Ухвала

від 04.05.2020 по справі 947/7730/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-сс/813/660/20

Номер справи місцевого суду: 947/7730/20 1-кс/947/3784/20

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.05.2020 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за апеляційною скаргою прокурора відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 09.04.2020 року, -

встановив:

оскарженою ухвалою слідчого судді відмовлено у задоволенні клопотання старшого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_7 , погодженого прокурором відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_6 , про арешт майна в рамках кримінального провадження №42018160000001203 від 28.12.2018 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.

Не погоджуючись з рішенням слідчого судді прокурор подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, просить її скасувати та постановити нову, якою задовольнити клопотання слідчого та накласти арешт на нежитлову будівлю, загальною площею 1270,8 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

В апеляційній скарзі прокурор стверджує, що накладення арешту на майно в даному кримінальному провадженні має за мету запобігти спробам його відчуження, поділу тощо, що перешкоджатиме досудовому розслідуванню, це майно також має доказове значення у кримінальному провадженні та в сукупності з іншими доказами може підтвердити факт вчинення кримінального правопорушення.

Заслухавши суддю-доповідача; прокурора, який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити; дослідивши матеріали судового провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги; апеляційний суд приходить до висновку про таке.

Відповідно до клопотання слідчого в ході досудового розслідування встановлено, що відділом 05/2 за результатами моніторингу ЄДРСР України ініційовано перевірку Ізмаїльською місцевою прокуратурою обґрунтованості рішення Болградського районного суду Одеської області від 02.04.2018 у справі № 497/269/18, яким задоволено позов ОСОБА_8 до Олександрівської сільської ради Болградського району Одеської області та ліквідатора банкрута СВК «Олександрівка» та визнано право власності на нежитлову будівлю, загальною площею 1270,8 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

З матеріалів цивільної справи вбачається, що між ОСОБА_8 та арбітражним керуючим ОСОБА_9 , який діяв на підставі постанови господарського суду Одеської області від 25.05.2006 у справі №7/340-05-11588, у простій письмовій формі укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі колишнього СВК «Олександрівка», яку передано покупцю за актом прийому-передачі від 25.04.2007.

На підтвердження факту сплати вартості приміщення до матеріалів справи надано копію квитанції прибуткового касового ордеру № 4 від 25.04.2007, згідно якої, СВК «Олександрівка» в особі ОСОБА_9 отримало від ОСОБА_8 оплату за будівлю у сумі 20000 грн.

Поряд з цим, з`ясовано, що у провадженні Господарського суду Одеської області перебувала справа № 7/340-05-11588 про визнання сільськогосподарського виробничого кооперативу «Олександрівка» банкрутом, де ліквідатором боржника призначено ОСОБА_9 .

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 31.07.2007 у справі №7/340-05-11588 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційного балансу СВК «Олександрівка», через що незадоволені вимоги кредиторів за відсутністю майна банкрута є погашеними.

Так, у відповідності до вимог ст. 18 Закону України «Про погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» залишок непогашеного податкового боргу було списано.

Утім, в матеріалах господарської справи №7/340-05-11588 відсутні документи та відомості про реалізацію вказаної нежитлової будівлі-складського приміщення, а також про те, що кошти зараховано на погашення кредиторської заборгованості.

При цьому, у справі №7/340-05-11588 про визнання СВК «Олександрівка» банкрутом не задоволеними залишились вимоги державних органів та установ на загальну суму 253185 грн.

В обґрунтування клопотання слідчий зазначив, що об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: нежитлова будівля будівля складських приміщень, об`єкт житлової нерухомості загальною площею 1270,8 кв.м. з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1578945751214 є об`єктом кримінально протиправних дій, право на яке набуте протиправним шляхом, зберігає сліди та інші відомості що можуть бути використані, як доказ факту чи обставин що встановлюються під час кримінального провадження, у зв`язку з чим виникла необхідність у накладені арешту на майно.

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 09.04.2020 року відмовлено в задоволенні клопотання слідчого про арешт майна в рамках кримінального провадження №42018160000001203 від 28.12.2018 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.

Мотивуючи прийняте рішення слідчий суддя послався на те, що прокурор не довів обґрунтованості підстав та мети арешту зазначеного у клопотанні майна, та прийшов висновку, що застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до порушення прав власника майна, оскільки клопотання слідчого є необґрунтованим, з огляду на те, що прокурором та слідчим не доведені достатні підстави у зв`язку з якими потрібно накласти арешт на вилучене майно.

Перевіривши оскаржувану ухвалу та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд погоджується з висновками слідчого судді, а також приймає до уваги обставини, які були встановлені під час апеляційного розгляду.

Положеннями ст.ст. 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя.

Відповідно до вимог п.7 ч.2 ст.131 КПК України один із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.

При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.

За змістом ст.170КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Процедура вирішення питання про накладення арешту на майно визначена ст.171 КПК України.

Кримінальний процесуальний Кодекс України вимагає обов`язкового дотримання вимог закону при оформленні всіх процесуальних документів, надаючи цим вимогам принципових характер.

Таким чином, якщо закон визначив, що клопотання слідчого про накладення арешту на майно повинно відповідати вимогам ст.171 КПК України, орган досудового розслідування та прокурор повинні неухильно дотримуватися визначених законом вимог.

За диспозицією ч.1 ст.190 КК України, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28.12.2018року за №42018160000001203 та врамках якогоорган досудовогорозслідування просивнакласти арешт, кримінальна відповідальність в такому випадку настає в разі вчинення заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство).

