Постанова

від 29.04.2020 по справі 486/1533/17-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 квітня 2020 року

місто Київ

справа № 486/1533/17-ц

провадження № 61-38105св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Южноукраїнський міський голова Пароконний Віктор Кирилович , Южноукраїнська міська рада Миколаївської області,

третя особа - Комунальний заклад Южноукраїнська міська лікарня ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 27 березня 2018 року у складі судді Кірімової О. М. та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 17 травня 2018 року у складі колегії суддів: Данилової О. О., Коломієць В. В., Шаманської Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом про скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позивач обґрунтовувала позов тим, що 24 жовтня 2014 року між нею та Міністерством охорони здоров`я України укладено контракт, на підставі якого обіймала посаду начальника державного закладу Спеціалізована медико-санітарна частина № 2 Міністерства охорони здоров`я України строком до 24 жовтня 2017 року. 28 лютого 2017 року розпорядженням Южноукраїнського міського голови Пароконного В. К. припинено дію контракту та звільнено її зі займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, пов`язаними з реорганізацією установи. Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 23 листопада 2017 року у справі № 486/560/17 визнано протиправним розпорядження Южноукраїнського міського голови Пароконного В. К. від 28 лютого 2017 року № 46-р Про припинення дії контракту з начальником Державного закладу Спеціалізована медико-санітарна частина № 2 Міністерства охорони здоров`я України ОСОБА_1 та звільнення її з посади. Поновлено її на посаді головного лікаря Комунального закладу Южноукраїнська міська лікарня з 28 лютого 2017 року та стягнуто на її користь відшкодування моральної шкоди. На виконання зазначеного рішення суду 24 листопада 2017 року розпорядженням міського голови Пароконного В. К . за № 231-р позивача поновлено на посаді головного лікаря Комунального закладу Южноукраїнська міська лікарня з 28 лютого 2017 року. Цього ж дня, розпорядженням Южноукраїнського міського голови Пароконного В. К . від 24 листопада 2017 року № 232-р ОСОБА_1 звільнено з 24 жовтня 2017 року із займаної посади головного лікаря Комунального закладу Южноукраїнська міська лікарня у зв`язку з закінченням строку дії контракту на підставі пункту 2 частини першої статі 36 КЗпП України. Вважає, що поновляючи її на роботі з 28 лютого 2017 року, Пароконний В. К. погодився з тим, що трудові відносини між нею та уповноваженим власником підприємства, яким є Южноукраїнська міська рада, фактично тривали з 24 жовтня 2017 року до 24 листопада 2017 року та жодна із сторін контракту не ставила вимогу про їх припинення. Посилаючись на пункт 27 контракту, укладеного між нею та Міністерством охорони здоров`я України, вважає, що строк його дії є продовженим до 24 жовтня 2020 року. Також зазначає, що розпорядження міського голови від 24 листопада 2017 року № 232-р є незаконним, оскільки трудові відносини після закінчення строку дії контракту тривали і жодна із сторін не ставила вимогу про їх припинення. Крім того, зазначене розпорядження, як акт індивідуальної дії, не має зворотної сили, тоді як відповідач, видавши розпорядження 24 листопада 2017 року, звільнив позивача з роботи з 24 жовтня 2017 року.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідачі позов не визнали, просили відмовити у його задоволенні.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 27 березня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції керувався тим, що звільнення позивача із займаної посади є законним, таким, що проведено з дотриманням вимог трудового законодавства, у зв`язку із закінченням строку дії контракту, який встановлено за домовленістю між роботодавцем та ОСОБА_1 , у зв`язку із чим розпорядження Южноукраїнського міського голови Пароконного В. К. від 24 листопада 2017 року за № 232-р про звільнення позивача на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України видано без порушення трудових прав ОСОБА_1 .

