Рішення

від 12.05.2020 по справі 904/1443/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2020м. ДніпроСправа № 904/1443/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Ільєнко Д.Ю.

та представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Запоріжкокс" (м. Запоріжжя)

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (м. Київ) в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (м. Дніпро)

про стягнення вартості нестачі вантажу у вагоні № 56690043 у розмірі 13 236 грн. 30 коп. С

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Запоріжкокс" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач) вартість нестачі вантажу у розмірі 13 236 грн. 30 коп.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102 грн. 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в орієнтовному розмірі 4 024 грн. 16 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у вересні 2019 року зі станцій Берегова Одеської залізниці ДП "Морський торговельний порт "Южний" здійснило відправлення вагонів №№ 56826340, 56690043, 52749538, 56675689, 56811524, навантажених кам`яним вугіллям, згідно з залізничною накладною № 40024358 на станцію Запоріжжя-Ліве Придніпровської залізниці, одержувач - Приватне акціонерне товариство "Запоріжкокс". На станції призначення - Запоріжжя-Ліве Придніпровської залізниці залізницею проведено перевірку маси вантажу, під час якої було виявлено, що маса вантажу у вагоні № 556690043 не відповідає масі, вказаній відправником у накладній. Встановлена недостача продукції документально підтверджена комерційним актом № 460005/1283 від 22.09.2019.

Відповідно до частини 2 статті 114 Статуту залізниць України недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.

З урахуванням норми природної втрати під час перевезення, яка згідно з пунктом 27 Правил видачі вантажів для вантажів у вологому стані складає 2%, для мінерального палива - 1%, відповідальна вагова недостача складає суму 13 236 грн. 30 коп.

Ухвалою суду від 16.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд по суті за правилами спрощеного позовного провадження на 01.04.2020.

Від позивача надійшло клопотання (вх. суду № 14067/20 від 19.03.2020), в якому він просив суд відкласти розгляд справи на іншу дату, посилаючись на неможливість забезпечення явки у судове засідання 01.04.2020, у зв`язку із запровадженими карантинними заходами.

Від відповідача також надійшло клопотання (вх. суду № 14961/20 від 24.03.2020), в якому він просив суд відкласти судове засідання на іншу дату та повідомив, що у зв`язку з введенням на території України карантинних заходів, явка у судове засідання повноважного представника відповідача є неможливою.

Представники позивача та відповідача у судове засідання 01.04.2020 не з`явилися, при цьому, судом було враховано наявність клопотань позивача та відповідача про відкладення розгляду справи, які були задоволені судом, та визнано причини неявки у судове засідання 01.04.2020 представників учасників справи поважними.

Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про необхідність оголошення перерви у судовому засіданні, з метою надання можливості сторонам скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності.

Так, у судовому засіданні 01.04.2020 було оголошено перерву до 12.05.2020; явку у судове засідання 12.05.2020 визнано необов`язковою ; запропоновано учасникам справи заяви, клопотання, заперечення, пояснення щодо суті спору та в межах питань судового засідання подавати суду у письмовому вигляді з доказами надсилання на адресу іншим учасникам справи, з використанням дистанційних каналів зв`язку, з дотриманням визначених законом чи судом процесуальних строків та відповідно до вимог, серед іншого, статей 169, 170 ГПК України. Також в ухвалі суду від 01.04.2020 було роз`яснено учасникам справи про можливість суду прийняти рішення за наслідком судового засідання за відсутності їх представників за умов повного використання ними процесуальних прав, обов`язків та за наявності від них відповідних заяв.

Представники позивача та відповідача у судове засідання 12.05.2020 не з`явилися, при цьому, судом було відзначено, що явку у вказане судове засідання було залишено на розсуд сторін, станом на 12.05.2020 доступ до приміщення суду є відкритим, а будь-яких клопотань від позивача та відповідача до суду не надходило.

При цьому, суд приходить до висновку щодо належного повідомлення позивача та відповідача про день, час та місце розгляду справи, з огляду на наступне:

- відповідачем ухвала суду від 01.04.2020 була отримана 19.04.2020, про що свідчить поштове повідомлення (а.с.69);

- з метою фактичного та якнайшвидшого повідомлення учасників спору про зміст ухвали суду від 01.04.2020 судом здійснена передача телефонограм, які були отримані позивачем - 06.04.2020 (а.с.68) та відповідачем - 06.04.2020 (а.с.67), отже завчасно;

- щодо обізнаності позивача та відповідача про розгляд даної справи судом свідчать також клопотання позивача (а.с.62) та відповідача (а.с.57-58).

