Рішення

від 05.05.2020 по справі 910/3032/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.05.2020Справа № 910/3032/20 Господарський суд міста Києва в складі судді Андреїшиної І.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеа Груп" (49051, м. Дніпро, пр-т Петра Калнишевського (вул. Косіора), 29б, приміщення 3, код ЄДРПОУ 39967980)

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"(03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі філії "Пасажирська компанія" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 21а, код ЄДРПОУ 41022900)

про стягнення 235 655,75 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Алеа Груп" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Пасажирська компанія" про стягнення заборгованості за надані послуги з дезінсекції пасажирських вагонів у розмірі 235 655,75 грн, з яких: 184 669,80 грн - основного боргу, 13 978,28 грн - 3% річних та 37 007,67 грн інфляційних збитків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору; запропоновано позивачу та відповідачу надати суду письмові пояснення щодо доцільності залучення до участі у справі Виробничого підрозділу Харківська вагонна дільниця філії "Пасажирська компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця" третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача в порядку ст. 50 ГПК України.

Судом встановлено, що сторони належним чином повідомлялися про здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Так, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 28.02.2020 була відправлена за адресами місцезнаходження сторін, які визначені в єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: позивача (49051, м. Дніпро, пр-т Петра Калнишевського (вул. Косіора), 29б, приміщення 3) та відповідача (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5; 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 21а).

В матеріалах справи наявне повідомлення про вручення поштового відправлення, з якого вбачається, що відповідач отримав кореспонденцію суду 11.03.2020, а позивач - 18.03.2020.

Проте Акціонерне товариство "Українська залізниця"в особі філії "Пасажирська компанія" у визначений судом строк відзив на позовну заяву не подало, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направило.

Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У зв`язку з перебуванням судді Андреїшиної І.О. у період з 31.03.2020 року до 04.05.2020 року включно у відпустці, суд здійснює розгляд справи, відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України, у перший робочий день після виходу з відпустки - 05.05.2020 року.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року між сторонами виникли зобов`язальні правовідносини, в межах яких Товариство з обмеженою відповідальністю "Алеа Груп" (надалі-позивач) зобов`язалося своїми силами та засобами надати послуги з дезінсекції пасажирських вагонів АТ Українська залізниця (надалі-відповідач), а відповідач зобов`язався прийняти надані позивачем послуги та оплатити зазначену послугу після підписання актів здачі приймання робіт (надання послуг).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання умов домовленостей були надані послуги з дезінсекції пасажирських вагонів на загальну суму 184 669,80 грн, а відповідачем прийняті надані послуги, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000062 від 30.01.2017 на суму 83 680,80 грн у тому числі з ПДВ та №ОУ-0000075 від 28.02.2017 на суму 100 989,00 грн у тому числі з ПДВ.

Проте, відповідач за надані послуги не розрахувався, внаслідок чого за останнім утворилась заборгованість у розмірі 184 669,80 грн.

Позивачем 07.07.2017 надіслано вимогу № 07/07-1П щодо сплати заборгованості, яка виникла за надані послуги, відповідно до прийнятих та підписаних актів здачі-приймання робіт (наданих послуг) на загальну суму в розмірі - 222 973,90 грн зі строком оплати до 15.07.2017.

07.08.2017 відповідачем надана відповідь на зазначену вище вимогу позивача, в якій проти наданих позивачем послуг не заперечував, але і оплату не виконав. Відповідач у відповіді зазначив про вилучення структурного підрозділу Харківська вагонна дільниця і приєднано її до філії Пасажирська компанія ПАТ Укрзалізниця .

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 626 Цивільний кодекс України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Позивачем надані послуги відповідачу, що підтверджується підписаними актами здачі-прийняття роботи №ОУ-0000062 та №ОУ-0000075.

Між сторонами підписані акти здачі-прийняття роботи №ОУ-0000062 від 30.01.2017 на суму 83 680,80 грн та №ОУ-0000075 від 28.02.2017 на суму 100 989,00 грн.

У відповідності ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч.1 ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Враховуючи наведені приписи законодавства, суд дійшов висновку, що сторони, у порядку ст.181 Господарського кодексу України та ст.205, 207, 639, 901 Цивільного кодексу України досягли згоди щодо укладення договору про надання послуг у спрощений спосіб шляхом направлення рахунків на оплату та підписаних між сторонами актами про надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як підтверджено наявними в матеріалах справи актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000062 від 30.01.2017 та №ОУ-0000075 від 28.02.2017 позивач на виконання умов договору надав відповідачу послуги з дезінсекції та дератизації пасажирських вагонів на загальну суму 184 669,80 грн.

Відповідачем не надано суду жодних заперечень щодо факту надання позивачем послуг згідно із наявними в матеріалах справи актами здачі-прийняття робіт (надання послуг). Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000062 від 30.01.2017 та №ОУ-0000075 від 28.02.2017 підписані відповідачем без зауважень та заперечень.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, судом встановлено, що позивачем було направлено відповідачу вимогу від 07.07.2017 щодо сплати заборгованості з оплати за надані послуги з дезінсекції та дератизації пасажирських вагоні

Також, 20.01.2020 відповідачем було направлено претензію про несплату наданих послуг з дезінсекції та департизації об`єктів пасажирського господарства.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наданими позивачем доказами підтверджується факт заборгованості відповідача з оплати за надані позивачем послуги з з дезінсекції та департизації об`єктів пасажирського господарства у сумі 184 669,80 грн. Доказів оплати вказаної суми заборгованості відповідачем не надано.

З огляду на вище наведене, суд визнає обґрунтованими позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 184 669, 80 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних у розмірі 13 978,28 грн та інфляційних збитків у розмірі 37 007,67 грн, слід зазначити наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наведена норма встановлює право кредитора вимагати сплати суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних протягом усього періоду прострочення до моменту повного виконання боржником своїх грошових зобов`язань перед кредитором.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція). При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24.04.2019 року у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 року у справі № 924/312/18 та від 05.07.2019 року у справі № 905/600/18.

Розрахунок заявленої позивачем вимоги про стягнення 3 % річних у розмірі 13 978,28 грн та інфляційних збитків у розмірі 37 007,67 грн суд визнає арифметично вірним, а отже позовні вимоги щодо стягнення суми боргу з урахуванням 3 % річних та інфляційних збитків підлягають задоволенню.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказів сплати вищевказаної заборгованості позивачу відповідачем суду не надано.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Оскільки доказів належної сплати вартості наданих послуг відповідач не надав, доводів позивача не спростував, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Пасажирська компанія" заборгованості в сумі 235 655,75 грн підлягають задоволенню.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця"(03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі філії "Пасажирська компанія" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 21а, код ЄДРПОУ 41022900) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеа Груп" (49051, м. Дніпро, пр-т Петра Калнишевського (вул. Косіора), 29б, приміщення 3, код ЄДРПОУ 39967980) 184 669 (сто вісімдесят чотири тисячі шістсот шістдесят дев`ять) грн 80 коп. основного боргу, 13 978 (тринадцять тисяч девятсот сімдесят вісім) грн 28 коп. 3 % річних, інфляційних збитків у розмірі 37 007 (тридцять сім тисяч сім) грн 67 коп. та судовий збір в розмірі 3 534 (три тисячі п`ятсот тридцять чотири) грн 85 коп.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено: 05.05.2020

Суддя І.О. Андреїшина