Рішення

від 12.05.2020 по справі 910/2916/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.05.2020Справа № 910/2916/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г. розглянувши у порядку письмового провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Інтаєр" (01133, м. Київ, вул. Мечникова, 4/1, оф. 19-А)

до Державного підприємства "Завод 410 ЦА" (03151, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 94)

про стягнення 41 774,65 грн

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Абсолют" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Завод 410 ЦА" про стягнення 41 774,65 грн.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що 20.11.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Абсолют" (надалі - позивач) та Державним підприємством "Завод 410 ЦА" (надалі - відповідач) укладено Договір про надання юридичних послуг № 20юр-11, за умовами якого відповідач зобов`язався надати завдання позивачу та оплатити його послуги, а позивач зобов`язався надати послуги з представництва інтересів позивача у суді апеляційної та касаційної інстанції по справі про стягнення заборгованості. За доводами позивача, останній виконав свої зобов`язання щодо надання послуг, проте відповідач не виконав свої зобов`язання щодо здійснення розрахунків, у зв`язку з чим, у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 41 774,65 грн., з яких: 37 500,00 грн - заборгованості, 1 486,65 грн - пені, 163,00 грн - 3% річних, 2 625,00 грн - 7% штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2020 позовну заяву залишено без руху, в порядку ч. 1 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу час для усунення недоліків, вказаних в ухвалі суду, а саме надати належні докази відправлення позовної заяви на адресу відповідача.

06.03.2020 через загальний відділ діловодства надійшла заява позивача про усунення недоліків, в якій позивач належні докази направлення позову на адресу відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2020 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/2916/20 та вирішив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

З наявного у матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0103052495710 вбачається, що ухвала про відкриття провадження у справі була отримана відповідачем 16.03.2020, проте, у визначений судом строк відзив на позовну заяву останнім не подано.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

28.04.2020 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшла заява позивача, у якій останній повідомив, що 13.03.2020 було проведено державну реєстрацію зміни назви юридичної особи з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Абсолют" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Інтаєр".

Цією ж датою до суду надійшло клопотання позивача про долучення доказів до матеріалів справи, а саме доказів на підтвердження надання позивачу правничої допомоги на суму 10 500,00 грн.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

20 листопада 2018 року між Державним підприємством "Завод 410 Цивільної авіації" (надалі - відповідач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Абсолют" (надалі- позивач, юридична фірма) був укладений договір №20юр-11 про надання юридичних послуг (надалі- договір).

Відповідно до п. 1.1. договору Замовник дає завдання Юридичній фірмі та зобов`язується оплатити її послуги, а Юридична фірма зобов`язується надавати послуги з представництва інтересів Замовника у суді апеляційної та касаційної інстанції по справі про стягнення заборгованості (провадження №910/9252/18).

Згідно з п. 4.1. договору вартість послуг складає 75 000 грн. (сімдесят п`ять тисяч гривень 00 коп.).

Замовник сплачує 50% вартості послуг протягом 10 календарних днів з моменту підписання сторонами договору (п. 4.2. договору).

Пунктом 4.3. договору передбачено, що остаточний рахунок у розмірі 50% вартості послуг Замовник здійснює протягом 10 календарних днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань по ньому (п. 7.1. договору).

На виконання умов п. 4.2. договору відповідачем було сплачено позивачу 50% вартості послуг з представництва інтересів Замовника в суді у розмірі 37 500,00 грн, про що свідчить платіжне доручення №4429 від 20.12.2018.

Згідно з Актом здачі-приймання наданих послуг №1 від 28.11.2019 до договору про надання юридичних №20юр-11 від 20.11.2018 сторони підтвердили факт належного надання послуг юридичною фірмою у справі №910/9552/18.

Так, з матеріалів справи вбачається, що Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.07.2019 на рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2018 та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2019 у справі №910/9252/18 за позовом ТОВ Промелектроніка до ДП Завод 410-ЦА про стягнення 390 192,00 грн касаційну скаргу ДП Завод 410-ЦА залишено без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 16.10.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2019 у справі №910/9252/18 залишено без змін.

За доводами позивача, внаслідок належного надання юридичних послуг відповідач зобов`язаний був здійснити остаточний розрахунок за договором до 08.12.2019, проте оплати у розмірі 37 500,00 грн відповідачем здійснено не було.

З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензією від 23.12.2019 про сплату вищевказаної суми, однак, станом на момент звернення позивача з позовом до суду, остання була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 2 статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження обсягу та вартості наданих юридичних послуг позивачем було долучено підписаний між сторонами Акт здачі-приймання наданих послуг №1 від 28.11.2019 до договору про надання юридичних №20юр-11 від 20.11.2018.

