Рішення

від 24.04.2020 по справі 440/1567/20

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/1567/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Ясиновського І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

23 березня 2020 року ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі також - відповідач), у якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01.01.2018 по 31.10.2019;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з 01.01.2018 по 31.10.2019.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що позивач є пенсіонером, внутрішньо переміщеною особою, у спірний період перебував на обліку у Миргородському ОУПФ та Полтавському ОУПФ та отримував пенсію за віком. Проте відповідач не провів виплату пенсії позивачу за спірний період, чим порушив право її на належне пенсійне забезпечення.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26.03.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у даній справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

07.04.2020 до суду надійшли пояснення представника позивача по суті відомостей, що витребовувались судом /а.с. 38-39/.

Відповідач надав до суду відзив на позов, у якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 46-47/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, нарахування на виплата пенсій яким проводиться відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, постанов Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та від 08.06.2016 №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам". Додатково зазначено, що пенсійні кошти обліковані за позивачем за період з 01.01.2018 по 31.10.2019 у сумі 36535,33 грн будуть виплачені після прийняття окремого порядку, як це передбачено постановою Кабінету Міністрів України № 637.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Частиною другою статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У відповідності до частини другої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

За відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено копією її паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 /а.с. 11-12/.

Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджено копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 /а.с. 12/.

Залученою до матеріалів справи копією довідок від 09.12.2014 №1632001257 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи підтверджено, що ОСОБА_1 у листопаді 2014 року перемістилася з тимчасово окупованої території (м. Свердловськ Луганської області) та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 /а.с. 53/.

06.11.2014 позивач звернулась до УПФ в м. Миргороді та Миргородському районі із заявою про переведення її пенсійної справи та виплату пенсії за віком /а.с. 52/.

Розпорядженням від 13.11.2014 №43312 позивачу призначено виплату пенсії за віком /а.с. 50/.

Позивачу неодноразово припинялись та поновлювались виплати пенсії.

Рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 14.12.2017 №2 припинено виплату пенсії ОСОБА_1 /а.с. 64/.

06.03.2018 позивач звернулася до Миргородського ОУПФ із заявою про поновлення виплати пенсії /а.с. 67/.

Рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 29.03.2018 №1 виплату пенсії за віком ОСОБА_1 відновлено /а.с. 69/.

У травні 2018 року пенсійним органом проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 , що підтверджено рішенням № 916320151760 /а.с. 66/.

Рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 27.06.2018 №2 припинено виплату пенсії ОСОБА_1 , /а.с. 70/.

08.05.2019 позивач звернулась до Полтавського ОУПФ із заявою про переведення її пенсійної справи та виплату пенсії за віком /а.с. 16/.

Також, розпорядженням Миргородського ОУПФ від 22.05.2019 закрито пенсійну справу та особовий рахунок у зв`язку з запитом електронної пенсійної справи Полтавським ОУПФ, відповідно до якого, зокрема зазначено, що пенсія у розмірі 1492,28 грн виплачена по 31.12.2017 /а.с. 71/.

Рішенням Полтавського ОУПФ № 916320151760 від 10.09.2019 проведено перерахунок /а.с. 17-18/.

24.02.2020 адвокатам Григоренко К.І. направлено до ГУПФ України в Полтавській області адвокатський запит стосовно переведення/перерахунок пенсії ОСОБА_1 /а.с. 20-22/

Листом ГУПФ України в Полтавській області від 28.02.2020 вих.№1600/0301-8/5665 ініціатору звернення повідомлено, що пенсійні виплати ОСОБА_1 за період з 01.01.2018 по 31.10.2019 у загальному розмірі 36535,33 грн обліковані в органі Пенсійного фонду та будуть виплачені після ухвалення окремого порядку, як те передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 у редакції постанови від 21.08.2019 №788 /а.с. 23/.

Наведене стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

А відповідно до статті 46 Основного Закону, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набула чинності для України з 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І).

Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Частиною третьою статті 4 названого Закону встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 згаданого Закону передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 49 вказаного Закону, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 1 Закону України від 20.10.2014 №1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи /частина перша статті 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"/.

Відповідно до частини другої статті 7 названого Закону, Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Статтею 14 Закону №1706-VII встановлено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб", що була чинною до 18.07.2018) установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. N 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., N 81, ст. 2296; 2015 р., N 70, ст. 2312). Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження. Соціальні виплати особам з інвалідністю I групи та особам, які за висновком лікарсько-консультативної комісії не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, за їх письмовими заявами можуть проводитись публічним акціонерним товариством "Укрпошта" (далі - ПАТ "Укрпошта") з доставкою додому за фактичним місцем проживання/перебування таких осіб.

