Постанова

від 12.05.2020 по справі 916/40/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/40/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В., Мишкіної М.А.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі

апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення господарського суду Одеської області від 04.02.2020, суддя в І інстанції Демешин О.А., повний текст якого складено 04.02.2020 в м. Одесі

у справі № 916/40/20

за позовом: Акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України"

до відповідача : Товариство з обмеженою відповідальністю "Теплодім-3"

про стягнення 101869,49 грн.

ВСТАНОВИВ:

У січні 2020 року Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ НАК Нафтогаз України ) звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Товариство з обмеженою відповідальністю "Теплодім-3" (далі - ТОВ "Теплодім-3") про стягнення боргу у сумі 101869,49 грн., з якого: 65 752,75 грн. - пені, 9 823,82 грн. - 3 % річних та 26 292,92 грн. - втрати від інфляції, який виник внаслідок неналежного виконання відповідачем договору постачання природного газу № 3742/1617-ТЕ-23 від 29.08.2016.

Позовні вимоги обґрунтовувалися неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору постачання природного газу № 3742/1617-ТЕ-23 від 29.08.2016 щодо своєчасної оплати поставленого природного газу.

Рішенням господарського суду Одеської області від 04.02.2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплодім-3" на користь Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" 65437,75 грн. пені; 9778,82 грн. 3% річних; 26 292,92грн. інфляційних та 1914,28 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що 30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016 № 1730-VIII (далі - Закон № 1730-VIII), відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону №1730-VIII, на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

З розрахунків наданих позивач судом встановлено, що заявлені в позові сума пені, 3% річних та інфляційних розраховані за період з 26.11.2016 року по січень 19.12.2017 року. Отже, на момент звернення до суду з даним позовом (02.01.2020 року) у позивача відсутні правові підстави для стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних нарахованих до 30.11.2016 року. Тому, позов цій частині задоволенню не підлягає, а нараховані позивачем до стягнення з відповідача за період з грудня 2016 року по грудень 2017 року суми пені: 65437,75 грн., 3% річних: 9778,82 грн. та інфляційні за весь період - підлягають стягненню з відповідача.

АТ "НАК "Нафтогаз України" у поданій до Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційній скарзі просить рішення господарського суду Одеської області від 04.02.2020 у справі №916/40/20 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 315 грн. та 3% річних у сумі 45 грн. скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Підставами для скасування оскаржуваного рішення скаржник зазначає порушення норм процесуального права, а саме статей: 7, 86, 236, 238 ГПК України та неправильне застосуванням норм матеріального права, а саме Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії .

АТ "НАК "Нафтогаз Україна" вважає, що оскаржуване судове рішення прийнято з порушенням положень Закону № 1730-VIII, оскільки матеріали справи не містять доказів включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, отже, відповідач не набув статусу учасника процедури врегулювання, тому, судом неправомірно застосовано норми ч. 3 ст. 7 Закону № 1730-VIII.

Також скаржник зазначає, що станом на дату набрання чинності Закону (тобто 30.11.2016 року) відповідачем частково погашена заборгованість, а остаточно сума заборгованості за природний газ погашена тільки 19.12.2017 року.

Таким чином, на думку позивача, в даному випадку не підлягає застосуванню норми вищевказаного Закону № 1730-УІІІ, оскільки заборгованість за природний газ погашена після набрання ним чинності.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 29.08.2016р. між ПАТ НАК Нафтогаз України (постачальник) та ТОВ Теплодім-3 (споживач) було укладено договір постачання природного газу № 3742/1617-ТЕ-23, згідно з п. п.1.1, 1.2 якого постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язався оплатити його на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг опалення та постачання гарячої води населенню.

Пунктом 2.1 договору визначено, що постачальник передає споживачу з 01.10.2016р. по 31.03.2016р. (включно) природний газ обсягом до 710 тис. куб. .м.

За змістом п. 5.2 договору ціна за 1000 куб.м. газу становить 5 930,40 грн.

Відповідно до п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У п. 8.2 договору сторонами погоджено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно п.6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016р. до 31.03.2017р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

На виконання умов договору позивач передав у власність відповідачу протягом з жовтня 2016 по лютий 2017 включно природний газ на загальну суму 3 014 505,34 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2016р., від 30.11.2016р., від 31.12.2016р., від 31.01.2017, від 28.02.2017.

За поставлений природний газ відповідач розрахувався повністю до 19.12.2017р., проте з порушенням строків встановлених договором, що підтверджується наявними у справі розрахунком та банківськими виписками, що стало підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом про стягнення 65 752,75 пені, 9 823,82 грн. 3% річних та 26 292,92 грн. втрат від інфляції нарахованих з 26.11.2016 року по 19.12.2017.

Колегія суддів погоджується з правомірним та обґрунтованим висновком місцевого суду про часткове задоволення заявлених АТ НАК Нафтогаз України позовних вимог, з огляду на таке.

Апеляційний суд зазначає, що рішення суду першої інстанції позивачем оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 315 грн. та 3% річних у розмірі 45 грн., в іншій частині зазначене судове рішення не оскаржується, а тому згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України в апеляційному порядку не переглядається.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини з постачання природного газу згідно з договором № 3742/1617-ТЕ-23 від 29.08.2016.

На виконання договору позивач передав відповідачу природний газ на загальну суму 3 014 505,34 грн.

За умовами укладеного сторонами договору (п. 1.2) природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг опалення та постачання гарячої води населенню.

