Рішення

від 15.05.2020 по справі 440/946/20

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/946/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Клочка К.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Горошинської сільської ради Семенівського району Полтавської області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

21 лютого 2020 року ОСОБА_1 (далі-позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Горошинської сільської ради Семенівського району Полтавської області (далі-відповідач, Горошинська сільська рада) про:

- визнання неправомірними та скасування рішення 29 сесії 7 скликання Горошинської сільської ради Семенівського району від 06.11.2019 в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки для передачі її у власність орієнтовною площею 0,04 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 та в частині відмови у виконанні робіт по обрізуванню (кронуванню) дерев або у наданні дозволу ОСОБА_1 на обрізування дерев;

- зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.07.2019 про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки для передачі її у власність площею орієнтовно 0,04 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 на сесії Горошинської сільської ради та винести рішення відповідно до вимог Земельного кодексу України;

- зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.10.2019 про виконання робіт по обрізуванню (кронуванню) дерев біля будинку або надання дозволу ОСОБА_1 на їх обрізання (кронування).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням 29 сесії 7 скликання Горошинської сільської ради Семенівського району від 06.11.2019 позивачу відмовлено у наданні дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки для передачі її у власність орієнтовною площею 0,04 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 . Позивач вважає оскаржуване рішення таким, що прийняте з порушенням вимог Земельного кодексу України, оскільки, на його думку, прибережна захисна смуга річки Сула, у тому числі в межах населених пунктів Горошинської сільської ради, не встановлена в натурі. Більше того, позивач вважає, що земельна ділянка, яку він бажає набути у власність не перебуває у межах прибережної захисної смуги річки Сула. Окрім цього, позивач вважає, що відмова у наданні дозволу ОСОБА_1 на обрізування дерев є неправомірною, оскільки дерева, що розташовані на сусідній від його житлового будинку земельній ділянці загрожують життю та здоров`ю людей.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

16 березня 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на те, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах прибережної захисної смуги річки Сула, що виключає можливість передачі такої земельної ділянки у власність. Окрім цього, відповідач наголошує на тому, що позивачем, при поданні заяви, не надано графічних матеріалів із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, чим порушено вимоги статті 118 Земельного кодексу України.

20 березня 2020 року до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач відхилив викладені у відзиві аргументи відповідача та посилався на обставини, аналогічні тим, що викладені у позовній заяві.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

При цьому, як визначено частиною другою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

За відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

16.07.2019 ОСОБА_1 звернувся до Горошинської сільської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 0,06 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 для передачі її у приватну власність /а.с.14/.

Ріщенням 29 сесії 7 скликання Горошинської сільської ради від 06.11.2019 Про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки для передачі її у власність відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та для передачі її у власність, так як земельна ділянка знаходиться в межах умовної захисної прибережної смуги річки Сула та її природної затоки визначеною Публічною кадастровою картою України /а.с.15/.

Також, 17.10.2019 ОСОБА_1 звернувся до Горошинської сільської ради із заявою про виконання робіт по обрізування (кронування) дерев в кількості 9 штук або дати згоду виконати обрізування дерев /а.с.17/.

Ріщенням 29 сесії 7 скликання Горошинської сільської ради від 06.11.2019 Про надання дозволу на ОСОБА_1 на обрізування дерев біля будинку відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на обрізування дерев біля будинку, так як житловий будинок знаходиться в межах умовної захисної прибережної смуги визначеною Публічною кадастровою картою України , дерева про які мова у заяві розміщені на березі природної затоки річки Сула, в межах умовної захисної прибережної смуги визначеною Публічною кадастровою картою України /а.с.18/.

Не погодившись із рішеннями 29 сесії 7 скликання Горошинської сільської ради від 06.11.2019, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню 29 сесії 7 скликання Горошинської сільської ради від 06.11.2019 Про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки для передачі її у власність , суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України /надалі - ЗК України/ визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з приписами частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Пунктом "б" частини 1 статті 121 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України від 25.10.2001 №2768-III громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки , погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Отже, Земельним кодексом України передбачено, що однією із умов звернення до власника земель із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є подання графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки,

Частиною 7 статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно з частиною 1 статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин визначені статтею 12 ЗК України, відповідно до приписів частини 1 якої до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Судом встановлено, що 16.07.2019 ОСОБА_1 звернувся до Горошинської сільської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 0,06 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 для передачі її у приватну власність /а.с.14/.

Водночас, як вбачається зі змісту заяви від 16.07.2019 позивачем не додано графічних матеріалів на яких зображено бажане місце розташовування земельної ділянки, що не відповідає вимогам частини 6 статті 118 ЗК України та позбавляє можливості відповідача визначити земельну ділянку, яку ОСОБА_1 бажає набути у власність.

