Рішення

від 17.02.2020 по справі 160/10346/19

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2020 року Справа № 160/10346/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турлакової Н.В. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області в якій просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) та штрафу від 03.10.2019 року № Ф-5129-57.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначено, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок, ЄСВ) лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності. В той же час, відповідно до п.1 ч.1 ст.4 цього Закону платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Відповідачем при винесені спірної вимоги не враховано, що позивач протягом 2017, 2018 та 2019 року був найманим працівником і єдиний внесок за нього за вказаний період у повному обсязі сплачено його роботодавцями. При цьому сам позивач адвокатську діяльність як самозайнята особа за цей період не здійснював та жодних доходів за це не отримував, що свідчить про відсутність бази оподаткування ЄСВ. Крім того, позивач зазначав, що у період часу з 01.01.2017 року та по теперішній час ним неодноразово призупинялась дія виданого йому свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю НОМЕР_2 від 18.07.2011р. у зв`язку із різними особистими та службовими обставинами. При цьому, на думку позивача, Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010р. не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності, тому такі неоднозначності у тлумаченні прав/обов`язків платників єдиного внеску мають тлумачитися на користь останніх.

У відзиві на адміністративний позов відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що позивач перебуває на обліку у контролюючому органі з 21.07.2011 року як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвокат), платник ЄСВ, а отже, відповідно до вимог Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) має сплачувати ЄСВ. При цьому з 2017 року особи, які провадять незалежну професійну діяльність, навіть у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року, зобов`язані визначити базу нарахування єдиного внеску, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом №2464-VI. Крім того, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI в редакції Закону №1774). Також відповідач зазначав, що відповідно до Закону №2464-VI роботодавці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, розглядаються як окремі платники ЄСВ, отже, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та одночасно є найманими працівниками, не звільняються від сплати ЄСВ за себе, якщо вони зареєстровані як особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність. При цьому позивачем дії щодо зняття з обліку як платника єдиного внеску в рамках ст.5 Закону №2464-VI шляхом подання заяви до контролюючого органу не здійснювалися. Таким чином, здійснені відповідачем нарахування ЄСВ є законними та обґрунтованими, а, отже, підстави для скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) відсутні.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року прийнято до свого провадження вказану справу та згідно ч.2 ст.257 КАС України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року провадження по справі зупинено та ухвалою суду від 16.01.2020р. - поновлено.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

З урахуванням того, що провадження по справі зупинялось, справа розглянута в межах двомісячного строку.

Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд доходить наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 18.07.2011р. НОМЕР_2, видане на підставі рішення Дніпропетровської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури №7 від 12.07.2011 року.

З 21.07.2011 року позивач перебуває на податковому обліку в Криворізькій ДПІ (Покровський район) ГУ ДФС у Дніпропетровській області, та з 25.07.2011 року зареєстрований як платник єдиного внеску.

Відповідно до відомостей Єдиного реєстру адвокатів України право на зайняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1 декілька разів зупинялося та поновлювалося, а саме, зокрема:

- право на зайняття адвокатською діяльністю зупинено з 22.03.2016 згідно з п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" на підставі заяви;

- право на зайняття адвокатською діяльністю поновлено з 05.12.2016 згідно з п. 1 ч. 4 ст. 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" на підставі заяви;

- право на зайняття адвокатською діяльністю зупинено з 05.07.2018 згідно з п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" на підставі заяви.

Таким чином, право на зайняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1 було зупинено з 22.03.2016р. по 05.12.2016р. та з 05.07.2018р. по теперішній час.

Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 , копія якої наявна в матеріалах справи, протягом 2017-2018 років та 1 і 2 кварталів 2019 року позивач був найманим працівником відповідно до трудових договорів, а саме:

- з 03.01.2017р. по 30.03.2018р. працював у Приватному акціонерному товаристві "Телевізійна служба Дніпропетровська" на посаді директора юридичного департаменту;

- з 12.06.2018р. та станом на час звернення з позовом до суду працює в Публічному акціонерному товаристві "Національна суспільна телерадіокомпанія України" на посаді менеджера філії ПАТ "НСТУ" Дніпровська регіональна дирекція.

