Рішення

від 05.05.2020 по справі 910/2698/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.05.2020Справа № 910/2698/20 Господарський суд міста Києва в складі судді Андреїшиної І.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Транспортно-експедиторське підприємство Вертикаль (04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, будинок 8, корпус 6, код ЄДРПОУ 40001366)

до Акціонерного товариства Українська залізниця (03680, м. Київ, вулиця Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815)

про стягнення 86 323, 90 грн,

ОСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Транспортно-експедиторське підприємство Вертикаль звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства Українська залізниця про стягнення 90 044,20 грн штрафу.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що відповідач не забезпечив своєчасної доставки вантажів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

Судом встановлено, що сторони належним чином повідомлялися про здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Так, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 27.02.2020 була відправлена за адресами місцезнаходження сторін, які визначені в єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: позивача (04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, будинок 8, корпус 6) та відповідача (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5).

В матеріалах справи наявне повідомлення про вручення поштового відправлення, з якого вбачається, що відповідач отримав кореспонденцію суду 02.03.2020, а позивач - 28.02.2020.

16.03.2020 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначає, в розрахунку штрафних санкцій позивачем, необґрунтовано завищено відсотки суми штрафу за прострочення термінів доставки. По накладній № 34798348 для 3 вагонів термін доставки вантажу починається з 24-ї години дати приймання вантажу 31.08.2019 до 08.09.2019 о 08:15 год дати повідомлення вантажоотримувача і становить 7 діб ш 08:00 год. Розрахунковий термін доставки вантажу на відстань 581 км - 3 доби (одна доба на кожні повні та неповні 200 км), додатково одна доба на операції пов`язані з відправленням і прибуттям ватажу - всього 5 діб. Прострочення терміну доставки вантажу 80 год. Штраф 20% від провізної плати, а не 30% як у позивача і становить : 37 203, 00 х 20% = 7 440, 60 грн, а не 11 160, 90 грн, як у позивача. У зв`язку з цим відповідач у відзиві просить в позовних вимогах данного позову у сумі 3 720, 30 грн відмовити. Також, до відзиву на позовну заяву відповідачем долучено заяву про зменшення розміру штрафу, в якій просить зменшити розмір штрафу за несвоєчасну доставку до 50% від суми позову - 43 161, 95 грн.

25.03.2020 електронною поштою позивачем подано відповідь на відзив, в якому зазначає, що при підготовці розрахунку штрафу за несвоєчасну доставку залізницею вантажів, позивач допустив механічну описку та помилково у графі Фактичний термін доставки, діб по накладній № 34798348 замість 3 днів доставки вказав 4, що призвело до автоматичного визначення невірного відсотку та суми штрафу. Тому правильною суму штрафу по накладній № 34798348 слід вважати 7 440, 60 грн, а не 11 160, 90 грн. Враховуючи дану механічну описку, позивач просить суд стягнути з відповідача 86 323, 90 грн штрафу за несвоєчасну доставку вантажів.

Також, 25.03.2020 електронною поштою позивачем подано заперечення проти заяви відповідача про зменшення розміру штрафу за несвоєчасну доставку вантажів до 50% від суми позову, в якому зазначає, що предметом розгляду даного спору не є відшкодування заподіяного позивачу збитку, що не може бути підставою стверджувати що збиток відсутній. Крім того, відповідачем не надані докази про розмір заподіяної позивачеві шкоди, отже підстави для застосування ст. 233 ГК України про зменшення позовних вимог відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У зв`язку з перебуванням судді Андреїшиної І.О. у період з 31.03.2020 року до 04.05.2020 року включно у відпустці, суд здійснює розгляд справи, відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України, у перший робочий день після виходу з відпустки - 05.05.2020 року.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

07.02.2018 року між публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (змінено найменування на акціонерне товариство "Українська залізниця"), (перевізник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиторське підприємство "Вертикаль" (замовник) укладено договір про надання послуг №07244/ЦТЛ-2018, предметом якого є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення та інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги.

Відповідно до п. 1.2 договору перевезення - послуга, в процесі надання якої перевізник зобов`язується доставити ввірений замовнику вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а замовник зобов`язується оплатити послуги у передбаченому цим договором порядку. Перевезення оформлюється залізничною накладною відповідно до цього договору, Статуту залізниць України, Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ними послуги, Правил перевезення вантажів, Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, Конвенції про міжнародні залізничні перевезення.

Надання послуг за цим Договором може підтверджуватися залізничною накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю та іншими документами (п. 1.3 договору).

