Рішення

від 14.05.2020 по справі 492/249/20

АРЦИЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 492/249/20

Провадження № 2/492/167/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2020 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області в складі:

Головуючого - судді Череватої В.І.

за участю секретаря судового засідання - Каширної О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Арцизі Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Павлівської сільської ради Арцизького району Одеської області про встановлення факту належності правовстановлюючого документу та визнання права власності в порядку спадкування за законом, -

ВСТАНОВИВ:

25.02.2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та просить ухвалити рішення, яким встановити факт належності ОСОБА_2 , (РНОКПП: НОМЕР_1 ) свідоцтва про право на спадщину у вигляді земельної ділянки загальною площею 3,30 гектарів, розташованої на території Павлівської сільської ради Арцизького району Одеської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за законом, виданого після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідченого 16.04.2009 року державним нотаріусом Арцизької державної нотаріальної контори Бучацьким В.Я., реєстровий номер 1144, в якому помилково записано по батькові спадкоємця ОСОБА_4 , а також визнати за нею ОСОБА_1 , право власності на земельну ділянку загальною площею 3,30 гектарів, розташовану на території Павлівської сільської ради Арцизького району Одеської області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5120485200:01:002:0126, в порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

При цьому позивач посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її батько ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилась спадщина у вигляді вищевказаної земельної ділянки, яка належала діду позивача - ОСОБА_3 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ - ОД № 013661 від 27 жовтня 2004 року, яку успадкував батько позивача - ОСОБА_2 згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.04.2009 року. За життя батько позивача ОСОБА_2 не встиг належним чином оформити та отримати державний акт про право приватної власності на вказану отриману ним у спадок земельну ділянку та ІНФОРМАЦІЯ_2 помер. Позивач зазначає, що спадкоємців у її батька, крім неї, немає. Позивач звернулась до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті її батька ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак, постановою приватного нотаріуса Поліщук Г.П., їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку після смерті ОСОБА_2 в зв`язку з тим, що у правовстановлюючому документі - свідоцтві про право на спадщину за законом від 16.04.2009 року по батькові ОСОБА_2 помилково зазначено ОСОБА_4 , замість ОСОБА_5 , що зумовило звернення до суду з даним позовом (а.с. 1 - 6).

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Череватій В.І.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст. ст. 128, 130, 131 ЦПК України.

Ухвалою суду від 27.02.2020 року провадження у справі відкрито (а.с. 25).

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, звернулася до суду з заявою про розгляд справи за її відсутності, згідно якій вона позов підтримала повністю та просила суд позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача - Павлівської сільської ради Арцизького району Одеської області в судове засідання не з`явився, звернувся до суду з заявою про розгляд справи за його відсутності.

Крім того, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, перевіривши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , батьком позивача ОСОБА_1 є ОСОБА_2 (а.с. 9).

Як видно з копії довідки, виданої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Поліщук Г.П., копії Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі, 03.11.2015 року заведена спадкова справа № 30/2015 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , єдиним спадкоємцем є доньки спадкодавця ОСОБА_1 (а.с. 10, 18).

Постановою приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Поліщук Г.П. від 10.06.2016 року № 97/02-31, ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, з наступних підстав: у спадкоємця відсутні документи, оформлені відповідно до чинного законодавства, що підтверджують належність майна спадкодавцеві (а.с. 11).

Як вбачається з копії паспорту громадянина України серії НОМЕР_3 від 13.02.1998 року, копії посвідчення серії НОМЕР_4 , по батькові батька позивача значиться як ОСОБА_5 (а.с. 12 - 15).

З копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 (а.с. 17) вбачається, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , по батькові вказано як ОСОБА_5 , актовий запис № 11105 (а.с. 17).

Як вбачається з копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.04.2009 року, посвідченого державним нотаріусом Арцизької державної нотаріальної контори Одеської області Бучацьким В.Я., спадкоємцем майна ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його син ОСОБА_2 . Спадкове майно, на яке видане свідоцтво складається з земельної ділянки площею 3,30 гектарів, розташованої на території Павлівської сільської ради Арцизького району Одеської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Ця земельна ділянка належала ОСОБА_3 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ОД № 013661, виданого 27.10.2004 року (а.с. 19 - 23), яке було підставою для отримання спадкоємцем державного акту на право власності на земельну ділянку, ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 отримав свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку, але не переоформив державний акт на своє ім`я.

