Постанова

від 28.04.2020 по справі 320/5209/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/5209/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Щавінський В.Р., Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Степанюка А.Г., Файдюка В.В.

при секретарі Горяіновій Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі сторін апеляційну скаргу Київської митниці Державної фіскальної служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2019 року в справі за адміністративним позовом Приватного підприємства Транс-Керн до Київської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування рішення та картки відмови, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство Транс-Керн (далі по тексту - позивач, ПП Транс-Керн ) звернулося до суду з адміністративним позовом до Київської митниці Державної фіскальної служби (далі по тексту - відповідач) в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення №UA125270/2019/210000/2 від 28.02.2019 року та визнання протиправною та скасування картки відмови №UA 125270/2019/00030 від 28.02.2019 року.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2019 року значений позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст.313 КАС України неявка сторін належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, не перешкоджає слухання справи.

Справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України.

27.04.2020 року від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності учасників справи. Також, в зазначеному клопотанні представник позивача просить суд замінити відповідача - Київську митницю Державної фіскальної служби на правонаступника - Київську митницю Держмитслужби.

Згідно ст. 52 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 02 жовтня 2019 року №858 Про утворення територіальних органів Державної митної служби , реорганізовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби. Установлено, що територіальні органи Державної фіскальної служби, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної митної служби.

Так, відповідно до Переліку органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються, Київська міська митниця ДФС приєднана до Київської митниці Держмитслужби.

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Київська міська митниця ДФС (ЄДРПОУ 39422888) з 28.11.2019 року перебуває в стані припинення.

В силу Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04 грудня 2019 року №1217-р Питання Державної митної служби , забезпечено здійснення з 08.12.2019 року Державною митною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 року № 227 Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України (Офіційний вісник України, 2019 р., № 26, ст. 900) функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити клопотання представника позивача та замінити відповідача - Київську митницю ДФС на його правонаступника Київську митницю Держмитслужби.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 29.09.2017 року ПП Транс-Керн уклало з компанією Hengdian Group DMEGC Magnetics Co. Ltd , Китай (далі - компанія) Контракт №DM/TK-1 (далі - контракт) щодо придбання заготівок постійних магнітів у ненамагнічуваному стані, в асортименті, кількості і по цінам, вказаними в додатках (Специфікаціях), які є невід`ємними частинами Контракту (далі - товар).

Відповідно до п. 1.3 Контракту номенклатура та загальна кількість Товару може бути змінено протягом дії Контракту.

Відповідно до п. 3.1 Контракту умови поставки визначені сторонами як FOB-Шанхай, Китай в 20-и або 40 футових контейнерів (FOB-Нінгбо).

Умови поставки розуміються у відповідності до правил Інкотермс-2000 . Покупець від свого імені і за свій рахунок укладає Контракт з транспортною компанією на перевезення.

Відповідно до Специфікації від 25.10.2018 року до контракту Компанія поставила декларанту товар на загальну суму 6 183,50 дол. США, з яких:

- кільцевий феритовий магніт D12*32*15 у кількості 2500 штук за ціною 0,246 дол. США за загальною вартістю 615,00 дол. США;

- кільцевий феритовий магніт D85*32*15у кількості 2500 штук за ціною 0,383 дол. США на загальну вартість 957,50 дол. США;

- кільцевий феритовий магніт D72*32*12 у кількості 2500 штук за ціною 0,196 дол. США на загальну вартість 490,00 дол. США;

- пластинчатий феритовий магніт 84*64*5 у кількості 5000 штук за ціною 0,157 дол. США на загальну вартість 785,00 дол. США;

- пластинчатий феритовий магніт 84*64*8 у кількості 3000 штук за ціною 0,263 дол. США на загальну вартість 789,00 дол. США;

- пластинчатий феритовий магніт 84*64*10 у кількості 3000 штук за ціною 0,299 дол. США на загальну вартість 897,00 дол. США;

- феритовий осереддя Р21.6*6.7 DMR40 у кількості 33000 штук за ціною 0,05 дол. США на загальну вартість 1650,00 дол. США;

14.12.2018 року компанією Hengdian Group DMEGC Magnetics Co. Ltd надано Proforma Invoice (попередній інвойс) № 92Н9880DM/18 на загальну суму 6 183,50 дол. США.