При цьому суд зазначає, що учасники судового провадження, безвідносно до отримання/неотримання поштової кореспонденції, в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, про що наголошував Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008 по справі "Пономарьов проти України".

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Для цих цілей існує Єдиний державний реєстр судових рішень.

Відповідно до частин 1, 3 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалу господарського суду від 01.04.2020 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88550607) надіслано судом 01.04.2020, зареєстровано в реєстрі 02.04.2020 та оприлюднено 03.04.2020. Отже, позивач та відповідач мали можливість цікавитись результатом та ходом розгляду даної справи судом.

Судом наголошено, що ухвала суду про відкриття провадження у даній справі від 16.03.2020 була отримана відповідачем ще 17.03.2020 (а.с. 56), отже у відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, та реальна можливість отримання такої інформації із вказаного відкритого джерела (у Єдиному державному реєстрі судових рішень).

Більше того, суд наголошує, що в кожній ухвалі по даній справі судом було роз`яснено про те, що інформація у цій справі доступна на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за посиланням: http://dp.arbitr.gov.ua/sud5005/spisok/csz\, з урахуванням обізнаності позивача та відповідача про дату судового засідання у даній справі 01.04.2020, про що свідчать клопотання позивача (а.с.62) та відповідача (а.с.57-58) сторони ознайомлені з ухвалою суду від 16.03.2020 та, відповідно, з можливістю додаткового отримання інформації в мережі Інтернет.

В даному випадку господарським судом здійснені всі можливі заходи задля повідомлення позивача та відповідача про розгляд даної справи судом, що підтверджується направленням ухвал суду на всі відомі суду адреси та засоби зв`язку з ними .

Слід також відзначити, що відповідач обізнаний з розглядом даної справи судом, про що свідчить також подане клопотання про відкладення розгляду справи, однак відповідач не скористався правом на надання відзиву на позовну заяву.

Крім того, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (рішення Європейського суду прав людини у справі "Каракуця проти України").

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

В даному випадку підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні, визначені статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, суд вважає, що позивач та відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності позивача та відповідача за наявними у ній матеріалами.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку .

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Провадження у даній справі відкрито 16.03.2020, отже строк на розгляд даної справи закінчується 15.05.2020 та нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено можливості його продовження з будь-яких поважних причин.

Отже, враховуючи, що строк вирішення даного спору закінчується 15.05.2020, суд позбавлений можливості відкласти розгляд справи на іншу дату та належним чином повідомити учасників справи про дату наступного судового засідання (враховуючи встановлений процесуальним законом строк на виготовлення повного тексту ухвали суду, строк на її направлення сторонам, а також строк на поштовий перебіг, визначений Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, оскільки відповідно до частини 4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Суд вважає, що позивач та відповідач не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні їх представників та вважає можливим розглянути справу за відсутності представників позивача та відповідача, оскільки:

- останні повідомлені про час та місце судового засідання належним чином (частина 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України);

- неявка в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (пункт 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України) є підставою для розгляду справи за відсутності такого учасника (учасників) справи.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З огляду на те, що розгляд даної справи відкладався, у зв`язку з нез`явленням представників позивача та відповідача у судове засідання та неподанням останнім відзиву на позовну заяву, а також враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представників позивача та відповідача у відповідності до вимог частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є: обставини укладання договору перевезення вантажу залізничним транспортом; факт надання послуг; наявність перевізних документів - залізничних накладних; наявність або відсутність факту недостачі, правомірність здійснення розрахунку заявленої до стягнення суми недостачі.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 11.07.2018 між Приватним акціонерним товариством "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (далі - постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Запоріжкокс" (далі - покупець, позивач) було укладено договір поставки №1416/347/2018 (далі - договір, а.с.17-22), відповідно до умов пункту 1.1. якого, продавець зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію, вказану в специфікаціях (в подальшому продукція) на умовах, викладених у договорі.

У пункті 1.2. договору сторони визначили, що сума договору визначається як сума по всім специфікаціям, які є невід`ємною частиною договору.

Пунктом 2.1. договору визначено, що кількість та номенклатура продукції вказується в специфікаціях до договору (в подальшому - специфікація). Кожна із специфікацій з моменту підписання є невід`ємною частиною договору.

У відповідності до вказаних умов, сторонами договору було підписано Специфікацію №77 від 01.09.2019 до договору, в якій вони дійшли згоди, що постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти і оплатити вугілля низько-летюче коксівне Pocahontas Coal Company LLC, з відповідними показниками якості продукції, у кількості 3 335,75 т, на загальну суму 23 189 600 грн. 28 коп. з ПДВ, на умовах поставки FCA - порт Південний станція Берегова Одеської залізниці у відповідності з міжнародними правилами Інкотермс в редакції 2010 року. Поставка продукції здійснюється навалом у вересні 2019 року. Вантажоотримувачем є ПрАТ "Запоріжкокс" станція Запоріжжя-Ліве Придніпровської залізниці (а.с.23).

У пункті 12.3. договору сторони визначили, що договір діє до 31.12.2019, а в частині взаєморозрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

На виконання умов договору та вказаної вище специфікації по залізничній накладній №40024358 зі станції відправлення Берегова Одеської залізниці на станцію призначення Запоріжжя-Ліве Придніпровської залізниці було відправлено одержувачу - Приватному акціонерному товариству "Запоріжкокс" вантаж - "вугілля кам`яне, не пойменоване в алфавіті (низько-летюче коксівне вугілля Pocahontas)" у вагонах №№ 56826340, 56690043, 52749538, 56675689, 56811524 (а.с.11).

Отже, відповідно до вказаної накладної залізниця зобов`язалась доставити вантаж на станцію Запоріжжя-Ліве Придніпровської залізниці; одержувач - Приватне акціонерне товариство "Запоріжкокс" (позивач).

Спірні правовідносини стосуються перевезення вантажів залізницею, а відтак, підпадають під правове регулювання в Глави 64 Цивільного кодексу України, Глави 32 Господарського кодексу України, Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998, Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000.

Відповідно до статті 307 Господарського кодексу України, положення якої кореспондуються із положеннями статті 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно із частиною 2 статті 908 Цивільного кодексу України умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної (частина 3 статті 909 Цивільного кодексу України).

Відповідно до підпункту 8 пункту 6 розділу 1 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (далі - Статут), накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

При цьому, Статут залізниць України визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, які користуються залізничним транспортом (стаття 2 Статуту). На підставі цього Статуту затверджені Міністерством транспорту Правила перевезень вантажів, які є обов`язковими для всіх юридичних осіб (стаття 5 Статуту).

Правилами перевезень вантажів, а саме пунктом 1.1. "Правил оформлення перевізних документів", затверджених наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 № 644 (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 08.06.2011 № 138) та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.06.2011 за № 765/19503, а також статтею 23 Статуту передбачено, що відправник повинен надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів).

Накладна згідно з вказаними Правилами може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису). Порядок здійснення електронного документообігу під час перевезення вантажів залізничним транспортом у внутрішньому сполученні регламентується додатком до договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги.

Відповідно до пункту 28 Правил приймання вантажів до перевезення, з моменту проставлення календарного штемпеля станції відправлення в оформленій паперовій накладній або з моменту накладення електронного цифрового підпису працівником залізниці в електронній накладній (графа 38) договір перевезення вважається укладеним.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, перевізник прийняв вантаж до перевезення без будь-яких зауважень.

Відповідно до статті 52 Статуту залізниць України та пункту 12 Правил видачі вантажів на станції призначення залізниця зобов`язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу в разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження на відкритому рухомому складі або в критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачено Правилами. У зазначених випадках тарні й штучні вантажі видаються з перевіркою кількості й стану вантажу тільки в пошкоджених місцях.

Пунктом 22 Правил видачі вантажів передбачено, що перевірка маси вантажу на станції призначення провадиться, як правило, таким самим способом, яким цю масу було визначено на станції відправлення.

Відповідно до положень статті 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами і актами загальної форми, які складають станції залізниць; комерційний акт складається для засвідчення, в тому числі, невідповідності маси вантажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.

Так, на станції призначення - Запоріжжя-Ліве Придніпровської залізниці за результатами проведеної на підставі статті 24 Статуту Залізниць України перевірки маси вантажу у вагоні № 56690043, який перевозився за накладною № 40024358, за результатами контрольного переважування встановлена недостача вантажу, про що складено комерційний акт № 460005/1283 від 22.09.2019 (а.с.12-13).

