Постанова

від 14.05.2020 по справі 126/2563/18

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 126/2563/18

Провадження № 22-ц/801/959/2020

Провадження № 22-ц/801/952/2020

Категорія:

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гуцол В.І.

Доповідач:Якименко М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2020 рокуСправа № 126/2563/18м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :

головуючого Якименко М. М.,

суддів : Ковальчука О.В., Сала Т. Б.

розглянувши в порядку спрощеного провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Бершадської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №3 на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 31 січня 2020 року та апеляційні скарги Бершадської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №3 на ухвалу Бершадського районного суду Вінницької області від 04 лютого 2020 року та на ухвалу Бершадського районного суду Вінницької області від 18 лютого 2020 року, ухвалені суддею Бершадського районного суду Вінницької області Гуцолом В.І.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Бершадської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №3 та 22.01.2019 збільшуючи позовні вимоги просила поновити на роботі в Бершадській ЗОШ №3 на посаді вчителя біології з 13.08.2018 року. Стягнути з відповідача середній заробітку за час вимушеного прогулу з 13.08.2018 до моменту ухвалення рішення, а також відшкодувати моральну шкоду в розмірі 70 000,00 гривень.

Позовна заява мотивована тим, що позивач працювала на посаді вчителя біології в Бершадській ЗОШ І-ІІІ ступенів №3.

26.06.2018 року наказом № 27 к/тр від 19.06.2018 року Бершадської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 3 ОСОБА_1 була звільнена з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП України (за прогули).

ОСОБА_1 вказує, що працюючи в школі належно виконувала покладені на неї обов`язки, за що неодноразово оголошували подяки, будь-яких порушень трудової дисципліни у неї не було. Це підтверджується записами в трудовій книжці.

Позивач зазначає, що має на утриманні двох дітей. У зв`язку з сімейними обставинами їй необхідно було виїхати за кордон і тому 11.05.2018 вона звернулася до директора школи із заявами про надання їй відпустки без збереження заробітної плати з 16.05.2018 по 31.05.2018 та щорічну відпустку з 01.06.2018.

Однак директор школи їй відмовила, пояснюючи це тим, що ще не закінчився навчальний рік та необхідно здати звіти про успішність учнів. Тому ОСОБА_1 відклала закордонну поїздку до 29.05.2018 року і знову 18.05.2018 року звернулася із заявою про надання їй щорічної відпустки з 29.05.2018 року, але їй було повторно відмовлено без будь-яких пояснень та вагомих на те причин.

ОСОБА_1 вказує, що на час її звернення із заявами про надання щорічної відпустки графіку відпусток не було і адміністрація школи не доводила до відома працівників порядок надання щорічних відпусток. При виході на роботу після відпустки їй стало відомо про її звільнення, копію наказу та трудову книжку на її вимогу вона отримала лише 12.09.2018 року.

Збільшуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначила, що не була обізнана з усіма наказами про переведення її на різні посади в Бершадській ЗОШ І-ІІІ ст. № 3, оскільки в її трудову книжку не записані всі накази про її трудову діяльність, тому відповідач грубо порушив вимоги чинного трудового законодавства.

Позивач вважає своє звільнення незаконним, таким що не відповідає вимогам чинного законодавства, так як п.4 ст. 40 КЗпП України звільнення працівника з роботи за прогул допускається лише в випадках невиходу на роботу без поважних причин. Крім того її звільнення відбулося в період перебування у відпустці, що є грубим порушенням ч.4 ст.40 КЗпП України.

ОСОБА_1 зазначила, що внаслідок звільнення їй завдано моральні страждання, вона втратила нормальні життєві зв`язки, різко погіршився її майновий стан, також на її утриманні перебувають непрацездатні члени сім`ї, яких зобов`язана утримувати, чим спричинено моральну шкоду у розмірі 70 000 грн.

Вказані обставини стали підставою звернення до суду з даним позовом.

Відповідач подав відзив на позов до суду, в якому вказує на безпідставність та необґрунтованість вказаних позивачем обставин в позовній заяві, просить відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог. Вказує, що при звільненні позивача ним було дотримано вимоги закону і звільнення відбулось не під час перебування позивача у відпустці, а в зв`язку з прогулами без поважних причин.

Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 31 січня 2020 року позов задоволено частково . Поновлено ОСОБА_1 на посаді керівника центру розвитку дитини по суміщенню вчителя біології з неповним тижнем навантаження з часу звільнення - з 26 серпня 2018 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Допущено до негайного виконання рішення в частині поновлення на роботі.

Ухвалою Бершадського районного суду Вінницької області від 04 лютого 2020 року виправлено описку в рішенні, а саме в другому абзаці резолютивної частини після слів Поновити ОСОБА_1 на посаді виключено слова керівника центру розвитку дитини по суміщенню , та дату звільнення замість 26 серпня 2018 року зазначено 13 серпня 2018 року .

Ухвалою Бершадського районного суду Вінницької області від 18 лютого 2020 року виправлено описку в рішенні в другому абзаці резолютивної частини якого після слів вчителя біології виключити слова з неповним тижнем навантаження .

Ухвалою Бершадського районного суду Вінницької області від 20 березня 2020 року роз`яснено другий абзац резолютивної частини рішення суду таким чином: поновити ОСОБА_1 на посаді вчителя біології з часу звільнення - з 13 серпня 2018 року .

З вказаним рішенням суду позивач та відповідач не погодились та оскаржили його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду в частині відмови скасувати та ухвалити в цій частині нове про задоволення позову в повному обсязі.

В якості основного доводу скаржник зазначає те, що суд безпідставно відмовив у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Оскільки суд встановив наявність порушеного права позивача, неправомірну поведінки відповідача, однак посилався на те, що у позивача відсутній втрачений заробіток, оскільки відповідачем виплачено компенсацію за невикористану відпустку та позивач після звільнення зразу працевлаштувалась на іншу роботу. Також судом не обґрунтовано відмовлено у відшкодуванні моральної шкоди.

В апеляційній скарзі відповідач Бершадська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №3 просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволені позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не було повністю досліджено всіх наявних доказів та не враховані всі істотні обставини справи. Зокрема суд прийшов невірного висновку , що позивач була звільнена у період відпустки.

Водночас, Бершадська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №3 не погодившись із постановленими ухвалами суду подала апеляційні скарги, в яких посилаючись на порушення норм процесуального права, в апеляційних скаргах просить скасувати ухвали суду.

Одним із головних доводів апеляційних скарг зазначено, що суд не вирішив позовні вимоги в останній редакції, згідно із заявою позивача про збільшення позовних вимог, а вирішив справу за первісними вимогами. Також суд не дослідив питання педагогічного навантаження позивача перед її звільненням. Вказане не є підставою для виправлення описки у рішенні.

В свою чергу позивач ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду в частині відмови скасувати та ухвалити в цій частині нове про задоволення позову в повному обсязі.

На апеляційну скаргу ОСОБА_1 відповідач подав відзив, в якому просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд зазначає наступне.

За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам рішення суду відповідає частково.

Судом було встановлено, що наказом №57-А по Бершадській ЗОШ І-ІІІ ступенів №3 від 23.08.2012 ОСОБА_1 призначена на посаду керівника центру розвитку дитини по суміщенню вчителя біології з неповним тижневим навантаженням (Т.1 а.с.7,63).

Відповідно до наказу № 19 к/тр від 01.09.2015 ОСОБА_1 переведено з посади керівника центру розвитку дитини на посаду вихователя групи продовженого дня на 0,5 ставки з 01.09.2015 року, залишивши на посаді вчителя біології (Т.1 а.с. 64).

Наказом № 2 к/тр від 27.01.2017 позивача тимчасово переведено з посади вихователя групи продовженого дня - 0,5 ставки на посаду керівника студії з навантаженням 12 годин (2/3 ставки) (Т.1 а.с. 65).

Останнім наказом 16 к/тр від 01.09.2017 ОСОБА_1 переведено на посаду вчителя біології з 01.09.2017, звільнено з посади вихователя групи продовженого дня (Т.1 а.с. 66).

Судом також було встановлено, що ОСОБА_1 з 1.06.2018 року по 14.06.2018 року включно була відсутня на роботі, що підтверджується доповідною заступника начальника з виховної роботи ОСОБА_2 від 01.06.2018 року, наказом про створення комісії для проведення службового розслідування № 45к/тм від 04.06.2018 року, доповідною запискою цієї комісії від 14.06.2018 року, актами про відсутність позивачки на роботі з 01.06. по 14.06.2018 року, табелем обліку робочого часу за червень 2018 року (Т.1 а.с.а.с. 69-81, 83).

