Рішення

від 15.05.2020 по справі 916/680/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" травня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/680/20

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарського підприємства „Нібулон» (адреса місцезнаходження: 54002, м. Миколаїв, вул. Каботажний спуск, 1; поштова адреса: 54030, м. Миколаїв, вул. Фалєєвська, 9-Б);

до відповідача: Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5) в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19)

про стягнення 177480,96 грн.

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: 13.03.2020 року до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява вх. ГСОО №707/20 Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство „Нібулон» до відповідача - Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", в якій позивач просить суд стягнути з відповідача штраф за несвоєчасну доставку вантажів у розмірі 177480,96 грн., а також покласти на відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовано позивачем неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо своєчасної доставки вантажу за залізничними накладними №№52518628, 52482544 (досильна накладна №44443372), 44894533, 44891562, 44955607, 44923563 за якими позивач є одночасно вантажовідправником та вантажоодержувачем зернових культур.

Ухвалою господарського суду від 18.03.2020 року за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/680/20 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в порядку ст. 247-252 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, даною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також було роз`яснено право щодо звернення до суду у відповідний строк з клопотанням про призначення проведення справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

09.04.2020 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. ГСОО №9128/20), згідно якого відповідач заявлені позовні вимоги не визнає та просить суд у задоволенні позову про стягнення 177480,96 грн. штрафу відмовити у сумі 37313,76 грн., посилаючись на те, що позивачем за відповідними накладними, в порушення положень ст. 116 Статуту залізниць, а саме вважає, що фактично сума штрафу була необґрунтовано завищена на суму 37313,76 грн. При цьому, у відзиві на позовну заяву відповідачем наведено контррозрахунок розміру штрафу, здійсненого виходячи із розміру провізної плати, згідно якого за підрахунком відповідача розмір штрафу складає 140176,20 грн. Більш того, відповідач наполягає, що позивачем необґрунтовано і незаконно здійснено нарахування штрафу з урахуванням суми податку на додану вартість. Так, відповідач, зазначає, що виконання зобов`язання в силу приписів ст. 546 ЦК України забезпечується неустойкою, порукою, гарантією, заставою, утриманням, завдатком. Відповідач вказує, що згідно листа Державної фіскальної служби України від 14.11.2016 р. № 24499/6/99-99-15-0302-15 відповідно до п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України база оподаткування ПДВ операцій з постачання товарів/послуг визначається, виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів; до складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг; до складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань. Отже, відповідач вважає, що штрафні санкції, що підлягають сплаті, не повинні вважатися компенсацією вартості товарів (послуг), оскільки за своєю природою є різновидом відповідальності і захисту цивільних прав від порушень, тобто вони є не зобов`язанням компенсувати вартість товарів (послуг), а одним з видів забезпечення такого зобов`язання; штраф сплачується не в зв`язку з компенсацією вартості товарів (послуг), а в зв`язку з порушенням боржником свого зобов`язання; штраф не збільшує вартість товару (послуг), а стимулює боржника належним чином виконувати свої зобов`язання.

Також, 09.04.2020 року до суду від представника відповідача надійшло клопотання (вх. ГСОО №9129/20) в порядку ст. 169, 170 Господарського процесуального кодексу України, згідно якого останній просив суд зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій на 50% до розміру 88740,48 грн. В обґрунтування заявленого клопотання відповідач, зокрема, посилається на положення ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України, а також на те, що матеріали справи №916/680/20 не містять доказів понесення позивачем збитків внаслідок затримки доставки вантажу, а також посилається на судову практику. Крім того, відповідач зазначав про позбавлення з 01.01.2019 року, в зв`язку із зміною податкового законодавства, пільги зі сплати земельного податку в розмірі 25%, збільшення обсягів збитків за 2018 рік та капітальних вкладень в пасажирські перевезення.

04.05.2020 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив вх. ГСОО №10986/20, згідно якої позивач не погоджується з позицією відповідача щодо суті позову, та наполягає на тому, що позивачем не нараховувався ПДВ на штрафну санкцію. При цьому, позивач стверджує, що ПДВ за своєю суттю - це одна із складових ринкової вартості у даному випадку - послуг з перевезення вантажу, а відтак - штраф, за думкою позивача, має вираховуватись з повної вартості послуги перевезення вантажу, тобто з урахуванням ПДВ. Разом з тим, позивач стверджує, що оскільки відповідач на свої послуги нараховує ПДВ, то ТОВ СП «Нібулон» здійснено визначення суми штрафу від провізної плати з ПДВ, що відповідає вимогам законодавства, оскільки ПДВ включається до вартості відповідних послуг.

Також, 04.05.2020 року позивачем до суду подано заперечення проти клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій вх. ГСОО №11001/20, в яких позивач зазначає, що зменшення розміру санкцій відповідно до ст. 233 ГК України є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізоване за наявності сукупності передбачених в гіпотезі зазначеної норми обставин, а сама лише відсутність завданих збитків без врахування усіх інших обставин справи, за думкою позивача, не може слугувати підставою зменшення розміру санкцій. Водночас, позивач звертає увагу суду на те, що відповідачем не надано до матеріалів справи жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про поганий майновий чи фінансовий стан відповідача, а також не зазначено жодного доводу, який би дозволив суду пом`якшити його вину, а відтак і обсяг відповідальності за невиконанні зобов`язання. Позивач вважає, що у даній справі саме умисні дії відповідача були першопричиною неналежного виконання взятих на себе зобов`язань з перевезення вантажу, а також відповідачем не наведено жодних обставин про відсутність його вини у несвоєчасній доставці вантажу за спірними накладними або про наявність хоч якихось об`єктивних на те причин. Разом з тим, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 5.02.2019р. у справі №914/2339/17, позивач вказує, що можливість зменшення штрафу Статутом залізниць не передбачено.

Своїм правом щодо надання заперечень на відповідь на відзив відповідач не скористався.

Згідно положень ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об`єктивно з`ясувавши обставини справи, суд дійшов таких висновків:

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.2 ст. 908 Цивільного кодексу України, умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Перевізник зобов`язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі (ч. 1 ст. 313 Господарського кодексу України).

У відповідності до підпункту 8 пункту 6 розділу 1 Статуту залізниць України накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем; накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони одержувача; накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

При цьому Статут залізниць України визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, які користуються залізничним транспортом (стаття 2 Статуту). На підставі цього Статуту затверджені Міністерством транспорту Правила перевезень вантажів, які є обов`язковими для всіх юридичних осіб (стаття 5 Статуту).

Згідно статті 22 Статуту залізниць України, за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов`язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату.

Відповідно до статті 307 Господарського кодексу України, положення якої кореспондуються із положеннями статті 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з ч.3 ст. 909 Цивільного кодексу України, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ч.1 ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

При цьому, в силу вимог ч.3 ст.909 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.307 Господарського кодексу України, ст.6 Статуту залізниць України наявні у матеріалах справи залізничні накладні свідчать про укладення між ТОВ СП «Нібулон» (відправник) і АТ „Укрзалізниця» (перевізник) договору перевезення вантажу за яким вантажоодержувачем є відповідач.

Як встановлено судом з матеріалів справи, позивачем, як вантажовідправником та вантажоодержувачем, було передано відповідачу, як перевізнику, для перевезення вантаж (насіння зернових культур) у залізничних вагонах на адресу одержувача - ТОВ СП «Нібулон» , що оформлено залізничними накладними №52518628 від 11.11.2019р, №52482544 від 09.11.2019р., №44894533 від 31.12.2019р., №44891562 від 30.12.2019р., №44955607 від 12.01.2020р. та №44923563 від 06.01.2020р.

Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 919 Цивільного кодексу України, перевізник зобов`язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

Згідно зі ст. 920 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

За приписами ст. 923 Цивільного кодексу України, у разі прострочення доставки вантажу перевізник зобов`язаний відшкодувати другій стороні збитки, завдані порушенням строку перевезення, якщо інші форми відповідальності не встановлені договором, транспортними кодексами (статутами).

У відповідності до ст. 23 Статуту залізниць України, відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Дата приймання і видачі вантажу засвідчується на накладній календарним штемпелем станції. В разі проведення митного контролю дата видачі вантажу ставиться після закінчення митних операцій. Під час перевезення масових вантажів у випадках, передбачених Правилами, допускається оформлення однієї накладної (комплекту перевізних документів) на перевезення цілого маршруту або групи вагонів чи комплекту контейнерів.

Статтею 41 Статуту залізниць України визначено, що залізниці зобов`язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки. У разі затримки подачі вагонів (контейнерів) під вивантаження внаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, залежних від одержувачів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого терміну доставки.