В свідоцтві про право на спадщину за законом від 16.04.2009 року, помилково зазначено по батькові спадкоємця - ОСОБА_4 , замість правильного - ОСОБА_5 .

Згідно повідомлення державного нотаріуса Арцизької районної державної нотаріальної контори Одеської області Панашенка І.П. від 13.03.2020 року № 193/01-16, Інформаційних довідок зі Спадкового реєстру, спадкова справа № 30/2015 щодо померлого ОСОБА_2 заведена ОСОБА_6 , приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу.

Щодо позовних вимог про встановлення факту належності правовстановлюючого документу, слід звернути увагу на наступне.

Згідно ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими та належними доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, як мають значення для вирішення справи; ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відео записів, висновків експертів; а відповідно до положень ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У відповідності з п. 6 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суди розглядають справи про встановлення фактів належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.

Пункт 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення вказує, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Як роз`яснено в п. 12 вищевказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України, при розгляді справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення. Разом з тим, цей порядок не застосовується, якщо виправлення в таких документах належним чином не застережені або ж їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання, тощо. Це є підставою для вирішення питання про встановлення факту, про який йдеться в документі, відповідно до чинного законодавства.

За таких обставин, враховуючи, що факт належності ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину від 16.04.2009 року, знайшов своє підтвердження в судовому засіданні і має для позивача юридичне значення, цей факт необхідно встановити за рішенням суду.

Суд, розглядаючи справу повно, всебічно та об`єктивно, прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині встановлення факту належності правовстановлюючого документу є обґрунтованими та позов в цій частині слід задовольнити.

Щодо позовних вимог про визнання за позивачем права власності на земельну ділянку, слід звернути увагу на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Дослідивши надані позивачем докази, суд приходить до висновку, що померлий ОСОБА_2 не набув права власності на вказану земельну ділянку, що залишилася після смерті ОСОБА_3 , у зв`язку з чим він не може передавати її у спадщину іншим особам.

Так, із свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.04.2009 р., що видане державним нотаріусом Арцизької державної нотаріальної контори Одеської області, вбачається, що спадкоємцем ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його син ОСОБА_2 (що помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Спадкове майно, на яке видане це свідоцтво, складається з земельної ділянки площею 3,30 гектарів, що розташована на території Павлівської сільської ради Арцизького району Одеської області, та що належала ОСОБА_3 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ОД № 013661 від 27.10.2004 року (а.с. 21 - 23).

Тобто із вказаних документів вбачається, що з моменту отримання свідоцтва про право на спадщину за законом (з 16.04.2009 р.) батько позивача (спадкодавець) ОСОБА_2 не зареєстрував право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна, та не оформив державний акт про право власності на землю на своє ім`я.

Таким чином із вказаних матеріалів справи випливає, що ОСОБА_2 , прийнявши спадщину після смерті свого батька ОСОБА_3 , отримавши при цьому свідоцтво про право на спадщину за законом, за життя державний акт про право приватної власності на земельну ділянку, на яку позивач просить визнати за нею право власності в порядку спадкування, не оформляв, відповідно він і не реєструвався у встановленому порядку на ім`я ОСОБА_2 .

Так, відповідно до ст. 1299 ЦК України, якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, спадкоємець зобов`язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна (стаття 182 цього Кодексу). Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього права.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об`єднання земельних ділянок від 05.03.2009 р. № 1066-VI (далі - Закон №1066-VI), який набув чинності з 02.05.2009 р., були внесенні зміни до деяких законодавчих актів, у тому числі і у ст. ст. 125, 126 ЗК України, які передбачають час, з якого виникають права на земельну ділянку та документи, що посвідчують права на земельну ділянку.

10.06.2016 року приватний нотаріус обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів, що посвідчують право власності спадкодавця на вказану земельну ділянку (а.с.11).

В позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року за № 24-753/0/4-13 Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування зазначено, якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі ст. 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку, крім того, в позові позивачем ОСОБА_1 не заявлялась вимога про визнання права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця.

Позивачем не надано суду доказів того, що вона, як спадкоємець зверталася до компетентних органів для отримання дозволу на завершення приватизації на своє ім`я після смерті батька та їй було в цьому відмовлено.

Таким чином позивачем порушено порядок завершення процедури приватизації після смерті батька, що є підставою для відмови їй у позові про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом.

