Рішення

від 06.05.2020 по справі 160/3547/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2020 року Справа № 160/3547/20 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Кучма К.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ :

У квітні 2020 року позивач звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про утримання надміру виплачених сум пенсій від 13.11.2019 року №166511 та зобов`язати відповідача сплатити заборгованість по невиплаченій пенсії їй за період з 01.12.2019 року по дату винесення судового рішення.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що вона знаходиться на обліку в Головному управлінні ПФУ в Дніпропетровській області та отримує пенсію за вислугу років з 23.07.2007 р. відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" та Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". З 13.03.2018 р. вона влаштувалась на посаду фельдшера в ПрАТ Дніпровське автотранспортне підприємство , яке не відноситься до переліку закладів і установ, робота в яких надає право на отримання пенсії за вислугу років. Таким чином, позивач не повинна повідомляти відповідача про працевлаштування, а отже спірне рішення про утримання надміру виплачених сум пенсій від 13.11.2019 року №166511 є протиправним та підлягає судом скасуванню.

Ухвалою суду від 06.04.2020 року було відкрито провадження по даній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

На виконання вимог ухвали суду 29.04.2020 року відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області видано ОСОБА_1 пенсійне посвідчення серії НОМЕР_1 від 09.08.2007 року. При перевірці документів, отриманих від ПрАТ Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11203 та поданих 08.11.2019 р. особисто позивачем, було виявлено, що згідно з записами її трудової книжки, вона працює з 13.03.2018 року на посаді фельдшера, робота на якій дає право на пенсію за вислугу років, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 р. № 909 (із наступними змінами від 06.04.2016 р.). За документами пенсійної справи позивач значилась непрацюючою особою. Такі обставини стали підставою перевірки пенсійної справи позивача та особового рахунку № НОМЕР_2 , за наслідками якої Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області 13.11.2019 року прийняло рішення про утримання надміру виплачених сум за № 166511. Так як згідно з довідкою Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області (Правобережне об`єднання) утворилася переплата у сумі 33 789,87 грн. за період з 13.03.2018 р. по 30.11.2019 р. Отже, означена сума підлягає поверненню позивачем у зв`язку з неповідомленням про її працевлаштування. За таких обставин, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

До суду 04.05.2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив в якій зазначено, що вона не заперечує, що працює на посаді фельдшера, яка згідно з переліком належить до посад, які дають право на пенсію за вислугою років. Разом з тим, заклад, в якому вона працює не дає останній права на отримання пенсії за вислугою років, оскільки враховуючи положення розділу 2 Переліку №909 та ст.3 Закону України "Про основи законодавства України про охорону здоров`я" ПрАТ "Дніпровське автотранспорте підприємство" до закладів охорони здоров`я не відноситься та медичне обслуговування населення не здійснює. Таким чином, робота в ПрАТ "Дніпровське автотранспортне підприємство" не дає права на пенсію за вислугою років, а матеріалами пенсійної справи позивача та відзивом відповідачем даний факт не спростовано. Враховуючи викладене, позивач просила суд позов задовольнити в повному обсязі з викладених у ньому підстав.

Керуючись приписами ст.263 КАС України, суд ухвалив розглянути адміністративну справу без повідомлення учасників справи, у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві та у відповіді на відзив, позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 знаходиться з 23.07.2007 р. на обліку в Головному управлінні ПФУ в Дніпропетровській області та отримує пенсію за вислугу років.

Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_3 позивач 13.03.2018 р. працює на посаді фельдшера в ПрАТ "Дніпровське автотранспортне підприємство" (код ЄДРПОУ 03113609), що підтверджується трудовим договором від 12.03.2018 р.

Листом від 05.11.2019 р. за вих.№ 513/02-06/26 позивача було запрошено до Відділу з питань перерахунків пенсій № 2 Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області. Означеним листом позивача також було повідомлено про те, що у зв`язку із виниклими обставинами виплата пенсії з 01.12.2019 р. припиняється.

08.11.2019 р. позивач звернулась до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою щодо проведення перерахунку пенсії у зв`язку з працевлаштуванням.

13.11.2019 року Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області було прийнято спірне рішення №166511 про утримання надміру виплачених сум пенсій з ОСОБА_1 . Вказане рішення винесено у зв`язку з неповідомленням про працевлаштування позивача, а отже у останньої за період з 13.03.2018 р. по 30.11.2019 р. утворилася переплата у розмірі 33 789,87 грн. З 01.12.2019 р. по теперішній час виплату пенсії позивачу припинено.

Правомірність рішення відповідача від 13.11.2019 року №166511 є предметом спору у даній адміністративній справі.

Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Закон України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Приписами ч.1 ст.50 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Згідно з ст.103 Закону України Про пенсійне забезпечення , суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім`ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії.

Отже, обов`язковою умовою стягнення надміру виплачених пенсій є допущення зловживань з боку пенсіонера та подання страхувальником недостовірних даних.

Таким чином, підставою для прийняття рішення про утримання надмірно сплачених сум обов`язковою умовою є зловживання з боку пенсіонера або подання пенсіонером недостовірних даних.

Так, на думку відповідача, саме через неповідомлення про працевлаштування за період з 13.03.2018 р. по 30.11.2019 р. у позивача утворилась переплата пенсії у розмірі 33 789,87 грн.