В клопотанні слідчого про накладення арешту на майно зазначено, що в ході досудового розслідування встановлено, що відділом 05/2 за результатами моніторингу ЄДРСР України ініційовано перевірку Ізмаїльською місцевою прокуратурою обґрунтованості рішення Болградського районного суду Одеської області від 02.04.2018 у справі № 497/269/18, яким задоволено позов ОСОБА_8 до Олександрівської сільської ради Болградського району Одеської області та ліквідатора банкрута СВК «Олександрівка» та визнано право власності на нежитлову будівлю, загальною площею 1270,8 кв.м., розташованої за адресою: вул. Федора Мазаренка (колишня Радянська), 1-а,с. Олександрівка, Болградський район, Одеська область. На підтвердження факту сплати вартості приміщення до матеріалів справи надано копію квитанції прибуткового касового ордеру №4 від 25.04.2007, згідно якої, СВК «Олександрівка» в особі ОСОБА_9 отримало від ОСОБА_8 оплату за будівлю у сумі 20000 грн. Поряд з цим, з`ясовано, що у провадженні Господарського суду Одеської області перебувала справа №7/340-05-11588 про визнання сільськогосподарського виробничого кооперативу «Олександрівка» банкрутом, де ліквідатором боржника призначено ОСОБА_9 . Ухвалою Господарського суду Одеської області від 31.07.2007 у справі №7/340-05-11588 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційного балансу СВК «Олександрівка», через що незадоволені вимоги кредиторів за відсутністю майна банкрута є погашеними. У відповідності до вимог ст. 18 Закону України «Про погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» залишок непогашеного податкового боргу було списано. Утім, в матеріалах господарської справи №7/340-05-11588 відсутні документи та відомості про реалізацію вказаної нежитлової будівлі-складського приміщення, а також про те, що кошти зараховано на погашення кредиторської заборгованості. При цьому, у справі №7/340-05-11588 про визнання СВК «Олександрівка» банкрутом не задоволеними залишились вимоги державних органів та установ на загальну суму 253185 грн.

Таким чином, за переконанням сторони обвинувачення, об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: нежитлова будівля будівля складських приміщень, об`єкт житлової нерухомості загальною площею 1270,8 кв.м. з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1578945751214 - є об`єктом кримінально протиправних дій, право на яке набуте протиправним шляхом, зберігає сліди та інші відомості що можуть бути використані, як доказ факту чи обставин що встановлюються під час кримінального провадження.

Разом з цим, в судовому засіданні апеляційного суду було встановлено, що рішення Болградського районного суду Одеської області від 02.04.2018 року у справі №497/269/18, яким задоволено позов ОСОБА_8 до Олександрівської сільської ради Болградського району Одеської області та ліквідатора банкрута СВК «Олександрівка» та визнано право власності на нежитлову будівлю, загальною площею 1270,8 кв.м., розташованої за адресою: вул. Федора Мазаренка (колишня Радянська), 1-а,с. Олександрівка, Болградський район, Одеська область, не скасовано у встановленому законом порядку та набрало законної сили, а в кримінальному провадженні про підозру не повідомлено жодній особі.

При цьому, органом досудового розслідування та прокурором, ані слідчому судді, ані апеляційному суду, не надано жодного доказу щодо незаконності переходу права власності на зазначене нерухоме майно від СВК «Олександрівка» до ОСОБА_8 , або наявність в діях останнього кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України.

Під час апеляційного розгляду прокурором не було надано достатніх доказів в розумінні положень ст.84 КПК України на підтвердження існування в минулому та на теперішній час фактів участі власника вказаного нерухомого майна в протиправних діях щодо заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство).

Крім того, апеляційний суд враховує той факт, що матеріали кримінального провадження не містять даних, що власник майна має відношення до даного кримінального провадження, йому повідомлено про підозру в даному кримінальному провадженні, або він є в даному кримінальному провадженні особою, яка за законом несе цивільну відповідальність. До клопотання не долучено документів, які свідчать про існування цивільного позову пред`явленого будь-ким до власника майна.

З урахуванням встановлених апеляційним судом обставини, суд вважає, що ініціювання органом досудового розслідування питання про накладення арешту на наказне в клопотанні майно, яке належить особі, яка не є підозрюваним в даному кримінальному провадженні, не відповідає положенням Конституції України, кримінального процесуального закону України та практиці Європейського суду з прав людини.

При розгляді клопотання про накладенняарешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону. Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Таким чином, апеляційний суд констатує, що на день розгляду слідчим суддею клопотання та апеляційного перегляду ухвали слідчого судді, відсутні підстави для застосування щодо зазначеного в клопотанні слідчого нерухомого майна, обмежувальних заходів.

За таких умов, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя, встановлюючи наявність правових підстав для арешту майна, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність таких підстав у цьому кримінальному провадженні на день розгляду клопотання, оскільки прокурор не довів обґрунтованості накладення арешту на майно, що вказує на необґрунтованість апеляційної скарги прокурора.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді,апеляційним судом не встановлено.

Керуючись ст.ст. 170, 171, 307, 309, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу прокурора відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 09.04.2020 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання старшогослідчого відділурозслідування злочиніву сферігосподарської таслужбової діяльностіСУ ГУНПв Одеськійобласті ОСОБА_7 ,погодженого прокуроромвідділу прокуратуриОдеської області ОСОБА_6 ,про арештмайна врамках кримінальногопровадження №42018160000001203від 28.12.2018року,за ознакамивчинення кримінальногоправопорушення,передбаченого ч.1ст.190КК України залишити без змін.

Ухвала в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_10 ОСОБА_4