18.12.2018 року ПП Транс-Керн здійснено оплату у сумі 6183,50 дол. США на розрахунковий рахунок компанією Hengdian Group DMEGC Magnetics Co. Ltd згідно контракту, що підтверджується платіжним дорученням в іноземній валюті № 16 від 18.12.2019 року. Компанією надано прайс-лист від 04.01.2019 року, в якому визначена вартість товару.

Також, компанією Hengdian Group DMEGC Magnetics Co. Ltd надано ПП Транс-Керн калькуляцію оптової ціни товару від 04.01.2019 року, відповідно до якої у вартість ціни товару входять витрати на транспорт, перевезення, в`їздні платежі та локальні витрати.

Компанією надано Інвойс № 92H0351DM/19 від 04.01.2019 року на оплату 6 183,50 дол. США, що є вартістю Товару (далі по тексту - інвойс).

04.01.2019 року на виконання умов контракту, компанією Hengdian Group DMEGC Magnetics Co. Ltd запаковано Товар на 6 фанерних палетах, вагою 4279 кг, об`ємом 4,480 кв.м, що підтверджується пакувальним листом Компанії.

Відповідно до консоманту № EURFL18D18119ODS, товар пройшов митне оформлення на експорт, що підтверджується експортною декларацією №223120190000162358 від 13.01.2019, та товар було доставлено з Одеського порту ПП Транс-Керн , що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) № 0044360.

Компанією також надано Сертифікат походження Товару № G1933020000100003 від 20.02.2019 року.

Вартість транспортних витрат по доставці товару до митниці склала 16 899,75 грн., що підтверджується:

- договором транспортного експедирування №1806/18-01 від 18.06.2018, укладений між ПП Транс-Керн та ТОВ Формаг ;

- довідкою про транспортні витрати від 25.02.2019 року до митниці з Україною, виданою ТОВ Формаг ;

- рахунком №1902469 від 25.02.2019 року виданим ТОВ Формаг ;

- платіжним дорученням № 44 від 26.02.2019 року, в яке також увійшла оплата за транспортно-експедиційні послуги по доставці товару до митниці з Україною згідно рахунку №1902469.

28.02.2019 року з метою митного оформлення товару, ПП Транс-Керн подано митну декларацію №UA125270/2019/861399 щодо митного оформлення товару (далі - декларація) та документи, в підтвердження заявленої митної вартості.

Цього ж дня митним органом надіслано позивачу повідомлення № 166481, яким відповідач просив надати додаткові документи на підставі ч.ч.2, 3 ст. 53, ст.ст. 54, 57 МК України, зокрема виписку з бухгалтерської документації, висновки про якість та вартість характеристики товарів, підготовленні спеціалізованими експертними організаціями щодо поточної поставки.

28.02.2019 року позивач листом № 9 від 28.02.2019 року повідомив відповідача про те, що ним поданий повний пакет документів, які підтверджують митну вартість Товару.

Станом на 28.02.2019 року заявлена декларантом митна вартість товару становила 183 809,50 грн. (на умовах поставки FОВ = вартість Товару + вартість доставки до кордону з Україною).

У свою чергу, 26.02.2019 року позивачем здійснено оплату на рахунок Державної фіскальної служби України за митне оформлення товару на території України в сумі 141 361,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 45.

Відповідачем скоригована митна вартість товару становить 8239,58 дол. США.

Після зазначеного коригування митної вартості відповідачем нараховано митний платіж на загальну суму 69 615,95 грн.

За результатом розгляду поданих Декларантом документів, 28.02.2019 року відповідачем прийнято Рішення про коригування митної вартості товарів №UА125270/2019/210000/2 (далі - рішення про коригування) та на його підставі видано картку відмови у митному оформленні товарів №UA25270/2019/00030 від 28.02.2019 року (далі - картка відмови)(далі по тексту - оскаржувані рішення).

Отже, відповідачем скориговано митну вартість частини товару в розмірі 5129,93 дол. США і визначено митну вартість у сумі 8239,58 дол. США, що на 3109,65 дол. США перевищує початкову митну вартість, визначену декларантом у поданій ним декларації.

