Ухвала

від 27.04.2020 по справі 280/6270/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ПРО ЗАКРИТТЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ

27 квітня 2020 року Справа № 280/6270/19 м. Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Максименко Л.Я.

за участю секретаря судового засідання Биховської А.П.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - Гришко Р.В.

позивача 2 не прибув

позивача 3 не прибув

позивача 4 не прибув

представника відповідача не прибув

розглянувши у судовому засіданні за правилами загального позовного провадження питання про закриття провадження в адміністративній справі

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 )

до Новоукраїнської сільської ради Більмацького району Запорізької області (71012, Запорізька область, Більмацький район, с. Новоукраїнка, вулиця Снитка 63, код ЄДРПОУ 04352629)

про визнання незаконним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач 1), ОСОБА_2 (далі - позивач 2), ОСОБА_3 (далі - позивач 3), ОСОБА_4 (далі - позивач 4) звернулись із позовною заявою до Новоукраїнської сільської ради Більмацького району Запорізької області (далі - відповідач), в якому позивачі просять суд визнати незаконним та скасувати рішення Новоукраїнської сільської ради Більмацького району Запорізької області № 12 від 22 листопада 2019 року, в частині відмови в дозволі на поділ земельної ділянки площею 38 га, кадастровий номер - .2322785400:07:0010070, за відповідною заявою членів С(ФГ) "Азов" Костецької І.С., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 .

В обгрунтування позовної заяви посилаються на те, що рішенням ДП "Центр державного земельного кадастру" відмовлено членам СФГ "Азов" у внесенні відомостей до ДЗК на підставі виготовлених проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність у зв`язку із відсутністю згоди власника земельної ділянки на її поділ. Отримавши відмову, позивачі звернулись до власника земельної ділянки - Новоукраїнської сільської ради про надання дозволу на поділ земельної ділянки з кадастровим номером 2322785400:07:0010070. Однак, рішенням Новоукраїнської сільської ради Більмацького району Запорізької області № 12 від 22.11.2019 позивачам відмовлено у надані дозволу на поділ земельної ділянки без зазначення підстав такої відмови. З посиланням на положення ст. 56 Закону України "Про землеустрій" позивачі вважають таке рішення протиправним та таким, що підлягає задоволенню.

Відповідач позовну заяву не визнав, у відзиві від 07.02.2020 вих. № 01-42/88 посилається на те, що дійсно, 20.09.2019 до Новоукраїнської сільської ради Більмацького району Запорізької області звернулись позивачі із заявою про надання дозволу про поділ земельних ділянок, яка була винесена на розгляд тринадцятої сесії сьомого скликання Новоукраїнської сільської ради. За результатами розгляду заяви було прийнято рішення № 12, яким відмовлено у наданні дозволу на поділ земельної ділянки площею 38,0 га кадастровий номер 2322785400:07:001:001:0070 та рекомендовано СФГ "Азов" прийняти участь у відкритих земельних торгах на придбання земельної ділянки в оренду. Вважає, що оскаржуване рішення вмотивоване, прийняте в межах повноважень та у спосіб, визначений законом. На підставі викладеного, просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Ухвалою суду від 16.01.2020 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі № 280/6270/19 та призначено підготовче засідання на 10.02.2020.

Протокольною ухвалою суду від 10.02.2020 оголошено перерву у підготовчому засіданні до 04.03.2020.

Протокольною ухвалою суду від 04.03.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 06.04.2020.

Ухвалою суду від 06.04.2020 за клопотанням представника позивача розгляд справи відкладено на 27.04.2020.

У судове засідання 27.04.2020 зявився позивач Костецька І.С. та його представник.

Інші позивачі до судового засідання не з`явились.

Представник відповідача також не прибув, будь-яких клопотань станом на час розгляду справи до суду не надходило.

Судом за власною ініціативою поставлено на вирішення питання про закриття провадження у справі.

Представник позивача заперечив проти закриття провадженняи у справі, вважає, що відповідач в даному випадку здійснює владні управлінські функції, а не повноваження власника.

У судовому засіданні 27.04.2020 оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

Відповідно до абз.2 ч. 3 ст. 243 КАС України складання повного тексту ухвали, залежно від складності справи, може бути відкладено на строк не більш як п`ять днів з дня оголошення вступної та резолютивної частин ухвали.

Вирішуючи питання про закриття провадження у справі суд виходить з наступного.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. За пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

У рішенні від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України (заяви № 29458/04 та № 29465/04, пункт 24) Європейський суд з прав людини закріпив поняття суд, встановлений законом , яке стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність.

Фраза встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах установленої компетенції.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Під час вирішення питання щодо компетенції суду слід урахувати суб`єктний склад спірних правовідносин, одним з яких є участь суб`єкта владних повноважень, визначити характер правовідносин, з яких виник спір, і кінцеву мету пред`явлення позову.

Згідно зі статтею 2 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до частин другої та третьої статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Суб`єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава та територіальні громади (частина перша статті 374 ЦК України).