У комерційному акті № 460005/1283 від 22.09.2019 зазначено таке:

- на підставі акту загальної форми № 55546 від 19.09.2019 станції Нижньодніпровськ Вузол проведена комісійна видача вантажу вантажоодержувачу, що прибув груповою відправкою, вказаною на лицьовій стороні акту, комісією у складі: прийомоздавальника вантажу і багажу Астаф`євою К.В. , прийомоздавальника заводу Ахвердова Л.І. , слідчого Заводського ВП Литвин К.О., у присутності заступника начальника станції Тетері О.М. , зі зважуванням вагону на справних електронних вагонних вагах вантажоодержувача № 085 огляд - перевірка 15.08.2019;

- за документом у вагоні № 56690043 значиться тара - 23 600 кг, нетто - 69 600 кг. Фактично виявилось брутто - 90 600 кг, тара з документу - 23 600 кг, нетто - 67 000 кг, що менше документа на 2 600 кг.;

- в комерційному відношенні навантаження у вагоні шапкою вище рівня бортів 10-15 см. Вантаж маркований вапняним розчином, що відповідає перевізному документу. Маркування порушене, виїмки над 1 люками: ліворуч довжиною 60-80 см, шириною 120 см, глибиною 30 см, праворуч довжиною 70 см, шириною 100 см, глибиною 30 см. Відсутній вантаж поміститися міг.

- в технічному відношенні вагон справний, бездверний, люка закриті, течі вантажу немає. При повторному зважування дані не змінилися. Зав. вантажного двору відсутній (а.с.12-13).

Комерційний акт складений згідно з Правилами складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334 (зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855).

Отже, комерційним актом підтверджено факт незбереження вантажу під час перевезення.

Позивач розрахував вартість нестачі вантажу (13 236 грн. 30 коп.) та просить стягнути її з відповідача, мотивуючи це тим, що оскільки вагон № 56690043 з вантажем був прийнятий залізницею до перевезення без зауважень до відправника, вантаж прибув у технічно справному вагоні, враховуючи дані, наведені в комерційному акті № 460005/1283 від 22.09.2019, відповідальність за збереження вантажу з часу його прийняття до перевезення і до моменту видачі одержувачу у спірних правовідносинах в силу статті 110 Статуту залізниць покладається на залізницю. Заявлені позивачем кошти у розмірі 13 236 грн. 30 коп. складають вартість вугілля, нестача якого засвідчена комерційним актом, з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення. Відповідач у добровільному порядку не відшкодував вартість недостачі в сумі 13 236 грн. 30 коп., що і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на таке.

Згідно зі статтею 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало; перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Як вже зазначалося вище, у комерційному акті № 460005/1283 від 22.09.2019 зафіксована недостача вантажу та зазначено про наявність порушеного маркування, виїмки над 1 люками ліворуч довжиною 60-80 см, шириною 120 см, глибиною 30 см, праворуч довжиною 70 см, шириною 100 см, глибиною 30 см; відсутній вантаж міг поміститися.

Комерційний акт підписаний належними особами згідно з пунктом 10 Правил складення актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855. Належність складання акту та його дійсність сторонами не заперечується.

Отже, вказаний комерційний акт складений відповідно до Правил складання актів та є належним та допустимим доказом у справі, у розумінні частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України.

Як вбачається з залізничної накладної № 40024358 (графа 28) завантаження у вагон №56690043 було здійснено вантажовідправником (а.с.11). При цьому, у даній справі позивачем не заявлялось позовних вимог до вантажовідправника.

Пунктом 28 Правил приймання вантажів до перевезення, встановлено, що вантажі, завантажені відправниками у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування (у т.ч. захисного) та кріплення у вагоні без перевірки маси та кількості вантажу. Відповідно до статті 24 Статуту залізниць України залізниця має право перевірити правильність відомостей про вантаж, зазначених відправником у накладній, на станції відправлення, під час перевезення та на станції призначення.

Згідно з частиною 3 статті 917 Цивільного кодексу України перевізник має право відмовитися від прийняття вантажу, що поданий у тарі та (або) упаковці, які не відповідають встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу.

Згідно з пунктом 12.1 Правил технічної експлуатації залізниць України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.12.1996 № 411, забороняється випускати в експлуатацію і допускати до руху в поїздах рухомий склад, у тому числі спеціальний рухомий склад, що має несправності, які загрожують безпеці руху, порушують охорону праці, а також ставити в поїзди вантажні вагони, стан яких не забезпечує збереження вантажів, що перевозяться. Вимоги до технічного стану рухомого складу, порядок його технічного обслуговування і ремонту, а також відправлення його на заводи та депо для ремонту визначаються Державною адміністрацією залізничного транспорту України.