Згідно з індивідуальними відомостями Пенсійного фонду України про застраховану особу позивача (форма ОК-5) за звітні роки: 2017 і 1 квартал 2018 (у період з січня по березень) роботодавець (Приватне акціонерне товариство "Телевізійна служба Дніпропетровська" (код ЄДРПОУ20264089)) та у червні 2018 року роботодавець (Філія Публічного акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України" "Дніпровська регіональна дирекція" (код ЄДРПОУ 33452866)) сплачували за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Станом на 30.04.2019 року за даними інтегрованої картки платника по коду бюджетної класифікації 71040000 по ОСОБА_1 автоматично розраховані нарахування, єдиного внеску, а саме:

- за 2017 рік у сумі 8448,00 грн., граничний строк сплати до 09.02.2018р.;

- за 1 квартал 2018 у сумі 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2018р.;

- за 2 квартал 2018 у сумі 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.07.2018р.;

- за 3 квартал 2018 у сумі 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.10.2018р.;

- за 4 квартал 2018 у сумі 2457, 18 грн., граничний строк сплати до 19.01.2019р.;

- за 1 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2019р.;

- за 2 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.07.2019р.

Таким чином, загальна сума нарахувань зі сплати єдиного внеску за 2017 рік, 1-4 квартали 2018 року та 1-2 квартал 2019 року склала 23785,08грн. + штрафні санкції 510грн.

03 жовтня 2019 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5129-57, відповідно до якої позивачу визначено суму боргу в сумі 24295,08грн. зі сплати єдиного внеску.

Згідно вказаної вимоги, остання була сформована відповідно до ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної систему органу доходів та зборів.

Спір полягає у правомірності нарахування позивачеві контролюючим органом сум заборгованості зі сплати єдиного внеску за період 2017-2018 роки, 1 та 2 квартали 2019 року, оскільки позивач вважає, що він, як найманий працівник, за якого протягом вищевказаного періоду роботодавцями у повному обсязі сплачено ЄСВ, не повинен самостійно нараховувати і сплачувати ЄСВ за себе за цей період як самозайнята особа.

Крім того, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2019 року по справі №160/6102/19 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) - задоволено частково.

Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 року №Ф-5129-57 в частині визначення заборгованості ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 7668,54грн.

Визнано протиправною та скасовано повністю вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.08.2019 року №Ф-5129-57.

У вказаному рішенні суду також зазначено, що спір полягав у правомірності нарахування позивачеві контролюючим органом сум заборгованості зі сплати єдиного внеску за період 2017-2018 роки, 1 та 2 квартали 2019 року.

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010р. №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464).

У розумінні п.3 ч.1 ст.1 Закону №2464, застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

За визначеннями, наведеними у п.4-5 ч.1 ст.1 Закону №2464, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця, тоді як, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, відповідно до п.5 ч.1 ст.4 Закону №2464 є платниками єдиного внеску.

Згідно ч.1 ст.2 Закону №2464, дія цього поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Як визначено у ч.1 ст.3 Закону №2464, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов`язковості сплати; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Абзацом першим п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Згідно із абз.2 п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464 (в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій ), у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

За приписами ч.4 ст.8 Закону №2464, порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до ч.5 ст.8 Закону №2464, єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Згідно п.3 ч.1 ст.14 Закону №2464, на органи доходів і зборів покладено обов`язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Відповідно до абз.3 ч.8 ст.9 Закону №2464, платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з ч.2 ст.25 цього Закону, у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом 1 частини четвертої цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Отже, сума мінімального страхового внеску за місяць у 2017 році складає 704 грн., так як відповідно до Закону України від 21.12.2016 року №1801-VІІІ "Про Державний бюджет України на 2017 рік" розмір мінімальної заробітної плати складав 3200грн. (3200 х 22 відсотки).

Сума мінімального страхового внеску за місяць у 2018 році складає 819 грн., так як відповідно до Закону України від 07.12.2017 року № 2246-VIІI "Про Державний бюджет України на 2018 рік" розмір мінімальної заробітної плати складав 3723грн. (3723 х 22 відсотки).

Сума мінімального страхового внеску за місяць у 2019 році складає 918 грн., так як відповідно до Закону України від 23.11.2018 року № 2629-VIІI "Про Державний бюджет України на 2019 рік" розмір мінімальної заробітної плати складав 4173грн. (4173 х 22 відсотки).

Також, з січня 2018 року набули чинності зміни до Закону №2464, внесені Законом України від 03.10.2018 року №2148-VІІI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (далі - Закон № 2148), зокрема, в частині термінів сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, особами, які провадять незалежну професійну діяльність та членами фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхування на інших підставах.