Земельне законодавство ґрунтується, зокрема, на принципах забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад, держави та забезпечення гарантій прав на землю (пункти б та ґ частини першої статті 5 ЗК України).

Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 172 ЦК України).

Територіальні громади реалізують право власності на землю безпосередньо або через органи місцевого самоврядування - на землі комунальної власності; держава реалізує таке право через відповідні органи державної влади - на землі державної власності (підпункти б , в частини першої статті 80 ЗК України).

Вирішення питань щодо передання земельних ділянок у власність або надання у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування (статті 122 і 123 ЗК України). Так, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом або за результатами аукціону (частина перша статті 116 ЗК України).

Правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою та регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування визначає Закон України від 22.05.2003 № 858-IV "Про землеустрій" (далі - Закон № 858).

Статтею 1 Закону України "Про землеустрій" визначено, що проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом.

Статтею 22 Закону № 858 встановлено, що землеустрій здійснюється на підставі, в тому числі, рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою.

Згідно зі ст. 25 Закону України "Про землеустрій" документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації, в тому числі у вигляді проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Статтею 30 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

Положеннями ст. 56 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок включає: а)пояснювальну записку; б) технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації; в) кадастрові плани земельних ділянок, які об`єднуються в одну земельну ділянку, або частини земельної ділянки, яка виділяється в окрему земельну ділянку; г) матеріали польових геодезичних робіт; ґ) акт приймання-передачі межових знаків на зберігання при поділі земельної ділянки по межі поділу; д) перелік обтяжень прав на земельну ділянку, обмежень на її використання та наявні земельні сервітути; е) нотаріально посвідчена згода на поділ чи об`єднання земельної ділянки заставодержателів, користувачів земельної ділянки (у разі перебування земельної ділянки в заставі, користуванні); є) згоду власника земельної ділянки, для земель державної власності органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об`єднання земельних ділянок користувачем (крім випадків поділу земельної ділянки у зв`язку з набуттям права власності на житловий будинок, розташований на ній).

Відповідно до ч.12 ст.186 Земельного кодексу технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок погоджується у разі якщо поділ, об`єднання земельних ділянок здійснюється її користувачем - власником земельних ділянок, а щодо земельних ділянок державної або комунальної власності - органом виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, уповноваженими розпоряджатися земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу; у разі поділу, об`єднання земельної ділянки, що перебуває у заставі, - заставодержателем; у разі поділу, об`єднання власником земельної ділянки, що перебуває у користуванні, - землекористувачем. Технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок затверджується замовником.

Тобто, лише стаття 56 Закону України "Про землеустрій" говорить про необхідність отримання згоди власника земельної ділянки на її поділ. При цьому, будь-якої процедури отримання такої згоди чи підстав для її надання чинне законодавство не містить.

Отже, на думку суду, саме це дає підстави стверджувати, що в даному випадку, відповідач не діє як суб`єкт владних повноважень, а виступає лише як власник земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові дійшла висновку, що органи, уповноважені на передання земельних ділянок, є суб`єктами владних повноважень. Втім, раніше Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення цим суб`єктом владних управлінських функцій саме у тих правовідносинах, в яких виник спір. Причому у таких правовідносинах хоча б один суб`єкт має бути законодавчо вповноваженим владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно має бути зобов`язаний виконувати вимоги та приписи першого (пункти 5.7-5.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17).

У відносинах, які склалися між сторонами, відповідач як власник землі вільний у виборі поведінки та необхідності прийняття відповідного рішення - надати дозвіл на поділ земельної ділянки чи ні, при цьому він не здійснював владних управлінських функцій.

Відтак, спір у цій справі не може бути розглянутий в порядку адміністративного судочинства.

Посиланння представника позивача на положення ст.ст. 122, 123 ЗК України, які в даному випадку на його думку можливо застосувати за аналогією суд відхиляє, оскільки в вказаних нормах Кодексу чітко виписані повноваження та процедура надання суб`єктами владних повноважень земельних ділянок у власність або користування.

Як суд вже зауважував, ані повноважень, ані процедури отримання згоди власника земельної ділянки на її поділ земельне законодавство не визначає. Що в решті і доводить відсутність з боку відповідача владних управлінських функцій при наданні згоди на поділ земельної ділянки.

Тому, відносини у спірній ситуації носять приватно-правовий характер.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі: якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі.

Згідно ч. 1 ст. 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Суд роз`яснює позивачу його право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства щодо оскарження рішення відповідача про відому у наданні дозволу на поділ земельної ділянки.

Керуючись ст. ст. 238, 239, 241-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) до Новоукраїнської сільської ради Більмацького району Запорізької області (71012, Запорізька область, Більмацький район, с. Новоукраїнка, вулиця Снитка 63, код ЄДРПОУ 04352629) про визнання незаконним та скасування рішення,- закрити.

Роз`яснити позивачам їх право на звернення для захисту прав до суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.

Роз`яснити позивачам, що на підставі ч. 2 ст. 239 КАС України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня її постановлення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Л.Я. Максименко