Рішення

від 04.05.2020 по справі 707/486/20

ЧЕРКАСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

707/486/20

2/707/498/20

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

04 травня 2020 року м.Черкаси

Черкаський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді Суходольського О.М.

з участю секретаря Культенко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні власністю, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку №ЯК174207 від 13.07.2011 року виданого міськрайонним управлінням Держкомзему у м.Черкаси Нікітенко Ю.В. являється власником земельної ділянки, кадастровий номер 7124987500:02:002:0309, яка розташована у с.Хрещатик Черкаського району Черкаської області, загальна площа земельної ділянки 0,4931га. Для встановлення фактичної конфігурації, промірів та площі належної позивачу земельної ділянки, ОСОБА_1 звернулася до судового експерта для проведення земельно-технічної експертизи. Відповідно до висновку експерта від 24.09.2019 року №2409/19 встановлено, що фактична площа земельної ділянки належної позивачу становить 0,4487га та є меншою ніж встановлено державним актом на 0,0444га. Земельна ділянка ОСОБА_1 кадастровий номер 7124987500:02:002:0309, згідно документації із землеустрою накладається на земельну ділянку що належить ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по фактичному землекористування. Площа накладення становить 0,0293га. Враховуючи вказані обставини, позивач звернулася до суду із вказаним позовом та просить усунути перешкоди у користуванні нею належною земельною ділянкою 7124987500:02:002:0309, яка розташована по АДРЕСА_1 , відновивши межі земельної ділянки площею 0,4931га згідно зведеного плану додатку №2 до висновку експерта Окрепки А.І. за результатами проведення судової земельно-технічного дослідження від 24.09.2019 року №2409/19 у частині суміжних землекористувачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з площею накладення 0,0293га та солідарно стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати.

Сторони в судове засідання не викликались відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, проте в ухвалі про прийняття до розгляду та відкриття провадження від 13.03.2020 року відповідачу був наданий строк у 15 днів з дня отримання даної ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву. Відповідача було повідомлено про вказаний позов шляхом направлення копії позовної заяви разом з додатками та ухвалою суду, яка отримана ОСОБА_2 та ОСОБА_3 згідно даних поштового повідомлення 21.03.2020 року.

У визначений судом строк на адресу суду від представника відповідачів адвоката Ульянова С.М. надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 . Представник відповідачів позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову із підстав вказаних у відзиві.

На підставі ч. 3 ст. 211, ч. 2 ст. 247 ЦПК України справа слухається у відсутність сторін без фіксування судового процесу технічними засобами.

На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.3 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із частиною п`ятою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З аналізу наведених норм процесуального та матеріального права можна дійти висновку, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29-30).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (параграф 32 рішення у справі Hirvisaariv. Finland ( Хірвісаарі проти Фінляндії )).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Suominen v. Finland ( Суомінен проти Фінляндії ) від 1 липня 2003 року, №37801/97, пункт 36).

Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль за здійсненням правосуддя (рішення у справі Hirvisaari v. Finland ( Гірвісаарі проти Фінляндії ) від 27 вересня 2001 року). Залишення без уваги ключових доводів сторони є прямим порушенням загальної вимоги про справедливість розгляду.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , ст. 3 ЦПК України, суд, застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав та основоположних свобод 1959 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною радою України, та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Враховуючи вищевикладене, в процесі повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що згідно державного акту на право власності на земельну ділянку №ЯК174207 від 13.07.2011 року виданого міськрайонним управлінням Держкомзему у м.Черкаси ОСОБА_1 являється власником земельної ділянки, кадастровий номер 7124987500:02:002:0309, яка розташована у с.Хрещатик Черкаського району Черкаської області, загальна площа земельної ділянки 0,4931га.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 2, 4, 5 ст. 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд констатує, що наданий позивачем до суду висновок експерта ОСОБА_5 від 24.09.2019 року №2409/19 є саме висновком спеціаліста за результатами проведення земельно-технічного дослідження, яке проведено за зверненням позивача, а не висновком експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи. Відповідачами у справі даний висновок спеціаліста заперечується та у підтвердження надано до суду акти винесення меж в натурі та планів земельних ділянок, які зроблені інженером-геодезистом ОСОБА_6 на замовлення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та згідно яких вбачається зміщення меж земельної ділянки ОСОБА_1 лише на земельну ділянку ОСОБА_2 становить 0,0139га, межі між земельними ділянками ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не порушено. З наданих сторонами доказів вбачається розбіжність між висновком експерта ОСОБА_5 та актами інженера-геодезиста ОСОБА_6 щодо площі накладення земельної ділянки ОСОБА_1 на земельні ділянки належні відповідачам, проте клопотань про призначення у справі судової земельно-технічної експертизи до суду не надходило.

Крім того згідно наданих до суду фотоматеріалів вбачається, що між земельними ділянками ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 встановлено паркан та згідно письмових пояснень свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які посвідчені приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Фіщук С.О., даний паркан збудовано особисто її чоловіком ОСОБА_9 . А тому суд приходить до висновку, що у разі наявності відхилення від меж земельної ділянки належної ОСОБА_1 відбулося не з вини відповідачів, оскільки ними не вчинено будь яких дій щодо зміщення встановленої межі.

Суд оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні кожного отриманого у справі доказу зокрема та належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є недоведені та необґрунтовані. Позивачем не надано до суду доказів порушення її права на вільне володіння та користування належною їй земельною ділянкою із боку відповідачів, на вказано і не доведено, які саме перешкоди у користуванні позивачем земельною ділянкою 7124987500:02:002:0309, вчинено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як суміжними землевласниками. Враховуючи вказані обставини, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 необхідно відмовити у повному обсязі.

Питання щодо судових витрат, суд вирішуює відповідно до положень п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України, а тому судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 263-265, 354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні власністю - відмовити повністю.

Ознайомитись з повним текстом судового рішення, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Апеляційна скарга подається учасниками справи до Черкаського апеляційного суду безпосередньо або через Черкаський районний суд Черкаської області шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: О. М. Суходольський