Так, відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону № 2464 з січня 2018 року зазначена категорія платників зобов`язана сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Відповідно до внесених Законом № 2148-VIII від 03.10.2017р. змін вказана категорія платників єдиного внеску зобов`язана була сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року.

Починаючи з 01.01.2018 року, у зв`язку із внесеними змінами до Закону № 2464 та з метою здійснення контролю за своєчасністю сплати єдиного внеску по даній категорії платників, фіскальним органом розроблено алгоритм автоматичного розрахунку нарахувань сум єдиного внеску.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, адвокати (особи, які провадять адвокатську діяльність). Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від адвокатської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить адвокатську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які провадять адвокатську діяльність (адвокатами), які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року (справа № 160/3114/19), від 4 грудня 2019 року (справа № 440/2149/19) та від 23 січня 2020 року (справа № 480/4656/18).

Положеннями частини 3 статті 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076) передбачено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Відповідно до ст.13 Закону №5076 адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Позивачем не заперечується той факт, що він був зареєстрований у контролюючому органі, як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвокат) за період нарахування відповідачем спірної суми єдиного внеску.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.31 Закону №5076-VI право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності.

Право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється: з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, - з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката (п.1 ч.3 ст.31 Закону №5076-VI).

Положеннями ст.32 Закону №5076-VI встановлено підстави, за наявності яких припиняється право на заняття адвокатською діяльністю шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Виходячи зі змісту ч.ч.5, 6 ст. 31 Закону №5076-VI, протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв`язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з`їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.

Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України (ч.1 ст.17 Закону № 5076-VI).

Отже, правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк, у той час як наслідком припинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість її подальшого здійснення взагалі, у зв`язку з чим анулюється свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю.

Таким чином, законодавець розрізняє зупинення та припинення права на заняття адвокатською діяльністю.

Вказані обставини вказують на те, що поняття "зупинення" та "припинення" адвокатської діяльності мають різну юридичну природу, та, відповідно, не є тотожними, з огляду на різний процедурний характер та особливості застосування.

Таким чином, дія положень Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 року №1162, які регулюють особливості саме припинення незалежної професійної діяльності з відповідними зобов`язаннями, не може бути розповсюджено на спірні відносини щодо зупинення адвокатської діяльності.

Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 05 листопада 2018 року у справі №820/1538/17.

При цьому свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.

Як зазначалося вище, судом встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного реєстру адвокатів України право на зайняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1 було зупинено за п.1 ч.1 ст.31 Закону №5076-VI з 25.04.2018 на підставі відповідної заяви з 22.03.2016р. по 05.12.2016р. та з 05.07.2018р. по теперішній час, водночас, в період всього 2017 року та з січня по червень 2018 року включно право на зайняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1 зупинено не було.

Отже з 05.07.2018р. та по теперішній час ОСОБА_1 не здійснює адвокатську діяльність за відсутності права на її здійснення, та, відповідно, не отримує дохід від такої діяльності, доказів протилежного відповідачем не надано, а тому у позивача відсутній обов`язок сплачувати єдиний внесок як самозайнята особа з 05.07.2018р.

Разом з тим, згідно з індивідуальними відомостями Пенсійного фонду України про застраховану особу позивача (форма ОК-5) за звітні роки: 2017 і 1 квартал 2018 (у період з січня по березень) роботодавець (Приватне акціонерне товариство "Телевізійна служба Дніпропетровська" (код ЄДРПОУ20264089)) та у червні 2018 року роботодавець (Філія Публічного акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України" "Дніпровська регіональна дирекція" (код ЄДРПОУ 33452866)) сплачували за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Зазначене підтверджується також відомостями про зарахування до страхового стажу позивача періоду усього 2017 року, січня-березня 2018 року (1 кварталу 2018 року) та у червні 2018 року.

Отже, ОСОБА_1 був найманим працівником, відповідно застрахованим і у період усього 2017 року та 1 кварталу 2018 року (з січня по березень 2018 року) платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі не меншому за мінімальний за нього був його роботодавець - ПрАТ "Телевізійна служба Дніпропетровська" та у червні 2018 року - Філія ПАТ "Національна суспільна телерадіокомпанія України" "Дніпровська регіональна дирекція".

