Рішення

від 24.04.2020 по справі 160/1612/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2020 року Справа № 160/1612/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Боженко Н.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ :

11 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № Ф-4363-51 від 12.11.2019 року щодо ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 );

- зобов`язати Головного управління ДПС у Дніпропетровській області здійснити коригування відомостей в картці платника єдиного соціального внеску шляхом виключення з неї відомостей про наявність у ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) боргу зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 26 539, 26 грн. (похідна позовна вимога згідно п. 23 ч. 1 ст. 4 КАСУ та постанова ВСУ від 14.03.2017 у справі № п/800/559/16);

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати в сумі 840, 80 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 грн.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 06.12.2005 року зареєстрований як фізична особа підприємець за номером запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців № 22240000000024236, але в 2010-2019 роках підприємницьку діяльність не здійснював. Позивач посилається на порушення відповідачем строку винесення вимоги про сплату недоїмки. Разом з тим, позивач з 03.01.2012 року і по теперішній час перебуває у трудових відносинах з ТОВ АРСЕНАЛ ГРУПП (код ЄДРПОУ 32350215), що підтверджується записами в трудовій книжці та індивідуальними відомостями про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України за формою ОК-5, з якої вбачається, що підприємство сплачувало та продовжує сплачувати внесок із заробітної плати. З урахуванням викладеного, позивач вважає, що у відповідача були відсутні підстави для формування та направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, у зв`язку із чим підлягає скасуванню та визнанню протиправною.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року позовну заяву залишено без руху.

21 лютого 2020 р. на виконання ухвали суду від 14 лютого 2020 р. позивачем виправлено відповідні недоліки позовної заяви.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/1612/20. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

13 березня 2020 року від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог позивача, вважає їх безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах податкового, митного та іншого законодавства. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що податкова звітність позивачем не подавалась, доходів він не отримував, але повинен був сплачувати (враховуючи зміни до Закону України № 2464 Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , які набули чинності з 01 січня 2017 року, що стосується платників, які перебувають на загальній системі оподаткування та якими не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року) суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Отже, за 2017 рік зазначена сума становила 3 200 грн. (мінімальна заробітна плата)* 22%=704 грн./місяць, за 2018 рік 3 723 грн.* 22% = 819, 06 грн./місяць, та за 2019 рік 3 706 грн. (мінімальна заробітна плата)*22% =918, 06 грн./місяць. Отже, контролюючим органом було нараховано єдиний соціальний внесок за 2017 рік у сумі 8 448 грн., за 2018 рік у сумі 9 828, 72 грн., за 3 квартали 2019 року у суму 8 262, 54 грн. Відповідач у відзиві також вказав, що згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців платник податків ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) був зареєстрований як фізична особа-підприємець 06.12.2005 року та 19.12.2019 року здійснено реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. Між тим, позивач як фізична особа-підприємець мав основний вид діяльності за кодами КВЕД 51.70.0 (Інші види оптової торгівлі), що не є тотожнім з посадою менеджера з регіонального розвитку ТОВ АРСЕНАЛ ГРУПП починаючи з 03.01.2012 року до теперішнього часу. Так, посилання позивача щодо сплати єдиного внеску ТОВ АРСЕНАЛ ГРУПП де він працює, не є обґрунтованим звільненням від сплати єдиного соціального внеску за підприємницьку діяльність, оскільки останній працював менеджером з регіонального розвитку за трудовим договором, а згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видом економічної діяльності ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є інші види оптової торгівлі (КВЕД 51.70.0), а отже види діяльності позивача за трудовим договором та як ФОП не співпадають. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2020 року в адміністративній справі № 160/5434/19.

19 березня 2020 року та 23 березня 2020 року до суду надійшли однакові за змістом відповіді на відзив представника позивача, в якому зазначено, зокрема, що відповідачем порушені строки надсилання вимоги про сплату боргу (недоїмки), що передбачені Інструкцією № 449, оскільки вимога про сплату боргу формується на підставі даних інформаційних систем, зокрема, якщо платник має на кінець календарного місця борг з єдиного внеску. При цьому, створено подвійний обов`язок позивача сплачувати єдиний внесок за рахунок доходу за основним місцем роботи та не за основним місцем роботи (ФОП), за яким позивач не отримував дохід, так як не використовував організаційно-правову форму ФОП взагалі про що відповідач знає з інтегрованої картки платника податку. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 р. по справі № 440/2149/19.

Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 02.04.2010 року та до теперішнього часу працює в Товаристві з обмеженою відповідальністю АРСЕНАЛ ГРУПП , що підтверджується записами трудової книжки серії НОМЕР_2 .

З довідки від 03.02.2020 року про застраховану особу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за формою ОК-5 Пенсійного фонду України підтверджено сплату заробітку для нарахування пенсії, із позначкою про сплату страхових внесків.

Згідно з інформацією отриманою з сайту (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch) безкоштовний пошук відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 06.12.2005 року, 07.12.2005 року був взятий на облік як платник єдиного внеску, а також взятий на облік Головним ДПС у Дніпропетровській області.

За інформацією з цього ж сайту та матеріалів справи, вбачається, що 19.12.2019 року було внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем.

Відповідно до відомостей з інтегрованої картки платника, наданого відповідачем до відзиву, за позивачем станом на 21.10.2019 р. обліковується заборгованість у загальній сумі 26 539, 26 грн. по єдиному внеску. Недоїмка нарахована з 09.02.2018 р.

