Постанова

від 06.05.2020 по справі 920/1044/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" травня 2020 р. Справа№ 920/1044/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Чорногуза М.Г.

Агрикової О.В.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України

на рішення Господарського суду Сумської області від 05.12.2019

у справі № 920/1044/19 (суддя Яковенко В.В.)

за позовом Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України

до Комунального підприємства Глухівський тепловий район

про стягнення 42 789,41 грн

за відсутності представників учасників справи,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (далі - НАК Нафтогаз України , позивач) звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Комунального підприємства Глухівський тепловий район (далі - КП Глухівський тепловий район , відповідач) про стягнення 42 789,41 грн, з яких 39 872,81 грн пені та 2 916,60 грн 3% річних, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором постачання природного газу № 3416/16-ТЕ-29 від 21.12.2015 щодо здійснення оплати за поставлений природний газ.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 05.12.2019 у справі № 920/1044/19 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість за поставлений природний газ, на яку позивачем здійснені вказані нарахування, була погашена відповідачем до набрання чинності Законом України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії , частиною 3 ст. 7 якого передбачено списання процентів, пені та втрат від інфляції, нарахованих на заборгованість за природний газ; виконання вимог вказаної норми не потребує включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, НАК Нафтогаз України звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач наголошував на тому, що матеріали справи не містять доказів включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості саме станом на дату виникнення заборгованості, та судом не зазначено на підставі яких доказів відповідач набув статусу учасника процедури врегулювання, а саме є теплопостачальною або теплогенеруючою організацією, у зв`язку з чим застосування ч. 3 ст. 7 Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії (далі також - Закон) є неправомірним.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2020 поновлено НАК Нафтогаз України пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Сумської області від 05.12.2019 у справі № 920/1044/19, відкрито апеляційне провадження за вищевказаною апеляційною скаргою, призначено до розгляду на 25.03.2020, встановлено КП Глухівський тепловий район строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач вказував на те, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 07.02.2018 у справі №927/1152/16, частина третя статті 7 Закону є нормою прямої дії, застосування приписів якої не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом; виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а відтак, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для задоволення позову.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 зі змінами від 16.03.2020 №215 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS - CoV-2 установлено з 12 березня 2020 до 3 квітня 2020 року на усій території України карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211, зокрема, карантин продовжено до 24.04.2020.

З урахуванням наведеного, у зв`язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2020 та від 31.03.2020 повідомлено учасників провадження, що розгляд апеляційної скарги НАК Нафтогаз України на рішення Господарського суду Сумської області від 05.12.2019 у справі № 920/1044/19 25.03.2020 та 22.04.2020 не відбудеться, розгляд апеляційної скарги призначено на 06.05.2020 та доведено до відома учасників справи, що їх явка у судове засідання не визнається судом обов`язковою.

У судове засідання сторони явку своїх уповноважених представників не забезпечили, про день, місце та час розгляду справи були повідомлені належним чином.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників сторін, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, враховуючи, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору у даній справі без заслуховування їх пояснень, колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без їх участі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 21.12.2015 між НАК Нафтогаз України (у тексті договору - постачальник) та КП Глухівський тепловий район (у тексті договору - споживач) було укладено договір постачання природного газу № 3416/16-ТЕ-29 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язався передати у власність споживачеві у 2016 році природний газ, а споживач зобов`язався прийняти та оплатити його на умовах цього договору.

Згідно з п. 1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Відповідно до п. 2.1 договору постачальник передає споживачеві з 01.01.2016 по 31.03.2016 (включно) газ обсягом до 2300 тис.куб.м. (два мільйона триста тисяч куб.м).

Приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі (п. 3.4 договору).

Згідно з п. 5.2 договору ціна за 1000 куб.м газу на дату укладення договору становить - 2 167,38 грн з ПДВ.

Відповідно до п. 5.4 договору загальна сума вартості природного газу за вказаним договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу.

За умовами п. 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Зі змісту п. 10.3. договору вбачається, що строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється у 5 років.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації природного газу з 01.01.2016 до 31.03.2016 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (ст. 12 договору).

В подальшому між сторонами було укладено низку додаткових угод до договору, якими, зокрема, вносились зміни до предмету договору, порядку та умов передачі газу, розрахунку ціни на газ та строку дії договору (а.с. 27-32, т. 1).

Додатковою угодою №3 від 31.03.2016 до договору внесено зміни, зокрема, до ст. 12 договору, відповідно до якої договір діє в частині реалізації природного газу з 01.01.2016 до 30.04.2016 (включно).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору протягом січня - квітня 2016 року позивач поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 4 556 472,27 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (а.с. 33-36, т. 1).

Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем своїх обов`язків за договором в частині оплати вартості поставленого газу, позивач звернувся за даним позовом про стягнення з відповідача пені та 3% річних.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а доводи скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За правовою природою укладений сторонами договір є договором купівлі-продажу, за яким, відповідно до ст. 655 ЦК України, одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, укладення НАК Нафтогаз України та КП Глухівський тепловий район договору постачання природного газу № 3416/16-ТЕ-29 від 21.12.2015 було спрямоване на отримання останнім природного газу та одночасного обов`язку по здійсненню його оплати.