Суд зауважує, що факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби у 2017 році та у період з січня по березень (1 квартал 2018 року) і червень 2018 року не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період за 2017 рік та у період з січня по березень (1 квартал 2018 року) і у червні 2018 року нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, яка має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

За таких підстав, ураховуючи все зазначене вище, суд дійшов висновку, що контролюючим органом у вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 03.10.2019 року №Ф-5129-57 протиправно визначено заборгованість позивача з ЄСВ за 2017 рік та за період з січня по березень (1 квартал 2018 року) і червень 2018 року у розмірі 11724,24 грн із розрахунку за 2017 рік у сумі 8448 грн (704 грн х 12 місяців), граничний строк сплати до 09.02.2018; за 1 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн (819,06 грн. х 3 місяці), граничний строк сплати до 19.07.2018; за червень 2018 року у сумі 819,06 грн.

Разом з тим, оскільки за період квітень і травень 2018 року відсутні відомості про сплату позивачем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, ураховуючи те, що, зокрема, у цей період (квітень, травень 2018 року) право на зайняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1 зупинено не було, а особа, яка провадить адвокатську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу, суд дійшов висновку про наявність обов`язку позивача сплатити єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за квітень і травень 2018 року у загальному розмірі 1638,12 грн (за квітень, травень 2018 року - 819,06 грн. х 2 місяці).

Отже, вимога ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 03.10.2019 року №Ф-5129-57 в частині зобов`язання ОСОБА_1 сплатити борг (недоїмку) з ЄСВ у сумі 22146,96 грн є протиправною і підлягає скасуванню, а за період квітень, травень 2018 року у розмірі 1638,12 грн (за квітень, травень 2018 року - 819,06 грн х 2 місяці) є правомірною та скасуванню не підлягає.

Щодо нарахованого штрафу у розмірі 510грн. по вказаним зобов`язанням, суд зазначає наступне.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2019 року по справі №160/6102/19 дану позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задоволено частково.

Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 року №Ф-5129-57 в частині визначення заборгованості ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 7668,54грн.

Визнано протиправною та скасовано повністю вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.08.2019 року №Ф-5129-57.

Предметом розгляду даної справи був спір щодо правомірності нарахування позивачеві контролюючим органом сум заборгованості зі сплати єдиного внеску за період 2017-2018 роки, 1 та 2 квартали 2019 року.

Таким чином, судом визнано протиправними дії податкового органу щодо нарахування ОСОБА_1 зобов`язань з ЄСВ за вказаний період, у зв`язку з чим, скасовано попередню вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.08.2019 року №Ф-5129-57.

Враховуючи, що позивачем вказана вимога оскаржувалася в судовому порядку, відповідачем протиправно нараховано штраф у розмірі 510грн. у Вимозі від 03.10.2019 року №Ф-5129-57.

Крім того, будь-якого розрахунку вказаної суми штрафу, а також правових підстав для його нарахування відповідачем не надано, як під час прийняття оскаржуваної вимоги, так і під час розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, вимога ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 03.10.2019 року №Ф-5129-57 є протиправною та підлягає скасуванню в частині суми 22656,96грн.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що у відповідача були відсутні правові підстави для формування та направлення позивачу оскаржуваної вимоги, у зв`язку з чим адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Сума задоволених позовних вимог складає 22656,96грн. із заявлених 24295,08грн., у зв`язку з чим на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню сума сплаченого судового збору у розмірі пропорційному задоволеним позовним вимогам, а саме в розмірі 93,25% (22656,96*100% : 24295,08 = 93,25%).

Враховуючи викладене, з огляду на положення ч. 3 ст. 139 КАС відшкодуванню на користь позивача підлягають судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання даного позову пропорційно частині до розміру задоволених позовних вимог підлягає сума 716,53 грн (768,40х93,25:100%) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст.241-250 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Дніпропетровської області (49005, м.Дніпро, вул. Сімферопольська 17-а, ЄДРПОУ 39394856) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати Вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № Ф-5129-57 від 03 жовтня 2019 року про сплату боргу (недоїмки) та штрафу у розмірі 22656,96грн (двадцять дві тисячі шістсот п`ятдесят шість гривень дев`яносто шість копійок).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Дніпропетровській області (49005, м.Дніпро, вул. Сімферопольська 17-а, ЄДРПОУ 39394856) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 716,53грн. (сімсот шістнадцять гривень п`ятдесят три копійки).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Турлакова