Як встановлено судом, сторонами у п. 6.1 погоджено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно із статтею 526 ЦК України, яка кореспондується з частиною першою статті 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

30 листопада 2016 року набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (далі - Закон), яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до приписів ст. 1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Згідно з ст. 2 Закону дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

За положеннями ч. 1 ст. 3 Закону для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, (тобто до 30.11.2016р.), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Таким чином, частиною 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" передбачено можливість уникнення боржником відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних, так і у спосіб списання цих нарахувань. Право не нараховувати неустойку, інфляційні втрати, відсотки річних не ставиться в залежність від будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Зокрема, реалізація цієї норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 927/1152/16, від 22.02.2018 у справі № 922/4355/14, від 28.02.2018 у справі № 911/3914/14, від 03.04.2018 у справі № 904/11325/16, від 06.04.2018 у справі № 904/10747/16, від 10.04.2018 у справі № 916/3054/16, від 11.04.2018 у справі № 910/17962/15, від 17.04.2018 у справі № 904/11358/16, від 26.04.2018 у справі №911/3945/16, від 02.05.2018 у справі № 920/1060/16, 15.05.2018 у справі №908/3126/16, від 23.05.2018 у справі № 908/3125/16, від 23.05.2018 у справі № 908/2114/16, від 30.05.2018 у справі № 904/10733/16, від 20.06.2018 у справі № 916/3055/16, від 06.07.2018 у справі № 918/882/15, від 23.07.2018 у справі № 904/10294/17, від 07.08.2018 у справі № 925/1584/17, від 21.08.2018 у справі № 925/104/18, від 21.08.2018 у справі № 925/107/18, від 30.08.2018 у справі №905/2796/17, від 06.09.2018 у справі № 925/106/18, від 13.12.2018 у справі № 925/105/18, від 18.12.2018 у справі № 905/301/18, від 20.12.2018 у справі № 904/1619/18, від 22.12.2018 у справі № 904/2961/18, від 16.01.2019 у справі № 905/299/18, від 12.02.2019 у справі № 917/440/18, від 26.02.2019 у справі № 926/992/18, від 04.04.2019 у справі № 906/576/18, від 13.05.2019 у справі № 914/1535/18, від 14.05.2019 у справі № 905/300/18, від 29.05.2019 у справі № 916/2279/18, від 10.06.2019 у справі № 904/4592/18, від 11.06.2019 у справі № 905/1964/18.

Частиною 4 ст. 236 ГПК України унормовано, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У зв`язку з цим посилання скаржника на постанови Вищого господарського суду України, зокрема, у справах № 910/15010/16, № 910/16776/13, № 914/2851/16, №922/1110/15, № 908/3125/16, № 922/4355/14, № 908/2114/16, № 911/3951/16, в яких, на думку скаржника, викладена позиція стосовно того, що однією з обов`язкових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, - не є обґрунтованим, оскільки чинним на момент вирішення даного спору процесуальним законом встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст.1 Закону України Про теплопостачання , теплогенеруюча організація - суб`єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; теплотранспортуюча організація - суб`єкт господарської діяльності, який здійснює транспортування теплової енергії; теплопостачальна організація - суб`єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.

Судом установлено, що за умовами пункту 1.2. договору постачання природного газу, укладеного між сторонами, газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Тобто, у розумінні вказаного Закону відповідач є теплопостачальною та теплогенеруючою організацією.

З огляду на зазначені положення Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" та встановивши, що відповідач належить до підприємств, на відносини із врегулювання заборгованості яких поширюється дія цього Закону, поставлений за цим договором природний газ було використано відповідачем у повному обсязі для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, що сторонами не заперечується, місцевий суд дійшов вірного висновку про те, що помилковим є нарахування відповідачеві пені та 3% річних відповідно до умов п.6.1 договору, нарахованих до 30.11.2016 року, оскільки в силу ч.3 ст.7 вказаного Закону згадані пеня та 3% річних не підлягають нарахуванню та є списаними, крім решти суми боргу, яка погашена після 30.11.2016р.

Здійснивши перерахунок пені та 3% річних із решти суми боргу в межах визначеного періоду нарахування, суд дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача та стягнення з відповідача 65437,75 грн. пені та 9778,82 грн. 3% річних.

Викладені в апеляційній скарзі доводи скаржника даних висновків не спростовують та не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваного судового акту, оскільки, у свою чергу, спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами справи та висновками, викладеними у цій постанові.

Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на неправомірне застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин норм Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", оскільки, на думку скаржника, учасниками процедури врегулювання заборгованості є теплопостачальні та теплогенеруючі підприємства, включені до реєстру. Вказані доводи зводяться до довільного тлумачення позивачем норм закону.

Частина 3 статті 7 вказаного вище Закону є нормою прямої дії. Виконання цієї норми закону не потребує від відповідача вчинення будь-яких дій. Право на списання неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних поставлено у залежність лише до умови погашення основної заборгованості за отриманий природний газ у строк до набрання чинності цим Законом. Як зазначено в п. 1.2 договору, газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Судом встановлено, що відповідач здійснює діяльність з виробництва теплової енергії, а поставлений за цим договором природний газ був використаний відповідачем у повному обсязі для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, що сторонами не заперечується.

Твердження скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим колегією суддів не приймаються до уваги.

Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Господарським судом при прийнятті рішення було дотримано вказаних принципів та забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, взято до уваги інтереси учасників справи та почуто їх, що відповідає вимогам ГПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд в сумі 2881,50 грн. покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Одеської області від 04 лютого 2020 року у справі № 916/40/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Богатир К.В.

Мишкіна М.А.