Положеннями статті 691 та частини 1 статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 6.1. договору сторони погодили, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною першою ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач допускав порушення взятих на себе зобов`язань з оплати природного газу, оскільки не розраховувався за нього у строк, встановлений п. 6.1 договору.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов`язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Згідно зі ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини шостої ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Умовами укладеного сторонами договору (п. 8.2) передбачено, що у разі невиконання споживачем пункту 6.1 договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з поданим позивачем розрахунком, за несвоєчасну оплату природного газу відповідачеві нарахована пеня в загальній сумі 39 872,81 грн за зобов`язаннями січня 2016 року за період з 16.02.2016 по 16.03.2016, за зобов`язаннями лютого 2016 року за період з 15.03.2016 по 30.03.2016, за зобов`язаннями березня 2016 року за період з 26.04.2016 по 30.05.2016, за зобов`язаннями квітня 2016 року за період з 26.05.2016 по 20.09.2016; за аналогічний період нараховані 3 % річних в розмірі 2 916,60 грн.

З огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, перевіривши надані позивачем розрахунки пені та 3% річних за відповідний період, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що такі нарахування є арифметично правильними та здійсненими з урахуванням приписів чинного законодавства та умов договору, однак, вимоги щодо їх стягнення не можуть бути задоволені, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом відповідач є теплопостачальним та теплогенеруючим підприємством, яке придбало природний газ виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

30.11.2016 набрав чинності Закон України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії №1730-VIII від 03.11.2016.

Згідно зі ст. 1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.

Реєстр підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості (надалі - реєстр) - державна відкрита, загальнодоступна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про підприємства та організації, які є учасниками процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону.

Учасниками процедури врегулювання заборгованості є підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу та/або електричної енергії, оптовий постачальник електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Дія вказаного Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії (ст. 2 Закону).

Відповідно до ст. 3 Закону для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 №93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.

Відповідно до пункту 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта про те, що відповідач не включений до реєстру за заявленими у даній справі вимогами, оскільки невключення відповідача до учасників відповідної процедури врегулювання заборгованості не є підставою стверджувати, що положення вказаного Закону щодо списання нарахованих процентів, пені та втрат від інфляції на нього не розповсюджуються.

Так, згідно з ч. 3 ст. 7 Закону на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Даною нормою законодавець передбачив можливість уникнення боржником відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у сфері теплопостачання, як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань.

Аналіз вищенаведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що частина третя статті 7 Закону є нормою прямої дії, при цьому застосування її приписів не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Колегія суддів додатково вважає за необхідне зазначити, що Закон також не містить і зворотної норми стосовно того, що якщо відповідне підприємство не включене до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, то пеня, 3% річних та інфляційні втрати підлягають нарахуванню.

Зазначене кореспондується з преамбулою вказаного Закону, відповідно до якої цей Закон визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення та статтею другою, згідно з якою дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Крім того, на думку колегії суддів, місцевим господарським судом на виконання приписів ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин у цій справі, обґрунтовано враховано висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 29.01.2019 у справі №925/108/18, від 21.01.2019 у справі №914/362/18, від 14.01.2019 у справі №904/1615/18, від 21.03.2018 у справі № 905/403/17, від 23.05.2018 у справі № 908/2114/16, від 22.12.2018 у справі № 904/2961/18, від 18.12.2018 у справі № 905/301/18, від 23.01.2018 у справі № 914/3131/15, від 29.01.2018 у справі № 904/10745/16, від 07.02.2018 у справі № 927/1152/16, від 03.04.2018 у справі № 904/11325/16, від 06.09.2018 у справі № 925/106/18.

Отже, до заборгованості, що виникла і погашена до набрання чинності вказаним Законом, не можуть бути застосовані передбачені Законом правила і вимоги щодо необхідності включення до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Наведене також свідчить про наявність підстав для відхилення доводів позивача щодо необхідності застосування більш ранньої судової практики в аналогічних справах, зокрема, висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 14.02.2018 у справі № 908/3211/16.

Посилання скаржника на постанову Верховного Суду у справі №908/3211/16 "у подібних правовідносинах", в якій, на думку скаржника, "Верховний Суд дійшов висновку, щодо правильного застосування частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" у подібних правовідносинах (стосовно того, що однією з обов`язкових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії)", - не є обґрунтованим, оскільки висновок щодо застосування норм права в даній справі № 920/893/18 по своїй суті не відрізняється від висновку, наведеного в постанові Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №908/3211/16. Зокрема, в обох зазначених судових актах ідеться про те, що частиною 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" передбачено можливість уникнення боржником відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних витрат, відсотків річних, так і у спосіб списання цих нарахувань, причому право не нараховувати неустойку, інфляційні витрати, відсотки річних не ставиться в залежність від будь-яких умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами у справі, відповідач погасив заборгованість перед позивачем за природний газ 24.10.2016, тобто до набрання чинності вищевказаним Законом, а отже, у відповідності до ч. 3 ст. 7 Закону нараховані неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти, підлягають списанню з дня набрання чинності вказаним Законом.

Враховуючи викладене, здійснене позивачем, як постачальником газу, нарахування відповідачеві пені та трьох відсотків річних, що є предметом позову у даній справі, не ґрунтується на вимогах законодавства, суперечить Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії та є безпідставним.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не було доведено наявності правових підстав для стягнення з КП Глухівський тепловий район пені та 3% річних, а тому позов НАК Нафтогаз України задоволенню не підлягає.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи позивача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки судом було надано належну оцінку фактичним обставинам даної справи та доводам як позивача, так і відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Сумської області від 05.12.2019 у справі №920/1044/19 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга НАК Нафтогаз України має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України на рішення Господарського суду Сумської області від 05.12.2019 у справі № 920/1044/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 05.12.2019 у справі № 920/1044/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 920/1044/19 повернути до Господарського суду Сумської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 07.05.2020.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді М.Г. Чорногуз

О.В. Агрикова