Рішення

від 12.05.2020 по справі 225/2195/20

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження 2/225/586/202

Єдиний унікальний номер судової справи 225/2195/20

.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2020 року Дзержинський міський суд Донецької області у складі : головуючого - судді Мигалевича В.В.,

за участю:

секретаря - Голубової О.О.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Дзержинського міського суду Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), який діє в інтересах ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Торецької державної нотаріальної контори Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) (м.Торецьк, вул.Лісна,6) про припинення обтяження на нерухоме майно у вигляді заборони відчуження нерухомого майна - житловий будинок, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 11.06.1997 року приватним нотаріусом Дзержинського міського нотаріального округу Іваненко А.М., належить житловий будинок АДРЕСА_2 , та з метою укладення договору відчуження вказаного вище будинку, він звернувся до приватного нотаріуса Торецького міського нотаріального округу Рижкова О.О.

На підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, позивачу стало відомо про існування заборони відчуження нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження: 2386349), що була зареєстрована 14.09.2005 року реєстратором, приватним нотаріусом Іваненко А.М. на підставі повідомлення Дзержинської державної нотаріальної контори. Підстави для внесення до реєстру заборони відчуження вказаного вище будинку невідомі. Наявність заборони відчуження нерухомого майна створює перешкоди у вільному володінні, користуванні та розпорядженні власним нерухомим майном.

З метою з`ясування обставин накладення заборони на відчуження нерухомого майна, позивач звернувся до Торецького міського відділу Державної виконавчої служби, однак з наданої інформації ДВС убачається, що будь-яких судових рішень, наказів та інших виконавчих документів про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів та аліментів не значиться. Отримати інформацію стосовно обставин накладення заборони відчуження нерухомого майна з Донецького обласного державного нотаріального архіву також не виявляється можливим у зв`язку з тим, що всі документи Торецької (Дзержинської) нотаріальної контори за 1943-2001 роки перебувають в архівосховищах нотаріального архіву у м.Донецьку, доступ до яких відсутній у зв`язку з тимчасовою окупацією м.Донецьк внаслідок проведення ООС.

Отже, у зв`язку з тим, що існування обтяження у виді заборони відчуження належного позивачу майна, а саме: житлового будинку АДРЕСА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно унеможливлює вільне володіння, користування та розпорядження цим майном позивач звернувся до суду з позовом про усунення таких перешкод шляхом припинення обтяження у вигляді заборони відчуження нерухомого майна - житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , який належить ОСОБА_1 .

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити. Разом з цим пояснив, що після того як він придбав вказаний вище будинок у 1997 році, через деякий час він оформлював кредит в банківській установі, який потрібен був йому для святкування весілля доньки, можливо в той час і було накладено заборону відчуження нерухомого майна. Зазначені кредитні кошти позивачем було сплачено в повному обсязі. Після цього він також отримував кредити в банківських установах, але кредитні договори були укладені вже після 2003 року. Будь яких інших договорів, окрім купівлі-продажу, щодо майна, на яке накладено обтяження ним не укладалося. Отже, жодних припущень щодо підстав для накладення обтяження у вигляді заборони відчуження майна позивач не має.

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача - Торецької державної нотаріальної контори Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), надав до суду заяву в якій просив справу розглядати за відсутності представника нотаріальної контори, не заперечував проти задоволення позову.

Ухвалою Дзержинського міського суду Донецької області від 17 квітня 2020 року було відкрито провадження по справі, та призначено дату судового засідання для розгляду справи по суті.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з такого:

Відповідно до ст. 13 ЦПК України - суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст.81 ЦПК України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Інститут права власності в Україні регулюється приписами статті 41 Конституції України.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 316 ЦК України, право власності являє собою право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 321 ЦК України передбачає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених законом та у встановленому законом порядку.

Так, в судовому засіданні було встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 11.06.1997 року, серії ААЕ № 015748, посвідченого приватним нотаріусом Дзержинського міського нотаріального округу, ОСОБА_1 належить житловий будинок АДРЕСА_2 (а.с.6).

За відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо цього об`єкта нерухомого майна вбачається, що в графі підстава обтяження зазначено: повідомлення, б/н, Дзержинська Державна нотаріальна контора (а.с.7).

У відповідності до довідки в.о. начальника Торецького міського відділу ДВС Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), судових рішень, наказів, та інших виконавчих документів про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів та аліментів у Торецькому міському відділі ДВС не значиться (а.с.8).

Відповідно до листа Торецької державної нотаріальної контори Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), усі документи Торецької державної нотаріальної контори, до 2001 року включно, передані на зберігання до Донецького обласного державного нотаріального архіву, а приватний нотаріус Іваненко А.М. припинив свою діяльність, тож Торецька державна нотаріальна контора, не може повідомити про підстави для накладення обтяження на нерухоме майно яке належить ОСОБА_1 , а саме, будинку АДРЕСА_2 (а.с.9).

Як убачається з відповіді Донецького обласного державного нотаріального архіву, надати будь-яку інформацію щодо підстав накладення заборони Торецькою державною нотаріальною конторою на будинок АДРЕСА_2 не надається можливим, оскільки всі документи Торецької (Дзержинської) нотаріальної контори за 1943 - 2001 роки передані на зберігання в Донецький обласний державний нотаріальний архів, та залишилися в архівосховищах нотаріального архіву в м. Донецьку, доступ до яких відсутній (а.с.11).

З дослідженої у судовому засіданні копії витягу з книги реєстру заборон (а.с. 11 зворот) убачається відсутність зазначення підстави обтяження майна, яке належить позивачу.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Згідно із положеннями статей 391, 396 ЦК України позов про усунення перешкод права, не пов`язаних із позбавлення володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

За ч.1 ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень загальними засадами державної реєстрації прав, зокрема, є гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , державна реєстрація обтяжень здійснюється на підставі: судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили; рішення державного виконавця, приватного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно; визначеного законодавством документа, на якому нотаріусом вчинено напис про накладення заборони щодо відчуження нерухомого майна; рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об`єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду; договору, укладеного в порядку, визначеному законом, яким встановлюється обтяження речових прав на нерухоме майно, чи його дубліката; закону, яким встановлено заборону користування та/або розпорядження нерухомим майном; інших актів органів державної влади та посадових осіб згідно із законом.

Згідно п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 03 червня 2016 року Про судову практику в справах про зняття арешту з майна , позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої України приєдналась 17.07.1997 року, відповідно до Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо нього будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про виключення майна з опису" від 27 серпня 1976 року № 6 в редакції від 30 червня 1978 року № 5, правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові №6-26цс13 від 15 травня 2013 року зазначено, що вимоги особи, що ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Вимоги про звільнення майна з-під арешту,що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову).

Судом встановлено, що в наявності заборона на майно, але до суду не було надано доказів наявності правових підстав для порушення права власності позивача. Отже, наявність заборони на майно за відсутності правових підстав для цього порушує належне позивачу право власності, внаслідок чого він позбавлений змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.

На підставі викладеного, суд доходить висновку, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження наданими письмовими доказами та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.142 ЦПК та ч.3 ст.7 Закону України Про судовий збір , у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при подачі позову.

Таким чином, оскільки відповідач Торецька державна нотаріальна контора Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) до початку розгляду справи по суті позов визнав, суд вважає необхідним повернути позивачу ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при подачі позову, що становить 420,40 грн.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, у зв`язку з задоволенням позову, з відповідача Торецької державної нотаріальної контори Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) слід стягнути на користь позивача ОСОБА_1 420,40 грн. сплаченого при подачі позову судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 316, 321, 391, 396 ЦК України, ст. 41 Конституції України, Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ст. ст. 4, 12, 13, 81, 133, 141, 259, 263, 264, 265, 280, 281 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ), який діє в інтересах ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Торецької державної нотаріальної контори Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) (м.Торецьк, вул.Лісна,6 ЄДРПОУ 02888194) про припинення обтяження на нерухоме майно у вигляді заборони відчуження нерухомого майна - житловий будинок - задовольнити .

Припинити обтяження у вигляді заборони відчуження нерухомого майна - житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , який належить ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків -НОМЕР_1 :

-реєстраційний номер обтяження: НОМЕР_4 ; тип обтяження: заборона (архівний запис); зареєстровано: 14.09.2005 року за № 2386349 реєстратором: приватний нотаріус Іваненко А.М.; підстава обтяження: повідомлення, б/н. Дзержинська державна нотаріальна контора; архівний номер НОМЕР_5 DONETSK22182, архівна дата: 22.05.2003; дата виникнення: 02.11.2001; № реєстра 352570-3472, внутр. № D101903726F4242А524С.

Повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з державного бюджету 420,40 грн., що становить 50 відсотків судового збору, сплаченого при подачі позову за квитанцією № 16 від 31.03.2020 року.

Стягнути з Торецької державної нотаріальної контори Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) (ЄДРПОУ 02888194) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 420,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо воно не проголошувалося з дати складання повного його тексту, у порядку, передбаченому підпунктом 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції від 03.10.2017 року.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354 (строк на апеляційне оскарження ), 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 ЦПК України продовжуються на строк дії такого карантину.

Повний текст рішення суду складено 12.05.2020.

Суддя: