п. 2ст. 2 цього Закону, а саме не підлягають приватизації: квартири - музеї; квартири (будинки), розташовані на території закритих військових поселень, підприємств, установ і організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`ятників садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників; кімнати в гуртожитках, квартири (будинки), які перебувають у аварійному стані; квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на ЧАЕС.

Даний перелік підстав для відмови в приватизації квартири є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, і вбачається, що на спірну квартиру позивача не розповсюджується.

Відповідно до п. 11ст. 8 Закону «Про приватизацію державного житлового фонду», спори, що виникають при приватизації квартир державного житлового фонду, вирішуються судом.

Згідно довідки форми №3, виданої структурним підрозділом ЖЕД №902 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» 18.02.2017 р. за №1359, вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані:

- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (власник особового рахунку) з 21.10.2010 р.;

- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (син) з 21.10.2010 р.

Як вбачається з матеріалів справи, з 03.02.1995 р. по 14.10.2010 р. заявник ОСОБА_1 проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою №17 від 30.01.2006 р. та даними довідки Української військово-медичної академії від 15.10.2014 р. № 271. Син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , з 05.07.1996 р. до 14.10.2010 р.

Житло за цією адресою приватизації не підлягає.

Так, як вбачається з довідки від 06.11.2014 р. № 423, Відділ (орган) приватизації державного житлового фонду Управління житлово-комунального господарства Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації не проводить приватизацію державного житлового фонду у будинку АДРЕСА_2 , оскільки будинок не віднесено до сфери управління Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації.

До Української військово-медичної академії, ОСОБА_1 проходив військову службу в м. Севастополь та м. Феодосія АР Крим, що підтверджується даними довідки про проходження військової служби на полковника медичної служби ОСОБА_1 .

Згідно довідки Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини Морська (код 22992545) від 25.12.2009 р. №9/12-3143, по обліку Севастопольської КЕЧ морської начальник медичної служби СКР «Сагайдачний» ОСОБА_1 у період служби у м. Севастополі з 29.09.1992 р. по 13.06.1994 р. житлом не забезпечувався.

Як вбачається з листа від 24.12.2009 р. №2047, Феодосійська КЕЧ району повідомляє, що в термін проходження військової служби з 13.08.1994 р. по 13.09.1994 р. військовослужбовець ОСОБА_1 на квартирному обліку у Феодосійському гарнізоні не перебував, житловою площею за рахунок фондів Міністерства оборони України не забезпечувався.

Згідно ч. 2 ст. 19 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

Частиною 7 ст.19ЦПК України визначено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно ч.1 ст.293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого р озглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до ч. 2 ст.293ЦПК України у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно з ч. 3 ст. 294 ЦПК Українисправи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановленірозділом IV ЦПК України.

Частиною 2 ст.315ЦПК України визначено, що у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до п. 1Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Для встановлення факту необхідна наявність певних умов, зокрема, встановлюваний факт повинен бути юридичним, тобто від його встановлення у особи виникають, змінюються або припиняються особисті чи майнові права; чинним законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення.

Суд має право встановлювати юридичні факти тільки за додержання таких умов: а) це мають бути юридичні факти, тобто такі, які тягнуть за собою виникнення, зміну чи припинення правовідносин; б) заявниками у цих справах можуть бути тільки громадяни; в) коли чинне законодавство допускає судовий порядок встановлення даного факту; г) коли в іншому порядку його встановити не можна; ґ) при встановленні факту не повинен вирішуватися спір про право.

Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти до висновку про те, що не можуть розглядатися в порядку окремого провадження заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, якщо чинним законодавством передбачений інший порядок його встановлення.

Згідно з ч. 1.ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно вимог ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно положеньст. 318 ЦПК Україниу заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено причину неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт. Довідка про неможливість відновлення документів повинна бути долучена до заяви.

Відповідно дост. 319 ЦПК Україниу рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт

Предметом розгляду заяви є встановлення факту відсутності у заявника ОСОБА_1 місця реєстрації після 1992 року по 02.02.1995 року, який необхідний заявнику для реалізації права на приватизацію житла за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, виходячи з вищенаведеного, а також враховуючи надані до матеріалів справи докази, суд не знаходить підстав для встановлення факту, про який просить заявник, а тому у задоволенні заявлених вимог слід відмовити.

Керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року за №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» (з подальшими змінами та доповненнями), ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 235, 258, 259, 263-265, 268, 273, 293, 315, 318, 319, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Солом`янська районна в м. Києві державна адміністрація про встановлення факту відсутності місця реєстрації після 1992 року по 02.02.1995 року відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ: Кушнір С.І.