Судом встановлено, що даний акт був підписаний з боку відповідача на загальну суму 75 000,00 грн без жодних зауважень та заперечень щодо якості та обсягу наданих послуг.

З матеріалів справи також вбачається, що на виконання умов п. 4.2. договору відповідачем згідно платіжного доручення №4429 від 20.12.2018 було сплачено 50% вартості послуг у розмірі 37 500,00 грн. Інші частина у розмірі 50% вартості послуг, з урахуванням підписаного акту від 28.11.2019, підлягала сплаті відповідачем на суму 37 500,00 грн у строк до 08.12.2019.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що всупереч положенням ст. 530 Цивільного кодексу України, умовам договору та виставленого рахунку-фактури №000098 від 28.11.2019, відповідач свої грошові зобов`язання щодо остаточної сплати вартості наданих послуг не виконав.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами як письмові, речові і електронні докази.

Отже, приймаючи до уваги зазначене та враховуючи, що відповідачем не надано суду жодних доказів належного виконання зобов`язання щодо повної оплати наданих позивач послуг згідно договору, суд приходить до висновку, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений та строк оплати, у відповідності до умов договору є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 37 500,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання щодо оплати наданих послуг за договором у розмірі 37 500,00 грн, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних.

Суд перевіривши розрахунок 3% річних встановив, що останній є обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно заявлених позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 1 486,65 грн та штрафу у розмірі 2625,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання.

Відповідальність сторін встановлена у розділі 5 договору, проте умовами останнього не визначено відповідальність відповідача у формі пені та штрафу (порядок сплати та розмір).

Таким чином, оскільки в договорі не було визначено відповідальність відповідача у вигляді пені та штрафу у разі несвоєчасного виконання грошового зобов`язання, суд дійшов висновку про відмову в задоволені позовних вимог щодо стягнення штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Інтаєр", з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Що стосується заявлених позивачем витрати на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Частиною 3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.1, 2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За приписами ч.ч.3 - 5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано до матеріалів справи: копію договору про надання професійної правничої допомоги від 31.01.2020 з додатковою угодою №1 від 31.01.2020; ордер на надання правничої (правової) допомоги №480018 від 31.01.2020, виданий на ім`я адвоката Попеля Д.В., свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю Серія КС № 5594/10 від 11.02.2016, акт №1 прийому-передачі виконаних робіт (послуг) до договору та квитанцію до прибуткового касового ордеру б/н від 11.03.2020 на суму 10 500,00 грн.

З акту №1 прийому-передачі виконаних робіт (послуг) до договору від 10.03.2020 вбачається, що адвокат надав клієнту правничу допомогу на загальну суму 10 500,00 грн, з яких: вивчення матеріалів для підготовки господарського позову - 2 000,00 грн, підготовка позовної заяви - 7 500,00 грн та підготовка заяви про забезпечення позову - 1 000,00 грн.

При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів звернення позивача до суду з заявою про забезпечення позову, за яку згідно вищевказаного акту сторонами була визначена оплата у розмірі 1 000,00 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджується понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 9 500,00 грн (10 500,00 грн - 1000,00 грн).

Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст.126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (наприклад, рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04, п.269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Однак, із наданих позивачем документів не вбачається, що заявлені витрати (враховуючи предмет та підстави позовних вимог у справі, обставини даної справи та її складність) мають характер необхідних, а їх розмір є розумним та виправданим (як обов`язкової умови для відшкодування таких витрат іншою стороною).

При цьому судом також прийнято до уваги ту обставину, що позивач, як юридична компанія, яка звертається з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за надання юридичних послуг та витрат на надання професійної правничої допомоги, скористалась правничою допомогою адвоката Попеля Д.В. на підставі укладеного між ними договору про надання професійної правничої допомоги від 31.01.2020.

Враховуючи наведене, з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, враховуючи, що розгляд цієї справи здійснюється у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання, приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України та часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи, ціною позову та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), з часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

У зв`язку з цим суд дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, та наявністю підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Завод 410 ЦА" (03151, м. Київ, пр. Повітрофлотський, буд. 94, ідентифікаційний код 01128297) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Інтаєр" (01133, м. Київ, вул. Мечникова, буд. 4/1, оф. 19-А, ідентифікаційний код 39407828) заборгованість у розмірі 37 500 (тридцять сім тисяч п`ятсот) грн 00 коп., 3 % річних у розмірі 163 (сто шістдесят три) грн 00 коп., судовий збір у розмірі 1 895 (одна тисяча вісімсот дев`яносто п`ять) грн 11 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 500 (одна тисяч п`ятсот) грн 00 коп.

3. В іншій частині вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 12.05.2020

Суддя Л. Г. Пукшин