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 17 травня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, керувався тим, що ОСОБА_1 , будучи звільненою з роботи, фактично не працювала за контрактом з 28 лютого 2017 року та оспорювала законність дострокового розірвання контракту й наступне звільнення. На час вирішення судом трудового спору (23 листопада 2017 року), а також на час виконання судового рішення (24 листопада 2017 року) строк дії контракту закінчився. Отже, виконання відповідачем судового рішення від 23 листопада 2017 року щодо поновлення її на роботі, не може вважатись згодою власника (уповноваженого ним органу) на продовження трудових відносин зі ОСОБА_1 після закінчення строку дії контракту. Міський голова, будучи зобов`язаним поновити трудові права ОСОБА_1 , порушені у лютому 2017 року, але не маючи намірів продовжувати трудові відносини з нею після закінчення строку дії контракту, реалізував права, надані пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України. Таким чином, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про недоведеність підстав позову.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у червні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права. Так, суди не взяли до уваги, що оскаржуваним розпорядженням від 24 листопада 2017 року відповідач звільнив позивача з 24 жовтня 2017 року, що свідчить про те, що позивача звільнено заднім числом, що є порушенням вимог законодавства. Суди також не звернули увагу, що контракт від 24 жовтня 2014 року №803 припинив свою дію внаслідок того, що відповідач припинив його дію на підставі розпорядження від 28 лютого 2017 року № 46-р, отже звільнення позивача на підставі припинення дії контракту з 24 жовтня 2017 року у той час, коли дія контракту припинена з 28 лютого 2017 року є безпідставним та необґрунтованим.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У наданих відзивах відповідачі просили відмовити у задоволенні касаційної скарги з підстав її необґрунтованості.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у червні 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 213 ЦПК України 2004 року, статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 24 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та МОЗ укладено контракт № 803, відповідно до якого ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Державного закладу Спеціалізована медико-санітарна частина № 2 МОЗ України

(далі - ДЗ СМСЧ № 2 ).

Відповідно до пункту 27 Контракту № 803 трудовий договір укладено до 24 жовтня 2017 року, а також передбачено, якщо після закінчення строку дії цього контракту трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення. Дія цього контракту вважається продовженою на строк, на який його було укладено.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 листопада 2015 року цілісний майновий комплекс ДЗ СМСЧ № 2 передано у власність територіальної громади.

З грудня 2016 року уповноваженим органом здійснювалася реорганізація (припинення) ДЗ СМСЧ № 2 шляхом перетворення в юридичну особу - Комунальний заклад Южноукраїнська міська лікарня з обов`язковою умовою збереження профілю, функціонального навантаження та структури, які в повному обсязі переносяться в реорганізований заклад. Засновником реорганізованої структури є Южноукраїнська міська рада, яка мала повноваження органу управління ДЗ СМСЧ № 2 .

28 лютого 2017 року міським головою видано розпорядження № 46-р, яким дія контракту № 803 припинена у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, пов`язаними з реорганізацією установи, а ОСОБА_1 звільнено з займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 23 листопада 2017 року у справі № 486/560/17 зазначене розпорядження визнано протиправним, ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді головного лікаря Комунального закладу Южноукраїнська міська лікарня з 28 лютого 2017 року, вирішено інші питання, у томі числі щодо негайного виконання рішення в частині поновлення на роботі.

На виконання судового рішення розпорядженням міського голови від 24 листопада 2017 року № 231-р ОСОБА_1 поновлено на роботі з 28 лютого 2017 року.

Того ж дня розпорядженням міського голови № 232-р ОСОБА_1 звільнено з 24 жовтня 2017 року з займаної посади у зв`язку з закінченням строку контракту за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 , будучи звільненою з роботи, фактично не працювала за контрактом з 28 лютого 2017 року та оспорювала законність дострокового розірвання контракту й наступне звільнення. На час вирішення судом трудового спору (23 листопада 2017 року), а також на час виконання судового рішення (24 листопада 2017 року) строк дії контракту закінчився.

Отже, виконання відповідачем судового рішення від 23 листопада 2017 року щодо поновлення її на роботі не може вважатися згодою власника (уповноваженого ним органу) на продовження трудових відносин зі ОСОБА_1 після закінчення строку дії контракту.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі достроково, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (частина третя статті 21 КЗпП України).

Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором є таким самим, як і за безстроковим, але при цьому факт укладання трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений, зокрема, у наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір.

Підставами припинення трудового договору, зокрема, є: закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає окремої заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли особисто складав та підписував заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. Водночас він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Відповідно до пункту 10 частини четвертої статті 42 Закону України

Про місцеве самоврядування в Україні міський голова призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім випадків, передбачених частиною другою статті 21 Закону України Про культуру .