Відповідно до ст.3 Закону України Про пенсійне забезпечення за цим Законом призначаються:

а) трудові пенсії:

за віком;

по інвалідності;

в разі втрати годувальника;

за вислугу років.

Згідно з ст.6 Закону України Про пенсійне забезпечення особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов`язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов`язку.

Пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком (ст.51 Закону України Про пенсійне забезпечення ).

Положеннями ст.7 Закону України Про пенсійне забезпечення встановлено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Так, посада фельдшера дійсно передбачена переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 р. № 909.

Натомість, відповідно до ст.3 Закону України "Про основи законодавства України про охорону здоров`я" заклад охорони здоров`я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.

Згідно з розділом 2 Переліку № 909 до закладів охорони здоров`я відносяться: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри. В зазначених закладах і установах право на призначення пенсії за вислугу років мають такі посади, як лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад).

В зазначених закладах передбачено роботу лікарів та середнього медичного персоналу.

Для отримання права на пенсію за вислугу років необхідна наявність одночасно двох обставин, а саме: робота у закладі або установі, включеної до Переліку та займання посади визначених Переліком.

Як видно з матеріалів справи, в даному випадку одночасна наявність таких обставин відсутня, оскільки хоча позивач і працює на посаді, яка передбачено Переліком №909, проте підприємство, в якому працює ОСОБА_1 не дає останній права на отримання пенсії за вислугою років, оскільки враховуючи положення розділу 2 Переліку №909 та ст.3 Закону України "Про основи законодавства України про охорону здоров`я" ПрАТ "Дніпровське автотранспорте підприємство" до закладів охорони здоров`я не відноситься та медичне обслуговування населенню не здійснює.

Відповідно до інформації' з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПрАТ "Дніпровське автотранспортне підприємство" (код ЄДРПОУ 03113609) є юридичною особою, основним видом економічної діяльності якої є пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення (код КВЕД 49.31).

За таких обставин, робота в ПрАТ "Дніпровське автотранспортне підприємство" не дає позивачу права на пенсію за вислугою років.

При цьому, суд зазначає, що чинним законодавством передбачено обмеження щодо отримання пенсії за вислугу років у разі працевлаштування на роботу, яка дає право на цю пенсію, однак отримання пенсії за віком не обмежується нормами чинного пенсійного законодавства, та не впливає на її отримання, незалежно від того, чи продовжує працювати пенсіонер.

Згідно з ч.2 ст. 6 КАС України встановлено принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Пунктами 21, 24 рішення у справі Федоренко проти України (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини встановив, що здійснюючи прецедентне тлумачення ст.1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути існуючим майном або виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи законними сподіваннями отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ( STRETCH v. THE UNITED KINGDOM № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття майно , а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як наявне майно , так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого права власності (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини Фон Мальтцан та інші проти Німеччини ). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися активом : вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є активом , на який може розраховувати громадянин як на свою власність ( MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

У пункті 52 рішення у справі Щокін проти України (№ 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Скордіно проти Італії ( Scordino v. Italy № 36813/97).

Отже, позивач, яка на момент свого працевлаштування фельдшером набула право на отримання пенсії за віком, з прийняттям відповідачем оскаржуваного рішення позбавлена права на отримання пенсійних виплат - пенсії за вислугу років та пенсії за віком, тобто набутого нею права на пенсію.

Оскільки статтею 50 Закону України Про пенсійне забезпечення визначений вичерпний перелік підстав для утримання надміру виплачених сум пенсій, а в межах розгляду даної справи до суду не надано доказів зловживань того, що переплата пенсії виникла внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, суд дійшов висновку про протиправність рішення відповідача щодо утримання з позивача надміру виплачених сум, а отже рішення від 13.11.2019 року №166511 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача сплатити заборгованість по невиплаченій пенсії позивачу за період з 01.12.2019 року по дату винесення судового рішення, суд зазначає наступне.

Так, з огляду на вищевказані обставини, судом встановлено, що позивач, починаючи з 01.12.2019 року не отримує пенсію з вини відповідача. Отже, суми пенсії, невиплачені позивачу з вини відповідача, мають бути виплачені їй за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Як слідує зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може .

Натомість, у даному випадку суд не вважає повноваження відповідача, як дискреційні, оскільки відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Згідно з судовою практикою Європейського суду з прав людини (рішення по справі Олссон проти Швеції від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Також, суд враховує правову позицію, висловлену в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 р. у справі Рисовський проти України , в якому суд зазначив, що принцип належного урядування , зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

В даному випадку, суд зазначає, що зобов`язання відповідача сплатити заборгованість по невиплаченій пенсії позивачу починаючи з 01.12.2019 року по дату винесення судового рішення, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що дану позовну заяву слід задовольнити повністю, з викладених вище підстав.

В силу ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду, тому судовий збір у розмірі 840,80 грн. підлягає поверненню позивачу.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 263 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про утримання надміру виплачених сум пенсій від 13.11.2019 року №166511.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області сплатити заборгованість по невиплаченій пенсії ОСОБА_1 починаючи з 01.12.2019 року по дату винесення судового рішення.

Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) судові витрати по справі у розмірі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційної-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Суддя К.С. Кучма