Пунктом 5.1 договору визначено, що сторони несуть відповідальність за невиконання плану перевезень згідно із Статутом залізниць України.

У відповідності до п. 8.5.2 договору оформлений електронний перевізний документ вважається оригіналом договору перевезення та має юридичну силу, як доказ у визначених законодавством випадках.

На виконання умов договору, відповідач (перевізник) протягом липня-вересня 2019 року доставив на адресу одержувачів АТ ОПЗ , ТОВ ДССК , ТОВ Аскет Шиппінг , ТОВ Укрелеваторпром вантажі згідно залізничних накладних №№ 40515009, 40503864, 46175493, 46400586, 46452371 (досилочна накладна), 46431193, 46076147, 51130268, 46176152, 46176178, 34616516, 46173233, 46331898, 42007179, 34757047, 34743518, 34798348.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідачем порушено терміни доставки вантажів за вказаними накладними, визначені ст. 41 Статуту залізниць України та Правилами обчислення термінів доставки вантажу, з урахуванням заяви позивача про зменшення позовних вимог, у зв`язку із чим просить суд стягнути 86 323, 90 грн штрафу на підставі ст. 116 Статуту залізниць України.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Так, відносини, пов`язані з діяльністю транспорту, у тому числі залізничного, регулюються Законом України "Про транспорт", а також іншими актами законодавства України.

Відповідно до статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтею 909 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

В силу приписів статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов`язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі. Залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів, укладаються такі довгострокові договори: довгостроковий - на залізничному і морському транспорті, навігаційний - на річковому транспорті (внутрішньому флоті), спеціальний - на повітряному транспорті, річний - на автомобільному транспорті. Порядок укладення довгострокових договорів встановлюється відповідними транспортними кодексами, транспортними статутами або правилами перевезень. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до ч.1 ст.919 Цивільного кодексу України перевізник зобов`язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

Перевізник зобов`язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі (ч. 1 ст. 313 ГК України).

Згідно зі статтею 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998 затверджено Статут залізниць України (далі - Статут), який визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Статтею 6 Статуту передбачено, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Відповідно до статті 22 Статуту залізниць України - за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов`язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату.

Частинами 1, 2, 5 статті 23 Статуту передбачено, що відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Форма накладної і порядок її заповнення, а також форма квитанції затверджуються Мінтрансом.

Пунктом 1.1. "Правил оформлення перевізних документів", затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000р., а також ст.23 Статуту передбачено, що на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну). Накладна згідно з цими Правилами може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису). Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу.

Як визначено ст. 41 Статуту залізниці зобов`язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки.

Згідно з пунктами 1.1, 1.2. Правил обчислення термінів доставки вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000. № 644 (із змінами та доповненнями), зареєстрованих в МЮ України 24.11.2000 № 644 (далі - Правила), термін доставки вантажу визначається, виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата.

Відповідно до підпункту 1.1.1 Правил обчислення термінів доставки вантажів (статті 41, 116 Статуту залізниць України) у разі перевезення вантажною швидкістю залізниці надається термін доставки вантажу: одна доба на кожні повні та неповні 320 км щодо маршрутних відправок, та одна доба на кожні повні та неповні 200 км щодо вагонних відправок.

Обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах. При прийманні від відправника вантажу до перевезення раніше дня, на який призначено навантаження, термін доставки обчислюється з 24-ї години того дня, на який призначено навантаження, про що в накладній робиться відмітка в графі "Навантаження призначено на число місяць" (пункт 2.1. Правил).

Згідно з пунктом 2.4 наведених Правил терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються, зокрема, на одну добу на операції, пов`язані з відправленням і прибуттям вантажу.

Відповідно до п. 4.5 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України № 138 від 08.06.2011) у разі переадресування вантажу за первинними документами найменування станції призначення і її код, одержувач, його код і адреса в накладній змінюються (так, щоб їх можна було прочитати) і вказуються нові дані відповідно до наказу про переадресування.

Крім того, в графі 49 "Відмітки залізниці" проставляється запис: "Вантаж переадресовано за наказом

---

від ____ N ____ на станції

---

залізниці".

Зміни засвідчуються підписом працівника станції із зазначенням найменування станції переадресування.

Пунктом 2.9 Правил передбачено, що про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції.

Так, частково зроблені у графах 49 накладних №№ 40515009, 40503864, 46331898 відмітки не містять причини затримки вагонів у зв`язку з чим є неналежними відмітками у розумінні п. 2.9 Правил обчислення термінів доставки вантажів та не являються підставою для збільшення термінів доставки.