Разом з тим рішенням 29 сесії 7 скликання Горошинської сільської ради від 06.11.2019 Про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки для передачі її у власність відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та для передачі її у власність, так як земельна ділянка знаходиться в межах умовної захисної прибережної смуги річки Сула та її природної затоки визначеною Публічною кадастровою картою України /а.с.15/.

Отже, на обґрунтування підстави відмови у наданні дозволу, відповідач посилається на факт перебування земельної ділянки в межах умовної захисної прибережної смуги річки Сула та її природної затоки визначеною Публічною кадастровою картою України .

Оцінюючи правомірність підстав для відмови у наданні дозволу, що зазначені у спірному рішенні, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 87 Водного кодексу України водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється, встановлюється для створення сприятливого режиму водних об`єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм.

Статтею 88 Водного кодексу України встановлено, що з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом.

Аналогічні за змістом положення закріплені у статті 60 Земельного кодексу України.

Статтею 79 Водного кодексу України визначено, що залежно від водозбірної площі басейну річки поділяються на великі, середні та малі. До середніх належать річки, які мають площу водозбору від 2 до 50 тис. квадратних кілометрів.

Оскільки річка Сула належить до середніх річок, що не заперечується сторонами, прибережна захисна смуга річки Сула має визначатися шириною 50 метрів уздовж урізу води (у меженний період).

Суд відхиляє твердження позивача на те, що прибережна захисна смуга річки Сула, у тому числі в межах населених пунктів Горошинської сільської ради, не визначена в натурі, адже при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон.

Такі висновки містяться у постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі №6-184цс15, Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №810/726/18, від 24 квітня 2019 року у справі №826/13358/17, від 22 квітня 2019 року у справі №806/11/16, від 26 червня 2019 року у справі №814/2389/15, що є обов`язковими у силу положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також, суд не бере до уваги посилання позивача на лист відділу у Семенівському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №33/145-19 від 18.04.2019, згідно з яким прибережні захисні смуги в межах населених пунктів встановлюються за проектами землеустрою, а не автоматично з огляду на те, що цей лист не є нормативно-правовим актом та містить виключно інформацію роз`яснювального характеру, яка не є обов`язковою для врахування.

Із додатків №9, 10, 10а до відзиву суд вбачає, що спірна земельна ділянка перебуває у межах території прибережної захисної смуги річки Сула, що з огляду на характер приписів статті 88 Водного кодексу України виключає можливість правомірної передачі спірної земельної ділянки у власність позивачу.

Таким чином, зважаючи на те, що позивачем не надано до заяви графічних матеріалів із зображенням бажаної земельної ділянки та те, що спірна земельна ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги річки Сула, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи спірне рішення 29 сесії 7 скликання Горошинської сільської ради від 06.11.2019 Про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки для передачі її у власність , діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Отже, у цій частині позовних вимог слід відмовити.

Разом з тим, суд, надаючи оцінку правомірності рішенню 29 сесії 7 скликання Горошинської сільської ради від 06.11.2019 Про надання дозволу на ОСОБА_1 на обрізування дерев біля будинку , виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України Про місцеве самоврядування сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Підпунктом 7 пункту а частини 1 статті 30 Закону України Про місцеве самоврядування передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.

Пунктами 3 та 4 частини 1 статті 10 Закону України Про благоустрій населених пунктів передбачено, що до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення спільно з іншими суб`єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб); визначення на конкурсних засадах підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об`єктів благоустрою.

За змістом частин 1, 7 статті 28 Закону України Про благоустрій населених пунктів охорона, утримання та відновлення зелених насаджень на об`єктах благоустрою, а також видалення дерев, які виросли самосівом, здійснюються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів залежно від підпорядкування об`єкта благоустрою, а на земельних ділянках, переданих у власність, наданих у постійне користування або в оренду, - за рахунок коштів їх власників або користувачів відповідно до нормативів, затверджених у встановленому порядку. Правила утримання зелених насаджень міст та інших населених пунктів затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, за погодженням із заінтересованими центральними органами виконавчої влади.

Пунктом 3.2 Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10 квітня 2006 року № 105 (далі - Правила), передбачено, що елементами благоустрою є: покриття доріжок відповідно до норм стандартів; зелені насадження (у тому числі снігозахисні, протиерозійні) уздовж вулиць і доріг, у парках, скверах і алеях, бульварах, садах, інших об`єктах благоустрою загального користування, санітарно-захисних зонах, на прибудинкових територіях; будівлі та споруди системи збирання і вивезення відходів; засоби та обладнання зовнішнього освітлення та зовнішньої реклами; комплекси та об`єкти монументального мистецтва; обладнання дитячих, спортивних та інших майданчиків; малі архітектурні форми; інші елементи благоустрою.

Відповідно до пункту 5.5. Правил відповідальними за збереження зелених насаджень, належний догляд за ними є: на об`єктах благоустрою державної чи комунальної власності - балансоутримувачі цих об`єктів; на територіях установ, підприємств, організацій та прилеглих територіях - установи, організації, підприємства; на територіях земельних ділянок, які відведені під будівництво, - забудовники чи власники цих територій; на безхазяйних територіях, пустирях - місцеві органи самоврядування; на приватних садибах і прилеглих ділянках - їх власники або користувачі.

Таким чином, балансоутримувачем зелених насаджень є уповноважене органами місцевого самоврядування підприємство, яке відповідає за утримання та збереження зелених насаджень. Разом з тим, виходячи із системного аналізу вищенаведених норм, можна дійти висновку, що у разі не передачі зелених насаджень як елементів об`єкту благоустрою у населеному пункті на облік відповідному балансоутримувачу, відповідальність за утримання таких насаджень покладається саме на сільську раду як органу уповноваженого на розпорядження землями комунальної власності.

Із матеріалів справи суд вбачає, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 0,06 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, а також житлового будинку з надвірними будівлями, загальною площею 79,5 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 а /а.с.10-13/.

Судом встановлено, що 17.10.2019 ОСОБА_1 звернувся до Горошинської сільської ради із заявою про виконання робіт по обрізування (кронування) дерев в кількості 9 штук або дати згоду виконати обрізування дерев на сусідній земельній ділянці /а.с.17/.

Ріщенням 29 сесії 7 скликання Горошинської сільської ради від 06.11.2019 Про надання дозволу на ОСОБА_1 на обрізування дерев біля будинку відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на обрізування дерев біля будинку, так як житловий будинок знаходиться в межах умовної захисної прибережної смуги визначеною Публічною кадастровою картою України , дерева про які йде мова у заяві розміщені на березі природної затоки річки Сула, в межах умовної захисної прибережної смуги визначеною Публічною кадастровою картою України /а.с.18/.

Отже, підставою для відмови у наданні дозволу на обрізування дерев біля будинку позивача слугувало те, що дерева про які йде мова у заяві розміщені на березі природної затоки річки Сула, в межах умовної захисної прибережної смуги визначеною Публічною кадастровою картою України .

Водночас суд не погоджується з такими мотивами для відмови у наданні дозволу на обрізування дерев біля будинку позивача, оскільки статтею 89 Водного кодексу України та статтею 61 Земельного кодексу України не передбачено заборони на обрізування (кронування) дерев у межах прибережної захисної смуги річок.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів на обґрунтування правомірності підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на обрізування дерев біля житлового будинку.

Відтак, суд дійшов висновку, що рішення 29 сесії 7 скликання Горошинської сільської ради Семенівського району від 06.11.2019 Про надання дозволу на ОСОБА_1 на обрізування дерев біля будинку є необгрунтованим, тобто таким, що прийняте без з`ясування усіх обставин, а тому вважає за необхідне визнати його протиправним та скасувати.

Згідно з частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 06.03.2019 по справі №1640/2594/18.

Враховуючи викладене, суд, обираючи ефективний спосіб захисту порушеного права, вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.10.2019 про виконання робіт по обрізуванню (кронуванню) дерев біля будинку або надання дозволу ОСОБА_1 на їх обрізання (кронування), з урахуванням висновків суду.

Отже, позов підлягає частковому задоволенню.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить з наступного.

Згідно з ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, а тому підстав розподілу витрат зі сплати судового збору суд не вбачає.

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Крім того, як визначено частиною дев`ятою статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системно проаналізувавши наведені вище норми КАС України, суд зазначає, що документально підтверджені судові витрати належить компенсувати стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.18 у справі №815/4300/17, від 11.04.18 у справі №814/698/16, від 18.10.18 у справі №813/4989/17.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано витяг з угоди на представництво інтересів в адміністративній справі /а.с.27/, попередній розрахунок витрат /а.с.28/.

З попереднього розрахунку витрат суд вбачає, що сума витрат на професійну правничу допомогу складатиме 6000,00 грн.

Разом з тим позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.

За таких обставин, суд не знаходить підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Горошинської сільської ради Семенівського району Полтавської області (с.Горошине, Семенівський район, Полтавська область, 38220, код ЄДРПОУ 13956527) про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення 29 сесії 7 скликання Горошинської сільської ради Семенівського району Полтавської області від 06.11.2019 Про надання дозволу на ОСОБА_1 на обрізування дерев біля будинку .

Зобов`язати Горошинську сільську раду Семенівського району Полтавської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.10.2019 про виконання робіт по обрізуванню (кронуванню) дерев біля будинку або надання дозволу ОСОБА_1 на їх обрізання (кронування), з урахуванням висновків суду.

У решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя К.І. Клочко