Відповідачем у відзиві зроблено розрахунок заборгованості, а саме:

- за 2017 рік в сумі 8448,00грн., граничний строк сплати до 09.02.2018 року;

- 1 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 19.04.2018 року;

- 2 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 19.07.2018 року;

- 3 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 19.10.2018 року;

- 4 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 21.01.2019 року;

- 1 квартал 2019 у сумі 2754,18грн., граничний строк сплати до 19.04.2019 року;

- 2 квартал 2019 у сумі 2754,18грн., граничний строк сплати до 19.07.2019 року.

- 3 квартал 2019 у сумі 2754,18грн., граничний строк сплати до 19.10.2019 року.

Відповідачем на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2019 року №Ф-4363-51, якою позивачу визначено до сплати 26 539, 26 грн. недоїмки з єдиного внеску.

Не погодившись з вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2019 року №Ф-4363-51, позивач звернувся до суду з цим позовом.

При вирішенні даної справи, суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування .

Відповідно до ст. 1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон №2464) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною 1 статті 4 Закону №2464 визначено, що платниками єдиного внеску є:

- роботодавці;

- фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;

- особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності;

- члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах;

- особи, які беруть добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування;

- центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зовнішніх зносин, уповноважений орган центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, - за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.

Частиною другою статті 6 Закону № 2464 визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 7 зазначеного Закону єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4,5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Крім того, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону №2464).

Згідно з ч.3 статті 9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до підпункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2464 недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з ч.4 ст.25 Закону №2462 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

При цьому, п.14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

З копії трудової книжки серії НОМЕР_2 , долученої позивачем до матеріалів справи вбачається, що з 02.04.2010 року та до теперішнього часу працює в Товаристві з обмеженою відповідальністю АРСЕНАЛ ГРУПП .

При цьому, з довідки від 03.02.2020 року про застраховану особу (ок-5) вбачається, що ЕСВ сплачується в повному обсязі

Так, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд зазначає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Зазначена правова позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена в постановах від 04.12.2019 року по справі №440/2149/19, від 23.01.2020 року по справі № 480/4656/18, від 02.04.2020 року по справі №140/2475/19.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на зазначене, вимога про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 12.11.2019 року №Ф-4363-51 є протиправною та підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача про коригування відомостей в картці платника єдиного соціального внеску шляхом виключення з неї відомостей про наявність у ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) боргу зі сплати єдиного соціального внеску, суд зазначає наступне.

Надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зокрема, абзацами 5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту", ухваленої на 114-й сесії 12.05.2004, передбачено, що, відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов`язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов`язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов`язок розв`язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Організацію діяльності з ведення органами Державної податкової служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначено Порядком ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженим Наказом Міністерства фінансів № 422 від 07.04.2016 зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 травня 2016 р. за № 751/28881.

Приписами частини 4 розділу 5 цього Порядку передбачено, що у разі якщо за результатами судового оскарження донарахована/зменшена сума з урахуванням її складових (платіж, санкція, пеня) у повному обсязі скасовується (статус повідомлень-рішень/рішень/вимог та/або рішень щодо єдиного внеску в підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, змінюється на Скасовується в судовому порядку ), то в ІКП відображення облікових показників (операцій) щодо донарахування /зменшення суми не проводиться.

Враховуючи приписи зазначеного Порядку, суд вважає належним способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області здійснити коригування відомостей в картці платника Єдиного соціального внеску шляхом виключення з неї інформації про наявність у позивача боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску на суму 26 539,25 грн.

За приписами частин 1, 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Дотримуючись принципу верховенства права, суд застосовує висновки, висловлені Європейським судом з прав людини у справі "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, документально підтверджені судові витрати позивача зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо клопотання про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 5 000 грн., суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, на професійну правничу допомогу.

Частиною 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. (ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно із частиною 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачу надана професійна правнича допомога адвокатом Фещенко Миколою Леонідовичем, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 240, видане на підставі рішення Черкаської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії від 13.06.2006 р. № 31, відповідно до договору про надання правової допомоги від 31.01.2020 № 65, додаткової угоди, якими визначено розмір гонорару адвоката. Позивачем на виконання зазначеного договору з адвокатом - Фещенко Миколою Леонідовичем, здійснено платіж у безготівковій формі, що підтверджено долученої до матеріалів справи квитанцією від 03.02.2020 року на загальну суму 5 000 грн., також до суду надано меморіальний ордер від 03.02.2020 року та довідку про відкриття рахунку на ім`я Фещенко М.Л., оригінал ордеру серія ЧК №155171.

Отже, суд дійшов висновку про достатність підстав для задоволення заявленого клопотання, у зв`язку із чим покладає понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. на відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № Ф-4363-51 від 12.11.2019 року щодо ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області здійснити коригування відомостей в картці платника єдиного соціального внеску шляхом виключення з неї відомостей про наявність у ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) боргу зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 26 539, 26 грн.

Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 43145015) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 840, 80 гривень (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) та витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 гривень (п`ять тисяч гривень).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Роз`яснити, що відповідно до п. 3 розділу VI Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк апеляційного оскарження, передбачений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, продовжується на строк дії такого карантину.

Суддя Н.В. Боженко