Такі положення абзацу другого пункту 1 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 р. N 788, чинні станом на 21.08.2019 викладені у наступній редакції: "установлено, що призначення та продовження виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. N 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., N 81, ст. 2296; 2015 р., N 70, ст. 2312). Призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) (далі - пенсії) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження (далі - внутрішньо переміщені особи), здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата (продовження виплати) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати) та пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. Виплата пенсій та соціальні виплати особам з інвалідністю I групи та іншим особам, які за висновком лікарсько-консультативної не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, за їх письмовою заявою можуть здійснюватись акціонерним товариством "Укрпошта" з доставкою за фактичним місцем проживання/перебування таких осіб.

Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об`єднаними управліннями згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. N 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (Офіційний вісник України, 2016 р., N 47, ст. 1702) /відповідні положення у редакції від 13.09.2017/.

Ті ж положення у редакції чинній з 11.07.2018 визначають, що Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або територіальними органами Пенсійного фонду України згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. N 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (Офіційний вісник України, 2016 р., N 47, ст. 1702).

18.07.2018 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №548 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України", якою пункт 1 Постанови №637 викладено у новій редакції, відповідно до якої призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. N 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., N 81, ст. 2296). Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. Соціальні виплати особам з інвалідністю I групи та іншим особам, які, за висновком лікарсько-консультативної комісії, не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, за їх письмовою заявою можуть проводитися публічним акціонерним товариством "Укрпошта" з доставкою за фактичним місцем проживання/перебування таких осіб.

Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), встановлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", зокрема, пункт 15 викладено в такій редакції "Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.".

Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №788 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" пункт 1 постанови №657 доповнено новим абзацом такого змісту: "Суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.".

Право громадянина на отримання пенсії є складовою частиною права на соціальний захист, гарантованого Конституцією України та Європейською соціальною хартією (переглянутою) від 03.05.1996.

Нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є виключно Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, урегульованих названим Законом, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Наведений у частині першій статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

У цій справі виплату пенсії позивачу припинено за результатами проведеної верифікації. Водночас відповідна підстава відсутня у Законі України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

За змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Дані про перетин пенсіонером Державного кордону України та відсутність за місцем фактичного проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а постанова Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у рішенні від 03.05.2018, ухваленому за результатами розгляду зразкової адміністративної справи №805/402/18.

За вищевикладених обставин, виплату пенсії ОСОБА_1 було припинено з підстави, не передбаченої частиною першою статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", внаслідок чого порушене право позивача на своєчасне одержання пенсійних виплат.

Суд акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає такій особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у статті 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Як встановлено судом під час розгляду справи, право на отримання позивачем пенсії відповідачем не оспорюється, однак зазначене право піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України. Зокрема, такі обмеження не передбачені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а також не відповідають вимогам статті 46 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стосовно посилань відповідача на положення пункту 1 Постанови №637 у редакції постанови від 21.08.2019 №788, якими передбачено, що суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, суд зауважує, що подібне за змістом положення щодо необхідності визначення Кабінетом Міністрів України окремого порядку виплати заборгованості з пенсій внутрішньо переміщеним особам наявне у пункті 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам з 12.05.2018, тобто упродовж майже двох років Уряд України не визначив порядку проведення виплати заборгованості пенсії внутрішньо переміщеним особам.

Внаслідок відсутності порядку та механізму виплати особі пенсії за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов`язку держави з проведення таких виплат. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.

Відсутність відповідного нормативно-правового документа, що визначає механізм реалізації права на отримання невиплаченої суми пенсії за минулий період, не може бути визнано обґрунтованою підставою для позбавлення особи такого права.

Суд зазначає, на час розгляду справи, постанова Кабінету Міністрів України щодо окремого порядку виплати пенсії не прийнята. Крім того, суд звертає увагу сторін, що конституційне право позивача на отримання пенсії не може бути обмежено з огляду на приписи Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Не виплата пенсії яка гарантована Конституцією України є прямим порушенням статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини.

До того ж, право позивача на отримання пенсії за минулий період чітко закріплено у статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", якою встановлено, що Нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії /ч. 1/.

Посилання відповідача на те, що пенсія позивачу буде виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, прямо суперечить наведеній нормі статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та свідчить про застосування до позивача, як до внутрішньо переміщеної особи, дискримінаційного підходу, порівняно з іншими пенсіонерами, в той час, коли наявний єдиний механізм виплати пенсій громадянам України за минулий час згідно діючого законодавства.