Вважаючи протиправними оскаржувані рішення, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що митним органом безпідставно ухвалено рішення про коригування митної вартості товарів, в якому зазначено, що використані декларантом відомості не підтверджені документально, адже надані позивачем первинні документи в повній мірі відповідають заявленій вартості товарів.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Митним кодексом України (далі по тексту - МК України), Податковим кодексом України (далі по тексту - ПК України) та іншими законами України з питань оподаткування (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 МК).

Статтями 49, 50 МК визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до ч. 5 статті 58 МК України ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Правовими положеннями статті 57 МК України регламентовано, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні:

а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

в) на основі віднімання вартості;

г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);

ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно із ч. 2 статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч.1 ст. 58 цього Кодексу.

Так, ст. 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Положеннями статті 53 МК визначено, що одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до ч. 5 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Дана норма кореспондується з положеннями ч.3 статті 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Проте, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частини третя статті 53 МК).

З аналізу частин першої та другої статті 53 МК слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 (справа 21-591а15).

Аналіз даної норми дає змогу виокремити наступні обставини, за наявності яких митний орган має право зобов`язати декларанта подати додаткові документи для підтвердження митної вартості: 1) наявність розбіжностей між окремими документами; 2) наявність ознак підробки певних документів; 3) відсутність достатніх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Висновок митного органу щодо наявності даних обставин повинен бути обґрунтованими та підтверджений відповідними доказами . Так, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

У даному випадку, відмовляючи позивачу у визначенні митну вартість за першим (основним) методом, яка зазначена у митній декларації №UA125270/2019/861399, відповідач виходив з того, що декларантом не було подано до митного оформлення повного переліку документів, які б підтверджували митну вартість товарів та числові значення складових їх вартості.

Між тим, зазначені висновки митного органу не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки під час дослідження первинних документів, які містяться в матеріалах справи та надані позивачем митному органу, встановлено, що їх обсяг дозволяє визначити митну вартість товару за основним (першим) методом.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що ПП Транс-Керн надано митному органу ряд первинних документів, який не є обов`язковим відповідно до ст. 53 МК України, на підтвердження вірно зазначеної вартості товарів, проте вказане протиправно не було взято до уваги відповідачем.

Таким чином, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що за умови подання позивачем при митному оформленні товару вищевказаного переліку документів, який відповідає вимогам закону, у митного органу не було обґрунтованих підстав вважати, що має місце заявлення неповної та/або недостовірної відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірне визначення їх митної вартості.

Надаючи оцінку доводам відповідача про відсутність всіх необхідних документів які підтверджують митну вартість товарів, суд зазначає, що оцінюючи подані декларантом на підтвердження заявленої митної вартості докази, митний орган повинен перевіряти і брати до уваги лише ті обставини, що стосуються предмету доказування.

У процедурі контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються.

Будь-яких доказів того, що ціна імпортованих товарів є недостовірною, або що позивач поніс додаткові витрати у зв`язку з їх придбанням, відповідач під час розгляду справи не надав.

Проаналізувавши доводи митного органу, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що митним органом не доведено, що позивачем було заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість імпортованих товарів, та що у документах, поданих позивачем до митного оформлення, були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена.

Отже, митний орган не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин і фактів, які перешкоджають митному оформленню товарів за основним методом визначення митної вартості.

Водночас матеріалами справи підтверджується, що визначена позивачем у відповідній митній декларації митна вартість товарів базується на об`єктивних, документально підтверджених даних і піддається обчисленню.

Крім того, у рішенні про коригування заявленої митної вартості митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 року в справі № 826/6346/13 (№К/9901/36092/18).

У зв`язку з встановленими обставинами та зазначеними нормами чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що оскаржувані рішення №UA125270/2019/210000/2 від 28.02.2019 року про коригування митної вартості товарів та скасування картки відмови №UA 125270/2019/00030 від 28.02.2019 року є протиправними та підлягають скасуванню.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі Гірвісаарі проти Фінляндії - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі Пономарьов проти України (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд , яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі Сокуренко і Стригун проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду, оскільки позивачем була доведена належними доказами заявлена митна вартість товарів.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Замінити відповідача - Київську митницю Державної фіскальної служби на його правонаступника Київську митницю Держмитслужби.

Апеляційну скаргу Київської митниці Держмитслужби - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2019 року - залишити без змін .

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: А.Г. Степанюк

В.В. Файдюк

Повний текст виготовлено 05.05.2020 року