Відповідно до параграфу 1 Технічних умов розміщення та закріплення вантажів на відкритому рухомому складі, правильність розміщення та закріплення вантажів перевіряє залізниця.

З огляду на викладене, в разі завантаження вантажу (вугілля кам`яного) у технічно несправні вагони або вагони, непридатні для перевезення даного виду вантажів, перевізник (відповідач) мав право відмовитись від прийняття вагонів у рухомий склад. Встановлені у даному спорі обставини свідчать про безспірний факт прийняття відповідачем (залізницею) вагонів у рухомий склад без жодних заперечень і здійснення перевезення. При цьому відповідач мав усі можливості запобігти втраті вантажу.

Після завантаження вугілля кам`яного та виставлення завантажених вагонів для відправлення, всі зазначені у спірній накладній вагони, були перевірені працівниками Залізниці в комерційному та технічному відношенні. Залізниця, оглянувши подані до перевезення вагони за спірною залізничною накладною № 40024358, прийняла їх до перевезення; жодних актів загальної форми ГУ-23 щодо комерційної або технічної несправностей Залізницею складено не було, що свідчить про відсутність зауважень до комерційного і технічного стану вагонів. Доказів іншого матеріали справи не містять та сторонами суду не повідомлено.

Залізниця після проставлення відповідної відмітки в спірній залізничній накладній, взяла на себе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу, а також підтвердила, що саме вона несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу.

Отже, жодних письмових зауважень щодо непридатності для перевезення вантажу навалом у вагоні № 56690043 в комерційному відношенні працівниками залізниці зроблено не було; спірний вантаж був прийнятий залізницею до перевезення без зауважень, а прибуття вантажу з недостачею відбулось у технічному відношенні справному вагоні, що встановлене комерційним актом. Встановлені комерційним актом обставини, а саме наявні поглиблення у навантаженні (воронки), свідчать про втрату частини вантажу саме під час перевезення.

Даний факт свідчить про те, що вантажовідправник підготував вантаж з урахуванням його схоронності під час транспортування та здійснював навантаження з виконанням Технічних умов.

Таким чином, господарський суд відзначає, що матеріалами справи не підтверджено, що завантаження спірного вантажу здійснювалось вантажовідправником у комерційно несправний вагон № 56690043.

Відповідно до частини 2 статті 308 Господарського кодексу України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

Згідно з нормами статті 110 Статуту залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

У частинах 1-3 статті 314 Господарського кодексу України зазначено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

Згідно з пунктом е частини 1 статті 111 Статуту залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі коли втрата, псування або пошкодження вантажу відбулися внаслідок: 1) таких недоліків тари, упаковки, які неможливо було виявити під час приймання вантажу до перевезення; 2) завантаження вантажу відправником у непідготовлений, неочищений або несправний вагон (контейнер), який перед тим був вивантажений цим же відправником (здвоєна операція); 3) здачі вантажу до перевезення без зазначення в накладній особливих його властивостей, що потребують особливих умов або запобіжних засобів для забезпечення його збереження під час перевезення; 4) стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало.

Відповідно до статті 113 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Вказані норми передбачають презумпцію вини перевізника у разі втрати, нестачі, псування й ушкодження вантажу, прийнятого до перевезення, якщо він не доведе, що це сталося не з його вини . Обов`язок доведення своєї невинуватості лежить на перевізникові. Перевізник несе відповідальність щодо забезпечення схоронності вантажу чи багажу в період здійснення перевезення. Крім того, він також зобов`язаний доставити вантаж чи багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій особі. Невиконання цього обов`язку тягне відповідальність перевізника, який звільняється від відповідальності тільки у випадках, коли незбереження вантажу стало наслідком обставин, що характеризуються одночасно двома ознаками: усунення цих обставин не залежало від перевізника; перевізник не міг запобігти цим обставинам.

Отже, перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, коли причиною його незбереження була непереборна сила. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, що не підпадає під визначення непереборної сили, відповідно до частини першої статті 924 Цивільного кодексу України не звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу. Тобто, законодавець покладає на перевізника обов`язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Під час надання оцінки вказаним обставинам, суд, у відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, виходить із того, що докази, надані на підтвердження такої обставини, є менш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Відповідач належних доказів, що доводять наявність обставини, які звільняють його від відповідальності, не надав.