Пунктом 1.1 Правил обчислення термінів доставки вантажів (ст. 41, 116 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (надалі - Правила) визначено терміни в які залізниці зобов`язані доставляти вантажі за призначенням, зокрема, відповідно до п.п. 1.1.1, у разі перевезення вантажною швидкістю вагонними відправками та відправками у великотоннажних контейнерах на кожну повну та неповну добу складає 200 км.

Згідно з п. 1.2 Правил, термін доставки вантажу визначається, виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.4 Правил, обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах. Терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються на одну добу на операції, пов`язані з відправленням і прибуттям вантажу.

За приписами п. 2.9 Правил визначено, що про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції.

Згідно з п.п. 2.10 Правил, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки.

Згідно пункту 8 Правил видачі вантажів, після проведення розрахунків за перевезення вантажу, оформленого накладною у паперовому вигляді, накладна видається одержувачу під розписку в примірнику накладної, що залишається у залізниці. Оформлення видачі вантажу, що прибув з електронною накладною (із накладенням електронного цифрового підпису), здійснюється згідно з додатком 3 до Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 N 644, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за N 863/5084 (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 08 червня 2011 року N 138) (далі - Правила оформлення перевізних документів). При цьому в разі потреби накладна видається одержувачу в паперовому вигляді. Датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці або дата подачі вагона під вивантаження, якщо воно здійснюється одержувачем на місцях загального або незагального користування.

Відповідно до ст. 116 Статуту залізниць України, за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб`єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі: 10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби; 20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби; 30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб. Зазначений штраф не сплачується, якщо вантаж не було вивезено одержувачем із станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув. Залізниця не несе відповідальності за порушення термінів доставки, якщо порушення сталося внаслідок стихійного лиха або з інших, не залежних від залізниці обставин.

Положеннями ч.ч. 1-2 ст. 313 Господарського кодексу України встановлено, що перевізник зобов`язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі. Перевізник звільняється від відповідальності за прострочення в доставці вантажу, якщо прострочення сталося не з його вини.

Приписами ст. 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Як встановлено судом у накладних №№52518628, №52482544 (досильна накладна №44443372), 44894533, 44891562, 44955607, 44923563 містяться відомості, зокрема, про дату відправлення, дату прибуття та дату видачі вантажу (п.п.56,51,52); розмір провізної плати (п.31), відстань перевезення вантажу (п.30).

Так за накладною №52518628 дата відправлення вантажу - 11.11.2019, прибуття до станції призначення - 25.11.2019; відстань перевезення вантажу -775 км; за накладною №52482544 (досильна накладна №44443372) дата відправлення вантажу 09.11.2019, прибуття до станції призначення - 22.11.2019, дата видачі вантажу 24.11.2019, відстань перевезення вантажу - 775 км; за накладною №44894533 дата відправлення вантажу - 31.12.2019, прибуття до станції призначення - 10.01.2020, відстань перевезення вантажу складає 497 км; за накладною №44891562 дата відправлення вантажу - 30.12.2019, прибуття до станції призначення - 15.01.2019, відстань перевезення вантажу складає 497 км; за накладною №44955607 дата відправлення вантажу - 12.01.2020, прибуття до станції призначення - 20.01.2020, відстань перевезення вантажу складає 497 км; за накладною №44923563 дата відправлення вантажу - 06.01.2020, прибуття до станції призначення - 13.01.2020, відстань перевезення вантажу складає 497 км.

Таким чином, з урахуванням відстані перевезення вантажу, виходячи зі змісту Правил обчислення термінів доставки вантажів (ст.ст. 41, 116 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000, нормативний строк доставки вантажу (з урахуванням 1 доби на операції пов`язані з відправленням та прибуттям вантажу) по накладним №№ 52518628 та 52482544 складає 5 діб, а за накладними №№ 44894533, 44891562, 44955607, 44923563 - 4 доби.

Отже відповідачем при здійсненні перевезення спірного вантажу було допущено прострочення доставки вантажу тривалістю від 2 до 11 діб.

Так, враховуючи допущене відповідачем прострочення термінів доставки вантажу, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення штраф у розмірі 177480,96 грн.

Розрахунок розміру штрафу із зазначенням кількості діб прострочення, нормативного часу доставки вантажу та інших показників необхідних для розрахунку, позивачем наведено безпосередньо у позовній заяві (а.с.2-7).

Частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників (ч.1 ст. 75 ГПК України).

Як вбачається з відзиву на позовну заяву, сам факт порушення зобов`язання внаслідок прострочення термінів доставки, так і кількість діб, на яку допущено прострочення, залізницею жодним чином не оспорюється.