Наказом № 27 к/тр від 19.06.2018 Бершадської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 3 позивача було звільнено з роботи з 26.06.2018 за п. 4 ст. 40 КЗпП України (за прогули) (Т.1 а.с.8. 67).

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 та поновлюючи її на роботі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач всупереч вимогам закону звільнив позивача під час перебування її у щорічній оплачуваній відпустці, при цьому не врахував вимоги ч.3 ст.40 КЗпП України .

Відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, суд мотивував тим, що під час звільнення позивачу виплачена компенсація за невикористану відпустку, та з 20 вересня 2018 року вона працює на посаді вихователя ДНЗ № 3 Малятко по даний час. Тому втрачений заробіток у позивачки відсутній.

Також суд вказав, що позивачем не доведено факт заподіяння їй моральної шкоди та те, що звільнення призвело до моральних страждань та втрати нормальних життєвих зв`язків.

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції повністю погодитись не може, з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (статі 2, 36, 40, 41 КЗпП України).

Відповідно до п.4 ст. 40 КзпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно роз`яснень викладених в пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів , з подальшими змінами та доповненнями, при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.11.2018 у справі № 607/3620/17.

З матеріалів справи видно, що підставою звільнення ОСОБА_1 . Наказом від 19.06.2018 стали прогули, тобто відсутність за основним місцем роботи без поважних причин.

Судом встановлено, що наказом №35 від 17.05.2018, згідно з графіком відпусток ОСОБА_1 надано відпустку на 56 календарних днів з 18.06.2018 по 13.08.2018з виплатою допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу (Т.1 а.с. 38, 85-88).

Тобто позивача було звільнено за прогули під час перебування у черговій щорічній відпустці.

Ч.3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці.

Вказане узгоджується із висновками, викладеними у постанові Верхового Суду від 12.09.2018 у справі № 127/21890/16-ц.

У п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 Про практику розгляду судами трудових спорів судам роз`яснено, що правила про недопустимість звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці стосуються як передбаченими ст. 40,41 КЗпП України, та й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому мається на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, та і без збереження заробітку.

Крім того, від позивача не було відібрано письмових пояснень з приводу її відсутності на робочому місці, як цього вимагає частина перша статті 149 КЗпП України.

Отже суд першої інстанції зробив правильний висновок, що відповідач розірвав трудовий договір з позивачем за п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України з грубим порушенням норм трудового законодавства. Оскільки позивач була звільнена в період перебування у щорічній черговій оплачуваній відпустці, з чим погоджується і апеляційний суд.

Відповідач вказану обставину у визначеному ЦПК України порядку не спростував.

Однак апеляційний суд вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що не підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу, так як під час звільнення позивачу виплачена компенсація за невикористану відпустку, та з 20 вересня 2018 року вона працює на посаді вихователя ДНЗ № 3 Малятко по даний час, тому втрачений заробіток у позивачки відсутній, є неправильним.

За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У Постанові Пленуму Верховного суду України Про практику розгляду судами трудових спорів № 9 від 06 листопада 1992 року зазначено про те, що орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Отже поновлюючи позивача на роботі суд зобов`язаний був одночасно і вирішити питання стягнення середнього заробітку ОСОБА_1 за весь час її вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про плату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до п.п. 2, 4, 8, 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно з довідкою Бершадської РДА відділу освіти №222 від 18.09.2018 щомісячна заробітна плата ОСОБА_1 на посаді вчителя у квітні 2018 року складала 7978,62 грн та у травні 2018 року -7302,80 грн (Т.1 а.с. 9).

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

За таких обставин, відповідач повинен відшкодувати позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу.

За період з 13.08.2018 по 31.01.2020 становить 368 робочих днів.

Зважаючи на викладене, розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача буде наступним:

сумарна кількість робочих днів, фактично відпрацьованих протягом 2-х місяців (квітень + травень 2018 року) = 40 р.д.;

середньоденна заробітна плата (7978,62+7302,80):40 = 382,03 гривень;

сума оплати вимушеного прогулу за період з 13 серпня 2018 року по 31 січня 2020 року складає 382,03 грн*368 р.д. = 140 587,04 грн.

В зв`язку з поновленням на роботі позивача з відповідача на її користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13 серпня 2018 року по 31 січня 2020 року в розмірі 140 587,04 грн .

Щодо вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, на думку колегії суддів висновок суду про відмову у позові у цій частині є правильним.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України , відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 2371 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У відповідності до ст.23 ЦК України моральна шкода полягає у: фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

При цьому, у відповідності до ч.3 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Моральні страждання, втрата нормальних життєвих зв`язків повинні бути належним чином доведені.

На переконання апеляційного суду ОСОБА_1 не довела факту заподіяння їй моральної шкоди, а саме душевних страждань, які перенесла позивач у зв`язку з звільненням, втрату нормальних життєвих зв`язків чи додаткових життєвих затрат для організації свого життя.

ОСОБА_1 , зазначаючи про спричинення їй моральної шкоди, не вказує, в чому саме вона полягає та не обґрунтовує розмір такої шкоди.

При цьому врахуванню підлягає і той факт, що позивач була відсутня на роботі з 01.06.2018 по 14.06.2018 без відповідних правових підстав, після отримання наказу про звільнення влаштувалась на іншу роботу.

Суд першої інстанції надавши належну оцінку наявними у справі доказам дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог щодо відшкодування моральної шкоди у зв`язку з недоведеністю позивачем таких вимог.

Щодо апеляційних скарг відповідача на ухвали про виправлення описок в судовому рішенні, суд апеляційної інстанції не знаходить правових підстав для їх задоволення.

Судом першої інтенції було дотримано норми ст.269 ЦПК України щодо вирішення питання про виправлення описок у судовому рішенні. Так у мотивувальній частині рішення суд першої інстанції зробив висновок про наявність правових підстав для поновлення позивача на посаді вчителя біології з 13.08.2018, однак в резолютивній частині допустив описку щодо посади та дати поновлення на роботі, відтак обґрунтовано виправив цей недолік.

Тому доводи апеляційної скарги Бершадської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №3, що суд неправомірно виправив описки в ухвалах, не заслуговують на увагу.

Апеляційний суд перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали Бершадського районного суду Вінницької області від 04 лютого 2020 року та ухвали Бершадського районного суду Вінницької області від 18 лютого 2020 року, оцінивши доводи апеляційних скарг відповідача вважає, що апеляційні скарги на ухвали слід залишити без задоволення, а оскаржувані ухвали без змін.

Наведені в апеляційній скарзі доводи відповідача не впливають на прийнятого судом рішення та не спростовують висновки суду в частині відмовлених позовних вимог , а тому колегією суддів приймаються до уваги. Оскільки доводи, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України , оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Відповідно до ч.1ст. 81 ЦПК України та ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відтак, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 знайшли своє часткове підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції. Однак доводи , що суд не обґрунтовано відмовив у відшкодуванні моральної шкоди, не заслуговують на увагу. Оскільки всупереч вимогам ст. 81 ЦПК позивач не надала належних та допустимих доказів завдання та існування моральної шкоди.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення вимоги в цій частині в повному обсязі , оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що дана цивільна справа згідно п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на момент подачі позову до суду (станом на 01.01.2018 року встановлений в розмірі 1762 грн.). Критерій віднесення справи до малозначної (п.2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України) є автоматичною підставою віднесення справи до такої категорії.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків встановлених цією ж нормою.

Керуючись ст.ст. 376, 381, 382-384, п. 2 ч. 3 ст. 389, 390 ЦПК України , апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Бершадської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №3 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 31 січня 2020 року в частині відмови в стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з Бершадської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №3 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 серпня 2018 року по 31 січня 2020 року в розмірі 140 587,04 грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Апеляційні скарги Бершадської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів залишити без задоволення.

Ухвалу Бершадського районного суду Вінницької області від 04 лютого 2020 року та ухвалу Бершадського районного суду Вінницької області від 18 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та відповідно до вимог п.2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 14 травня 2020 року.

Головуючий М.М. Якименко

Судді О.В. Ковальчук

Т.Б. Сало