Крім того, вказані у накладних №№ 40515009, 40503864, 46331898 акти про затримку вагонів, складені залізницею вже після спливу строків доставки по цим накладним.

Відповідно до п. 2.10 Правил вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки.

Частиною 1 статті 23 Закону України Про залізничний транспорт у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань за договором про організацію перевезень вантажів перевізники несуть відповідальність за неповну і несвоєчасну подачу вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень, а вантажовідправники - за невикористання наданих транспортних засобів у порядку та розмірах, що визначаються Статутом залізниць України. Перевізники також несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України.

Відповідно до п.116 Статуту за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб`єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі:

10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби;

20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби;

30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб.

Відповідно до Інформаційного листа ВГСУ України №01-06/420/2012 від 04.04.2012р., нарахування штрафу за несвоєчасну доставку вантажу здійснюється в залежності від кількості повних прострочених діб, але не менш ніж двох діб. Встановлений статтею 116 Статуту штраф застосовується у разі прострочення доставки вантажу на дві доби (більше ніж на 48 годин), на три доби (більше ніж на 72 години) і на чотири доби (більше ніж на 96 годин). Якщо прострочення доставки вантажу допущено залізницею менш ніж на дві доби (не більше 48 годин), що обчислюється з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення, то підстави для нарахування передбаченої статтею 116 Статуту штрафу відсутні.

Згідно п. 8 Правил видачі вантажів, оформлення видачі вантажу засвідчується календарним штемпелем станції у відповідній графі накладної. Датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці або дата подачі вагона під вивантаження, якщо воно здійснюється одержувачем на місцях загального або незагального користування.

Як підтверджується календарними штемпелями на накладних, доданих до позовної заяви, вантаж відповідачем доставлено позивачу з порушенням встановленого терміну доставки, визначеного ст. 41 Статуту залізниць України та Правилами обчислення термінів доставки вантажу.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що позивачем неправильно нараховано штрафні санкції на вартість послуг із перевезення вантажу, із врахуванням ПДВ, оскільки податок на додану вартість - це одна із складових ринкової вартості у даному випадку - послуг з перевезення вантажу, а відтак - штраф у відповідності до п. 116 Статуту залізниць України повинен враховуватись з повної вартості послуги перевезення вантажу, тобто із урахуванням ПДВ. Тим більш, що сторони у справі є платниками ПДВ, та відповідачем за свої послуги нараховується та списується податок на додану вартість з позивача, про що свідчать надані позивачем переліки по кожній спірній залізничній накладній.

Вищезазначена позиція також викладена в постановах Південно-Західного апеляційного господарського суду від 19.07.2019 року у справі № 916/1002/19 та від 30.09.2019 року у справі № 916/1005/19.

Позивачем, у відповіді на відзив надано коригований розрахунок розміру штрафних санкцій по накладній № 34798348 для 3 вагонів, перевіривши його, суд вважає його вірним, у зв`язку з чим сума штрафу за прострочку доставки вантажів становить 86 323,90 грн та підлягає задоволенню.

В той же час, відповідачем було подано клопотання про зменшення розміру штрафу на 50% від суми позову - 43 161, 95 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов`язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків.

Згідно зі ст. 546 Цивільного кодексу України неустойка (штраф, пеня) віднесена до переліку видів забезпечення виконання зобов`язань.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

Оцінюючи наявні матеріали справи, доводи відповідача, суд зазначає, що відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності скрутного майнового становища, поважності причин неналежного виконання зобов`язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, а тому клопотання Акціонерного товариства "Українська залізниця про зменшення розміру штрафних санкцій до 50 % від суму позову задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов`язання щодо своєчасної доставки вантажу, суд визнає обґрунтовану вимогу про стягнення з відповідача, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань з доставки вантажу у встановлений строк, штрафу в розмірі 86 323,90 грн.

Доказів сплати вищевказаного штрафу позивачу відповідачем суду не надано.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, порушено відповідачем, а тому позовні вимоги про стягнення штрафу підлягають задоволенню за розрахунком позивача, який відповідає вимогам закону.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вулиця Єжи Гедройця, будинок 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Транспортно-експедиторське підприємство Вертикаль (04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, будинок 8, корпус 6, код ЄДРПОУ 40001366) штраф в розмірі 86 323 (вісімдесят шість тисяч триста двадцять три) грн 90 коп. та судовий збір в розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено: 05.05.2020

Суддя І.О. Андреїшина