При цьому, суд зазначає, що відповідачем не заперечувалась вірність здійсненого розрахунку позивачем щодо складових з яких визначається заявлений до стягнення штраф, у тому числі і розмір провізної плати, за виключенням лише його визначення з урахуванням ПДВ.

За таких обставин, враховуючи викладені норми матеріального права, суд дійшов висновку про наявність у позивача правових підстав для стягнення з відповідача штрафу за порушення термінів доставки вантажів залізничним транспортом, в зв`язку з простроченням строку доставки вантажу.

Між тим суд, перевіривши контррозрахунок відповідача, наведений у відзиві на позовну заяву (а.с.42), згідно якого загальна сума штрафу складає 140167,20 грн., вважає вірним наведений відповідачем розрахунок.

З урахуванням встановлених обставин суд дійшов висновку, що розмір штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, становить 140167,20 грн.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити:

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, не приймаються до уваги твердження позивача відносно того, що штраф за прострочення терміну доставки вантажу має бути розрахований як відсоток від провізної плати, визначеної з урахуванням ПДВ відповідно до ст.194 Податкового кодексу України , оскільки така позиція прямо суперечить обов`язковому до врахування, згідно ч.4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, висновку Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду (постанова від 21.02.2020 р. у справі № 910/1524/19), за змістом якого розрахунок штрафу в порядку п.116 Статуту здійснюється у відсотковому співвідношенні від суми провізної плати, зазначеної у графі 31 залізничної накладної, залежно від кількості днів прострочення у доставці вантажу.

З урахуванням зазначеного, посилання позивача на інший порядок нарахування штрафу, виходячи з суми графи 31 накладної з урахуванням ПДВ, не можуть бути прийняті судом до уваги.

Водночас, суд вказує, що господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду.

Посилання позивача на те, що правову позицію позивача щодо нарахування штрафу на провізну плату, із врахуванням 20% ПДВ підтримав і Південно-західний апеляційний господарський суд у постанові від 19.07.2019р. по справі №916/1002/19 не приймаються до уваги господарським судом, з огляду на врахування судом правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2020р. у справі № 910/1524/19.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ТОВ СП «Нібулон» та про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 140167,20 грн.

Водночас, з приводу заявленого відповідачем клопотання про зменшення судом розміру належних до сплати штрафних санкцій на 50% до розміру 88740,48 грн. суд зазначає таке:

Норми матеріального права, а саме, ст. 233 Господарського кодексу України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України, встановлюють, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Так, відповідно до п. 42 інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/211 від 07.04.2008р. "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Разом з тим, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи із наведеного, в основу судового рішення про зменшення розміру неустойки має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що дають змогу для такого зменшення. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Крім того, з аналізу матеріальних норм, які регулюють питання можливості зменшення розміру неустойки, вбачається, що законодавець у будь-якому випадку пов`язує наявність підстав для такого зменшення та оцінка доказів, що підтверджують зазначені обставини повинна бути здійснена за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України.

Приймаючи до уваги вищевикладене, виходячи з матеріалів справи, суд не вбачає винятковості обставин та підстав скористатися правом на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій на 50% до 88740,48 грн., в зв`язку з чим заявлене відповідачем клопотання не підлягає задоволенню.

При цьому, господарський суд не приймає до уваги посилання відповідача на ненадання позивачем доказів понесення збитків внаслідок затримки доставки вантажу, оскільки обов`язок доведення наявності підстав для зменшення штрафу покладений саме на відповідача.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662,22 грн. покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5; код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19; код ЄДРПОУ 40081200) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарського підприємства „Нібулон» (адреса місцезнаходження: 54002, м. Миколаїв, вул. Каботажний спуск, 1; поштова адреса: 54030, м. Миколаїв, вул. Фалєєвська, 9-Б; код ЄДРПОУ 14291113) 140167/сто сорок тисяч сто шістдесят сім/ грн. 20 коп. штрафу за несвоєчасну доставку вантажу.

3.В решті позову відмовити.

4.Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5; код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19; код ЄДРПОУ 40081200) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарського підприємства „Нібулон» (адреса місцезнаходження: 54002, м. Миколаїв, вул. Каботажний спуск, 1; поштова адреса: 54030, м. Миколаїв, вул. Фалєєвська, 9-Б; код ЄДРПОУ 14291113) 2103/дві тисячі сто три/грн. 15 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України із врахуванням пункту 4 розділ Х Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України.

Рішення підписано 15 травня 2020 р.

Суддя Ю.М. Невінгловська