З урахуванням наведеного, встановивши, що між сторонами укладений строковий трудовий договір в особливій формі, контракту, в якому ними погоджено усі істотні умови, зокрема й умови щодо порядку продовження контракту, або його укладення на новий чи інший термін (пункт 27 контракту), суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що укладений за згодою сторін трудовий контракт ОСОБА_1 підписала без зауважень та заперечень, протягом його дії працювала, виконувала посадові обов`язки, отримувала заробітну плату. Умови контракту, порядок його укладення протягом часу його дії не оспорювала.

Установивши, що між сторонами у справі діяв строковий трудовий договір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги про те, що контракт від 24 жовтня 2014 року № 803 припинив свою дію внаслідок того, що саме відповідач ініціював припинення його дії на підставі розпорядження від 28 лютого 2017 року № 46-р, отже звільнення позивача на підставі припинення дії контракту з 24 жовтня 2017 року є незаконним, Верховний Суд визнає необґрунтованим, оскільки розпорядження від 28 лютого 2017 року № 46-р у зв`язку із задоволенням позову ОСОБА_1 рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 23 листопада 2017 року у справі № 486/560/17 визнано протиправним.

За таких обставин та з підстав, передбачених наведеними нормами права, правильним та обґрунтованим є висновок судів про те, що між сторонами існували строкові трудові відносини та після закінчення строку дії трудового договору (контракту) сторони не досягли домовленості про продовження трудових відносин на умовах нового контракту або на умовах безстрокового трудового договору.

Стосовно доводів касаційної скарги щодо того, що оскаржуваним розпорядженням від 24 листопада 2017 року відповідач звільнив позивача з 24 жовтня 2017 року, що свідчить про те, що позивача звільнено за минулий час, Верховний Суд частково погоджується з їх підставністю з врахуванням такого.

Верховний Суд констатує, що звільнення у певний момент у минулому не може вважатися правомірним. Наказ роботодавця про припинення трудового договору повинен мати проспективний, а не ретроспективний характер, поширювати свою дію виключно на майбутнє.

Водночас, враховуючи, що судами встановлено, що ОСОБА_1 , будучи звільненою з роботи, фактично не працювала за контрактом з 28 лютого 2017 року та оспорювала законність дострокового розірвання контракту, й виконання відповідачем судового рішення від 23 листопада 2017 року щодо поновлення її на роботі не може вважатися згодою власника (уповноваженого ним органу) на продовження трудових відносин зі ОСОБА_1 після закінчення строку дії контракту, підстави для поновлення її на роботі відсутні.

Зазначене порушення прав позивача, які виникли після видання оскаржуваного ним наказу про звільнення, може бути усунуто судом шляхом зміни дати звільнення, тобто визначення дати припинення трудових відносин датою розпорядження міського голови від 24 листопада 2017 року. Саме так зобов`язаний був вчинити роботодавець, змінивши відповідно дату звільнення.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність виправлення допущеного відповідачами порушення вимог законодавства та скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині вимог про визнання незаконним оскаржуваного розпорядження щодо визначення роботодавцем дня звільнення з ухваленням у справі в цій частині вимог нового рішення про часткове задоволення позову.

Верховний Суд визнає ефективним та правомірним визнати незаконним розпорядження Южноукраїнського міського голови Пароконного В. К. № 232-р про звільнення ОСОБА_1 з 24 жовтня 2017 року із займаної посади у зв`язку з закінченням строку контракту за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України в частині визначення дати звільнення, змінивши дату звільнення ОСОБА_1 з 24 жовтня 2017 року на 24 листопада 2017 року.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на наведене Верховний Суд визнає доводи касаційної скарги ОСОБА_1 частково обґрунтованими.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню у частині вимог про визнання незаконним оскаржуваного розпорядження щодо визначення роботодавцем дня звільнення з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом частин першої - третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 27 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 17 травня 2018 року в частині вирішення вимог про визнання незаконним розпорядження Южноукраїнського міського голови щодо визначення дня звільнення скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати незаконним розпорядження Южноукраїнського міського голови Пароконного В. К. від 24 листопада 2017 року № 232-р про звільнення ОСОБА_1 з 24 жовтня 2017 року із займаної посади у зв`язку з закінченням строку контракту за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України у частині визначення дати звільнення.

Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря Комунального закладу Южноукраїнська міська лікарня за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України, з 24 жовтня 2017 року на 24 листопада 2017 року.

В іншій частині вимог рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 27 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 17 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик