Рішення

від 14.05.2020 по справі 420/2051/20

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/2051/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2020 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Радчука А.А.,

розглянувши в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду в порядку спрощеного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 ) до Старостинської сільської ради Роздільнянського району Одеської області (вул. Центральна, 2, с. Старостине, Роздільнянський р-н., Одеська обл., 67420, ідентифікаційний код 04380442) про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Старостинської сільської ради Роздільнянського району Одеської області, в якому просив:

визнати протиправною відмову Старостинської сільської ради Роздільнянського району Одеської області згідно пункту 6 рішення № 736 від 13.12.2019 року у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території села Надія Старостинської сільської ради Роздільнянського району Одеської області;

зобов`язати Старостинську сільську раду Роздільнянського району Одеської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території села Надія Старостинської сільської ради Роздільнянського району Одеської області згідно заяви від 04.11.2019 року.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що 04.11.2019 року позивач звернувся до Старостинської сільської ради Роздільнянського району Одеської області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території с. Надія Старостинської сільської ради Роздільнянського району Одеської області (в межах населеного пункту). Рішенням № 736 від 13.12.2019 року Старостинська сільська рада відмовила позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Рішення № 736 про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки Старостинською сільською радою обґрунтовано відсутністю необхідної більшості голосів на підтримку під час голосування.

Позивач вважає надану відмову не обґрунтованою та такою, що не відповідає припасам Земельного Кодексу України, оскільки жодної обґрунтованої з наведених у частині 7 статті 118 Земельного кодексу України підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідачем не зазначено, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом

Ухвалою судді від 16.03.2020 року відкрито провадження по справі та повідомлено сторін, що суд розгляне справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Від представника відповідача 08.04.2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування підстав для відмови у задоволенні позову відповідач зазначає, що на засіданні постійної комісії Старостинської сільської ради по земельним відносинам та раціональному природо використанню, яке відбулося 11 грудня 2019 року, було розглянуто перелік земельних питань, які пропонувалося включити до проекту порядку денного тридцять першої сесії Старостинської Сільської ради VII скликання, яка мала відбутися 13 грудня 2019 року. Серед яких - питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2,00 га в с. Надія, громадянину ОСОБА_1 .

За результатами голосування, земельна комісія рекомендувала сесії сільської ради не підтримати дане питання, що підтверджується протоколом засідання постійної комісії Старостинської сільської ради по земельним відносинам та раціональному природовикористанню від 11 грудня 2019 року.

При розгляді питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства громадянам, серед іншого, ОСОБА_1 , сесією Старостинської сільської ради було встановлено, що земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту с. Надія, генерального плану на дане село не виготовлено, сільською радою була надана пропозиція до земельного відділу в Роздільнянському районі в тому, що дана земельна ділянка буде зарезервована для надання учасникам АТО для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель і споруд.

Інформаційним листом від 02.06.2017 року за вих. № 1042/1/11/01-23, Головою Роздільнянської районної державної адміністрації ОСОБА_2 було рекомендовано головам міської, селищної та сільськи рад Роздільнянського району - дотримуватися генерального плану, використовувати доцільно території населеного пункту, не надавати рішення щодо відведення земельних ділянок, які суперечать законодавству України, та надано перелік населених пунктів Роздільнянського району Одеської області, на які відсутня будь-яка яка містобудівна документація та не будуть погоджені сектором містобудування та архітектури, згідно ст.24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» , зокрема с. Надія.

Оскільки місцем розташування об`єкта, який зазначено позивачем у заяві від 04.11.2019 року є територія села Надія Старостинської сільської ради Роздільнянського району Одеської області, на яке відсутня містобудівна документація, в тому числі генеральний план і план зонування території, Старостинська сільська рада Роздільнянського району Одеської області, відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, керувалася вимогами ч.3 ст.24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» .

З урахуванням зазначеного, Старостинською сільською радою Роздільнянського району Одеської області прийняте рішення №736 від 13.12.2019 року, згідно п. 6 якого ОСОБА_3 відмовлено в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території села Надія Старостинської сільської ради Роздільнянського району Одеської області.

Від представника позивача 13.04.2020 року до суду надійшла відповідь на відзив в якій позивач додатково зазначив, що посилання відповідача на протокол постійної комісії Старостинської сільської ради по земельним відносинам та раціональному природо використанню від 11.12.2019 року є безпідставним, оскільки у ньому відсутні будь-які обґрунтування підстав відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою за заявою позивача.

При цьому, як і постійною комісією, так і тридцять першої сесії Старостинської сільської ради сьомого скликання, приймались позитивні рішення за аналогічними заявами інших громадян, яким надався дозвіл як на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок (пункти 5, 6, 8, 11, 13 протоколу від 13.12.2019 року сесії Старостинської сільської ради), так і позитивні рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам, як присадибних ділянок, так і ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (пункти 12 протоколу від 13.12.2019 року сесії Старостинської сільської ради). Окрім того, згідно вказаних вище протоколів, як постійної комісії по земельним відносинам, так і сесії Старостинської сільської ради, у них відсутні будь-які обґрунтування підстав у відмові у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою за заявою позивача.

Крім того, посилання на положення ч.3 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» є безпідставними, оскільки, норми цього закону не поширюються на спірні правовідносини, та крім того, норма ст. 118 Земельного Кодексу України не містить такої підстави для відмови, як відсутність генерального плану населеного пункту, на яку посилається відповідач.

22.04.2020 року за до суду від відповідача надійшли заперечення, в яких додатково зазначено, що при розгляді питання порядку денного тридцять першої сесії Старостинської сільської ради сьомого скликання від 13 грудня 2019 року, щодо надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0га в с. Надія, у присутності представника громадян: ОСОБА_4 „ Алаажі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 Кучеренко ОСОБА_11 доповідач - землевпорядник сільської ради Мирошниченко ОСОБА_12 . зачитала заяви громадян та пояснила місце знаходження даних земельних ділянок, також було зачитано висновок земельної комісії (проект рішення розглянуто, рекомендовано винести на голосування депутатам ради), та надала відповідні пояснення, що підтверджується протоколом засідання тридцять першої сесії Старостинської сільської ради сьомого скликання від 13 грудня 2019 року.

Разом з тим, відповідно до положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» при прийнятті рішення з питання, яке належить до відання постійної комісії по земельним відносинам та раціональному природовикористанню, її висновки та рекомендації підлягають обов`язковому врахуванню.

При цьому, ст.6 Закону України «Про особисте селянське господарство» встановлена можливість здійснення будівництва на земельній ділянці, відведеній для ведення особистого селянського господарства, а відтак, Старостинська сільська рада Роздільнянського району Одеської області, при прийнятті оскаржуваного рішення, вважала необхідною наявність містобудівної документації: плану зонування та детального плану території.

Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.1 ст.120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Згідно з ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

04.11.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Старостинської сільської ради Роздільнянського району Одеської області з заявою щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Старостинської сільської ради с. Надія Роздільнянського району Одеської області (в межах населеного пункту). До заяви надані графічні матеріали місця розташування бажаної ділянки (с. Надія) та копія паспорту.

Відповідно до протоколу постійної комісії Старостинської сільської ради по земельним відносинам та раціональному природо використанню від 11.12.2019 року, земельна комісія рекомендувала сесії сільської ради не підтримувати питання надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2,00 га в с. Надія, громадянину ОСОБА_1

13.12.2019 року 31 сесією сьомого скликання Старостинської сільської ради Роздільнянського району Одеської області прийнято рішення №736 «Про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність» , яким, серед інших, ОСОБА_1 відмовлено в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га ріллі для ведення особистого селянського господарства у власність (01.03), розташованої в межах населеного пункту на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в с. Надія, Роздільнянського району Одеської області за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності та знаходиться за адресою: с. Надія, Роздільнянського району Одеської області в зв`язку з тим, що не отримано необхідної більшості голосів на підтримку під час голосування.

Відповідно до ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про особисте селянське господарство» для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.

Згідно з ч.6 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно з ч.1 ст.7 Закону України «Про звернення громадян» звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Відповідно до положень ст.15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій особисто. Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Згідно з ч.1 ст.19 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Відповідно до ч.7 ст.118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Згідно з ч.9 ст.118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до ч.ч.10-11 ст.118 Земельного кодексу України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Згідно з пп. «б» ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до ч.1 ст.25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно з п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до ч.1 ст.122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно з ч.1 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до ч.2 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до протоколу на засіданні постійної комісії Старостинської сільської ради по земельним відносинам та раціональному природо використанню 11.12.2019 року було розглянуто перелік земельних питань, які пропонувалося включити до проекту порядку денного тридцять першої сесії Старостинської сільської ради VII скликання, яка мала відбутися 13.12.2019 року, серед яких питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га в с. Надія ОСОБА_1 . За результатами голосування постійна комісія ради рекомендувала сесії сільської ради не підтримати дане питання.

Згідно протоколу засідання тридцять першої сесії Старостинської сільської ради Роздільнянського району Одеської області VII скликання від 13.12.2019 року щодо розгляду питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га в с. Надія ОСОБА_1 землевпорядником було зазначено, що дана земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту с. Надія, Генерального плану на дане село не виготовлено, сільською радою була надана пропозиція до земельного відділу в Роздільнянському району в тому, що дана земельна ділянка буде зарезервована для надання учасникам АТО для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, депутатами було надана пропозиція, що до проведення інвентаризації вільних ділянок в межах населених пунктів для подальшого розроблення проекту рішення та розгляду на наступній сесії.

Вказані обставини були підставою для відмови ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Суд вважає необґрунтованими та безпідставними посилання відповідача на ч.3 ст.24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» , якою передбачено, що у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється, крім випадків: 1) розташування на земельній ділянці будівлі (споруди), що перебуває у власності фізичної або юридичної особи; 2) приватизації громадянином земельної ділянки, наданої йому в користування відповідно до закону; 3) надання земельної ділянки, розташованої на території зони відчуження чи зони безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 4) надання земельної ділянки для розміщення лінійних об`єктів транспортної та енергетичної інфраструктури (доріг, мостів, естакад, ліній електропередачі, зв`язку); 5) буріння, влаштування та підключення нафтових і газових свердловин за межами населених пунктів; 6) будівництва, експлуатації військових та інших оборонних об`єктів. Передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у випадках, визначених цією частиною, за відсутності плану зонування або детального плану території не допускається, якщо земельна ділянка: розташована в межах зелених зон населених пунктів, внутрішньоквартальних територій (територій міжрайонного озеленення, елементів благоустрою, спортивних майданчиків, майданчиків відпочинку та соціального обслуговування населення); віднесена до категорії земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного призначення, рекреаційного призначення (крім земель для дачного будівництва), лісогосподарського призначення.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території с Надія Старостинської сільської ради Роздільнянського району Одеської області (в межах населеного пункту).

При цьому, Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Відповідно до ст.ст.38-39 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування. Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Суд зазначає, що оскільки бажана земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту та відноситься до земель сільськогосподарського призначення, її відведення, у передбаченому Земельним кодексом України порядку, для ведення особистого селянського господарства не потребує наявності містобудівної документації.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

З урахуванням зазначеного, відмова Старостинської сільської ради Роздільнянського району Одеської області згідно пункту 6 рішення № 736 від 13.12.2019 року у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території села Надія Старостинської сільської ради Роздільнянського району Одеської області є протиправною.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» , ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною» , якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання» .

Таким чином під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

Як було зазначено судом, підстави для відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства є вичерпними і не потребують розширеного тлумачення, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Разом з цим, в оскаржуваному рішенні від 13.12.2019 року, а також в протоколах засідань постійної комісії від 11.12.2019 року та сесії ради від 13.12.2019 року чітко не зазначено передбачених Земельним кодексом України підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, як і не вказано належного обґрунтування їх наявності.

З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне зобов`язати Старостинську сільську раду Роздільнянського району Одеської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.11.2019 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території села Надія Старостинської сільської ради Роздільнянського району Одеської області та прийняти рішення по даній заяві з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Суд зазначає, що саме такий спосіб захисту порушеного права позивача з боку відповідача є належним та достатнім в даному випадку.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов належить до часткового задоволення.

Відповідно до положень ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Позивачем, за звернення до суду з даним адміністративним позовом, було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн.

У зв`язку з задоволенням даного адміністративного позову суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн.

Стосовно витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

У відповідності з ч.ч. 1, 3 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч.3 ст.134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених судових витрат на правову допомогу представником позивача були надано лише копію ордеру та в адміністративному позові зазначено, що орієнтовний розрахунок суми судових витрат становить 6500,00 грн.

Відповідно до ч.6 ст.134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст. 134 КАС України).

При вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну (правничу) допомогу суд, відповідно до положень ч.5, ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» , ч.5 ст.242 КАС України враховує висновки Верховного суду щодо застосування норм права.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

У постанові Верховного Суду від 02.10.2019 року у справі №815/1479/18 (провадження № №К/9901/23194/19) зазначено, що для вирішення питання про відшкодування витрат на правничу допомогу від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Суд зазначає, що належне обґрунтування стягнення судових витрат на правничу допомогу відсутнє, оскільки, адвокатом, не зазначено, які саме послуги надані ОСОБА_13 при наданні правничої допомоги, а також не надано жодних доказів на підтвердження таких витрат, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості оцінити співмірність наданих послуг заявленим до стягнення коштам.

З огляду на викладене суд дійшов висновку що у стягненні витрат на правничу допомогу слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 139, 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 ) до Старостинської сільської ради Роздільнянського району Одеської області (вул. Центральна, 2, с. Старостине, Роздільнянський р-н., Одеська обл., 67420, ідентифікаційний код 04380442) про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Старостинської сільської ради Роздільнянського району Одеської області згідно пункту 6 рішення № 736 від 13.12.2019 року у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території села Надія Старостинської сільської ради Роздільнянського району Одеської області.

Зобов`язати Старостинську сільську раду Роздільнянського району Одеської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.11.2019 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території села Надія Старостинської сільської ради Роздільнянського району Одеської області та прийняти рішення по даній заяві з урахуванням правової оцінки, наданої судом в даному рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Старостинської сільської ради Роздільнянського району Одеської області (вул. Центральна, 2, с. Старостине, Роздільнянський р-н., Одеська обл., 67420, ідентифікаційний код 04380442) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. та 80 коп.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Суддя А.А. Радчук

.