Враховуючи, що перевезення відбувалося у технічно-справному вагоні, придатному для даної господарської мети (перевезення вугілля кам`яного) господарський суд приходить до висновку, що саме ПАТ "Українська залізниця" в особі РФ "Придніпровська залізниця" несе відповідальність за втрату вантажу у вагоні № 56690043.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 08.04.2019 у справі № 905/96/17 .

Відповідно до статті 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Статтею 105 Статуту визначено, що залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.

У відповідності до статті 129 Статуту, обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

Положеннями Статуту визначено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (частина 1 статті 114 Статуту).

Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу (стаття 115 Статуту).

Згідно зі статтею 110 Статуту залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 114 Статуту залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме:

- за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі;

- за втрату вантажу, який здано до перевезення з оголошеною вартістю, - у розмірі оголошеної вартості, а якщо залізниця доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну, - у розмірах дійсної вартості; - за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість.

Відповідно до пункту 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто. При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить: 2% маси, зазначеної в перевізних документах, - при перевезенні вантажів у вологому стані; 1% маси, зазначеної в перевізних документах, - для мінерального палива.

З приводу визначення вартості недостачі вантажу, а також правовірності здійсненого позивачем розрахунку суд зазначає таке.

Відповідно до умов пункту 4.1. договору ціна на продукцію, поставлену по договору, вказується в специфікаціях.

Як вбачається з матеріалів справи, постачальником було виставлено покупцю (позивачу) рахунок-фактуру № 92836980 від 16.09.2019 на загальну суму 15 945 435 грн. 41 коп. З вказаного рахунку вбачається, що базова ціна концентрату вугільного марка НЛК США Pocahontas без ПДВ складає 5 793 грн. 20 коп. (а.с.14).

У розділі 5 договору визначено, що оплата покупцем продукції здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця, вказаний в договорі.

У специфікації до договору сторони погодили, що строк оплати поставленої продукції - 30 календарних днів.

Датою оплати продукції вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок продавця (пункт 6 розділу 5 договору).

У відповідності до вказаних умов договору, позивачем 29.10.2019 було здійснено оплату за договором в сумі 204 858 490 грн. 07 коп. з призначенням платежу "оплата за вугільний концентрат по договору № 1416/377/2018 від 11.07.2018" (а.с.16).

Таким чином, з вказаного рахунку вбачається, що ціна поставленого позивачу вугільного концентрату склала 5 793 грн. 20 коп. без ПДВ.

Отже, відповідальна недостача вугілля кам`яного у вагоні № 56690043 під час перевезення розраховується наступним чином:

- 5 793 грн. 20 коп. (вартість 1 т вугілля без ПДВ) х 1,904 т (нестача з урахуванням норми природної втрати) = 11 030 грн. 25 коп. вартість недостачі без ПДВ; 13 236 грн. 30 коп. (вартість недостачі з ПДВ).

Загальні підстави для відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовуються в повному обсязі особою, яка її завдала; при цьому особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

З урахуванням викладеного, відповідальність за вагову недостачу вугілля кам`яного слід покласти на відповідача.

Відповідно до статті 130 Статуту право на пред`явлення до залізниці претензій та позовів мають у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу - одержувач - за умови пред`явлення накладної, комерційного акту і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.

Накладна, вантажна, багажна і вантажобагажна квитанції та комерційний акт подаються лише в оригіналі.

У відповідності до статті 129 Статуту залізниць України обставини, засвідчені комерційним актом, є підставою для матеріальної відповідальності залізниці.

Перевіривши розрахунок позивача, господарським судом було встановлено, що він виконаний позивачем у відповідності до вимог законодавства та фактичних обставин справи.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 2 102 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Запоріжкокс" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення вартості нестачі вантажу у вагоні № 56690043 у розмірі 13 236 грн. 30 коп. - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вулиця Тверська, будинок 5; ідентифікаційний код 40075815) в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (49600, м.Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 108; ідентифікаційний код 40081237) на користь Приватного акціонерного товариства "Запоріжкокс" (69600, м. Запоріжжя, вулиця Діагональна, будинок 4; ідентифікаційний код 00191224) 13 236 грн. 30 коп. вартості нестачі вантажу та 2 102 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 13.05.2020.

Суддя Ю.В. Фещенко