Отже із зазначеного можна зробити висновок, що ОСОБА_2 , прийнявши спадщину після смерті свого батька ОСОБА_3 , не виконав покладений на нього ст. 1299 ЦК України обов`язок, а саме не зареєстрував право на спадщину на нерухоме майно в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна, а також в порушення вимог ст. ст. 125, 126 ЗК України не отримав державний акт про право приватної власності на землю на своє ім`я.

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 покладеного на нього ст. 1299 ЦК України обов`язку, в силу ч. 2 ст. 1299 ЦК України, ст. ст. 125, 126 ЗК України, у нього не виникло право власності на земельну ділянку, яку він прийняв після смерті ОСОБА_3 , та на яку позивач просить визнати за нею право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 .

Отже, аналіз правових норм, що регулюють спірні правовідносини, а також оцінка наявних у справі доказів, дає підстави суду зробити однозначний висновок про те, що у спадкодавця ОСОБА_2 на момент його смерті не існувало права власності на земельну ділянку, на яку позивач просить визнати за нею право власності в порядку спадкування.

Відповідно ж до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Із зазначеної норми випливає, що права, які не належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, не входять до складу спадщини.

Тому, враховуючи, що у спадкодавця ОСОБА_2 не виникло право власності на зазначену земельну ділянку, то відповідно до положень вищезазначеної ст. 1218 ЦК України це право власності на цю ділянку не може входити до складу спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_2 , оскільки воно не існувало на момент відкриття спадщини.

Крім того, Пленум Верховного Суду України у п. 10 постанови від 30.05.2008 р. № 7 Про судову практику у справах про спадкування роз`яснив, що відповідно до статті 1225 ЦК право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Таким чином, враховуючи, що на момент відкриття спадщини у спадкодавця ОСОБА_2 не існувало права власності на земельну ділянку, а також те, що позивачем не було підтверджено таке право ОСОБА_2 державним актом на право власності на землю, а свідоцтво про право на спадщину не може бути прийняте судом до уваги з наведених підстав, то до позивача ОСОБА_1 це право не може перейти в порядку спадкування, у зв`язку з цим її позовна заява в цій частині не може бути задоволена.

Отже, досліджені у справі докази та їх належна оцінка вказують на відсутність підстав для задоволення позовної заяви ОСОБА_1 в частині визнання за нею права власності на спадкове майно у вигляді земельної ділянки, що залишилося після смерті її батька ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Наявність чи відсутність наведених обставин та можливість встановлення відповідних фактів суд вирішує відповідно до положень ст. ст. 10, 11, 27, 57 - 60 ЦПК України, за якими сторони при вирішенні справи зобов`язані довести перед судом ті обставини, на які вони посилаються як на підстави їх вимог.

Згідно із ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. ст. 12, 76, 77, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів;показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Таким чином, зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на відсутність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 до Павлівської сільської ради Арцизького району Одеської області про встановлення факту належності правовстановлюючого документу та визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову, з підстав, зазначених в рішенні.

На підставі ст. ст. 1266 - 1270, 1297 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 76, 141, 259, 264, 265, 273, 293, 315, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Павлівської сільської ради Арцизького району Одеської області про встановлення факту належності правовстановлюючого документу та визнання права власності в порядку спадкування за законом - задовольнити частково.

Встановити факт належності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (РНОКПП: НОМЕР_1 ), померлому ІНФОРМАЦІЯ_3 , свідоцтва про право на спадщину за законом у вигляді земельної ділянки загальною площею 3,30 гектарів, розташованої на території Павлівської сільської ради Арцизького району Одеської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за законом, виданого після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідченого 16 квітня 2009 року державним нотаріусом Арцизької державної нотаріальної контори Бучацьким В.Я., реєстровий номер 1144, в якому помилково зазначено по батькові спадкоємця - ОСОБА_4 .

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), процесуальні строки щодо апеляційного оскарження рішення суду продовжуються на строк дії такого карантину.

Повний текст рішення суду складено 14 травня 2020 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , (РНОКПП: НОМЕР_6 ), яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Павлівська сільська рада Арцизького району Одеської області, місцезнаходження: Одеська область, Арцизький район, с. Павлівка, пров. Театральний, буд. 2, код ЄДРПОУ: 04380910.

СУДДЯ

Арцизького районного суду В.І. Черевата

Одеської області