Рішення

від 06.05.2020 по справі 910/2453/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.05.2020Справа № 910/2453/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова транспортно - логістична компанія"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс - Ресурс"

про стягнення 23186,00 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова транспортно - логістична компанія" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс - Ресурс" (далі - відповідач) про стягнення 23186,00 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідач порушив умови договору №2501/19 про надання транспортних послуг від 25.01.2019 в частині повної та своєчасної оплати за надані позивачем послуги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2019 судом відкрито провадження у справі №910/2453/20; вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; встановлено відповідачу строки для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.

Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.

Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 25.02.2020 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03062, м.Київ, вул.Туполєва, будинок 12-А.

Станом на дату розгляду справи по суті до суду надійшло рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0103053374143 відповідно до якого ухвала Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 була вручена відповідачу.

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2019 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

25.01.2019 між Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова транспортно - логістична компанія" (виконавець, перевізник) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс - Ресурс" (замовник) було укладено договір про надання транспортних послуг №2501/19 (договір), відповідно до умов якого перевізник зобов`язується на замовлення замовника в порядку та на умовах визначених цим договором, надавати послуги з перевезення автомобільним транспортом вантажів замовника у міському та міжміському транспортному сполученні по території України, а також надавати замовнику визначені цим договором додаткові транспортно-експедиційні послуги, пов`язані із перевезенням вантажів замовника (п.1.1), перевізник зобов`язується доставити вантаж замовника в пункт призначення та передати вантаж уповноваженій особі вантажоодержувача, а замовник зобов`язується приймати та оплачувати надані перевізником послуги за тарифами, визначеними у протоколі узгодження ціни, який є додатком до цього договору (п.1.2), умови і особливості кожного окремого перевезення (об`єм вантажу, місце завантаження та доставки вантажу, маршрут перевезення, тип автомобілю, інші умови) визначаються та узгоджуються сторонами у заявках, які є невід`ємною частиною договору (п.1.4).

Пунктами 2.16, 3.18 договору визначено, що замовник, зокрема, зобов`язується здійснювати оплату послуг перевізника за виконані перевезення відповідно до умов договору, а перевізник, зокрема, зобов`язується доставляти вантаж замовника в пункти призначення у терміни, погоджені з замовником, якщо встановлені замовником терміни не суперечать Правилам перевезення вантажів автомобільним транспортом.

Згідно з п.4.11, 4.12, 4.13 договору для здійснення оплати перевізник надає замовнику не пізніше, ніж через 5 банківських днів після виконання перевезення наступні документи: рахунок-фактуру, акт наданих послуг (виконаних робіт) - 2 примірники, податкову накладну, товарно-транспортну накладні - 2 примірники, оригінал заявки з підписом та печаткою перевізника - 1 примірник. Підтвердженням факту надання послуг є печатка та підпис вантажоодержувача у оригіналах товарно-транспортної накладної. Оплата за виконані перевезення здійснюється протягом 5 банківських днів після отримання замовником зазначених документів.

Цей договір набуває чинності з моменту підписання договору уповноваженими представниками сторін (п.9.11 договору).

Як вбачається з матеріалів справи між сторонами був підписаний та скріплений печатками господарюючих суб`єктів акт надання послуг №Б00000099 від 02.09.2019 на суму 45186,00 грн, внаслідок чого позивачем було виставлено для оплати рахунок на оплату №44 від 02.09.2019.

Також позивачем були долучені до матеріалів справи зазначені в акті надання послуг №Б00000099 від 02.09.2019 товарно-транспортні накладні, які підтверджують фактичне надання перевізником відповідних послуг.

Відповідно до платіжних доручень №94 від 04.10.2019 на суму 20000,00 грн та №99 від 20.11.2019 на суму 2000,00 грн, відповідачем було сплачено на користь позивача 22000,00 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що на виконання умов договору №2501/19 про надання транспортних послуг від 25.01.2019 ним були надані відповідачу послуги з перевезення вантажів на суму 45186,00 грн, останнім сплачено 22000,00 грн, у зв`язку з чим заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс - Ресурс" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова транспортно - логістична компанія" склала 23186,00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова транспортно - логістична компанія" підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частина 1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ч.1, ч.4 ст.202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором перевезення.

Статтею 909 Цивільного кодексу України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Стаття 307 Господарського кодексу України передбачає, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 1 ст.916 Цивільного кодексу України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Як свідчать матеріали справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова транспортно - логістична компанія" свій обов`язок щодо надання відповідачу послуг з перевезення вантажів виконало належним чином, що підтверджується підписаним та скріпленим печатками сторін актом надання послуг №Б00000099 від 02.09.2019 на суму 45186,00 грн, однак Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс - Ресурс", всупереч умовам укладеного між контрагентами договору за надані послуги сплатило частково, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість на суму 23186,00 грн.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, а відповідач суду не надав.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами підтверджується надання позивачем послуг з перевезення вантажів належним чином, строк виконання зобов`язання відповідача з оплати послуг є таким, що настав, а отже позовні вимоги про стягнення з останнього суми заборгованості у розмірі 23186,00 грн є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова транспортно - логістична компанія" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс - Ресурс" (03062, м.Київ, вул.Туполєва, будинок 12-А, ідентифікаційний код 33834628) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова транспортно - логістична компанія" (02099, м.Київ, вул.Зрошувальна, будинок 5, ідентифікаційний код 383272024) заборгованість у розмірі 23186 (двадцять три тисячі сто вісімдесят шість) грн 00 коп та судовий збір у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням положень п.4 розділу X "Прикінцеві положення" та п.п.17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано 06.05.2020 року.

Суддя М.Є.Літвінова