Конституційний Суд України у Рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

У преамбулі до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Таким чином, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Суд враховує, що Верховною Радою України не приймались зміни до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами.

Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Крім того, як визначено статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 за заявою №31443/96 у справі "Броньовський проти Польщі" зазначив, що принцип верховенства права, на якому будується Конвенція, та принцип законності, про який ідеться в статті 1 Першого протоколу, вимагає від держав не лише поважати і застосовувати, у передбачуваний і узгоджуваний спосіб, запроваджені ними закони, а ще й - що безпосередньо випливає з цього обов`язку - забезпечувати правові та практичні умови для втілення їх в життя (пункт 184).

Підсумовуючи вищевикладене, суд визнає неприйнятними доводи відповідача про неможливість виплати позивачу заборгованості за період з 01.01.2018 по 31.10.2019 до ухвалення Урядом України окремого порядку проведення таких виплат, адже наведене свідчить про невиконання державою взятих на себе позитивних зобов`язань.

Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту прав позивача у цій справі, суд зважає на такі обставини.

ОСОБА_1 у спірний період перебувала на обліку і у Миргородському ОУПФ, і у Полтавському ОУПФ як одержувач пенсії за віком, що відповідач не заперечує.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 №628 "Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України" визначено реорганізувати Полтавське об`єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

З відкритих даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлено, що 30.08.2019 до Єдиного державного реєстру внесено запис про припинення юридичної особи Миргородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (код ЄДРПОУ 37844949), а також 30.08.2019 до Єдиного державного реєстру внесено запис про припинення юридичної особи Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (код ЄДРПОУ 40383769).

Наказом ГУПФ України в Полтавській області від 31.05.2019 №324 визначено, що ГУПФ України в Полтавській області після завершення процедури реорганізації шляхом приєднання територіальних органів Пенсійного фонду України є правонаступником, зокрема, за Полтавським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Полтавської області.

Отже, особою, відповідальною за виплату пенсії ОСОБА_1 , наразі є ГУПФ України в Полтавській області.

Відповідачем здійснено нарахування пенсії за віком ОСОБА_1 за період з 01.01.2018 по 31.10.2019 загалом у розмірі 36535,33 грн, що підтверджено долученим ГУПФ України в Полтавській області розрахунком /а.с. 80/.

Пенсійні виплати за зазначений період не проведені з підстав, що не передбачені законом.

Відтак, позов ОСОБА_1 належить задовольнити повністю.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн, що зарахований до спеціального фонду державного бюджету /а.с. 10/.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Отже, суд вважає за необхідне компенсувати судові витрати позивача у розмірі сплаченого судового збору повністю.

З приводу стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У відповідності до пункту 1 частини третьої цієї статті, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частина 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

З огляду на зазначені норми вбачається, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/160 від 18 жовтня 2018 року у справі № 813/4989/17, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі; на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

На підтвердження складу та розміру понесених витрат на правничу допомогу позивачем приєднано до матеріалів справи: договір на надання професійної правничої допомоги від 24.02.2020, акт виконання робіт (надання послуг) від 23.03.2020, квитанції № б/н від 24.12.2019 про сплату 500 грн та №б/н від 23.03.2020 про сплату 2500 грн, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, а також ордер на надання правової допомоги серії ПТ №195637 /а.с.24-30/.

Проте, суд звертає увагу на те, зазначена справа № 440/1567/20 належить до справ незначної складності, щодо якої станом на дату звернення позивача до суду сформовано сталу судову практику, а тому час витрачений адвокатом на аналіз судової практики у справах про невиплату пенсії внутрішньо переміщених особам впродовж 2 годин, складання адвокатського запиту впродовж 1 години та підготовка і написання адміністративного позову впродовж 3 годин не відповідає заявленому у звіті. Крім того, суд наголошує, що договір на надання професійної правничої допомоги укладений 24.02.2020, тоді як квитанції про сплату 500 грн датована 24.12.2019, тобто до укладення вказаного договору на невстановлені з її змісту послуги адвоката.

Вказані вище обставини свідчать про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх обсягом, а тому суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката у цьому випадку має бути зменшений до 1000,00 грн.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності,66, м. Полтава, 36014, ідентифікаційний код 13967927) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01.01.2018 по 31.10.2019.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з 01.01.2018 по 31.10.2019.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності,66, м. Полтава, 36014, ідентифікаційний код 13967927) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн (одна тисяча гривень).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положень пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України .

Суддя І.Г.Ясиновський